Шпаргалка по "Правознавству"

не порушувати екологічні права та законні інтереси інших  суб’єктів;

вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;

компенсувати шкоду, завдану  забрудненням та іншим негативним впливом  на навколишнє природне середовище, тощо.

110.Механізм  забезпеч. екологічної безпеки в Україні.

Під механізмом забезпечення екологічної безпеки розуміють  комплекс взаємопов’язаних державно-правових засобів, спрямованих на досягнення екологічної безпеки шляхом регулювання  і контролю діяльності суб’єктів  екологічних правовідносин за допомогою  еколого-правових норм.

У системі правових заходів, спрямованих на охорону екологічних прав громадян, важливе місце посідають: екологічні програми, екологічна експертиза, контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного середовища; освіта і виховання в зазначеній галузі.

Екологічні програми розробляються з метою проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності з організації і координації  заходів щодо охорони навколишнього  природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, раціонального  використання і відтворення природних ресурсів.

Екологічна експертиза в Україні — вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених  державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому  екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Існує державний і  громадський контроль.

Державний контроль здійснюється місцевими радами та їх виконавчими органами, Міністерством екології та природних ресурсів України, його органами та іншими спеціально уповноваженими державними органами.

Громадський контроль здійснюється громадськими інспекціями здійснюють громадські інспектори з охорони довкілля. Діяльність громадських інспекторів організовують і координують органи, що належать до сфери управління Мінекоресурсів, а саме: Державна екологічна інспекція, Республіканський комітет Автономної Республіки Крим з екології та природних ресурсів, державні управління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі, державні інспекції охорони Чорного і Азовського морів.

Одним з напрямів вирішення  зазначених питань є впровадження у  практику природоохоронної діяльності екологічного страхування. Це — складова фінансово-економічного механізму, яка покликана виключно на ринкових засадах із залученням коштів приватного капіталу забезпечити відшкодування заподіяної шкоди життю і здоров’ю фізичних осіб, а також збитків, завданих майну юридичних осіб.

Організаційні заходи —  це комплекс дій, спрямованих на виявлення  екологічно небезпечних об’єктів і  видів діяльності, природних зон  і територій, що характеризуються погіршенням  екологічної ситуації, з метою  профілактики запобігання їх шкідливого впливу на здоров’я людини і навколишнє природне середовище. До них належать такі заходи: державна реєстрація паспортизації екологічно небезпечних підприємств і сертифікація екологічно небезпечної продукції; моделювання і прогнозування змін стану навколишнього природного середовища; інформування населення та органів державної влади про стан навколишнього природного середовища

Нормативно-регулятивні  заходи в механізмі правового  забезпечення представляють собою  діяльність уповноважених державних органів із створення системи нормативно-правових актів, спрямованих на досягнення екологічної безпеки через визначення принципів державної політики у галузі екологічної безпеки, визначення пріоритету життя та здоров’я людини, встановлення нормативно-технічних показників і регламентація діяльності екологічно небезпечних об’єктів. До них належать: розробка стандартів у галузі екологічної безпеки; зонування екологічно небезпечних територій; розробка обґрунтування нормативів екологічної безпеки.

Забезпечувальні заходи — це сукупність дій, спрямованих  на попередження і припинення екологічно небезпечної діяльності. До них належать такі заходи: припинення екологічно небезпечної  діяльності за систематичне порушення  нормативів екологічної безпеки, встановлення відпов-ті за забруднення навкол. природного середовища і порушення вимог і норм еколог.безпеки.

111.Поняття, система та джерела кримінал. права.

Юридичною базою боротьби зі злочинністю є кримінальне  законодавство. Для того щоб це законодавство було досить ефективним, потрібне його правильне використання. А для цього його необхідно ґрунтовно вивчати з метою кращого знання та застосування у практичній діяльності.

Починаючи вивчення цієї теми, необхідно мати на увазі, що поняття  «кримінальне право» вживається в двох значеннях: 1) як галузь права і 2) як наука кримінального права, тобто як теорія кримінального права, навчальна дисципліна.

Якщо розглядати кримінальне  право з погляду галузі права, то воно: а) являє собою систему  юридичних норм, що визначають підстави і принципи кримінальної відповідальності, встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання необхідно застосувати до осіб, що їх вчинили; б) ці норми (правила поведінки) встановлюються тільки єдиним органом законодавчої влади — Верховною Радою України. Жоден інший орган або посадова особа (навіть Президент) не можуть встановлювати норми кримінального права. Саме цією ознакою кримінальне право відрізняється від інших галузей права.

Таким чином, кримінальне право як галузь права — це система юридичних норм, встановлених вищим органом законодавчої влади, що визначають підстави і принципи кримінальної відповідальності, котрі встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили.

Звідси випливає, що предметом кримінального права є злочин і покарання.

До основних завдань кримінального права належать: 1) правове забезпечення охорони певних суспільних відносин і соціальних благ; 2) запобігання злочинам. У ч. 1 ст. 1 Кримінального Кодексу (далі — КК) конкретизовано: «Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру та безпеки людства, а також запобігання злочинам». Проте не можна думати, що всі без винятку норми кримінального права є тільки охоронними та попереджувальними. Є серед них і норми регулятивні (наприклад, про звільнення від кримінальної відповідальності), а також заохочувальні (норма про необхідну оборону, що виключає відповідальність при правильному захисті від злочинного посягання). Усі ці завдання кримінальне право безсумнівно повинно здійснювати відповідно до встановлених кримінальним законодавством принципів.

Як правило, принципи кримінального права класифікуються на: а) загальноправові, властиві всім галузям права; б) спеціальні (галузеві), властиві тільки кримінальному праву.

До загальноправових принципів належать: верховенство права, законність, гуманізм, рівність громадян перед законом, і т. п.

Серед спеціальних принципів необхідно насамперед виокремити такі: особистий характер відповідальності, відповідальність тільки за наявності вини (цей постулат закріплений у ст. 62 Конституції України), принцип невідворотності кримінальної відповідальності, принцип економії кримінальної репресії та ін.

Джерела кримінального права — це система внутрішніх національних кримінальних законів і міжнародних правових актів, що містять норми кримінального права.

Джерелом, що містить норми прямої дії, є Конституція України. Всі кримінально-правові норми повинні їй відповідати. Якщо ж кримінально-правова норма суперечить Конституції, то вона не має юридичної сили. Відповідно до ст. 8 Конституції України в такому випадку норма Конституції повинна застосовуватися як норма прямої дії. Застосовується конституційна норма і тоді, коли яке-небудь положення, не врегульоване кримінальним законом, але передбачено Конституцією України.

Основним  національним джерелом кримінального  законодавства є Кримінальний кодекс України, який прийнятий 05.04.01 і набрав чинності з 01.09.01. Він являє собою систематизований законодавчий акт, що складається із Загальної та Особливої частин.

У Загальній  частині визначені всі базові інститути і поняття, що застосовуються до всіх приписів Особливої частини  Кодексу. Ці норми визначають: цілі Кримінального кодексу; поняття  злочину; форми вини, стадії вчинення злочину; види покарань; погашення і зняття судимості і т. п. В Особливій частині визначається кримінальна відповідальність за окремі конкретні злочини. Норми Загальної частини можуть бути зрозумілі лише на базі Особливої частини. Загальна й Особлива частини — це дві тісно пов’язані, взаємообумовлені і взаємодіючі підсистеми. До речі, вперше розподіл норм кримінального права на Загальну й Особливу частини було проведено в КК Франції в 1791 р.

З прийняттям Закону України  «Про дію міжнародних договорів  на території України» статусу джерел кримінального права набули укладені та ратифіковані Україною міжнародні договори. Вони застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

112.Поняття,  ознаки та види злочинів.

Злочином є передбачене  цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.Класифікація злочинів 1. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. 2. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання. 3. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років. 4. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років. 5. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

1. Закінченим злочином  визнається діяння, яке містить  усі ознаки складу злочину,  передбаченого відповідною статтею  Особливої частини цього Кодексу. 2. Незакінченим злочином є готування  до злочину та замах на злочин.

1. Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод. 2. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

1. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею. 2. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. 3. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. П’ять обов’язкових його ознак: 1) злочином є тільки діяння (дія або бездіяльність); 2) ця дія може бути вчинена суб’єктом злочину; 3) вона повинна бути винною; 4) зазначена дія має бути суспільно небезпечною; 5) відповідна дія повинна бути передбачена чинним КК. Останнє, крім того, має на увазі, що обов’язковою ознакою злочину є також кримінальна караність. Відсутність хоча б однієї з цих ознак вказує на відсутність злочину.

113.Склад злочину  як підстава кримінальної відповідальності.

Суб’єктом злочину є  фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

Під складом злочину  розуміють сукупність встановлених законом ознак, що характеризують суспільно  небезпечні діяння як злочин. Ці ознаки характеризують обов’язкові елементи складу злочину: об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону злочину.

Об’єкт злочину —  це суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом та на які посягає  злочинець. Такими суспільними відносинами є: суспільний лад України, її політична та економічна системи, відносини власності, особисті, політичні, трудові, майнові й інші права і свободи громадян, правопорядок у суспільстві.

розрізняють три види суспільних відносин і три види об’єктів: 1) загальний об’єкт злочину; 2) родовий (або спеціальний, груповий) об’єкт злочину; 3) безпосередній (конкретний) об’єкт злочину. Загальний об’єкт злочину — це всі суспільні відносини, що охороняються нормами кримінального права. Родовий об’єкт злочину — це частина загального об’єкта, що включає певну групу однорідних суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом. Безпосередній об’єкт злочину — це суспільні відносини, яким конкретний злочин заподіює збиток, завдає шкоду.