Художні порівняння

Імпліцитне  порівняння допомагає передати і  структурна однорідність у межах складного речення: "Механізм струмопроходження, з яким пов'язане значення електропровідності, залежить від речовини: у металах – це упорядкований дрейф "вільних" електронів провідності на фоні теплового руху; в електролітах – зустрічний рух іонів протилежних знаків; у газах – рух електронів та іонів; у напівпровідниках – рух електронів (n-тип провідності) або дірок (p-тип провідності)" (ФС, 103).

Конструкції, побудовані за принципом образної аналогії, у наукових текстах зустрічаються нечасто, що, очевидно, можна пояснити прагматичним характером наукового викладу. А проте в аналізованих текстах виявлено ряд розгорнутих порівнянь, побудованих на образній основі.

Отже, аналіз наукових текстів свідчить про те, що порівняння різних типів уживаються в них широко, а проте частка тих, які з часом трансформуються в метафори, незначна – порівняно зі звичайними, залученими до наукового викладу без спеціальної експресивної мети.  

Література

1. Арутюнова Н. Д. Метафорические средства науки // Метафора в языке и тексте. – М.: Наука, 1988. – С. 104–147.

2. Вихованець І. Р. Порівняльний зворот // Українська мова. Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія, 2000. – С. 467–468.

3. Дядюра Г. М. Функціональні параметри образності в науковому стилі (на матеріалі текстів природничих та технічних наук): Дис. канд. філол. наук: 30.01.02. – Київ, 2002. – 213с.

4. Кадомцева О. О. Образность научной речи как стилевая категория // Вісник Київського ун-ту. – 1987. – Вип. 29: Літературознавство, мовознавство. – С. 102–106.

5. Кадомцева О. О. Структура и функциональные особенности метафоры в научной речи. – Автореф. дис. ... канд. филол. наук. – Киев: Институт языковедения им. Потебни, 1988. – 16 с.

6. Мацько Л. І. Порівняння // Українська мова. Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія, 2000. – С. 469–470.

7. Непийвода Н. Ф. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект) – К.: ТОВ "МФА", 1997. – 303 с.

8. Русанівський В. М. Структура лексичної і граматичної семантики. – К.: Наукова думка, 1988. – 240 с.

1. Біленко І. І. Фізичний словник. – К.: Вища школа, 1993. – 319 с. (ФС).

2. Волков С. В., Присяжний В.Д. Холодне горіння. – К.: Наукова думка, 1972. – 174 с. (ХГ).

3. Комп'ютерний словник / пер. з  англ. В.О.Соловйова. – К.: Україна, 1997. – 470 с. (КС).

© Дядюра Г. М., Мащак С. О., 2006 

                     

В.М.Пащенко

Порівняння як стилістичний засіб актуалізації художніх образів 

(на матеріалі прозових творів П.Куліша)

У статті досліджуються особливості актуалізації художніх образів за допомогою порівняння.

Аналізується роль цього стилістичного засобу в індивідуальному когнітивному стилі.

Ключові слова: індивідуальний когнітивний стиль, художній образ, порівняння, мовна особистість.

В статье исследуются  особенности актуализации художественных образов с помощью сравнения.

Анализируется роль этого стилистического приѐма в  индивидуальном когнитивном стиле.

Ключевые слова: индивидуальный когнитивный стиль, художественный образ, сравнение, языковая

личность.

The article is mainly dedicated to the question of actualization of images with the help of simile. Special attention

is paid to the analysis of this stylistic device through individual cognitive style.

Key words: individual cognitive style, image, simile, language personality.

Мова є універсальним  засобом спілкування,  збереження історичної пам’яті,  надбань духовності,

самоусвідомлення  та ідентифікації народу.  А звернення  лінгвістів до поняття  "мовна особистість"

підкреслює виняткову роль мови в житті окремої людини і суспільства в цілому.

Дослідження мовної особистості П.О.Куліша  – видатного культурного і громадського діяча,

прозаїка, поета, драматурга, перекладача, мовознавця, видавця і  редактора, є актуальним у сучасному 

українському мовознавстві.

Життя і творчість  П.Куліша вивчали Б.Грінченко, Д.Дорошенко, В.Петров, Я.Гординський,

Ю.Шевельов, А.Гуляк, І.Девдюк, Т.Дзюба, Т.Должикова, О.Лучук,  Н.Слободянюк.

Мовна особистість  П.Куліша формувалася під впливом етнонаціональних, соціальних, історико-

культурних умов, філософсько-світоглядних орієнтацій, що в поєднанні з індивідуальними психологіч-

ними особливостями  дали поштовх до виокремлення в історії  української літературної мови

характерного ідіолекту.

Художній образ  – багатоаспектне явище, що означає  відображення реальності у свідомості

людини. Наш інтерес до образного компонента значення мовних одиниць викликаний новими

можливостями, які  відкривають шлях до аналізу індивідуального когнітивного стилю. Це поняття

включає в себе підхід до вирішення проблем, притаманний певній мовній особистості, який

характеризує її поведінку стосовно цілого ряду ситуацій [4, c. 27].

У лінгвістиці є значна кількість наукових робіт, присвячених вивченню способів актуалізації

художніх образів  за допомогою стилістичних засобів та прийомів. На думку Л.І.Бєлєхової, основними

тропами, які беруть участь у побудові словесного образу, були метафора, метаморфоза, парафраза,

антитеза, метонімія  тощо [3, c. 8–9]. Н.А.Мостова виділяє такі засоби актуалізації образного компонента

значення мовних одиниць: деталь, повтор, непряме висловлювання, гіпербола, топоніми,  контекст,

синоніми, стилістичний ефект мовних одиниць, антитеза, нейтральна лексика тощо [11, c. 4].

О.М.Лефтерова розглядає  результати створення своєрідної образної системи на основі певного

комплексу порівнянь [8, c. 7].

Метою нашої статті є спроба поповнити низку досліджень порівняння як стилістичного засобу

актуалізації художніх образів у прозі Пантелеймона Куліша.

Досягнення поставленої  мети передбачає розв’язання таких  завдань:

- розкрити зміст поняття "порівняння" у контексті лінгвостилістики;

- здійснити аналіз  порівнянь мовностилістичної системи  П.Куліша;

- виявити функціональне  навантаження порівнянь у прозових  текстах;

- простежити роль  порівнянь в актуалізації художніх  образів.

Матеріалом дослідження обрано художні твори П.Куліша  "Орися" (Ідилія),  "Про злодія у селі

Гаківниці",  "Гордовита  пара" (Бабусине оповідання) ,  "Дівоче серце" (Ідилія), опубліковані у виданні:

Куліш П. О. Твори : в 2 т. / П. О. Куліш. – К. : Наук. думка, 1994. Вибір було здійснено на основі аналізу

тропеїчної системи  зазначених творів, який виявив інтенсивність  використання автором художніх

порівнянь.

У статті визначено  особливості ідіостилю на тлі  тенденцій розвитку української  мови другої

половини ХІХ ст.

Аналізуючи особливості  актуалізації художнього образу за допомогою  порівняння, ми керуємося 

положенням, сформульованим професором І.В.Арнольд: "… будь-який образ будується на використані

подібності між двома далекими один від одного предметами" [2, c. 140].Мовна тканина прозових творів П.Куліша ґрунтується на українській мові всього народу. А

порівняння, активно  функціонуючи як у мові персонажів, так і в мові автора, виступають природним

компонентом народнорозмовної стихії в ідіостилі письменника.

Порівнянням називається  словесний вираз, у якому уявлення про зображуваний предмет 

конкретизується шляхом зіставлення його з іншим предметом, таким, що містить у собі необхідні для

конкретизації уявлення ознаки в більш концентрованому вияві, тобто порівняння – це тропеїчна фігура,

у якій мовне зображення особи, предмета, явища чи дії передається через найхарактерніші ознаки, що

є органічно властивими для інших [9, c. 359]. Наприклад, в уривку з твору П.Куліша: "Виглянув у вікно із

світлиці молодий козак: їде в двір віз старими кіньми, із старим сивим погоничем; зелена трава

волочиться по боках і б’ється по колесах; а із-за сивої бороди старого Гриви, із-за  білої зими червоніє

літо – повен  віз дівчат у квітках да в намисті,  – Орися як сонце поміж ними!" [1, c. 179] уявлення про

старість і молодість  конкретизується шляхом порівняння цих понять із білою зимою та червоним літом, 

у яких ознака старості виявлена у кольорі білий  –  посивілий, сивий, сивоволосий, тобто  старість

асоціюється із сивиною, а молодість виявлена у концентрованій формі – червоне літо – краса, тепло,

рум’янець дівочий. Тепло – це сонце, а Орися і  є душею гурту дівчат.

Про місце порівнянь  і важливість їх у стилістичній системі мови можна судити зі слів Олександра

Потебні "Самий  процес пізнання є процес порівняння" [12, c. 255].

Структуру мовної моделі порівняння, на наш погляд, становить  поєднання чотирьох компонентів:

- предмета порівняння  – тобто предмета чи явища,  ознаки якого ми пізнаємо, розкриваємо за

допомогою іншого;

- образу порівняння  – того, з чим порівнюється  суб’єкт, тобто предмета чи  явища, що  має 

яскраво виражені й  добре відомі мовцеві ознаки й  унаслідок цього використовується ним для

характеристики пізнаваного;

- основи порівняння  – ознака (або ряду ознак), за  допомогою якої здійснюється  процес 

порівняння;

- показника порівняльних  відношень – засобу мовного  оформлення порівняльної семантики.

Отже, це є чотиричленна структура   "суб’єкт  –  об’єкт  – основа  – показник" – одна з 

фундаментальних понять лінгвістики. Усе це виникає лише у свідомості письменника, який прагне

відтворити певну  ситуацію дійсності. Так, у конструкції  "… Орися поміж ними,  –  і як мак у городі всі

квітки закриває, так вона сиділа поміж своїми дівчатами [1, c. 176] наявні суб’єкти – "Орися",  "дівчата",

об’єкти – "мак",  "квітки" і показник порівняння сполучник  "як", без якого  семантика об’єкта не реалізу-

ється, тобто поняття "Орися" й "мак" мисляться  не як компоненти порівняльної конструкції, а як окремі

факти дійсності. Компаративна ж конструкція функціонує за умови  специфічних семантичних відношень 

між суб’єктом і об’єктом порівняння, які не дозволяють ототожнювати суб’єкт і об’єкт і водночас не

позбавляють мовця  можливості сприймати їх як співвідносні одиниці. Обидва типи відношень зумов-

люються показником порівняльної семантики.

Тому доцільно припустити, що найбільш інтенсивно актуалізація образного компонента значення

за допомогою порівняння відбувається тоді, коли суб’єкт та об’єкт порівняння належать до різних

категоріальних областей та вербально презентовані словами  різних лексико-семантичних груп

(наприклад, назва  істоти/назва неістоти, абстрактне/ конкретне).

У прикладах, відібраних із творів П.Куліша, спостерігаємо явище перекатегоризації, тобто зміни

вихідного системного значення і реалізації прототипних характеристик іншої категорії. Так, у порівняннях: