Художні порівняння

коники ліпи, як з м’якуша; Свою пригаслу душу чи донесу, як

свічечку на Страсть; Душа змарніла, як зів’яле клечання;

Спливло життя, як листя  за водою; Вже й так життя,

як льох без душника. Узагальнений образ  печалі, туги пода-

ний через матеріальні  денотати — назви, пов’язані з природою,

повсякденням, наприклад: Печаль осиплеться, як маки; туга

моя степом аж ген  за обріз, чорна, як рілля.

Печаль як невід’ємна ознака психологічного стану Марусі

Чурай, знак внутрішніх випробувань оприявлюється в  лексичній 

паралелі печаль—слово—кобзар—струна, наприклад: І десь

в ті дні, несміло, випадково,/ Хоч я вже й пісню склала не одну,/

Печаль моя торкнула вперше  слово,/ Як той  кобзар торкав

свою струну.

У мовосвіті Марусі Чурай актуалізований глибинний  зв’язок 

слово–пісня. Це священні реалії, на захист цінності яких стає

героїня роману: одного прошу: у мою дитину не кидайте  сло-Мовосвіт Ліни Костенко 39

вами, як багном;  Її  пісні —  як перло многоцінне, як дивен

скарб серед земних марнот.

Мовно-естетичними  знаками українського націоментального

простору в романі Ліни Костенко «Маруся Чурай» виступають

номінації земля, вода, зорі, сонце, хмари, ніч та ін., які  в конкрет-

них текстових умовах розгортаються за допомогою порівнянь,

наприклад: Земля  у росах, як в парчі; А вечір темний. Хмари,

як повісма; Свята  вода — як бузинова гуща.

Традиційний засіб  локальної характеристики художнього

національного простору — лексема хата. У спогадах Марусі,

пов’язаних із дитинством, номінація хата наповнена лірично-

інтимною конотацією, інтертекстуальним казково-оповідним 

змістом, які створює  порівняння: і хата, як старенька  рука-

вичка, —/ в ній  кіт живе, цвіркун живе і дід.

У світовідчуттях дорослої Марусі після втрати близьких

людей хата — це мовний знак смутку: А десь окремо, як болю-

ча згадка,/ стоїть за зиму нахолола хатка./ Над Ворсклою, під

тими яворами,/ де вже ніхто не світить вечорами.

Таким чином, порівняння виступають однією з виразних

ознак поетики роману Ліни Костенко «Маруся Чурай». Вони

розширюють межі художнього опису, увиразнюють авторську 

оповідь, надаючи  їм додаткових семантичних і стилістичних

відтінків. Естетично  ускладнюючи художній образ, порівняння

водночас забезпечують його цілісність. 
 
 
 
 
 
 
 

Лариса Олексишина

(Чернівці)

ХУДОЖНЄ ПОРІВНЯННЯ ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕНЬ

РІЗНИХ ГАЛУЗЕЙ МОВОЗНАВСТВА

Подається детальний  огляд досліджень художнього порівняння мовознавцями: за

структурними якостями, з погляду можливості існування  порівняння, на основі

семантичних зв’язків між tertium comparationis та об’єктом порівняння (comparatum), з точки зору вмотивованості, прагматичного впливу, за частотою вживання,

стилістичним характером та на синтаксичному рівні.

Ключові слова: фразеологія, стилістика, художнє порівняння, метафора

Предлагается детальный  обзор исследований художественного  сравнения: по

структурным характеристикам, с точки зрения возможности существования

сравнения, на основе семантических связей между tertium comparationis и объектом

сравнения (comparatum), прагматического взаимодействия, по частоте употреб-

ления, стилистическому  характеру и на синтаксическом уровне.

Ключевые слова: фразеология, стилистика, художественное сравнение, метафора.

The article provides a detailed survey of various approaches to simile study by linguists: the

study of structural qualities, the study from the point of view of the possibility of simile

existence, the research of semantic relations between tertium comparationis and the object of

comparison (comparatum), the study from the viewpoint of motivation, pragmatic

influence, usage frequency, stylistic character and the study on the syntactic level.

Key words: phraseology, stylistics, simile, metaphor.

Як об’єкт дослідження  художні порівняння (далі – ХП) розгля-

далися різними галузями мовознавства. Якщо порівняння утворене

поглибленням і  злиттям двох подій (переживань), то воно є есте-

тичним та належить до галузі стилістики. З погляду стилістики

детальний огляд  функцій ХП німецької мови та їх класифікації по-

дається в працях І. Чернишової, Г. Пермякова, Г. Зейдлера, Е. Різель та

Е. Шендельс, Р. Дітмара, Й. Кюне, М. Турмаїр, Д. Вундерліха,

Ш. Фельдеш, Г. Бурґера, Р. Хесскі та ін.

Важливим завданням  вважається визначення структури ху-

дожнього порівняння. Складові частини можуть вербалізуватися  без-

посередньо в порівняльній структурі або їх можна відтворити з

контексту. Для comparandum були запропоновані такі терміни:

“зміст” („tenor” І.А. Річардс [16]), “основний предмет” („principial

subject” М. Блек [8]), “справа” („Sache” Г. Вейнріх [20, c. 325-344]),

“реципієнт образу” („Bildempfдnger” Г. Вейнріх), “суб’єкт, або ком-

парант” (Н.П. Шаповалова [6]). Для comparatum ми знаходимо термі-ни

“засіб” („vehicle” І.А. Річардс), “підпорядкований предмет” („sub-sidiary subject” М. Блек), “образ” („Bild” Вейнріх), “донор обра-зу”

(„Bild-spender” Г. Вейнріх), “порівняльна сфера” (Г. Зейдлер [18,

c. 292]), “об’єкт, або компаратор” (Н.П. Шаповалова). Показник

порівняльних відношень  відіграє вирішальну роль у реалізації

компаративного змісту в чотириелементній моделі порівняльної

конструкції (“компарант”  – “компаратор” – “основа” –  “показник”),

оскільки забезпечує її цілісність. Тобто між компарантом  і компара-

тором не існує реального  зв’язку, він виникає лише у свідомості

мовця, який прагне відтворити певну ситуацію дійсності.

Іноді порівняння використовуються не в повній формі, а в

скороченій, наприклад, складним словом: Froschaugen, tigerhaft, affen-

ähnlich, або це похідний прикметник: hündisch. Тобто порівнювані

поняття повністю злилися. У таких випадках у стилістиці йдеться не

про порівняння, а  про метафору, про художній вислів. У нашому до-

слідженні ми не будемо розглядати даний тип зоонімних  порівнянь.

Знаходячись між  засобами унаочнення та образності, по-

рівняння створюють деякі проблеми для класифікації. Спроби

класифікацій порівнянь  наявні практично в кожній праці, присвя-

ченій даному стилістичному засобу. Наша мета – доповнити існуючі

класифікації, розглядаючи  різні аспекти можливості існування та

реалізації порівнянь  у мовленні.

За структурними якостями Е. Різель та Е. Шендельс у праці

“Deutsche Stilistik” [17] поділяють порівняння на короткі, поширені та

розбудовані. У німецькій  стилістичній термінології є окремий

термін для розбудованих порівнянь, а саме – Gleichnis на противагу

Vergleich. Gleichnis (іномовлення) зустрічається особливо часто в

Біблійних текстах, чому присвячені численні дослідження мово-

знавців-стилістів. Т. Ельм та Г. Гібель у праці „Parabolische For-men

in der deutschen Dichtung“ зіставляють звичайне порівняння з

іномовленням, відзначаючи: „Вищі ступені явища порівняння нада-

ють відтворенню  більшої різнобарвності, ущільнюють та розширю-

ють його“ [11, c. 198]. Р. Дітмар дає таке визначення іномовлення:

„Мовна фігура, в  якій повинен бути зафіксований ефект думки

завдяки розміщенню поблизу подібного речення, що належить до

іншої сфери“ [10, c. 28]. Г. Зейдлер, зіставляючи іномовлення та

порівняння, використовує терміни “основна сфера” та “порівняльна

сфера” [18, c. 292]. На думку автора, є багато проміжних форм між

коротким порівнянням, де порівняльна сфера висловлена однимсловом чи словосполученням, та поширеним іномовленням, але ми

говоримо про іномовлення, коли порівняльна сфера є самостійною  та

поширеною одиницею.

Й. Кюне визначає порівняння як стилістичний засіб для під-

вищення наочності  та ущільнення значення. На відміну від нього,

іномовлення є „розбудованою  формою порівняння, поетичним уна-

очненням поняття  через порівнювання“ [15, c. 14]. Він розглядає

іномовлення як риторично-герменевтичний засіб, за допомогою якого

автор твору значно спрощує абстрактні чи „складні“  зв’язки думок.

Художнє порівняння належить до “еквативних порівнянь” [19,

c. 3], це поняття охоплює всі порівняльні структури, утворені за

допомогою “wie”, і служить для відтворення порівняння із чимось

подібним та рівноправним. Цей тип у свою чергу поділяється на

кілька типів, з  яких нас цікавлять:

а) порівняння модальності, в якому компарант та компаратор

порівнюються один із одним стосовно віддаленої, невідомої  для

мовця реальності: Angela keuchte wie ein sterbender Dinosaurier

(Jelinek, Die Ausgesperrten, S. 230);

б) градуйовані порівняння (термін Д. Вундерліха [21, c. 646]) – це

структури з прикметником як основою порівняння, в яких ком-

парант та компаратор порівнюються стосовно однієї якості: Er ist

flink wie ein Hirsch.

З точки зору можливості існування порівняння ми розгля-

даємо дві групи: реальні: In ihrer weißen Nacktheit standen sie da wie

junge Schwäne (Roth, Hotel Savoy, S. 55) та ірреальні (гіпо-тетичні),

які представлені ірреальними  реченнями: Zwei tatsächliche

Schmetterlinge kamen dazu und flogen gemeinsam weg, als wären sie

Vögel (Handke, Die Geschichte des Bleistifts, S. 326). Ірреальні порів-

няння – це особлива форма розбудованих порівнянь. У  німецькій

мові вони можуть бути побудовані за допомогою часток „als”, „als

ob” та „wie”, причому дві останні близькі за значенням. У порів-

няннях цього типу досить чітко спостерігається відділення основної

сфери від порівняльної. Відносно далеке поняття залучається до

порівняння, щоб відтворити словами незвичний настрій і  наповнити

вислів цим настроєм. Ірреальну ситуацію кон’юнктивне порівняння

демонструє синтаксичними  засобами. При „визнанні” неможливості

висловлюваного в порівнянні основна та порівняльна сфери порів-

няння зближуються, порівняння виділяється більш невимушено зі

змісту головного  речення. Цією формою художнього вислову час відчасу зображується об’єктивний світ, кон’юнктивне порівняння

чіткіше демонструє бачення поетом його всесвіту, воно прикрашає

безпосередній вираз  або тлумачить його довільно, перетворює його в

емоційний вислів.

Л. Ройзензон [5] запропонував розподіл художніх порівнянь на

основі семантичних  зв’язків між tertium comparationis та об’єк-том

порівняння (comparatum). Слід розрізняти:

Тип 1. Без основи порівняння не розвивається специфічне