Комунікаційний процес

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………...…….2

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи комунікаційного  процесу на підприємстві…………………………………………………………..….5

1.1. Комунікації на підприємстві, їх сутність та значимість…………5

1.2. Типологія та класифікація комунікацій підприємства…………..8

1.3.Особливості організації комунікаційних процесів на підприємствах ……………………………………………………..……13

РОЗДІЛ 2. Характеристика управління комунікаціями у ВАТ «Фармак»………………………………………………………..……….21

2.1. Основні напрями діяльності  та організаційна структура управління  ВАТ «Фармак»……………………………………...……..21

2.2. Організаційні аспекти формування  та функціонування комунікаційних  процесів у ВАТ «Фармак»…………………...……...23

2.3. Перешкоди в організації комунікацій  у ВАТ «Фармак»………..26

РОЗДІЛ 3. Удосконалення комунікаційного  процесу у ВАТ «Фармак»………………………………………………………………...33

3.1 Покращення комунікаційного процесу та впровадження нових комунікаційних технологійю………………………………………….33

ВИСНОВКИ……………………………………………………….……38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………..……….42

ДОДАТКИ………………………………………………………………46

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Наш час характеризується виникненням і розвитком нових комунікаційних технологій, різноманітністю комунікаційних процесів, що вимагає від майбутніх фахівців, діяльність яких протікає у сфері «людина-людина», готовності до діяльності в нових умовах: критичного сприймання дійсності, уваги до деталей, гнучкості мислення, витримки, толерантності, тактовності, вміння писати інформаційні тексти, вміння зацікавити й переконати співрозмовників тощо. Також однією з важливих умов є управління, адже воно в організації здійснюється через людей. Одним з найважливіших інструментів управління в руках менеджера є інформація, що знаходиться в його розпорядженні. Використовуючи і передаючи цю інформацію, а також одержуючи зворотні сигнали, він організовує, керує і мотивує підлеглих. Багато що залежить від його здатності передавати інформацію так, щоб досягалося найкраще сприйняття даної інформації тим, кому вона призначена.

Комунікація пред'являє вимоги до кожного з учасників управлінської  взаємодії. Так, кожний з учасників  повинен володіти всіма або деякими  здібностями: бачити, чути, відчувати, сприймати запах і смак. Ефективна  комунікація вимагає від кожної із сторін певних навиків і умінь, а також наявності певного  ступеня взаємного розуміння.

У процесі комунікації інформація передається від одного суб'єкта іншому. Суб'єктами можуть виступати окремі особи, групи і навіть цілі організації. В першому випадку комунікація носить міжособовий характер і здійснюється шляхом передачі ідей, фактів, думок, натяків, відчуттів або сприйнять, відчуттів і відносин від однієї особи іншому в усній або якій-небудь іншій формі (письмо, жести, поза, тон голосу, час передачі, недомовленість і т.п.) з метою отримання у відповідь бажаної реакції. 

          Ці питання лягли в основу  наукового дослідження. Теорія комунікації і комунікативні технології ХХ століття стали змістом багатьох робіт Г. Почепцова, соціологічний аспект комунікації розглядала В.П. Конецька, комунікацію в професійній діяльності досліджувала А.П. Панфілова, мовленнєву комунікацію – О.Я. Гойхман, Т.М. Надіїна, інформаційний підхід до документної комунікації, а також соціальну комунікацію досліджував А.В.Соколов, О.П.Єгоршин подав класифікацію факторів, які впливають на ефективність комунікацій, О.П.Хміль подав поділ комунікації за формою.

Багато зарубіжних вчених зробили  вагомий внесок у розвиток комунікацій, теоретичні праці яких відкрили багато чого справді нового і цінного  в способах комунікаційного послуговування. Ними стали:                     Х. Лассвелл, який  запропонував модель за якою комунікація працює, ВІДШУКУЮЧИ відповіді на п’ять запитань – хто? що говорить? по якому каналу? кому? з яким результатом? - К. Шеннон і В. Вівер розглянули проблему проектування (технічний аспект) комунікаційної системи, яка б могла управляти будь-яким повідомленням, що посилає джерело,  В. Шремм дав нове визначення комунікації, назвавши її "розподілом орієнтації у напрямку набору інформаційних знаків", Д. Берло, який далі розвиває модель комунікаційного процесу, адресуючи певні проблеми, які впливають на точність у кодуванні/декодуванні, конструкції повідомлення та комунікаційним каналам, Д. Клеппер сформулював певні емпіричні узагальнення, які базувалися на дослідженнях,  що масова комунікація, як правило, не працює як необхідна і достатня причина ефектів аудиторії, а скоріш функціонує серед і завдяки зв'язку неперсональних факторів і впливів. Їхні роботи в подальшому помітно вплинули на дослідницьку діяльність теоретиків молодшого покоління.

Предметом дослідження – є організаційні аспекти функціонування комунікацій на підприємстві.

          Об’єктом  дослідження є комунікаційні процеси як передача інформації від людини до людини, специфічна форма взаємодії людей в процесах їх діяльності.

Метою дослідження є розгляд  теоретичних засад та практичних аспектів організації комунікаційних процесів на підприємств».

          Для досягнення мети були поставлені  наступні завдання:

• розкрити суть комунікації та встановити її вплив на процес управління     підприємством;
• з’ясувати особливості комунікаційних процесів на сучасному етапі розвитку суспільства;
• визначити  та проаналізувати способи передачі інформації у  ВАТ «Фармак»;
• виявити недоліки в комунікаційній системі ВАТ «Фармак»;
• запропонувати методи покращення організації комунікаційних процесів на підприємстві.     

Інформаційною базою дослідження  під час написання роботи стали :

Підручники, періодичні видання, офіційні електронні ресурси та дані внутрішньої  звітності ВАТ «Фармак».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КОМУНІКАЦІЙНОГО  ПРОЦЕСУ НА ПІДПРИЄМСТВІ

 

1.1. Комунікації на підприємстві, їх сутність та значимість.

 

Як зазначає Соколов, комунікація – спілкування, передача інформації від людини до людини, специфічна форма взаємодії людей в процесах їх пізнавально-трудової діяльності, яка реалізується за допомогою мови. Він також зазначає, що комунікації – це різновидність взаємодії між суб’єктами, опосередкованого будь-яким об’єктом [38].¹

У своїх працях О.Я.Гойхман та Т.М.Надіїна  визначають комунікацію як спосіб отримання інформації через процес обміну її смисловими значеннями ² [9].

Згідно Г.Почепцова комунікації  – складний процес, який включає  ряд взаємозв'язаних кроків, кожен  з яких відіграє суттєву роль у  забезпеченні розуміння і сприйняття інформації іншою особою. Найчастіше причиною низької ефективності комунікації є ігнорування факту, що комунікація - це обмін, в якому кожному належить активна роль. В процесі комунікації відправник складає повідомлення і передає його адресатові (утримувачеві) ³[36].

О.П.Конецька подає комунікацію як обмін інформацією, її змістом, а також різні форми зв’язків між людьми, засновані на будь-яких стосунках, які спрямовані на досягнення цілей організації ⁴[22]. Це особлива форма впливу на співробітників підприємства та суб’єктів зовнішнього середовища. І, якщо вони реалізовані на високому професійному рівні, то їх ефективність в системі управління підприємством визначатиме якість управління підприємством визначатиме якість управлінських рішень.

Суттєвою ознакою комунікації  є нормативність – тобто не хаотичний обмін думками, рішеннями, а упорядкований, урегульований  процес, строго регламентований документами. В першу чергу нормативність  розповсюджується на сферу трудового  суспільства, судочинства, побуту. Наступною  ознакою є стандартизація – дотримання етикету, поведінки [15].

У найширшому сенсі  мета комунікацій на підприємстві –  прийняття змін, вплив на діяльність таким чином, щоб досягти процвітання  підприємства.

Існує дві основні функції комунікації: інформаційна і особова. Перша здійснює процес руху інформації, друга - взаємодія  осіб. Ці дві функції найтіснішим чином пов'язані одна з одною. Взаємодія осіб в значній мірі здійснюється завдяки руху інформації, але повністю до інформаційних процесів не зводиться, тому що комунікація будується не тільки за фактом передачі і отримання інформації, але й індивідуальним інтерпретаціям.

Автори Гойхман О.Я. та Надіїна  Т.М. виділяють наступні функції комунікації:

1. Пізнавальна – розповсюдження (комунікантом) або одержання реципієнтом нових знань і вмінь;

2. Спонукальна – стимулювання  інших людей до будь яких  дій або одержати потрібні  стимули;

3. Експресивна – вираження або  придбання визначених переживань, емоцій ⁵[22].

В літературі розрізняють дві площини  комунікації: площина змісту і площина  зв’язків або стосунків, тобто загальне уявлення психології комунікацій.

Площина змісту належить до послання, яке подає відомості про становище  речей чи про події; воно може бути важливим чи незначним і мати різне  значення для одержувача і відправника.

До поняття змісту належить не тільки власне інформація, яка передається  від відправника (джерела) до одержувача у явній формі, а й метакомунікація. Поняття “метакомунікація” визначає те, що читається між рядками і  складає істинний зміст комунікації, або корисне з погляду тіньового  змісту відомостей. Так, дуже часто  виникає ситуація, коли на звернення  підприємства-виробника до споживача  про пропонування їм якого-небудь товару або встановити ділові контакти, він  отримує відповідь приблизно в такій формі: «Ми з задоволенням будемо користуватися вашим товаром і/або встановимо з вами ділові контакти, але через деякий час, коли ми будемо мати можливість». Очевидно, споживач уже одержав аналогічне замовлення і витратив свої кошти або ж керівництво (керівник) помилилося у виборі партнера, в оцінці його виробничих можливостей. Метакомунікація відіграє важливу роль у комерційних переговорах і діловому листуванні, розробці комунікаційної стратегії.

Керівники фірми мають використовувати  як формальні, так і неформальні  канали надходження інформації, оскільки це дозволяє скласти краще уявлення про стан справ в організації, прийняти більш виважене рішення  для розв'язання проблемних ситуацій.

Інформаційне забезпечення процесу  управління має відбуватися за добре  налагодженою системою. Тільки так  менеджери своєчасно отримуватимуть інформацію, котра потрібна їм для  прийняття управлінських рішень. В залежності від того, якого роду відомості є ключовими для  менеджера і як часто та з яких джерел вони мають йому надходити, а  також від того, кому надсилатиметься  уже опрацьована інформація (зокрема, вказівки щодо наступних дій), він  мусить створити відповідну комунікаційну  мережу.   Комунікаційна мережа – це сукупність джерел та каналів надходження і поширення інформації, яку створює суб'єкт управління для того, щоб приймати обґрунтовані рішення і ефективно керувати. Вона здебільшого об'єднує особу, що приймає рішення та виконавців, які беруть участь у його підготовці та реалізації, а також надають інформацію про хід реалізації та чинники, що на нього впливають. Оскільки дії з підготовки, прийняття і реалізації рішення пронизують весь управлінський процес і циклічно повторюються, а це потребує постійних контактів, так званої “командної” роботи, то такі мережі ще називають командними комунікаціями. Члени команди (робочої групи) спільно працюють над виконанням одних і тих же завдань і те, як ці завдання будуть виконані і чи будуть задоволені працівники своєю працею, великою мірою залежить від структури комунікацій.

Виділяють дві групи мереж, різниця між якими полягає у ступені централізації надходження і поширення інформації:

• централізовані мережі (вирішення проблем і прийняття рішень передбачає взаємодію з одним і тим же співробітником);
• децентралізовані мережі (члени команди вільно спілкуються між собою, в однаковій мірі опрацьовують інформацію і приймають узгоджені рішення).

 

1.2. Класифікація та типологія комунікацій підприємства.

 

Як у закордонній, так і вітчизняній  економічній літературі немає повної розгорнутої класифікації комунікації. Французький економіст Б. Гурне виділяє формальні (офіційні) комунікації, які створюються керівництвом організації, та неформальні, які встановлюються на засадах особистих стосунків в організації (Додаток А).

              За М.Месконом розрізняють організаційні та міжособистісні (вербальні і невербальні) комунікації.                                                                            

             А.В.Сокололов в залежності від матеріально-технічних засобів, тобто від використання каналів, поділяє комунікацію на усну, документальну та електронну ( Рис. 1.1 ):

                                                  

         

                                           Комунікація

 

 

     

 

 

 

Рис. 1.3 Схема типізації комунікації за А. В. Соколов         

                                                                                 

В залежності від каналу передачі Соколов поділяє комунікації  на формальну та неформальну.

За сферою діяльності комунікації  можуть бути розподілені, як невиробничі, ті що не стосуються процесу виробництва (особисті, побутові), виробничі та науково-дослідні, які включають в себе і аспекти  освіти та підвищення кваліфікації⁶[ 22].

 Комунікації поділяються за характером учасників:

 – між двома особами;

 – між особою і групою;

 – внутрішньогрупові.

Комунікації можуть бути одноканальні і багатоканальні. Кожна людина має  різноманітні інтереси, які і визначають множинність його комунікацій. Але  в певній діяльності інтереси людини можуть зводитися до одного типу зв'язків.

         Одноканальні комунікації часто виступають у вигляді явної і навмисно виділеної пріоритетності проблеми в комплексі дій менеджера. Він як би не звертає уваги на інші проблеми, все підпорядковуючи одній з них. В цьому випадку і всі його зв'язки зводяться до однієї, обмеженою даною проблемою. Навпаки, багатоканальні комунікації свідчать про широту підходу до проблематики управління, різноманітності вирішуваних проблем.