Шпаргалка по "Правознавству"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

119.Злочини  проти особи.

Злочинами проти особи  є:

Вбивство, тобто  умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, - карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

Умисне вбивство:

1) двох або більше осіб;

2) малолітньої дитини  або жінки, яка завідомо для  винного перебувала у стані  вагітності;

3) заручника або викраденої  людини;

4) вчинене з особливою  жорстокістю; 

5) вчинене способом, небезпечним  для життя багатьох осіб;

6) з корисливих мотивів;

7) з хуліганських мотивів; 

8) особи чи її близького  родича у зв'язку з виконанням  цією особою службового або  громадського обов'язку;

9) з метою приховати  інший злочин або полегшити  його вчинення;

10) поєднане із зґвалтуванням  або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;

11) вчинене на замовлення;

12) вчинене за попередньою  змовою групою осіб;

13) вчинене особою, яка  раніше вчинила умисне вбивство, -

Умисне вбивство матір'ю  своєї новонародженої дитини Свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби,. Зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, Неналежне виконання медичним, фармацевтичним або іншим працівником своїх професійних обов'язків Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані Проведення клінічних випробувань лікарських засобів без письмової згоди пацієнта або його законного представника, Насильницьке або шляхом обману вилучення крові у людини з метою використання її як донора Умисне розголошення лікарської таємниці Незаконне позбавлення волі або викрадення людини Захоплення або тримання особи як заручника Торгівля людьми Перешкоджання вільному здійсненню громадянином свого виборчого права Умисне порушення таємниці голосування Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, Незаконне звільнення працівника з роботи Незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу

 

120.Поняття,  система та джерела міжнародного  права.

Міжнародне право —  це система норм, котра має на меті врегулювання особливого виду соціальних відносин, учасниками яких є передусім держави, а також деякі інші суб’єкти міжнародного права.

головними суб’єктами міжнародного права є самостійні, суверенні утворення — держави, міждержавні організації, а також деякі інші суб’єкти. На сьогодні індивід може висунути позов проти держави, підставою для чого є визнання та закріплення універсального принципу поваги прав і основних свобод людини. Але в будь-якому разі міжнародна правосуб’єктність фізичної особи є обмеженою.

Об’єктами міжнародного права є певні матеріальні та нематеріальні блага, дії або утримання від дій, які виходять за межі юрисдикції однієї держави, з приводу яких суб’єкти міжнародного права вступають у міжнародні відносини.

Предметом міжнародного права є ті відносини, які складаються між суб’єктами міжнародного права щодо об’єктів, які входять у сферу дії міжнародного права. Відповідно предметом внутрішнього права є відносини між національними суб’єктами щодо об’єктів, на які поширюється юрисдикція цієї держави.

Наступною особливістю  є спосіб створення норм. В міжнародному праві норми створюються самими суб’єктами шляхом узгодження їх воль. З тієї ж причини в міжнародному праві відсутні органи, до функцій яких входить контроль за виконанням норм міжнародного права, як це відбувається у внутрішньодержавному праві.

Однією з найважливіших  характеристик правової системи  є система його джерел. У міжнародному праві основних джерел два — міжнародний договір та міжнародний звичай.

Міжнародний договір є родовим поняттям та включає будь-який міжнародно-правовий акт — конвенції, декларації, пакти, хартії, власне міжнародні договори, угоди, протоколи та всі інші найменування міжнародних документів. Міжнародний договір є добровільною угодою двох або більше суб’єктів міжнародного права щодо певних матеріальних або нематеріальних благ, які складають об’єкт міжнародного права; суб’єкти наділяються певними взаємними правами та обов’язками відповідно до такої угоди.

Міжнародний звичай — це правило поведінки суб’єктів міжнародного права, яке встановлюється шляхом його тривалого та одноманітного застосування на міжнародному рівні. З самого визначення можна виокремити основні складові міжнародного звичаю, а саме: тривалість застосування, одноманітна практика суб’єктів міжнародного права, а також одна з головних умов — загальна думка держав, яка визнає цю норму юридично обов’язковою.

У разі відсутності останньої  складової подібна юридично необов’язкова  практика держав є лише міжнародною звичкою, яка не входить в сферу дії міжнародного права і яку слід чітко відрізняти від міжнародного звичаю.

Система міжнародного права — це сукупність принципів і норм міжнародного права, які становлять єдине ціле і впорядковані розподілом на відносно самостійні компоненти: інститути і галузі міжнародного права.

У системі міжнародного права окреме місце посідають загальносистемні інститути міжнародного права, які не входять в якусь окрему галузь міжнародного права. Вони мають вирішальне значення для всього міжнародного права. Серед таких інститутів можна виокремити інститут міжнародної правосуб’єктності, інститут міжнародної відповідальності, інститут застосування норм міжнародного права та ін.

Найбільшим структурним  елементом у системі міжнародного права є галузь. Галузь міжнародного права є сукупністю норм і принципів, які регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права у певній сфері, що складає специфічний предмет міжнародного права та пов’язана із специфічною групою об’єктів міжнародного права.

Наступним, більш дрібним, елементом системи міжнародного права є суто галузеві інститути, які регулюють відносини суб’єктів з приводу певного об’єкта в межах конкретної галузі. Найдрібнішим елементом системи міжнародного права є міжнародно-правова норма. 

Норми міжнародного права — це юридично обов’язкові правила поведінки держав та інших суб’єктів міжнародного права в міжнародних відносинах, які встановлюються шляхом узгодження волі суб’єктів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

121.Суб’єкти  міжнародного права.

Суб’єкти  міжнародного права — це учасники міжнародних правовідносин, які є носіями міжнародних прав та обов’язків, що здійснюються на основі та в рамках міжнародного права.

На сьогодні сформувався  чіткий перелік суб’єктів міжнародного права. Це, насамперед, держави, а також  міжнародні організації, нації та народи, які борються за створення незалежної держави, особливі форми суб’єктів міжнародного права, так звані квазідержавні утворення.

Обсяг правосуб’єктності  у різних суб’єктів різний. Але  необхідною умовою є можливість підпадати  під пряму дію норм міжнародного права. Відповідно існує поділ суб’єктів  на первинні та вторинні.

Правосуб’єктність первинних суб’єктів не залежить від волі інших учасників міжнародного співтовариства та існує в силу об’єктивної реальності. Відповідно первинними суб’єктами міжнародного права є держави і в деяких випадках — нації або народи, які борються за створення незалежної держави.

Держави є носіями міжнародної правосуб’єктності в силу належного їм державного суверенітету, що підтверджується основними принципами міжнародного права. Отже, державний суверенітет є повнотою законодавчої, виконавчої та судової влади держави в межах її території, та, з іншого боку, це — її незалежність і самостійність на міжнародній арені. Суверенітет є невід’ємною ознакою держави. У силу належного їм суверенітету держави створюють норми міжнародного права та забезпечують ефективний механізм контролю за їх виконанням.

За формою державного устрою держави поділяються на прості (унітарні) та складні. Складними державами є насамперед федерації, конфедерації, а також унії.

Другим первинним суб’єктом  міжнародного права є нація або народ, який бореться за створення незалежної держави.

Згідно з нормами  міжнародного права нацією або народом, який має право на самовизначення, визнається колонія або інша несамокерована територія з окремим статусом, що відрізняється від статусу території держави, котра здійснює над нею контроль.

Фактично правосуб’єктність  народу або нації може виникати з  моменту визначення загального органу, який координує боротьбу за створення  незалежної держави.

Вторинними суб’єктами міжнародного права є міжнародні організації та квазідержавні утворення. Їх правосуб’єктність зазвичай базується на міжнародному договорі.

З метою реалізації спільних інтересів держави об’єднуються у міжнародні організації і наділяють їх певними правами та обов’язками. Відповідно, правосуб’єктність міжнародних організацій обмежується їх статутними документами. Але в межах цих документів міжнародні організації вільні діяти на свій розсуд, незалежно від волі кожної окремої держави, яка входить до складу цієї організації.

Обсяг правосуб’єктності  конкретної міжнародної організації  залежить від її функціонального  призначення. Крім того, кожна міжнародна організація наділена й певними  правами та обов’язками юридичної особи, До загальних прав міжнародних організацій належить право на співробітництво з іншими суб’єктами міжнародного права, право укладати певні види договорів у межах міжнародного права. Міжнародні організації також можуть застосовувати право на визнання, яке реалізується шляхом надання членства цієї організації. Крім того, міжнародні організації також можуть застосовувати й санкції щодо своїх членів. Ці санкції в більшості випадків обмежуються можливістю виключення з міжнародної організації.

До квазідержавних або державоподібних утворень у сучасному міжнародному праві належать вільні міста, Ватикан і Мальтійський лицарський орден. Статус таких утворень зазвичай визначається в міжнародних договорах.

Особливий статус у межах  міжнародного права має Ватикан, або Святий престол, який є адміністративним центром католицької церкви та резиденцією папи. Дипломатичні представники Ватикану йменуються нунціями або інтернунціями. Ватикан має право укладати міжнародні договори та є асоційованим членом деяких міжнародних організацій (насамперед ООН).

Мальтійський  лицарський орден є суверенним утворенням, основна мета діяльності якого полягає у благодійності. Його місцем знаходження є Рим, але ні території, ні населення він не має. Мальтійський лицарський орден підтримує дипломатичні зв’язки з деякими державами та має своїх представників у міжнародних організаціях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

122.Принципи  міжнародного права.

Принципи міжнародного права є узагальненими правилами поведінки суб’єктів міжнародного права, які встановлені на практиці та закріплені договірними або звичаєвими нормами міжнародного права.

Основні принципи міжнародного права закріплено в Статуті ООН, а також у Декларації про принципи міжнародного права,

 Принципи міжнародного права мають свою внутрішню класифікацію. Основним критерієм класифікації принципів є сфера їх застосування, за якою вони поділяються на універсальні, регіональні та локальні.

Однією з головних ознак сучасного міжнародного права  є становлення та закріплення принципу заборони застосування сили або загрози силою. Суб’єкти міжнародного права мають утримуватись від усіх проявів сили з метою примусу іншого суб’єкта. Під заборону за цим принципом підпадають також застосування загрози силою, застосування сили в будь-яких проявах з метою примусу іншої держави відмовитись від здійснення її суверенних прав, акти репресії з допомогою сили, застосування сили або загрози силою для врегулювання спорів.

Основою сучасного міжнародного правопорядку є принцип суверенної рівності держав, оскільки закріплює рівність усіх його учасників. Складовими елементами принципу суверенної рівності держав є повага суверенітету держав та їх рівноправність у міжнародних відносинах.

Принцип невтручання  у внутрішні справи держав.Складовими принципу невтручання є такі зобов’язання держав: прямо або опосередковано не втручатись як у внутрішні, так і у зовнішні справи; утримуватись від застосування сили; утримуватись від загрози застосування сили; утримуватись від підтримки держав-порушниць.

Принцип територіальної цілісності держав на міжнародному рівні закріплено лише в звичаєво-правовій формі. Він реалізується через заборону застосування сили або загрози сили.

Принцип непорушності державних кордонів є регіональним. Цей принцип покладає на держави такі обов’язки: визнати існуючі кордони; визнати непорушність кордонів; відмовитись від зазіхань на територію інших країн; відмовитись від зазіхань на кордони; змінювати кордони лише на підставі добровільної згоди держав.

Принцип мирного  врегулювання спорів. Застосування цього принципу вимагає від сторін спору уникати ультимативності, враховувати інтереси противної сторони та виконувати прийняті рішення.