Шпаргалка по "Трудовому праву"

1. Предмет трудового права.

Крім безпосередніх трудових відносин по застосуванню праці до предмета регулювання трудового права  відносяться також відносини, які  виникають навколо трудових: межують  з ними чи є похідними від них,—  так чи інакше пов'язані з ними. До таких відносяться: 
— організаційно-управлінські відносини, бо праця, як цілеспрямована дія, для досягнення поставленої мети потребує належної організації і керування її процесом; 
— соціально-партнерські відносини, які відображають колективні трудові відносини і виникають між профспілковими організаціями чи іншими представниками працюючих і адміністрацією з приводу застосування норм трудового права, покращення умов праці та ін.; 
— відносини, які виникають під час розгляду трудових спорів у випадку виникнення конфліктних ситуацій між роботодавцем і працівником чи трудовим колективом, які розглядаються в комісіях по трудових спорах, створених на підприємствах (в установах, організаціях), на примирних комісіях, за участю посередників чи трудовим арбітражем; 
— відносини, які приходять на зміну трудовим і залишаються між роботодавцем і працівником в разі тимчасової чи постійної втрати останнім працездатності або досягнення пенсійного віку, і які виникають тільки у зв'язку з трудовою діяльністю. 
Таким чином, предмет трудового права складають трудові і супутні їм чи похідні від них суспільні відносини, існування яких обумовлене безпосереднім зв 'язком з трудовими відносинами.

 

2. Сфера дії норм трудового права.

Статья 3. Регулювання трудових відносин Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, виду роботи і галузевої спеціалізації, і навіть осіб, які працюють у трудовому договору з обмеженими фізичними особами. Особливості праці членів кооперативів та його об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, працівників підприємств із іноземними інвестиціями. визначаються законодавством та його статутами. У цьому гарантії за зайнятістю, охороні праці, праці жінок, молоді, інвалідів видають у порядку, передбаченому законодавством про працю. 8. Формулювання частині другій ст. 3 КзпПр " особливості праці членів кооперативів " поширюється, з погляду, на членів як виробничих, а й інших кооперативів, зокрема, на членів споживчих товариств. З огляду на це можна припустити, що п. 4 ст. 6 Закону " Про споживчій кооперації " , що дає членам споживчого товариства право першочергового прийому працювати в суспільство, який суперечить ст. 3 та інші норми КЗоТ.

 

3. Система трудового права.

Система трудового права України — це об’єктивний розподіл у певній логічно витриманій послідовності нормативного матеріалу за окремими структурними складовими: частинами, правовими інститутами та іншими об'єднаннями норм. Трудове право України розподіляється на 2 частини: Загальну і Особливу. У науці трудового права неодноразово висловлювалася точка зору щодо наявності третьої складової цієї галузі — спеціальної частини або іншими словами — трудового процесуального права. 

Загальна частина трудового права об'єднує в собі правові норми, які мають фундаментальне та універсальне значення, для регулювання відносин, що складають його предмет. До Загальної частини трудового права включаються:

—норми, які визначають завдання трудового права;

—норми, які визначають коло відносин, що їх регулює трудове право;

—норми, які визначають зміст трудової правосуб'єктності;

—норми, які визначають основні  принципи трудового права;

—норми, які визначають форми організації  роботодавцем праці працівників та управління спільним процесом праці;

—норми, які визначають форми участі працівників в організації праці  та управлінні виробництвом;

—  правовий інститут колективно-договірного регулювання трудових відносин. 

Особливу частину трудового права становлять правові інститути або групи норм, які регулюють певні складові трудових відносин або інші відносини, які належать до предмету трудо вого права. До інститутів трудового права, які включаються до особливої частини, належать:

—трудовий договір;

—працевлаштування;

—робочий час і  час відпочинку;

—нормування і оплата праці;

—дисципліна праці і  дисциплінарна відповідальність працівників;

—матеріальна відповідальність сторін трудових відносин;

—охорона праці;

—праця жінок, молоді та осіб із зниженою працездатністю;

—трудові спори;

—нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства;

—діяльність профспілок та інших органів виробничої демократії. 

 

4. Метод трудового права.

Під методом слід розуміти спосіб, спеціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права і обов’язки, характер взаємовідносин суб’єктів, правові засоби впливу в разі порушення прав і обов’язків.

Для трудового права України  метод визначається нормативним  регулюванням трудових відносин.

За допомогою закріплення у  відповідних нормах правомочностей і юридичних обов’язків фіксуються такі методи: дозвіл, наказ, заборона.

Залежно від способу впливу на поведінку  людей можна визначити два  методи правового регулювання:1) державно-нормативний метод - виражається в тому, що держава розробляє і приймає нормативні акти, спрямовані на здійснення управління трудовими відносинами; 2) локальний метод – проявляється переважно у формі трудового, колективного договору, іншими актами з питань трудового права.

Існують також, рекомендаційний метод, експериментальний метод.

 

5. Відмежування трудового права від суміжних галузей права (цивільного, адміністративного).

Трудове право слід відмежовувати  від суміжних галузей права (цивільного, адміністративного, аграрного, права соціального забезпечення) за його предметом і методом. 
До сфери дії цивільного права рівною мірою належать як майнові, так і немайнові відносини незалежно від пов'язаності останніх відносин з майновими. Предмет трудового права складають індивідуальні й колективні трудові відносини. Як уже зазначалося, предметом трудових відносин є процес праці, жива праця, а предметом цивільно-правових відносин, зокрема тих, що пов'язані із працею і випливають з договору підряду, доручення, авторського договору, є матеріалізований результат праці.

Схожість трудового й адміністративного  права виявляється в наявності  спільних рис предмета і методу правового  регулювання. Але саме за предметом  і методом вони й відрізняються. До предмета трудового права входять індивідуальні та колективні трудові відносини, яким притаманний організаційно-управлінський елемент, а предмет адміністративного права утворюють відносини в сфері державного управління, однак трудове право регулює управління в процесі праці всередині підприємства. Тут суб'єкти й об'єкти управління (висловлюючись мовою адміністративного права) пов'язані договірними відносинами. Працівники самі, як члени трудового колективу, беруть участь в управлінні підприємством. Щоправда, тепер організаційні відносини у сфері соціально-трудових відносин вийшли за рамки організацій, але суттєвою відмінністю у даному разі є відсутність владного припису, який видається органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування і є обов'язковим до виконання. 

6. Принципи трудового права.

Трудове право України  як складова частина загальної теорії національного права є самостійною  галуззю права, має певні принципи правового регулювання праці.

Основні принципи трудового  права за спрямованістю умовно об'єднуються  в три групи, кожна з яких базується на таких основних джерелах трудового права, як Конституція України та КЗпП України. Перша група містить принципи, що сприяють залученню до праці, забезпеченню зайнятості й раціональному використанню робочої сили. Друга група об'єднує принципи, спрямовані на забезпечення високого рівня умов праці й охорони трудових прав. Третя група включає принципи, що розкривають сутність виробничої демократії та сприяють розвиткові особистості працівника в процесі праці.

Першу групу складають  три основних принципи трудового права:

- свобода праці й  зайнятості, заборона примусової  праці (ст. 43 Конституції України,  статті 5, 21, 49-4 КЗпП України);

- право на працю,  захист від безробіття, допомога  в працевлаштуванні та матеріальна  підтримка безробітних (ст. 43 Конституції України, статті 2, 5, гл. III та III-А КЗпП України);

- рівноправність у  праці й зайнятості, заборона  дискримінації в праці (ст. 24 Конституції  України, статті 2, 2і КЗпП України).

Друга група основних принципів трудового права, на відміну від першої, де йдеться про правове забезпечення виникнення трудових відносин, розкриває зміст тих основних принципів трудового права, що реалізуються за наявності трудових відносин. До цієї групи належать такі принципи:

— справедлива винагорода за виконану роботу. Правове забезпечення здійснюється нормами інститутів: а) оплата праці; б) гарантії і компенсації;

- охорона праці. Правове  забезпечення цього принципу  здійснюється нормами таких інститутів: а) трудовий договір (прийняття  на роботу, переведення на іншу роботу); б) охорона праці як загальний інститут, і в тому числі як посилена охорона праці жінок та молоді контроль за охороною праці; в) норми матеріальної відповідальності роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові в разі трудового каліцтва;

- право на відпочинок. Правове забезпечення цього принципу  здійснюється нормами таких інститутів: а) робочий час; б) час відпочинку; в) поєднання роботи з навчанням;

- захист трудових прав. Цей принцип забезпечується нормами  таких інститутів: а) нагляд і контроль за додержанням трудового законодавства; б) повноваження профспілок і трудових колективів; в) трудові спори.

До третьої групи  належать такі принципи: - безплатна  професійна підготовка, перепідготовка й підвищення кваліфікації. Правове  забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) працевлаштування і зайнятість населення; б) трудовий договір; в) робочий час; г) оплата праці й гарантійні виплати;

- виконання трудових  обов'язків сторонами трудового  договору. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) трудова дисципліна; б) трудовий договір (дисциплінарні звільнення); в) матеріальна відповідальність сторін трудового договору за заподіяну шкоду; г) розгляд трудових спорів.

Зазначені основні принципи трудового права України є передумовою розкриття правової сутності інституту суб'єктів трудового права та інститутів загальної і особливої його частин.

 

7. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела трудового права.

Слід звернути увагу, що трудові відносини регулюють і нормативно-правові акти підзаконного характеру, а саме укази та розпорядження Президента України, а також постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України. Серед відомчих актів, які належать до джерел трудового права України, — накази Міністерства праці та соціальної політики України, спільні накази зазначеного міністерства з іншими центральними органами виконавчої влади, а також накази інших центральних органів виконавчої влади з питань регулювання відносин праці.

 

8. Локальні правові акти як джерела трудового права.

У переліку джерел трудового права особливе місце посідають локальні нормативно-правові акти, які безпосередньо приймаються на підприємствах і роль яких останнім часом продовжує зростати. Локальні норми належать до так званого делегованого законодавства у його санкціонованому варіанті. Таким чином держава санкціонує правомірність установлення прав та обов’язків певними недержавними структурами у визначених законом випадках. Найпоширенішим актом локального характеру на підприємствах є колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про преміювання, посадові інструкції, інструкції щодо охорони праці, графіки відпусток тощо.  
Проміжне положення між централізованими та локальними нормативно-правовими актами займають акти соціального партнерства, до яких належать угоди, що укладаються на регіональному, галузевому та державному рівнях.

 

9. Поняття та класифікація субʼєктів трудового права.

під суб'єктами права розуміють учасників суспільних відносин, які на основі чинного законодавства визнаються володільцями суб'єктивних прав і відповідних обов'язків. Під суб'єктами трудового права розуміють учасників індивідуальних і колективних трудових відносин, які на основі чинного законодавства мають трудові права і відповідні обов'язки. Основними суб'єктами трудового права є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа - роботодавець як сторони трудових відносин. 
Суб'єктами трудового права є: підприємство, установа, організація; трудовий колектив; профспілковий орган підприємства, установи, організації або інший уповноважений на представництво трудовим колективом орган; соціальні партнери на державному, галузевому, регіональному рівнях в особі представників відповідних об'єднань профспілок або інших представницьких організацій трудящих і об'єднань власників або уповноважених ними органів; державні органи; місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування. 
Залежно від видів суспільних відносин, які є предметом трудового права, суб'єктів даної галузі права можна класифікувати на: 1) суб'єкти індивідуальних трудових відносин (індивідуальні суб'єкти трудового права); 2) суб'єкти колективних трудових відносин (колективні суб'єкти трудового права); 3) інші суб'єкти трудового права. 
Суб'єктів трудового права наділено правовим статусом, до змісту якого входять такі основні елементи: 1) трудова правосуб'єктність; 2) основні (статутні) трудові права й обов'язки; 3) юридичні гарантії цих прав і обов'язків; 4) відповідальність за порушення трудових обов'язків.