Модели и методы портфельного инфестирования

Метою портфельних інвестицій є  вкладення засобів інвесторів в коштовні папери найбільш ефективно працюючих підприємств, а також в коштовні папери, що емітуються державними і місцевими органами влади з метою здобуття максимального доходу на вкладені засоби. Портфельний інвестор, на відміну від прямого, займає позицію «стороннього спостерігача» по відношенню до підприємства-об'єкту інвестування і, як правило, не втручається в управління ним.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Характеристика і  види портфелів інвестицій. Особливості  управління ними

 

Альтернативність цілей формування інвестиційного портфеля визначає відмінності політики фінансового інвестування підприємства, яка у свою чергу зумовлює конкретного типу формованого інвестиційного портфеля. ¹⁵

Вибір коштовних паперів для  портфельного інвестування залежить від цілей інвестора і його відношення до ризику.

По цілях формування інвестиційного доходу розрізняють двох основних типів  інвестиційного портфеля – портфель доходу і портфель зростання.

1. Портфелем доходу є інвестиційний  портфель, сформований по критерію максимізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді незалежно від темпів приросту капіталу, що інвестується, в довгостроковій перспективі. Іншими словами, цей портфель орієнтований на високу поточну віддачу інвестиційних витрат, незважаючи на те, що в майбутньому періоді ці витрати могли б забезпечити здобуття вищої норми інвестиційного прибутку на вкладений капітал.

2. Портфелем зростання є інвестиційний  портфель, сформований по критерію  максимізації темпів приросту  капіталу, що інвестується, в майбутній довгостроковій перспективі незалежно від рівня формування інвестиційного прибутку в поточному періоді. Іншими словами, цей портфель орієнтований на забезпечення високих темпів зростання ринкової вартості підприємства (за рахунок приросту капіталу в процесі фінансового інвестування), оскільки норма прибутку при довгостроковому фінансовому інвестуванні завжди вище, ніж при короткостроковому.

Формування такого інвестиційного портфеля можуть дозволити собі лише досить стійкі у фінансовому відношенні підприємства. ¹⁶

Для всіх інвесторів прийнято також  виділяти трьох типів портфелів  по відношенню до ризику: агресивний (спекулятивний) портфель; помірний (компромісний) портфель і консервативний портфель.

1. Агресивним портфелем є інвестиційний  портфель, сформований по критерію максимізації поточного доходу або приросту інвестованого капіталу незалежно від супутнього йому рівня інвестиційної риски Інвестор прагне до швидкого зростання вкладених засобів, готовий для цього робити вкладення в ризиковані коштовні папери, швидко міняти структуру свого портфеля, проводячи спекулятивну гру на курсах коштовних паперів.

Агресивний (спекулятивний) портфель дозволяє отримати максимальну норму  інвестиційного прибутку на вкладений  капітал, проте цьому супроводить  найвищий рівень інвестиційної риски, при якій інвестований капітал може бути втрачений повністю або в значній долі.

2. Помірний (компромісний) портфель  є сформованою сукупністю фінансових  інструментів інвестування, по якому  загальний рівень портфельного ризику наближений до середньоринкового. Природно, що по такому інвестиційному портфелю і норма інвестиційного прибутку на вкладений капітал буде також наближена до середньоринкової. Інвестор намагається виробити тривале вкладення капіталу, що забезпечує його зростання.Для досягнення цієї мети він готовий піти на ризиковані вкладення, але в обмеженому об'ємі, підстраховуючи себе вкладеннями в слабодоходниє, але і малоризиковані коштовні папери.

3. Консервативним портфелем є  інвестиційний портфель, сформований  по критерію мінімізації рівня інвестиційної ризику.

      Такий портфель, що формується найбільш обережними інвесторами, практично виключає використання фінансових інструментів, рівень інвестиційної риски по яких перевищує середньоринковий. Консервативний інвестиційний портфель забезпечує найбільш високий рівень безпеки фінансового інвестування. Інвестор прагне захистити свої засоби від інфляції; для досягнення мети він віддає перевагу вкладенням з невисокою прибутковістю, але з низьким ризиком.

Якщо класифікувати типів портфелів залежно від міри ризику, приємливий для інвестора, то результати можна звести в таблиці.1.

Виходячи з цих основних типів  інвестиційних портфелів формуються різні їх варіанти, які використовуються при реалізації політики фінансового  інвестування підприємства. Такими основними варіантами типів інвестиційних портфелів є:

• агресивний портфель доходу;

• агресивний портфель зростання;

• помірний портфель доходу

          

           

   Таблиця 1. Зв'язок між типом інвестора і типом портфеля

Тип інвестора	Ціль інвестування	Степінь ризику	Тип цінної бумаги	Тип портфелю
Консервативний	Захист від інфляції	Низька	Державні цінні бумаги, акції   і  облігації    великих стабільних емітентів	Високонадійний,    але низько прибутковий
Помірно-агресивний	Тривале вкладення капіталу і його зростання	Средня	Мала доля державних  коштовних паперів, велика частка коштовних  паперів крупних і середніх, але  надійних емітентів з ринковою історією тигля	Диверсифікований
Агресивний	Спекулятивна гра, можливість швидкого зростання підсумкових засобів	Висока	Висока доля високодоходних коштовних паперів невеликих  емітентів, венчурних компаній і  так далі	Ризикований,але високодохідний

 

          •         помірний портфель зростання;

• консервативний портфель доходу;

• консервативний портфель зростання. ¹⁷

Портфельне інвестування як форма  фінансових інвестицій є найбільш масовою  і перспективною. Вона характеризується вкладенням капіталу в різні види коштовних паперів, що вільно звертаються  на фондовому ринку (так звані «ринкові коштовні папери»). Використання цієї форми фінансового інвестування пов'язане з широким вибором альтернативних інвестиційних рішень як по інструментах інвестування, так і по його термінах; більш вищим рівнем державного регулювання і захищеності інвестицій; розвиненою інфраструктурою фондового ринку; наявністю інформації, що оперативно надається, про полягання і кон'юнктуру фондового ринку в розрізі окремих його сегментів і іншими чинниками. Основною метою цієї форми фінансового інвестування також є генерування інвестиційного прибутку, хоча в окремих випадках вона може бути використана для встановлення форм фінансового впливу на окремі компанії при вирішенні стратегічних завдань (шляхом придбання контрольного або достатнього ваговитого пакету акцій).

Формування портфеля фінансових інвестицій здійснюється з врахуванням оцінки інвестиційних якостей окремих  фінансових інструментів. В процесі  їх відбору у формований портфель враховуються наступні основні чинники: тип портфеля фінансових інвестицій, що формується відповідно до його пріоритетної мети; необхідність диверсифікації фінансових інструментів портфеля; необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля та інші.

Портфель коштовних паперів  характеризується рядом особливостей. До позитивних можна віднести вищу міру ліквідності і керованості, до негативних – відсутність у ряді випадків можливостей дії на прибутковість портфеля, підвищені інфляційні ризики.

 Проблеми формування портфеля  коштовних паперів займають одне  з провідних місць в сучасній  економічній теорії і практиці, що обумовлене їх актуальністю в умовах розвиненого ринку. Проте умови української економіки не дозволяють повною мірою застосувати загальні положення теорії портфельного інвестування і сформований на Заході арсенал інвестиційних стратегій.

У зв'язку з цим при визначенні основ формування фондового портфеля неминуче доводиться обмежуватися використанням  лише тих аспектів портфельної теорії, які можуть бути якоюсь мірою адаптовані до української дійсності, і враховувати  специфічні форми прояву різних чинників, що впливають на вибір коштовних паперів для портфельного інвестування в українській економіці.

• основні цілі інвестування (стратегічний або портфельний його характер);

•    склад інвестиційного портфеля, прийнятні види коштовних паперів;

•    диверсифікацію портфеля і так далі

•    необхідність забезпечення необхідної ліквідності портфеля

•    рівень і динаміку процентної ставки

•    рівень оподаткування доходів по різних фінансових інструментах

Під інвестиційним портфелем розуміється якась сукупність коштовних паперів. Зазвичай на ринку продається якась інвестиційна якість із заданим співвідношенням Ризик / Дохід, яке в процесі управління може бути покращено.

Портфелем представляє собою певний набір з корпоративних акцій, облігацій з різною мірою забезпечення і ризику, а також паперів з фіксованим доходом, гарантованою державою, тобто з мінімальним ризиком втрат по основній сумі і поточними надходженнями.

 

Основне завдання портфельного інвестування – поліпшити умови інвестування, додавши сукупності коштовних паперів такі інвестиційні характеристики, які недосяжні з позиції окремо взятого коштовного паперу, і можливі лише при їх комбінації.

Лише в процесі формування портфеля досягається нова інвестиційна якість із заданими характеристиками. Таким чином, портфель коштовних паперів є тим інструментом, за допомогою якого інвесторові забезпечується необхідна стійкість при мінімальному ризику.

Під управлінням портфелем коштовних  паперів розуміється вживання сукупності різних методів і технологічних можливостей, які дозволяють:

1) зберегти первинні інвестовані засоби;

2) досягти максимального рівня доходу;

3) забезпечити інвестиційну спрямованість портфеля.

Інакше кажучи, процес управління націлений на збереження основної інвестиційної якості портфеля і тих властивостей, які б відповідали інтересам його тримача. Тому необхідне поточне коректування структури портфеля на основі моніторингу чинників, які можуть викликати зміну в складових частинах портфеля.

Сукупність вживаних до портфеля методів і технічних можливостей представляє спосіб управління, який може бути охарактеризований як «активний» і «пасивний».

Активне управління характеризується прогнозуванням розміру можливого  доходу від інвестованих засобів. Активна  тактика передбачає, з одного боку, пильне відстежування і придбання високоприбуткових коштовних паперів, а з іншої – максимально швидке позбавлення від низькоефективних активів. Такій тактиці відповідає метод активного управління, що отримав назву свопінг, що позначає постійний обмін коштовних паперів через фінансовий ринок.

 

Суть пасивного управління полягає  в створенні добре диверсифікованих портфелів із заздалегідь визначеним рівнем риски і тривалому утримуванні  портфелів в незмінному стані. Пасивні  портфелі характеризуються низьким зворотом, мінімальним рівнем витрат і низьким рівнем специфічного ризику.

Також важливу роль грає процес управління оновленням портфеля. Серед чинників, аналіз яких впливає на ухвалення  рішення про проведення оновлення  портфеля, можна виділити наступні:

• цикл і кон'юнктура ринків коштовних  паперів і альтернативних вкладень;

• фундаментальні макроекономічні  зміни (очікуваний рівень зростання  капіталу, інфляції, процентних ставок, курсів валют, промислове зростання  або спад)

• фінансовий стан конкретного емітента;

• вимоги інвесторів по зміні управління підприємством, виплаті дивідендів, погашенню кредитів і т.д.;

• політичні і психологічні аспекти  інвестування. Після визначення структури  портфеля необхідно вибрати схему  її подальшої зміни. Для цього може бути вибране декілька підходів. Розглянемо найчастіше використовуваний.

Визначається питома вага кожного  типа коштовних паперів в портфелі і підтримується постійним протягом подальшого часу. Наприклад, для активного  портфеля: акції – 60%, корпоративні облігації – 30%, державні і муніципальні короткострокові коштовні папери – 10%. При пасивній стратегії управління: акції – 15–20%, державні і муніципальні короткострокові зобов'язання – 60–80%, валютні ф'ючерси – до 10%.

Оскільки відбуваються коливання вартості того або іншого вигляду коштовних паперів, настають терміни їх погашення, то необхідно періодично переглядати портфель, щоб зберегти в нім первинне співвідношення фінансових інструментів.

На практиці існують два способи  управління портфелем коштовних паперів акціонерного суспільства – самостійний і трастовий (довіритель). Перший спосіб – це виконання всіх управлінських функцій, пов'язаних з фондовим портфелем, його тримачем самостійно. Другий спосіб – передача всіх або більшій частині функцій по управлінню портфелем іншій юридичній особі у формі траста (довірчих операцій з коштовними паперами). Як така довірча особа (траста) можуть виступати комерційні банки (їх трастові відділи); трастові компанії, що створюються банками; інвестиційні банки і фонди.

Поширеним методом зниження ризику втрат інвестора служить диверсифікація портфеля, тобто придбання ним  різних типів коштовних паперів (оптимальні від 8 до 15 видів).

Портфель, що формується інвестором, складається з декількох активів, кожен з яких має свою очікувану прибутковість. Вказана очікувана прибутковість по кожному окремому активу визначається таким чином. Спочатку розглядається вірогідність здобуття доходу і визначаються на підставі аналізу даних фондового ринку їх значення. Наприклад, з можливого діапазону вагання прибутковості акцій від мінімального значення 10% до максимального 24% вірогідності граничних і проміжних значень складають (табл. 2)