Микола Вiнграновський. Життя

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту

Черкаський державний  бізнес-коледж

Циклова комісія  української мови та літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Микола Вiнграновський»

 

 

 

 

 

 

 

 

Доповідь підготувала:

Студентка та студент I курсу

Групи 1Б - 11                                                                                                                                                                                                                                Спеціальність:

«Бухгалтерський облік»                                                                                                              

Нос А.А. та Сурженко Р.А.

 

Перевірив:

Викладач-методист

Сидоренко О. В.

 

 

 

 

 

 
 
 
Черкаси - 2012

                                                                    Змiст 

 Вступ_____________________________________________________________3

1. Бiографiя ________________________________________________________4 
     1.1 Дитячi роки 
     1.2 Літературна діяльність 
2. Нагороди ________________________________________________________5

3. Твори ___________________________________________________________5 
     3.1 Збірки віршів 
     3.2 Збiрки для дiтей 
     3.3 Повiстi 
 
4.  Кiно____________________________________________________________6 
5. Режисер_________________________________________________________6 
     5.1 Художні фільми 
     5.2 Документальнi фiльми

6. Критика: «ЧАРІВНИК СЛОВА»_____________________________________7

7. Лiрика Миколи Вiнграновського для дiтей____________________________13

8. Стаття: «Художній світ Миколи Вінграновського»_____________________19

9. Анатолій Добролежа про М. Вiнграновського____________________________26 
      9.1 Студентськi роки 
      9.2 Дума про британку

10.«Дивіться, гляньте: мій – то голос ваш»______________________________35

11. «Чорна райдуга»_________________________________________________41

12. «У синьому небі я висіяв ліс...»_____________________________________42

13. «Сеньйорито акаціє,  добрий  вечір...»________________________________43 
14.  «Прилетіли коні - ударили в скроні...»_______________________________44

  Висновок__________________________________________________________45 
 
Список використаної літератури 
Список використаних інтернет джерел

Додатки

Додаток А 
          Додаток В 
          Додаток C 
         Додаток D 
                                                                                                                                                        2

  
Вступ

Творчість Миколи Вінграновського  — небуденне явище в українській  літературі. Перший з-поміж рівних у  плеяді шістдесятників, він витворив художній світ, законом якого є краса. Тут красиве все: національна гідність, ніжність і обурення, шаленство та скрута, розпач і огида. За всієї життєвої конкретності цей світ, принципово відмінний від реального, є бунтом краси проти недосконалості та приземленості життя.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                                                                                                                                     
 
                                                                                                                                                   
 
 
 
 
                                                                                                                                                3 
 
Мико́ла Степа́нович Вінграно́вський (1936 — 2004) — український письменник-шістдесятник, режисер, актор, сценарист і поет (див. Додаток А).

Дитячі роки

Микола  Вінграновський народився 7 листопада 1936 року в селі Богопіль (нині Первомайськ) Миколаївської області. Згадуючи своє дитинство, письменник стверджує, що змалечку пам'ятав лише степ: «скрізь, куди не глянь степ, степ і степ». Не знав він тоді ще ні Дніпра, ні Довженка. А потім була війна, тяжкі повоєнні роки.

Літературна діяльність

Писати вірші почав у студентські роки. Перші вірші з'явилися 1958 року на сторінках журналів «Дніпро» та «Жовтень» («Дзвін»).

7 квітня 1961 року «Літературна газета» вийшла із заголовком на всю четверту сторінку: «Микола Вінграновський. З книги першої, ще не виданої», де було надруковано аж п'ятнадцять віршів молодого автора. Перша поетична збірка «Атомні прелюди» вийшла в 1962 році, а через п'ять років побачила світ друга поетична збірка «Сто поезій». Щоправда, завдяки старанням цензорів в остаточному варіанті поезій залишилося 99...

Навчався  на акторському відділі Київського інституту театрального мистецтва. Після першого курсу, його забрав із собою у ВДІК до Москви Олександр Довженко. Однокурсниками Вінграновського були Георгій Шенгелая, Лариса Шепітько, Отар Іоселіані, Роллан Сергієнко, Віктор Туров. Ще студентом зіграв головну роль у художньому фільмі «Повість полум'яних літ», автором якого був Олександр Довженко. Автор книжок віршів «Атомні прелюди», «Сто поезій», «Поезії», «На срібнім березі», «Київ», «Губами теплими і оком золотим», «Цю жінку я люблю», повістей «Первінка», «Сіроманець», «У глибині дощів», «Літо на Десні», роману «Северин Наливайко».

У дитячу літературу Микола Вінграновський прийшов на початку шістдесятих років, коли в журналі «Ранок» з'явилися оповідання «Бинь-бинь-бинь» і «Чорти». Тоді ж були надруковані і його перші вірші для дітей, які увійшли в окрему збірку «Андрійко-говорійко», а трохи пізніше побачили світ такі оригінальні книжки поезій: «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір» та інші.

Найповніше  видання доробку — «Вибрані твори в трьох томах» (2004). Постановник десяти художніх та документальних фільмів.

Помер 27 травня 2004 року в Києві.  
 
 
 
 
                                                                                                                                                 4

 
Нагороди

• Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1984)
• Почесна Грамота Президії Верховної Ради України
• Лауреат літературної премії «Благовіст»
• Лауреат премії Фундації Антоновичів (США)

Твори 
Збірки віршів

• Атомні прелюди (1962)
• Сто поезій (1967)
• Поезії (1971)
• На срібнім березі (1982)
• Київ (1982)
• Губами теплими і оком золотим (1984)
• Цю жінку я люблю (1990)
• З обійманих тобою днів (1993)
• Любове, не прощавай! (1997)

Збірки для дітей

• Андрійко-говорійко
• Мак
• Літній ранок
• Літній вечір
• Ластівка біля вікна
• На добраніч
• У глибині дощів
• Первінка

Повісті

• Первінка
• Сіроманець
• У глибині дощів
• Світ без війни (1958)
• Президент (1960)
• Кінь на вечірній зорі (1986)
• Літо на Десні (1983)
• Наливайко (роман, 1991) (див. Додаток C та D)
• Чотирнадцять столиць України (1997, історичний нарис)
• Манюня (2003, повість) (див. Додаток B) 
   
                                                                                                                                         
                                                                                                                                         5

Кіно 
Акторські ролі

• Іван Орлюк («Повість полум'яних літ», 1961)
• Дончак («Сейм виходить з берегів», 1962)
• Вацлав Купка (Берег надії, 1967)
• Несвятипаска (Дума про Британку, 1970)

Режисер 
Художні фільми

• Ескадра повертає на Захід (1966, співавтор)
• Берег надії (1967, роль Вацлава Купки)
• Дума про Британку (1970, роль Несвятипаски)
• Тихі береги (1973)
• Климко (1984)

Документальні фільми

• «Голубі сестри людей» (1966)
• «Слово про Андрія Малишка» (1983)
• «Щоденник О. П. Довженка» (1989, у співавторстві з Леонідом Осикою)
• «Довженко. Щоденник 1941—1945» (1993)
• «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993)
• «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» (1993)
• «Галич — столиця князя Данила Галицького» (1993)
• «Гетьман Сагайдачний» (1999)

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                                                                                                                                            

 

                                                                                                                                                   
                                                                                                                                                 6

 Чарiвник слова 
Вельми  небуденне  явище  в  нашій  літературі — поезія Миколи Вінграновського. Кажу  поезія, хоч в останні роки він більше пише прозу. Проте і проза його навдивовижу  поетична. Він у всьому поет. А щоб пізнати поета, радив колись мудрий Гете,  треба піти в його країну... Що ж таке: поетова країна? Це не просто географічне  чи політико-адміністративне поняття. Це і земля, де він народився і зростав, де  вбирав у себе безліч вражень дитинства, що формували основу його духу. Це і  доба, що дала настроєність і масштаб цьому духові. Це і люди, в яких і через  яких поставали йому земля і доба: батько і мати, кревні й сусіди, друзі й  ровесники... Це народ. Це великі книги й великі імена, до яких тягнувся... Земля... Миколаївщина, південь України, де зустрілися дві безмежності — неба й  степу. Степова річка Кодима, маленька посестра Бугу й Дніпра, в якій — відчуття  близькості могутнього пониззя Дніпрового й козацького Чорномор'я. Одноманітний і непоказний для невтаємниченого, а насправді щедрий і ласкавий, зворушливий світ  полину і чебрецю, воронців і молочаю, фантастичних гарбузів і сліпучих помідорів  на городах, міріад коників-скрипалів у траві й солістів-жайворонків у небі (тоді  ще так було!), палючого сонця і нечастих теплих дощів, скупих рос і лютих  суховіїв, золотих хлібів і манливих підземних скарбів... У прадавні часи тут  переходили й витісняли один одного десятки войовничих народів, залишивши по собі тьмяні спогади в історії, — аж поки заселив цю землю наш народ, скропивши її  своїм потом і кров'ю... Час... Рік народження: 1936-й. Той, що дав літературі українській ще й Івана  Драча, Володимира Підпалого, Віталія Коротича; роком раніше народилися Василь  Симоненко і Борис Олійник, роком пізніше — Євген Гуцало. Майже всі ті, кого  пізніше назвали поколінням шестидесятників, хто разом із трохи старшими Григором Тютюнником, Ліною Костенко, Дмитром Павличком, Віктором Близнецем та трохи  молодшими Валерієм Шевчуком, Володимиром Дроздом та іншими ознаменували нову  хвилю в українській літературі, визначали обличчя молодого тоді літературного  покоління. Їх називали «дітьми війни».

Справді, на їхню дитячу долю випали тяжкі  випробування воєнного лихоліття та повоєнної відбудови. І ці враження потім  лягли в основу багатьох їхніх творів. Але хочеться звернути увагу й на інше в долі цього покоління. Великі історичні події, картини зрушення світу, запавши в дитячу свідомість, сприяли формуванню такого душевного ладу, в якому визрівали  розмах уяви, масштабність мислення, дух тривожної причетності до історії,  почуття відповідальності за долю свого народу. Отож — народ... Це покоління відчувало свою органічну причетність до нього.

Воно  бачило, як їхні матері, залишившись самі, не тільки годували країну, а й крилом  своїм осінили майбутнє країни в дітях своїх... Як батьки, що поверталися з  фронтів, — далеко, далеко не всі, — зранені й калічені, ставали до плугів і  верстатів. Як старші братии й сестри верстатів.  
                                                                                                                                                  7 
Як  старші брати й сестри «вербувалися» (або їх мобілізували!) на  відбудову  
шахт Донбасу йзаводів Запоріжжя. Як їхні ровесники (та й самі вони!)   
вчилися уривками між прополюванням буряків у колгоспі, заготівлею палива  
для  школи й усілякою роботою на присадибній ділянці; читали при каганці,  
писали між рядків старих уцілілих книжок, бо зошитів не було, а за  
підручникамизаймали  чергу, бо їх чи й було по одному на клас, а проте  
мріяли (принаймні багато з  них) стати неодмінно льотчиками, моряками,  
вченими, дипломатами, артистами,  поетами.  І ставали, ставали, дарма що прибивалися до столиць у  балетках-«прорезинках» і полотняних сорочках та з фанерними чемоданами на два  пуди картоплі... Неповторна, щемливо зворушлива мішанина нужди, вбогості, високих поривань,  наївності й чіпкої енергії, малих матеріальних та великих духовних запитів... Не сліпий випадок, а велика потреба нашого народу в духовному відродженні, в  припливі нових творчих сил стояла за долею кожного з отих «дітей війни» і вела  їх дорогами, всю символічну значущість яких видно лиш тепер... Так і Миколу  Вінграновського привела вона з Богопільської (нині Первомайської) школи на  Миколаївщині — через захоплення Шевченком, Пушкіним, Лєрмонтовим — до Київського  театрального інституту, «вивела» на Олександра Петровича Довженка, непомильне  око якого зразу ж вирізнило обдарованого юнака, а щаслива рука «коронувала» на  долю артиста, кінорежисера й поета, на болісну й щасливу причетність до вічного  творення духовності свого народу... Пам'ятним і неповторним був для української поезії 1961 рік. «Літературна  газета», попередниця теперішньої «Літературної України», подала низку щедрих і  дерзновенних публікацій віршівна всю сторінку, відкривши читачам ряд імен, які зразу ж привернули загальну увагу шанувальників українського слова і без яких  сьогодні не уявиш нашої літератури. 7 квітня газета вийшла із заголовком на всю четверту сторінку: «Микола  Вінграновський. З книги першої, ще не виданої». Фото красивого інтелігентного  юнака, який гордо ступає київською вулицею, — і п'ятнадцять віршів, що відтоді  так і лишилися в українській поезії її непритьмянілими перлинами: «Прелюд Землі», «Зоряний прелюд», «Прелюд кохання» та інші. 5 травня так само на всю сторінку: «Вірші лікаря Віталія Коротича». 18 липня — «Ніж у сонці. Феєрична трагедія в двох частинах» Івана Драча. 17 вересня — «Зелена радість конвалій» Євгена Гуцала... Не часто трапляється, щоб перші газетні публікації віршів ще не відомих авторів  викликали такі рясні відгуки й полеміку, як воно сталося з Миколою  Вінграновським та Іваном Драчем. Багато читачів гаряче вітали їх. Але не бракувало й таких, кого вірші молодих поетів спантеличили: в них  знаходили «штукарство», «туманності», «навмисну ускладненість», «деструкцію»  тощо. Трохи вгамував пристрасті виступ Максима Тадейовича Рильського, який одну із своїх «вечірніх розмов», що тоді регулярно друкувалися у газеті «Вечірній Київ»,  цілком присвятив поетичним дебютам М. Вінграновського, І. Драча, В. Коротича.  Висловивши низку зауважень, він водночас підкреслив безумовну обдарованість та   
                                                                                                                                                  8 
перспективність молодих авторів, їхнє право на власні пошуки; при цьому особливо   
відзначив національну емоційну стихію та довженківське начало у Миколи  Вінграновського.