Модели и методы портфельного инфестирования

 

Таблиця 2. Розподіл акцій по прибутковості

Дохідність, %	10	13	18	24	-
Вірогідність, %	30	35	20	15	Разом: 100

 

 

Очікувана прибутковість конкретного  активу визначається як середня арифметична, де вагами виступає вірогідність кожного  результату події. У даному прикладі очікувана прибутковість акції  складе: 10% * 0,30 + 13% * 0,35 + 18% * 0,20 + 24% * 0,15=14,75%.

Очікувана прибутковість  портфеля d_п розраховується як середньозважена величина очікуваних прибутковостей вхідних в нього різних активів, тобто вона розраховується по виразу:

де  d_i – очікувана прибутковість по i-му активу; y_i – питома вага вартості  i-го активу в загальній вартості всіх активів, що входять в портфель.

 

Наприклад, портфель складається з  двох пакетів акцій вартістю 3000 грн. і 2000 грн. Очікувана прибутковість по першому пакету складає 12%, а по другому – 16%. Доля першого пакету в портфелі складає 3000 / (3000 + 2000)=0,6, а доля другого 2000 / (3000 + 2000)=0,4.В даному прикладі очікувана прибутковість портфеля в цілому складе: 12% * 0,6 + 16% * 0,4=13,6%.

При покупці якого-небудь активу інвестор враховує не лише значення очікуваної його прибутковості, але і рівень його ризику. Розрахована викладеним вище способом очікувана прибутковість  виступає як середня її величина відповідно до динаміки активу, що мала місце, на фондовому ринку. Але на практиці фактична прибутковість, як правило, буде відмінною від розрахованої очікуваної. Тобто завжди є міра ризику отримати прибутковість нижче очікуваної (якщо виявиться вищим, то це не ризик, а «приварок»).

У практиці управління портфелями коштовних  паперів як спосіб розрахунку величини ризику використовують показники дисперсії  і стандартного відхилення показника  фактичної прибутковості від  величини розрахункової очікуваної прибутковості. Вказані показники враховують відхилення фактичної прибутковості від очікуваної, як у бік зменшення, так і у бік збільшення.

 

 

Практика показує, що із збільшенням  кількості видів коштовних паперів  в портфелі зменшується ризик  інвестицій. Це відбувається тому, що в  портфель включаються коштовні папери, слабокорреліровані між собою, лише в цьому випадку можливе зниження ризику. Процедура включення в портфель різних видів коштовних паперів, що мають низький коефіцієнт кореляції, називається диверсифікацією.

Особливості розвитку вітчизняної економіки дозволили підійти до визначення портфельних інвестицій з двох різних сторін:

• формування інвестиційного портфеля на основі класичного підходу;

• формування інвестиційного портфеля з врахуванням реального стану економіки.

Важливо порівняти ці два підходи, щоб показати їх властивості і відмінності. Положення класичного портфельного інвестування:

1. Інвестор протягом певного  періоду має в своєму розпорядженні  ресурси, які мають бути найбільш  оптимально інвестовані і отримані  разом з прибутком в кінці  періоду. 

2. Зміна структури портфеля протягом  цього періоду не передбачається.

3. Портфель завжди дивідендний (що не виключає зростання його курсової вартості).

4. Включені в портфель коштовні  папери характеризуються двома  параметрами; очікуваним доходом  і стандартним відхиленням, що  показує діапазон розбіжності  очікуваного і реального доходу. Відмінні риси реального портфеля:

1. Портфель курсовий, тобто дохід  по ньому складається із зростання  курсової вартості вхідних в  нього паперів. 

2. Якщо в класичному портфелі  повернення вкладених засобів  вважається подією майже достовірним,  то в реальному мабуть їх зменшення, що і підвищує значущість портфельного підходу як методу зниження ризиків.

3. Структура портфеля може змінюватися.  При цьому застосовується метод  довгострокового планування, тобто  мета управління таким портфелем  – здобуття прибутку не від  щоденних коливань, а на основі довгострокових тенденцій.

Для промислового підприємства інвестиційний  портфель, хоча і не є самоціллю, але може принести досить великий  прибуток.

Досить складно визначити, який з типів портфелів може виявитися  вигідним при нинішній нестабільності фондового ринку, але фахівці дотримуються наступних думок по вищеперелічених трьох типах портфелів:

• вкладення в ризикований портфель зараз можуть виявитися невиправданими. Ризикований портфель створюється  зазвичай на термін не менше шести місяців, і вкладення в нього повинні складати декілька сотів тисяч доларів, при тому, що ризик вкладення засобів в цей портфель компенсується можливістю здобуття високого прибутку. З точки зору фахівців, зараз інвестиції в ризикований портфель не можуть бути оптимальним вкладенням, оскільки є велика можливість втрати частини або навіть всіх цих засобів.

• вкладення в комбінований портфель (що поєднує в певній пропорції  державні і корпоративні коштовні папери) є менш ризикованими, але термін його «життя» також має бути досить тривалим;

• вкладення в короткостроковий консервативний інвестиційний портфель. Основними складовими для консервативного  портфеля є високоліквідні державні коштовні папери, які за попередні  періоди приносили і приносять  в сьогоденні стабільний високий дохід.

При успішному становленні фондового  ринку інвестування засобів підприємствами у вище перелічені державні коштовні папери може з'явитися стабільним фінансовим вкладенням, що гарантує досить високий  дохід. І пріоритетним в цьому  плані буде саме консервативний фінансовий портфель.

 

 

     

 

              1.3   Методи оптимізації ризику і прибутковості інвестиційного портфеля

        

          Фінансові інвестиції є покупкою активів у вигляді коштовних паперів, як майнових, так і кредитових, які будуть приносити інвесторові не лише прибуток, але і гарантувати певний рівень безпеки вкладення засобів відповідно до наявного рівня ризику.

Самі ризики портфельного інвестування діляться на певні види. Перш за все, розрізняють майнові і кредитні ризики. Майновий ризик ділиться на ринковий ризик і підприємницький ризик. Ринковим ризиком є можливість втрати капіталу, пов'язаної із зміною цін на товари. Підприємницький же ризик пов'язаний із зміною вартості коштовних паперів.

Кредитний ризик ділиться на ризик, пов'язаний із зміною облікової ставки банківського відсотка, і інфляційний ризик. Як правило, чим менш ризикові коштовні папери з точки зору майнових ризиків, тим вони є більш ризиковими з точки зору  кредитних ризиків.

Фінансові ризики – це комерційні ризики. Фінансові ризики вирішуються за допомогою різних засобів і способів. Засобами дозволу фінансових ризиків є уникнення їх, утримання, передача, зниження міри. Уникнення ризиків означає просте ухилення від заходу, пов'язаного з ризиком. Проте уникнення ризиків для інвестора зачасту означає відмову від прибутку.

Утримання ризику – залишення ризику за інвестором, тобто на його відповідальності. Так, інвестор, вкладаючи венчурний  капітал, заздалегідь упевнений, що він може за рахунок власних засобів покрити можливу втрату венчурного капіталу. Передача ризику говорить про те, що інвестор передає відповідальність за фінансовий ризик комусь іншому, наприклад страховому суспільству. В даному випадку передача ризику сталася шляхом страхування фінансової ризику. ¹⁸ Об'єм збитку від вкладення капіталу може дорівнювати об'єму даного капіталу, бути менше або більше його. При прямих інвестиціях об'єм збитку, як правило, дорівнює об'єму венчурного капіталу.

При портфельних інвестиціях, тобто  при покупці коштовних паперів, які можна продати на вторинному ринку, об'єм збитку звичайно менше суми витраченого капіталу.

Для зниження міри фінансової риски  застосовуються різні способи:

 – диверсифікація;

 – придбання додаткової інформації  про вибір об'єкту і результати інвестування;

 – лімітація;

 – страхування;

 – хеджування та ін.

При цьому всі способи мінімізації  ризиків, окрім страхування, є внутрішніми  механізмами нейтралізації фінансових ризиків. Диверсифікація є найбільш обґрунтованою і відносно менш витримкомісним способом зниження міри фінансового ризику. Найбільш небезпечні і важкопрогнозовані  ризики підлягають страхуванню.

Таким чином, основним доступним способом зниження ризику портфельного інвестування є диверсифікація. Тому розглянемо цей метод детальніше.

Диверсифікація – це розсіювання  інвестиційного ризику, тобто розподіл засобів, що інвестуються між різними  об'єктами вкладення, які безпосередньо  не пов'язані між собою. На принципі диверсифікації базується діяльність інвестиційних фондів, які продають клієнтам свої акції, а отримані    кошти вкладають в різні коштовні папери, що купуються на фондовому ринку і приносять стійкий середній дохід.

Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику при розподілі  капіталу між всілякими видами діяльності. Так, придбання інвестором акцій 5-ти різних акціонерних суспільств замість акцій одного суспільства збільшує вірогідність здобуття ним середнього доходу в 5 разів і відповідно в 5 разів знижує міру ризику. ¹⁹

Визначення цілей фінансового  інвестування і типу інвестиційного портфеля, що реалізовує вибрану політику, дозволяє перейти до безпосереднього формування інвестиційного портфеля шляхом включення в нього відповідних фінансових інструментів. Ефективність цього формування зв'язана з використанням «сучасної портфельної теорії», за розробку окремих положень якої ряд авторів – Р. Марковіц, Д. Тобін, В. Шарп та інші удостоєні Нобелівської премії.Г. Марковіц показав, що загальний ризик всіх проектів (тобто портфеля) менше суми ризиків кожного окремого проекту. Тому за рахунок комбінації проектів можна максимально понизити ризик без втрат прибутковості портфеля в цілому. Іншими словами, він відкрив принцип зниження ризиків за рахунок диверсифікації.

У 1960-ті роки зусиллями У. Шарпа²⁰, Дж. Лантнера і Дж. Моссина була розроблена модель оцінки прибутковості фінансових активів (Capital Asset Pricing Model, САРМ), що зв'язала систематичний (тобто що не диверсифікується) ризик і прибутковість портфеля.

Пізніше були розроблені альтернативні  моделі САРМ: теорія ціноутворення  опціонів і теорія преференцій станів в умовах невизначеності.

«Портфельна теорія» є заснованим на статистичних методах механізмом оптимізації формованого інвестиційного портфеля по критеріях співвідношення рівня його прибутковості і ризики, що задаються. ²¹

 

 

У основі сучасної портфельної теорії лежить концепція «ефективного портфеля», формування якого покликане забезпечити  найвищий рівень його прибутковості  при заданому рівні ризику або  найменший рівень його ризику при  заданому рівні прибутковості. Іншими словами, при будь-якому із заданих цільових параметрів формування портфеля інвестор повинен прагнути забезпечити найбільш ефективне поєднання по ньому рівнів прибутковості і ризику.

Головною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямів політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш похідних і безпечних фінансових інструментів. З урахуванням сформульованої головної мети будується система конкретних локальних ланцюгів формування інвестиційного портфеля, основними з яких є:

• забезпечення високого рівня формування інвестиційного доходу в поточному  періоді;

• забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу в майбутній  довгостроковій перспективі;

• забезпечення мінімізації рівня  інвестиційних ризиків, пов'язанаих з фінансовим інвестуванням;

• забезпечення необхідної ліквідності  інвестиційного портфеля.

• забезпечення максимального ефекту «податкового щита» в процесі  фінансового інвестування.

Перераховані конкретні цілі формування інвестиційного портфеля в значній мірі є альтернативними. Так, забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу на довгостроковій перспективі певною мірою досягається за рахунок істотного зниження рівня формування інвестиційного доходу в поточному періоді (і навпаки).

Темпи приросту інвестованого капіталу і рівень формування поточного інвестиційного доходу знаходяться в прямого  зв'язку з рівнем інвестиційних ризиків. Забезпечення необхідної ліквідності  портфеля може перешкоджати включенню  в нього як високодоходних, так і низькоризикових фінансових інструментів інвестування. ²²

Сформований з урахуванням викладених факторів портфель фінансових інвестицій повинен бути оцінений по співвідношенню рівня дохідності, ризику і ліквідності  з тим, щоб переконатися в тому, що за своїми параметрами він відповідає тому типу портфеля, який визначений цілями його формування. При необхідності посилення цілеспрямованості портфеля в нього вносяться необхідні корективи. ²³

Розглянемо основний зміст окремих  етапів і методів портфельної теорії, що дозволяють оптимізувати формований портфель фінансових інвестицій.

1. Оцінка інвестиційних якостей  окремих видів фінансових інструментів  інвестування є попереднім етапом  формування портфеля. Вона являє  собою процес розгляду переваг  і недоліків різних видів фінансових інструментів інвестування з позицій конкретного інвестора виходячи з цілей сформованої ним політики фінансового інвестування.

Результатом цього етапу формування портфеля є визначення співвідношення часткових і боргових фінансових інструментів інвестування в портфелі, а в розрізі кожної з цих груп - частки окремих видів фінансових інструментів (акцій, облігацій і т.д.).