Шпаргалка по "Трудовому праву"

 

10. Працівник як субʼєкт трудового права.

Основними суб'єктами трудового права  є сторони трудового відношення — працівник і роботодавець.

Як уже зазначалося, трудове  право регулює працю найманих працівників. Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 p. (Відомості Верховної Ради України. — 1998. — №34. — Ст. 227) найманий працівник — фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі й організації, в їх об'єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю.

Як сторона трудового правовідношення  працівник володіє трудовою правосуб'єктністю. Необхідно сказати, що фактична здатність  до праці та здатність до праці як категорія юридична, тобто трудова правосуб'єктність, поняття не тотожні. Фактична здатність до праці виникає набагато раніше трудової право-суб'єктності, про наявність якої можна говорити тоді, коли у громадянина виникає здатність до систематичної, врегульованої нормами права праці. На відміну від цивільного права трудова правоздатність і дієздатність виникають одночасно.

Трудова правосуб'єктність (правоздатність і дієздатність) працівників виникає  за загальним правилом з 16 років. Із згоди одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, що досягли 15 років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийом на роботу учнів з 14 років в порядку, передбаченому  ст. 188 КЗпП України. Крім вікового критерію, трудову правосуб'єктність характеризує і вольовий критерій. Не є суб'єктами трудового права особи, визнані судом недієздатними.

 

11. Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа як субʼєкт трудового права.

Для того щоб громадянин України  став працівником, він повинен вступити в трудові відносини з власником засобів виробництва або із створюваними ним підприємствами. Саме власник засобів виробництва, незалежно від того, чи буде це держава, кооператив, громадська організація, громадянин чи група громадян, має право на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Використання його виробничої діяльності може здійснюватись із застосуванням праці громадян за умови, що їм будуть забезпечені соціальні та економічні гарантії, встановлені в законі. 
Уповноважена власником особа - це по суті керівник адміністрації як сукупності посадових осіб підприємства. Саме термін "адміністрація" застосовувався в усіх законодавчих актах про працю до внесення 20 березня 1991 р. змін до КЗпП.  
Та обставина, що уповноважений власником орган є не суб'єктом трудових відносин, а лише органом підприємства чи установи, наголошувалась і в юридичній літературі. Визнання ж уповноваженого власником органу суб'єктом трудових правовідносин означає можливість пред'явлення до нього майнових претензій, що випливають з цих відносин. У дійсності ж ці претензії пред'являються до підприємства. 
Трудовий договір працівник укладає не з уповноваженою власником службовою особою, а з підприємством, установою, організацією як юридичною особою, де він і реалізує своє право на працю. 
Отже, визначення в ст. 21 КЗпП України уповноваженого власником органу на управління виробництвом стороною трудового договору є сумнівним. Будучи суб'єктом трудового права, наділений цілим комплексом прав і обов'язків, уповноваженим власником на управління орган виявляє самостійний інтерес до застосування норм законодавства про працю. Це знаходить свій прояв, наприклад, при укладенні колективного договору, затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку, різного виду нормативних положень, що приймаються на підприємстві як локальні правові акти. 
Деякі обов'язки уповноваженого власником органу визначені безпосередньо нормами трудового права. Так, на нього покладено обов'язок створювати безпечні і нешкідливі умови праці; систематично проводити інструктаж (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони; вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог економіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження або усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань; за участю профспілок розробляти і реалізовувати комплексні заходи щодо охорони праці; здійснювати постійний контроль за додержанням працівниками нормативних актів по охороні праці; проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві. 
Але уповноважена власником на управління службова особа виступає суб'єктом індивідуальних трудових правовідносин. До цієї службової особи не можуть бути пред'явлені претензії майнового характеру, наприклад по оплаті праці, відшкодуванню шкоди в зв'язку з нещасним випадком, що стався на виробництві, тощо. Такі претензії пред'являються до підприємства. В разі задоволення цих претензій вимога до службової особи може бути пред'явлена у порядку регресу, якщо з вини цієї особи підприємство здійснило зайві виплати. 
В системі суспільної організації праці уповноважений власником орган діє як орган господарського управління. Організаційною формою організації праці виступає підприємство, майнова відокремленість якого одержала вираз у наданні йому прав юридичної особи. Саме це дозволяє підприємству самостійно, від свого імені вступати в правові відносини з іншими як юридичними особами, так і громадянами.

 

 

12. Підприємство, установа, організація як субʼєкт трудового права.

Систематична, на ризик власника за його ініціативою діяльність по виробництву  продукції, виконанню робіт, наданню  послуг і заняття торгівлею з  метою одержання прибутку становить  підприємництво. Осіб, які займаються такою діяльністю, називають підприємцями.  
 
Трудова правосуб'єктність підприємства відносно самостійна. Вона може йому належати незалежно від того, чи має воно статус юридичної особи. Підприємство як суспільно-трудове утворення може і не бути юридичною особою, якою виступає більш велике об'єднання. Для того, щоб підприємство було суб'єктом трудового права, необхідна наявність потреби у нього використовувати найману працю і можливість виплачувати винагороду за використання цієї праці. При цьому підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників. Воно може використовувати державні тарифні ставки, посадові оклади як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності і умов виконуваних ними робіт. 
Підприємство зобов'язане забезпечити для всіх працюючих безпечні та нешкідливі умови праці і несе відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та працездатності. 
Підприємство зобов'язане постійно поліпшувати умови праці та побуту жінок, підлітків, забезпечувати їх роботою переважно в денний час із скороченим робочим днем, надавати інші пільги, передбачені законодавством. Воно має право самостійно встановлювати для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день, заохочувати працівників підприємств та установ, які обслуговують трудовий колектив, але не входять до його складу. 
Одночасно держава гарантує підприємству додержання його прав і законних інтересів. Не допускається втручання державних, громадських і кооперативних органів, політичних партій і рухів в господарську та іншу діяльність підприємства. Рівні правові та економічні умови господарювання забезпечуються підприємству державою незалежно від форм власності. 
Ліквідація та реорганізація підприємства провадиться за рішенням власника. Воно ліквідується також у випадку визнання його банкрутом, за рішенням суду, яким установчі документи і рішення про створення підприємства визнані недійсними.

 

13. Трудовий колектив як субʼєкт трудового права.

Справжній колектив виникає там, де люди усвідомлюють свою відповідальність за загальну справу, спільно вирішують  питання, що постають перед ними, де складаються і стають дійовою  силою громадська думка колективу, свідома дисципліна.

Підприємство і трудовий колектив — поняття невід'ємні одне від одного. Підприємство виступає не тільки як суб'єкт трудових відносин у зв'язку із застосуванням праці, а й як господарська одиниця, де працівники створюють особливий суб'єкт права — трудовий колектив.

Трудовий колектив виникає разом зі створенням підприємства, установи, організації. До нього входять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у діяльності підприємства на основі трудового договору, а також інших форм, що викликають виникнення трудових відносин працівників з підприємством. Відносини ж колективізму для кожного працівника виникають з дня, коли працівник фактично розпочинає виконувати трудові обов'язки. Підставою, що викликає виникнення трудових відносин, є переважно трудовий договір.

Але трудовий договір регулює відносини працівника з власником або уповноваженим ним органом, підприємством. Відносини ж між самими працівниками в колективі не завжди підпадають під регулювання норм права. Ці відносини можуть регулюватись навіть нормами громадських організацій чи моралі. Відносини по об'єднанню працівників в організації за професією регулюються Статутом професійних спілок України чи статутами галузевих профспілок. В Конституції України закріплено лише право громадян на такі об'єднання.

Відносини трудових колективів з власниками або уповноваженими ними органами є правовими, але не трудовими, оскільки своїм змістом мають не працю, а лише її організацію і умови, за яких ця праця здійснюється.

Повноваження трудових колективів усіх видів підприємств, де використовується наймана праця, реалізуються, якщо інше не передбачене статутом, загальними зборами працюючих.

Трудовим колективам чинним законодавством надані повноваження по укладенню колективних  договорів, впровадженню досягнень  науки, техніки, розвитку творчої ініціативи працюючих, участі в організації, нормуванні, оплаті праці, використанню фондів економічного стимулювання, поліпшенню умов і охорони праці, соціально-культурних та житлово-побутових умов працюючих. Трудові колективи за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету затверджують правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства. За порушення трудової дисципліни трудові колективи можуть застосовувати до своїх членів заходи громадського стягнення, які можуть враховуватись при визначенні систематичності невиконання працівником без поважних причин покладених на нього обов'язків, що є однією з підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

 

14. Правовий статус виборного органу первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації.

 

  1.1. Первинна   профспілкова   організація   є   добровільним

об'єднанням членів профспілки за місцем роботи або навчання,  які,

як   правило,   працюють   на  одному  підприємстві,  в  установі,

організації незалежно від форм власності і видів господарювання чи

у фізичної особи, яка використовує найману працю, або навчаються в

одному навчальному закладі (далі - на  підприємстві,  в  установі,

організації).  Первинна профспілкова організація може утворюватися

також  членами  профспілки,  які   не   перебувають   у   трудових

відносинах, а забезпечують себе роботою  самостійно.

 

     1.2. Первинна профспілкова  організація створюється відповідно

до статуту профспілки при наявності  не менше 3 осіб,  які  виявили

бажання утворити первинну профспілкову організацію.

 

 

1.7. Первинна профспілкова організація:

     1.7.1. Незалежна у своїй  діяльності від роботодавців, органів

державної влади й  місцевого  самоврядування,  політичних  партій,

інших   громадських   організацій,   їм   не   підзвітна   та   не

підконтрольна;

     1.7.2. Будує  відносини   з роботодавцями,  органами державної

влади й місцевого  самоврядування,  політичними  партіями,  іншими

громадськими   організаціями   на   основі  принципів  соціального

партнерства,  самостійності,  взаєморозуміння,   дотримання   норм

законодавства та договорів.

 

     1.8. Первинна профспілкова  організація самостійно організовує

свою  роботу,  з  метою   представництва   й   захисту   трудових,

соціально-економічних прав та інтересів  членів профспілки визначає

напрями своєї діяльності,  виходячи  з  повноважень,  передбачених

законодавством України, статутних  завдань профспілки, рішень вищих

за підпорядкуванням профспілкових  органів.

     У питаннях   колективних   інтересів   первинна  профспілкова

організація   здійснює   представництво   та   захист    інтересів

працівників підприємства,  установи,  організації незалежно від їх

членства в профспілці.

     У питаннях  індивідуальних  прав  та  інтересів  своїх членів

профспілки    первинна    профспілкова    організація     здійснює

представництво й захист у порядку,  передбаченому законодавством і

статутом профспілки.

 

 

 

15. Підстави виникнення трудових правовідносин.

Частина 2 ст. 2 КзпП України вказує на єдиний спосіб реалізації права на працю громадянами – укладення трудового договору. Існують і інші форми залучення громадян до праці, такі як адміністративний акт призначення на посаду, проводяться вибори або конкурсне заміщення посад чи здійснюється розподіл на роботу після закінчення навчання в певних навчальних закладах, оформлення трудових правовідносин проводиться укладенням трудового договору, конкретний зміст якого встановлюється вільним волевиявленням і угодою між сторонами. 
Укладенням трудового договору сторони створюють обставини, з якими норма права пов`язує здійснення трудових правовідносин. Поки трудовий договір між сторонами не укладений, трудові правовідносини відсутні. 
У раді випадків крім трудового договору трудові правовідносини виникають із складних фактичних складів, до яких можна віднести призначення державних службовців на посади, пов`язані із здійсненням владних або розпорядчих повноважень; обрання на виборні посади; направлення на роботу молодих спеціалістів і молодих робітників після закінчення ними відповідних навчальних закладів.

 

16. Колективний договір, його сторони та сфера укладення.

Колективний договір укладається  на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. 
Стаття 11. Сфера укладення колективних договорів Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів.  
Стаття 12. Сторони колективного договору Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою) з однієї сторони і одним або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів - представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом.

 

17. Порядок укладення колективного договору.

Укладенню колективного договору передують колективні переговори. 
Не пізніше трьох місяців до закінчення строку чинності колективного договору або у строки, встановлені цим договором, будь-яка сторона колективного договору письмово повідомляє іншу сторону про початок колективних переговорів. 
Упродовж семи днів після повідомлення інша сторона має почати переговори. Початком переговорів слід вважати погодження порядку ведення колективних переговорів (опрацювання колективного договору, узгодження конкретних умов порядку його укладення чи зміни). Погодження порядку ведення колективних переговорів оформляється протоколом. 
Для ведення колективних переговорів, підготовки проекту колективного договору створюється робоча комісія з представників сторін. Склад робочої комісії визначається сторонами.  
З метою проведення консультацій, експертиз, одержання необхідних даних для опрацювання відповідних рішень та пошуку компромісів, сторонами допускається перерва у ході переговорів. Сторони колективних переговорів мають представляти їх учасникам (членам робочої комісії) всю необхідну інформацію щодо колективного договору. 
Робоча комісія готує проект колективного договору з урахуванням пропозицій, що надійшли від працівників трудового колективу, громадських організацій, і приймає рішення, яке оформляється відповідним протоколом. Оскільки робоча комісія створюється з представників сторін, рішення комісії, очевидно, має прийматися на паритетних началах шляхом досягнення консенсусу, а не більшістю голосів. 
Проект колективного договору обговорюється в трудових колективах структурних підрозділів і виноситься на розгляд загальних зборів (конференції) трудового колективу. Якщо загальні збори (конференція) відхилять проект договору чи окремі його положення, сторони мають поновити переговори для пошуку прийнятного рішення. Законодавчо встановлений 10-ти денний строк для ведення таких переговорів та повторного винесення проекту договору на розгляд загальних зборів (конференції) трудового колективу. 
Після ухвалення проекту договору загальними зборами (конференцією) трудового колективу колективний договір підписується уповноваженими представниками сторін не пізніше 5-ти днів після його ухвалення. Але правило про строк є диспозитивним. Загальні збори (конференція) трудового колективу можуть встановити інший строк. Зміни та доповнення до колективного договору можуть вноситись за згодою сторін з додержанням порядку, встановленого колективним договором. 
Для врегулювання розбіжностей під час ведення колективних переговорів сторони використовують примирні процедури. Їх порядок визначений ст.11 Закону “Про колективні договори і угоди”. Більш детально порядок врегулювання розбіжностей розроблений у Законі України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”. 
Колективні договори, галузеві і регіональні угоди підлягають повідомній реєстрації у місцевих органах виконавчої влади. Колективний договір, галузеві і регіональні угоди подаються на реєстрацію у трьох примірниках (перший, другий і копія). Порядок повідомної реєстрації колективних договорів і угод встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994р. №225 “Про порядок повідомної реєстрації галузевих і регіональних угод, колективних договорів”. Разом з колективним договором чи угодою подаються всі додатки до них, а також інформація про склад повноважних представників сторін, які брали участь у колективних переговорах. Реєструючий орган може перевіряти законність колективного договору, угоди, але відмовити у їх реєстрації він не маэ права. Відмовити у повідомній реєстрації можна лише у тому разі, якщо подані на реєстрацію екземпляри і копія колективного договору, угоди не будуть автентичними, тобто не будуть відповідати тексту, прийнятому в установленому порядку. Відсутність автентичності може проявитися і у невідповідності тексту одного екземпляра другому чи копії. Реєстрація проводиться в двотижневий термін з дня одержання угоди, колективного договору. Не пізніше наступного дня після реєстрації чи прийняття рішення про відмову в реєстрації, перший і другий примірники угоди, колективного договору повертаються сторонам, які подали їх на реєстрацію. Копія цих документів зберігається реєструючим органом. Інформація про повідомну реєстрацію угод, колективних договорів публікується в офіційному виданні відповідного реєструючого органу.