Функції менеджменту

    Потреба успіху також знаходиться десь посередині між потребою в повазі і потребою в самовираженні. Ця потреба задовольняється  не проголошенням успіху цієї людини, що лише підтверджує його статус, а  процесом доведення роботи до успішного  завершення.

    У другій половині 50-х років Фредерік Герцберг з співробітниками розробив ще одну модель мотивації, засновану  на потребах. 

    Мал.1.2. Двофакторна модель Ф. Герцберга

    Герцберг  прийшов до висновку, що чинники, діючі  в процесі роботи, впливають на задоволення потреб. Гігієнічні чинники (розмір сплати, умови праці, і характер контролю з боку безпосереднього  начальника), усього лише не дають розвинутися  почуттю незадоволення роботою. Для досягнення мотивації необхідно забезпечити вплив мотивуючих чинників - таких, як відчуття успіху, просування по службі, визнання з боку навколишніх, відповідальність, зростання можливостей.

    Процесуальні  теорії мотивації

    Змістовні теорії мотивації базуються на потребах і пов'язаних з ними чинниках, що визначають поведінку людей. Процесуальні теорії розглядають мотивацію в іншому плані. У них аналізується ті, як людина розподіляє зусилля для досягнення різних цілей і як вибирає конкретний вибір поведінки. Процесуальні теорії не оспорюють існування потреб, але вважають, що поведінка людей визначається не тільки ними. Згідно з процесуальними теоріями поведінка особистості є також функцією його сприйняття і очікувань, пов'язаного з даною ситуацією, і можливих наслідків вибраного ним типу поведінки.

    Є три основні процесуальні теорії мотивації: теорія очікувань, теорія справедливості і модель Портера-Лоулера.

    Теорія  очікувань засновується на припущенні, що людина направляє свої зусилля  на досягнення будь-якої мети тільки тоді, коли буде упевнена у великій імовірності задоволення за цей рахунок своїх потреб або досягнення мети. Найбільш ефективна мотивація досягається, коли люди вірять, що їх зусилля обов'язково дозволять їм досягнути мети і приведуть до отримання особливо цінної винагороди. Мотивація слабшає, якщо імовірність успіху або цінність винагороди оцінюється людьми невисоко.

          

          * * = 
 

    Мал. 1.3. Модель мотивації за В. Врумом 

    За  теорією справедливості працівники суб’єктивно визначають співвідношення отриманої винагороди і витрачених зусиль, а відтак порівнюють його з винагородою інших людей за аналогічну роботу. Якщо порівняння, на думку працівника, засвідчує несправедливість, то у нього виникає психологічне напруження, яке може призвести до протидії. Отже, працівник прагне, щоб ним керували справедливо. 

    Мал..1.4. Складові “балансу справедливості” 

    Модель  Портера-Лоулера засновується на тому, що мотивація є функцією потреб, очікувань і сприйняття працівниками справедливої винагороди. Результативність праці працівника залежить від прикладених  ним зусиль, його характерних особливостей і можливостей, а також оцінки ним своєї ролі. Об'єм зусиль, що затрачуються залежить від оцінки працівником цінності винагороди і упевненості в тому, що вона буде отриманою. Згідно з моделлю Портера-Лоулера результативність праці продовжує задоволення, а зовсім не навпаки, як вважають прихильники теорії людських відносин.

    Контроль - це процес, що забезпечує досягнення цілей організації. Він необхідний для виявлення і вирішення виникаючих проблем раніше, ніж наслідки стануть дуже серйозними, і може також використовуватися для стимулювання успішної діяльності.

    Процес  контролю складається з установки  стандартів, зміни фактично досягнутих результатів і проведення коректувань  в тому випадку, якщо досягнуті результати істотно відрізняються від встановлених стандартів.

Контроль - це критично важлива функція управління. Одна з найважливіших особливостей контролю, яку насамперед потрібно враховувути, полягає в тому, що контроль повинен бути всебічним. Кожний керівник, незалежно від свого рангу, повиннен здійснювати контроль як невід'ємну частину своїх посадових обов'язків, навідь, якщо ніхто йому спеціально цього не доручав.

    Контроль  є найбільш фундаментальним елементом процесу управління. Ні планування, ні створення організаційних структур, ні мотивацію не можна розглядатися повністю у відриві від контролю. Ця обставина стані більш зрозумілою після того, як ми познайомимося з трьома основними видами контролю:

- попереднім;

- поточним;

- заключним.

    За  формою здійснення всі ці види контролю схожі, оскільки мають одну і ту ж мету: сприяти тому, щоб результати, який фактично отримуються був як можна ближче до необхідних.

    Попередній  контроль звичайно реалізовується в  формі певної політики, процедур і  правил. Передусім він застосовується по відношенню до трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Поточний контроль здійснюється, коли робота вже йде і звичайно виготовляється у вигляді контролю роботи підлеглого його безпосереднім начальником. Заключний контроль здійснюється після того, як робота закінчена або закінчилося відведенна для неї година.

    Поточний  і заключний контроль засновується на зворотніх зв'язках.

    У процесі контролю є три чітко  помітних етапи: вироблення стандартів і критеріїв, зіставлення з ними реальних результатів і прийняття  необхідних коректуючих дій.

    Перший етап процесу контролю - це установка стандартів, тобто конкретних, цілей, що піддаються вимірюванню, які мають тимчасові кордони. Для управління необхідні стандарти у виді показників результативності об'єкта управління для всіх його ключових областей, які визначаються при плануванні.

    На  іншому етапі порівняння показників функціонування із заданими стандартами  визначається масштаб допустимих відхилень. Відповідно до принципу виключення, тільки істотні відхилення від заданих  стандартів повинні спричиняти спрацюванню системи контролю, інакше вона стане неекономічною і нестійкою.

    Наступний етап - вимірювання результатів - є  звичайно самим тяжким, але потрібним. Порівнюючи виміряні результати із заданими стандартами, менеджер отримує можливість визначити, які дії необхідно робити.

    Такими  діями можуть бути зміни деяких внутрішніх змінних системи, зміна стандартів або невтручання в роботу системи.

    Люди  є невід'ємним елементом контролю, як, проте, і всіх інших стадій управління. Тому при розробці процедури контролю менеджер повинен брати до уваги поведінку людей.

    Звичайно, та обставина, що контроль надає сильний  і безпосередній вплив на поведінку, не повинна спричиняти ніякого здивування. Менеджери часто навмисно роблять  процес контролю видимим, щоб надати вплив на поведінку співробітників і примусити їх направити свої зусилля на досягнення цілей організації.

    Контроль  часто впливає важливим чином  на поведінкову системи. Невдало  спроектовані системи контролю можуть зробити поведінку працівників  орієнтованими на них, тобто люди будуть прагнути до задоволення вимог контролю, а не до досягнення поставлених цілей. Такі впливи можуть також привести до видачі невірної інформації.

    Проблем, виникаючих внаслідок впливу системи  контролю, можна уникнути, задаючи  осмислені прийнятні стандарти контролю, встановлюючи двосторонній зв'язок, задаючи напружені, але досяжні стандарти контролю, уникаючи зайвого контролю, а також винагороджуючи за досягнення заданих стандартів контролю.

Характеристики  ефективного контролю

    Поведінка людей, природно, не єдиний чинник, що визначає ефективність контролю. Для того щоб контроль міг виконати свою істинну задачу, тобто забезпечити досягнення цілей організації, він повинен володіти декількома важливими властивостями.

    Контроль  є ефективним, якщо він має стратегічний характер, націлений на досягнення конкретних результатів, своєчасний, гнучкий, простий і економічний.

    Контроль  на міжнародному масштабі є особливо тяжкою справою через велике число  різних областей діяльності і комунікаційні  бар'єри. Результативність контролю можна поліпшити, якщо періодично провести зустрічі відповідальних керівників в штаб-квартирі організації і за кордоном. Особливо важливо не покладати на іноземних керівниках відповідальність за розв'язання тихий проблем, які від них не залежать.

 

1. 1. Основні принципи маркетингової діяльності.

 

Маркетинг як спосіб діяльності підприємців і специфічний  підхід до господарювання за ринкових умов ґрунтується на відповідних  принципах. Серед них насамперед треба назвати такі:

Свобода вибору, тобто пошуку і визначення власної мети, завдань, стратегії і тактики функціонування та розвитку, сфер діяльності, цільових ринків та методів їх освоєння, асортименту а номенклатури своїх товарних пропозицій. Безумовно, така свобода є обмеженою (регульована політика держави, економічні, технологічні, екологічні, конкурентні чинники навколишнього бізнес-середовища, ресурси підприємства), але саме наявність різноманітних потенційних варіантів діяльності, можливостей їх використання робить маркетинг реальним, породжує попит на нього.

Напрямленість на споживачів. Цей принцип означає, з одного боку, пристосування підприємницької діяльності до реальних потреб, побажань і в цілому поведінки споживачів, намагання розв’язати їхні проблеми, а з другого – активний цілеспрямований вплив на споживачів з метою формування належного попиту на товари чи послуги. Останнє особливо важливе в сучасному та інноваційному маркетингу.

Спрямованість на кінцевий результат  виробничо-збутової діяльності – прибуток і водночас на тривалу  перспективу розвитку підприємства. Таке поєднання означає, що маркетингова діяльність має базуватись передовсім на відповідних стратегічних рішеннях щодо освоєння цільових ринків, запровадження нових видів товарів та послуг, формування стійкого і достатнього попиту на них. На початкових етапах реалізації таких стратегій прибутку може і не бути. Але згодом, у тому разі, коли перспективу було визначено правильно, підприємство може розрахувати на достойне “місце під сонцем”.

Активна політика. Маркетингова діяльність передбачає постійний пошук нових ринків і товарів, сфер діяльності, наступальні  стратегії розвитку, випереджання конкурентів тощо, тобто такий стиль підприємницької діяльності, коли той, хто атакує, завжди виграє.

      Науковий  підхід до розв’язання  маркетингових проблем. Цей принцип має особливе значення в маркетинговій діяльності. Його використання через систему маркетингових досліджень обґрунтовує відповідні рішення щодо маркетингових алгоритмів та дій, створює реальні передумови досягнення підприємствами своїх бізнесових цілей.

      Комплексність дій. Різні маркетингові стратегії політики та інструменти мають бути взаємозв’язані , узгоджені для досягнення ефекту синергіі, сама маркетингова діяльність має стати органічною частиною загальної стратегії підприємства.