Микола Вiнграновський. Життя

Незавершеним  лишився феноменальний проект Миколи  Вінграновського – цикл історико-документальних фільмів «14 столиць України». Встиг створити лиш 4 фільми: «Чигирин – столиця Богдана Хмельницького», «Батурин – столиця гетьмана Івана Мазепи», «Хортиця – столиця Запорізької Січі» та «Дмитро Вишневецький – Байда». В процесі роботи задум розширився до 20-ти кінострічок.

2 вересня 1993 року М. Вінграновський  писав до Америки В. Біляєву:  «Я щойно приїхав із Західної  України… де знімав «Данила  Галицького»… Починаю новий фільм  під назвою «Українська Повстанська  Армія, 1942 – 1952 роки»… Взявся  за «Данила» і за «УПА». Особливо  за «УПА». Бо в Україні цю  нашу національну армію, завдяки  радянській пропаганді, або ж  проклинають, або ж ніхто про  неї не чув і не знає. Через  те майбутнє моє кіно про  УПА – це моя принципова  позиція, як би не дивилася  на неї частина нашого народу  Східної і Центральної України.  В цьому фільмі я викладуся  увесь, і він має бути одним  з найголовніших із тих двадцяти  серій про національну історію  України, що я задумав» (Кур’єр  Кривбасу. – 2005. – № 182. – С. 89).

Не  дали М. Вінграновському завершити  почату справу як політичні обставини, так – особливо – відсутність  коштів. Тогочасній незалежній (номінально) Україні з її першими, комуністичного вишколу, президентами було не до того. На жаль, і за нинішньої влади, якби Вінграновський жив, Україні було б  не до того.

Визначний український поет-правозахисник  Василь Стус, захищаючи 1969 року наших  національно відповідальних письменників від брутальної критики, у публічному листі до критикана заявляв: «Після 1956 року з’явилися вірші Ліни Костенко і Миколи Вінграновського, статті І. Дзюби. Є. Сверстюка та І. Світличного, – людей, які повернули нам  почуття самоповаги. Це… свідчення  нашого самовідродження, морального одужання» (Василь Стус у житті, спогадах та оцінках  сучасників. – Балтимор – Торонто, 1987. – С. 56 – 57). Оцінка, якою був би незмірно щасливий не один літературний класик! 
 

 
 
                                                                                                                                          40

«Чорна райдуга»

Не  дівчина,  не  мати,  не  сестра  - 
Богине  віри  і  добра  богине... 
Блискуча  маско  віри  і  добра! 
Ваш  крик,  і  крок,  і  кров  для  мене  гине. 
 
Та  що  лукавить?  В  серці  я  на  "ви" 
Ще  із  думками  вашими,  з  тривогою, 
Із  гудзиками  вашими,  підлогою 
І  з  люстрою  під  стелею  весни. 
 
Я  ще  вулкан  розвержений  любові, 
Що  прагнув  смерті  вашої  не  раз, 
Щоб  доторкнутися  і  воскресити  вас, 
І  слухать  вас  у  велевдячній  мові. 
 
І  слухать  вас...  Ви  знаєте,  в  якій 
Солодко-темній  глибині  чуттєвій, 
В  якій  солодкій  глибині  терпкій 
Спалив  я  з  вами  літечка  миттєві, 
 
Спалив  без  свідків,  язиків,  очей  - 
Лиш  ви  і  я.  Удвох.  Обоє.  Тихо. 
Хто  ж  дасть  мені  хоч  ніч  із  тих  ночей? 
Із  тих  одвертостей  хоч  крихітливу  крихту? 
 
Ніхто  не  дасть!  Бо  й  я  згорів  у  них, 
Ви  ж  будете  ще  жить  -  пектись  в  моєму  слові, 
Бо  ви  -  брехня!  Ви  -  маскарад  любові! 
Ви  чорна  райдуга  небесних  літ  моїх... 
 
...У  чорної  райдуги  біле  тіло 
І  чорні  очі,  як  сто  криниць. 
У  чорної  райдуги  небо  згоріло, 
І  райдуга  впала  на  землю  ниць. 
 
У  чорної  райдуги  в  пальцях  вітер 
І  кров  голуба  -  в  крові  небо  сія. 
І  телефон  біля  ліжка,  і  квіти. 
Квіти  мої,  і  за  квітами  -  я.                                                                                                                                        
1960                                                                                                                                        41 
 
«У синьому небі я висіяв ліс...» 
 
У  синьому  небі  я  висіяв  ліс,   
У  синьому  небі,  любов  моя  люба,   
Я  висіяв  ліс  із  дубів  та  беріз.   
У  синьому  небі  з  берези  і  дуба. 
 
У  синьому  морі  я  висіяв  сни,   
У  синьому  морі  на  синьому  глеї   
Я  висіяв  сни  із  твоєї  весни,   
У  синьому  морі  з  весни  із  твоєї. 
 
Той  ліс  зашумить,  і  ті  сни  ізійдуть,   
І  являть  тебе  вони  в  небі  і  в  морі,   
У  синьому  небі,  у  синьому  морі... 
Тебе  вони  являть  і  так  і  замруть. 
 
Дубовий  мій  костур,  вечірня  хода,   
І  ти  біля  мене,  і  птиці,  і  стебла,   
В  дорозі  і  небо  над  нами  із  тебе,   
І  море  із  тебе...  дорога  тверда. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                                                                                                                                               42

«Сеньйорито акаціє,  добрий вечір...»

Сеньйорито  акаціє,  добрий  вечір. 
Я  забув,  що  забув  був  вас, 
Але  осінь  зійшла  по  плечі, 
Осінь,  ви  і  осінній  час, 
Коли  стало  любити  важче, 
І  солодше  любити  знов... 
Сеньйорито,  колюче  щастя, 
Хто  воно  за  таке  любов? 
Вже  б,  здавалося,  відболіло, 
Прогоріло  у  тім  вогні, 
Ступцювало  і  душу  й  тіло, 
Вже  б,  здалося,  нащо  мені? 
У  годину  суху  та  вологу 
Відходились  усі  мости 
І  сказав  я  -  ну,  слава  Богу, 
І,  нарешті,  перехристивсь... 
Коли  ж  -  здрастуйте,  добрий  вечір... 
Ви  з  якої  дороги,  пожежо  моя?.. 
Сеньйорито,  вогонь  по  плечі  - 
Осінь,  ви  і  осінній  я... 
 
1986 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                                                                                                                                              43

 
«Прилетіли  коні - ударили в скроні...»

Павлові Загребельному 
 
Прилетіли  коні  -  ударили  в  скроні. 
Прилетіли  в  серпні  -  ударили  в  серце. 
Ударили  в  долю,  захмеліли  з  болю, 
Захмеліли  з  болю,  наїржались  вволю. 
 
Отакі-то  коні  -  сльози  на  долоні. 
 
1964 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

 

 

                                                                                                                                              44

Висновок 
Серед шанувальників української новітньої літератури Микола Вінграновський добре знаний і поцінований передусім як актор і поет-шістдесятник. І хоча він у пресі здавна виступав з новелами та оригінальними повістями, все ж його талановита лірика залишала його прозові жанри поза читацькою увагою. Вінграновський відчував органічну потребу плекати "історичний міф", бо письменник "творив тільки з внутрішньої потреби, не інакше, тільки як душа саме озоветься". Це означає, що митець був справжнім майстром у глибинному сенсі цього слова.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                               45

 Список використаної літератури 
 
1. Журнал "Вітчизна" №9-10, 2006 р. 
2. Українська літературна газета  (11 листопада 2011 року) 
3. Усе для школи. Українська література: програмні тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тести: 11 кл. — К., Львів, 2001. 
4. Історія української літератури XX століття: У 2 кн./ За ред. В.Г. Дончика. — К.,1993, 1998. 
 
Список використаних інтернет ресурсів

1. http://litgazeta.com.ua 
2. http://uk.wikipedia.org

3. http://www.ukrlit.vn.ua

4. http://www.parta.com.ua

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
                                                                                                                                              46

 

Додаток А. 

 
  
Додаток В. 
 

 

 

 
Додаток C.

 

 
Додаток D.