Художні порівняння

b) порівняння  між «предметом» і «предметом» [1, 201]: La olla sin cebolla, es boda sin tamboril (Пательня без цибулі – це весілля без тамбурина). Ця паремія вміщує два словосполучення, які вказують одне значення.

с) порівняння між «тваринами» та «особами»: Perdido el ganado donde no hay perro que ladre; y en balde casada la mujer que no pare (Втраченим є стадо, де немає собаки, що гавкає; і намарно заміжня жінка, яка не народжує). Це прислів’я походить із народної відверто жінконенависної традиції. Жінка без дітей порівнюється, у цьому прикладі, із стадом без поводиря [1, 201].

Прислів’я, що містять в собі порівняння підпорядковуються наступним модельним схемам (за Пазяком М.М. [2, 34]) [3, 176]:

1. Компаративна  модель: формула “А як B”, або  “А не може порівнюватись із B” (Al novio y al cochino, una vez el camino / Залицяльнику і свині, один раз дорога), формула “краще А, ніж B” (Más vale pájaro en la mano que ciento volando / Краще птах у руці, а ніж сто у небі). Ці типи структури прислів’їв та приказок розрізняються за допомогою низки каркасних схем [4, 186], а саме “Más…que”, “Más vale…que”, “Tan...como” (Tan presto se va el cordero como el carnero / Так швидко йде вівця як баран) [5, 456] тощо.

2. Модель  порівнянної характеристики: формула  “як А, так і B”, як взаємовідношення причини та наслідку [2, 34] (La gallina bien galleada y la moza bien requebrada / Курка добре кокошна і жінка добре доглянута).

Найуживанішими  метафорами є такі, що переносять якості та властивості тварин на людей. На цій основі Ф.А. Литвин розрізняє  існування двох термінів: зоонім (зоосемізм) саме як родовий та зооморфізм (зооморф) як видовий. Під зоонімом розуміється назва біологічної тварини, на основі якої розвивається метафоричне значення. Зооморфізм (у давніх релігіях – зображення богів в образі тварин) виступає в ролі образної характеристики людини [6, 81].

Значна  частина, якщо не всі, зооніми використовуються для образної характеристики та соціальної оцінки особи за тими чи іншими ознаками і властивостями. Це цілком закономірно, адже тварини, що мають власні звички, становлять найближче оточення людини. Саме тому зоосемантичні метафори є численними, вони виражають певні соціальні типи та еталони людської поведінки, з їх допомогою можна оцінити як зовнішні прикмети людини, так і її внутрішні властивості. Виявлено, що негативні зооморфізми переважають над позитивними, що пов’язано з тенденцією мови фіксувати відхилення від норми. Тобто, кількість лексико-семантичних груп, які описують психологічні властивості людини з «негативними» семантичними компонентами, надзвичайно велика, їхній склад багатий кількісно та різноманітний якісно в різних мовах (наприклад: собака [perro] є символом корисливої вірності в пошуках якоїсь винагороди: Menea la cola el can, no por ti, sino por el pan (Пес мочить свій хвіст не через тебе, а за хліб); кіт [gato] уособлює зраду та лицемірність: El gato de Marirramos halaga con la cola y araña con las manos (Кіт Маріррімос пестить хвостом і дряпає лапами); лисиця [zorra] є образом лукавої людини, якій не слід довіряти, адже вона завжди насторожі та наполеглива у своїх намірах: El que toma la zorra y la desuella ha de saber más que ella (Той хто впіймає лисицю та зніме з неї шкіру, повинен знати більше ніж сама лисиця); вовк [lobo] відзначається настирливістю: Burla burlando, vase el lobo al asno (Жартома жартуючи підходить вовк до віслюка) тощо [7, 142]).

Зооморфізми для позитивної оцінки властивостей людини (наприклад: кінь [caballo] в іспанській традиції асоціюється із повагою: Mujer, caballo y escopeta, no se prestan (Жінка, кінь та рушниця, не позичаються); бджола [abeja] завжди відзначалася позитивним характером:A quien tiene abejas, nunca le falta un buen postre en la mesa (Хто бджоли має, тому добрих солодощів на столі не бракує) [8, 412]), навпаки, використовуються значно рідше, лексико-семантичні групи невеликі за обсягом, й їхній склад одноманітний [9, 8–9].

Варто розділити два аспекти значення зооніма: референтом, за Литвином Ф.А., будемо називати реальну тварину, як позамовну, а денотатом – цю ж  тварину, як вона представлена у мовній свідомості певної групи людей. Це розрізнення є важливим, оскільки мова йде про ознаки, які певна група людей приписує тварині, часто без відповідності до біологічного підґрунтя такої характеристики. Частина таких ознак співпадає із описом зоологів, інші є наслідком помилкового тлумачення, а до деяких тварин вони взагалі неприйнятні, оскільки тварина не може бути егоїстичною або безпринципною.

Таким чином, у вивченні зооморфії суттєвим є не те, якими якостями володіє  та чи інша тварина (референт зоосемізму), а ті якості, що йому приписуються мовною свідомістю певної групи людей, тобто ті, які характеризують денотат [10]. Тобто семантику зооморфізмів, ми маємо справу із якостями денотата, закріпленими у мові, не залежно від степені їх відповідності якостям референта-тварини.

Ознаки, носіями яких вважають ту чи іншу тварину, можуть суттєво відрізнятися у різних мовах: що ближчі культури та умови життя народів, то більше співпадінь зустрічається у традиційних характеристиках тварин. За теорією Литвина Ф.А., у текстових прикладах можна виділити 6 типів показань про присутність характеристики, вираженої зооморфізмом [6, 85–90]:

1. Характеристика  може бути виражена прикметником (або оцінюючим іменником) у складі порівняння із сполучником como: Araña, ¿quién te arañó? Otra araña como yo (Павуче, хто тебе поранив? Інший павук такий як я); Dinero es como los ratones, que en oyendo ruido, se esconde (Гроші як миші: почувши шум, ховаються) [5, 155] тощо.

Присутність зооніма у порівняннях із сполучником como не обов’язково веде до закріплення ознаки як основи порівняння у семантичній структурі зооніма. Ці порівняння можуть бути індивідуальними, оказіональними і відображають суб’єктивну оцінку якостей тварини. Крім цього закріплення тих чи інших якостей у семантичній структурі зооніма зумовлене узусом, що не оснований на чітко послідовних логічних імплікаціях.

2. Оцінна  характеристика може бути виражена  прикметником (дієприкметником), які  визначають зооморфізм. Як уже  було зазначено, не кожен прикметник  є дублюючою експлікацією ознаки, вираженої зоонімом. Для характеристики  цих означень відіграє роль  інтуїція адресата, так як в  загальному прикметник (дієприкметник)  може бути по-різному пов’язаний із зооморфізмом.

3. Характеристика  може бути визначена зіставленням  із семантикою інших іменників,  пов’язаних із зоонімом вигаданим  (складеним) зв’язком.

4. Релевантним  для характеристики можуть бути  іменники, які визначаються зооморфізмом  за допомогою препозитивного означення. Вони, найчастіше, вказують на фізичні або внутрішні якості, на напрямок, за яким відбувається пошук спільних рис тварини та людини. Наприклад:Gallo de Morón, cacareando y sin pluma se quedó (Півень Морона (правитель містечка в Севільї, який був вбитий в XVI ст. через його надмірну деспотичність), кудкудакаючи без пір’я залишився) – описується пиха, зарозумілість людини та півня [5, 196]; Perros de Zorita, cuando no tienen a quien morder, se muerden unos a otros (Пси Соріти (одні вважають, що йдеться про село в Гвадалахарі, інші, що про мера на ім’я Соріта, який мав дуже диких псів), коли не мають кого кусати, гризуться між собою) – змальовується звична поведінка пліткарів [5, 351] тощо.

5. Релевантним,  також, для характеристики є  слова-стрижні, які визначаються  зооморфізмом у постпозиції до  прийменником. Аналогічно до препозитивних  означень, вони вказують на основні характеристики або її напрямок. У цій групі частіше, на відміну від попередньої, зустрічаються іменники, що вказують не на особливу ознаку, а лише на загальний напрямок характеристики.

6. Показник  присутності характеристики вираженої  зооморфізмом, може знаходитися  у тексті і в іншому вигляді,  а саме завдяки слову або  словосполученню у тому ж реченні.  У таких випадках характеристика, яка міститься у зооморфізмі, є більш менш зрозумілою для адресата із ситуації спілкування [6, 89].

Гутман  Е. А. та Черемисина М. И. щодо класифікації питів порівнянь також говорять про існування так званого «модуля порівняння»: наприклад: “мокрий як миша” – модуль “мокрий”, “налетіли, як сарана” – модуль “налетіли” [11, 254].

Між компаративними іменами та цими ж  іменами у функції характеристик  існує певна розбіжність з  точки зору лексичного значення слова. Семантичне навантаження, яке несе у собі метафорична характеристика, у складі порівняльної конструкції розподілене між модулем та компаративним іменем [11, 254]. Так, сема “хитрий” входить у семантичну структуру характеристики “лисиця”. У складі порівняння ця сема експліцитно виражена модулем “хитрий, як лис”. Саме тому, назва тварини у цій позиції позбавлена метафоричного значення. Це означає, що вона виступає у своєму прямому значенні (“хитрий, як /хитра/ лисиця”; лисиця = тварина, а не людина).

Назва тварини розуміється як характеристика, власне у тих випадках, коли її пряма інтерпретація приводить до абсурду, до протиріччя. Але існують і такі порівняльні характеристики, в яких компаративне ім’я, назва тварини, що постійно використовується у функції характеристики, зберігає у своїй семантиці певні моменти, які зближують його із характеристикою. Це дає підстави для Гутман Е.А. та Черемисина М.И. говорити про переносне значення компаративного імені [11, 255]. Так, наприклад, іменник «cuervos» у прислів’ї Cría cuervos y te sacarán los ojos (Вирощуй дітей і вони тобі очі виберуть)вживається у переносному значенні для негативної характеристики «дітей» [5, 117].

Ознака, виражена сталістю характеристики, накладається на основне номінативне значення і додається до тих семантичних  ознак, які відрізняють значення слова, як назви певної тварини, від назв інших тварин. Тобто, вона не є диференціальною ознакою цієї лексеми, як елемента лексикосемантичного поля “тварина”. Але якщо дана характеристика регулярно використовується носіями мови, ця додаткова ознака залишається в їх свідомості тісно пов’язана із уявленням про цю тварину. Саме тому, коли слово вживається у порівнянні, його значення, строго номінативне у своїй основі, включає у себе і відповідну “вторинну” ознаку [11, 255]: у фразу “вона підкрадається, як лисиця”, ми вкладаємо не лише той зміст, що вона рухалась дуже обережно і тихо, але також й те, що вона була хитрою, мала якийсь намір, – як це прийнято говорити і думати про лисицю. За словами цих авторів, якщо мовець не мав би цього на увазі, він сказав би “як кішка”, а не “як лисиця”.

Більшість компаративних образів через  свою семантичну варіативність є  подібними до характеристик. Їх особливість полягає у тому, що цю образну потенцію вони власне реалізують у складі порівняння, яке містить імпліцитний модуль. Деякі з них можуть проявитися у мовленні без модуля, тобто як характеристики, але таке використання має оказіональний характер [11, 257–258].

Отже, модуль задає основний, актуальний напрямок порівняння, фіксує ту ознаку, яку мовець хоче підсилити порівнянням, як особливо важливу у цій ситуації. Проте в іншій ситуації, в іншій фразі одне й теж компаративне ім’я може поєднуватися з іншим експліцитним модулем – це не означає, що зміст образа змінюється.

Деякі назви тварин, зазвичай, найбільш близьких до людини, використовуються у складі порівняння із настільки широким колом модулів, що насправді стає важко говорити про один компаративний образ, навіть якщо мова йде про розчленований образ. Як приклад цього, ми розглядаємо образ собаки.

Основною  синтаксичною структурою, де зустрічаємо  лексему собака (perro), є порівняльна  конструкція. Постійно спостерігаючи  за цією домашньою твариною, носії  мови помітили та відобразили у традиції слововикористання різноманітні ознаки і якості, що відрізняли собаку серед інших тварин, та порівнювали її манери поведінки із людськими. Її образ служить еталоном оцінки різних рис характеру людини, – найчастіше так описується відданість: El mejor amigo, un perro (Найкращий друг – собака) [5, 274]; El perro, mi amigo; la mujer, mi enemigo; el hijo, mi señor (Пес – мій друг; жінка – недруг; син – пан мій) [12, 8]; Al cabo de un año, el perro se parece a su amo (Через рік, собака стає схожим на господаря) [5, 46]. Специфіка образу собаки, також, проявляється у протиставленні позитивних та негативних характеристик. Поряд із відданістю іспанський народний фольклор виділяє й негативні ознаки цієї домашньої тварини, а саме: жадність (Como el perro del hortelano, que ni come ni deja comer al amo [5, 350] / Як собака на сіні, який не їсть і не дає з’їсти господарю), корисливість(¿Quieres que te siga el can? Dale pan [5, 424] / Хочеш щоб за тобою слідував собака? Дай йому хліба; Por el pan baila el perro, que no por el dueño [12, 6] / За хліб танцює пес, а не за господаря), невдячність (Quien da pan a perro ajeno, pierde el pan y pierde el perro [5, 395] / хто дає хліб чужому собаці, втрачає хліб і втрачає собаку). Постать собаки неодмінно асоціюється із швидкістю (A los galgos del rey no se les escapa liebre [5, 21] / Королівським псам не втече кріль) та досвідченістю (A galgo viejo, echadle liebre, no conejo [5, 12] / Старому псу, кинь йому зайця а не кроля).

Отже, здійснений аналіз дає змогу стверджувати, що зоосемантичні порівняння функціонально  продуктивні, особливо в іспанських пареміологічних одиницях. Вони виражають певні асоціації тварини з тими чи іншими предметами та еталони людської поведінки, за їх допомогою можна охарактеризувати як зовнішні прикмети людини, так і її внутрішні якості.

Перспектива подальших досліджень полягає в поглибленому аналізі особливостей компаративістики іспанських пареміологічних одиниць з обов’язковим залученням історичного та культурологічного аспектів еволюції іспанського суспільства.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Olivera Soto E. Recursos estilísticos en el refranero // Paremia. – Madrid. – 1996. – №5. – P. 199–202.
2. Пазяк М.М. Украинские пословицы и поговорки: Пробл. генезиса, семантики и жанрово-поэтической структуры. – Автореф. дис. … канд. филол. наук. – К., 1991, – 38 с.
3. Кушнір О.П. Структурні особливості іспанських пареміологічних одиниць // Пробл. семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. праць. / За.ред. Н.М. Корбозерова. – К.: КНЛУ, 2006. – Вип. 10. – С. 172–177.
5. Méndez Pérez A. Mnemotecnia del refrán. La rima y las estructuras // Paremia. – Madrid. – 1996. – №5. – Р. 182–186.
6. Junceda L. Diccionario de Refranes. – Madrid: ESPASA, 1998.
7. Литвин Ф.А. Об изучении разновидностей зооморфных характеристик (на материале английского языка) // В помощь преподавателям иностранных языков. – Новосибирск: Наука, 1974. – Вып. 5. – С. 81–93.
8. Кушнір О.П. Тварина і людина як символічні персонажі іспанських прислів’їв і приказок // Вісник Львівського університету. Серія іноземні мови. – Львів: ЛНУ, 2006. – №13. – С. 140–144.
9. Piñel López R. El animal en el refrán, reflejo de una cultura. Estudio contrastivo alemán-español // Paremia. – Madrid. – 1999. – №8. – Р. 411–416.
10. Гончарова Т.І. Спільність та специфіка мовних зооморфних картин світу. – Автореф. дис. … канд. філол. наук. – Харків, 1996, – 23 с.
11. Апресян Ю.Д. Современная лексическая семантика. – «Русский язык в национальной школе». – 1972. – №2.
12. Гутман Е.А., Черемисина М.И. Название животных в составе сравнений // Вопросы языка и литературы. – Новосибирск: Изд-во Новосибирского университета, 1970 – Вып. 4. – С. 253–266.
13. Refranes y Frases Célebres (recopilación de los refranes más conocidos). – Madrid: Universa, 2004. – 152 р.