Шпаргалка по "Правознавству"

Виборча процедура (процес) досить розтягнута у часі і  не може зводитись лише до процесу  голосування. Виборчий процес — це нормативно врегульована діяльність суб’єктів виборів, пов’язана з їх підготовкою і проведенням. Така законодавчо врегульована діяльність складається з кількох стадій: складання списків виборців; призначення виборів; утворення виборчих округів і виборчих дільниць; утворення виборчих комісій; висування і реєстрація кандидатів; проведення передвиборної агітації; голосування; підрахунок голосів виборців, встановлення підсумків голосування і результатів виборів та оприлюднення результатів; реєстрація обраних осіб.

Другою за поширеністю  формою безпосередньої демократії є референдум, який являє собою спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення. Референдум, що проводиться, як і вибори, шляхом голосування, відрізняється від останніх об’єктом і метою виборців. об’єктом референдуму є певне питання або нормативно-правовий акт, метою − прийняття відповідного рішення. Іноді для позначення цієї форми волевиявлення народу використовують термін «плебісцит», що, як правило, проводиться з територіальних питань. За юридичною силою прийнятого рішення референдуми поділяються на консультативні (проводиться з’ясування позиції виборців) та імперативні (мають обов’язковий і остаточний характер для державних органів і посадових осіб). За територією проведення вони можуть бути всеукраїнські, референдуми Республіки Крим та місцеві (в межах адміністративно-територіальних одиниць). За способом проведення бувають обов’язкові (з питань, які можуть бути вирішені виключно референдумом) та факультативні (з питань, які можуть бути вирішені й іншими шляхами). Проведення референдуму не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. Проведення референдумів в Україні регламентується Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми».

У сучасній українській  історії було проведено два всеукраїнські  референдуми — 1 грудня 1991 р., на якому  була зафіксована підтримка народом  України Акта проголошення незалежності, а також 16 квітня 2000 р., на якому населення нашої держави висловилося за зміни у структурі, порядку діяльності законодавчого органу держави, а також у розширенні повноважень глави держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

24.Форми безпосередньої  демократії.

Демократія — політична  організація влади народу, при  якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державі ними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини відповідно до міжнародних стандартів. Форма демократії — це її зовнішнє вираження. Основні форми: 1. Участь народу в управлінні державними і суспільними справами (народовладдя) — здійснюється у двох формах: прямій − форма народовладдя, за якої влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі народу чи певних соціальних груп (референдум, вибори); непрямій – форма народовладдя, за якої влада здійснюється через виявлення волі представників народу у виборних органах, 2. Формування та функціонування системи органів держави на основі демократичних принципів законності, гласності, виборності, змінюваності, поділі компетенції, які запобігають зловживанню службовим становищем і суспільним авторитетом. 3. Юридичне закріплення системи прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, їх охорона і захист відповідно до міжнародних стандартів. 
Види демократії класифікують за сферами суспільного життя: економічна; соціальна; політична; культурно-духовна та ін.

Форми демократії знаходять  свій прояв у її інститутах (референдум, громадська думка, комісії Верховної Ради та ін.). Інститути демократії — це легітимні і легальні елементи політичної системи суспільства, які безпосередньо створюють демократичний режим у державі через втілення в них принципів демократії. Передумовою легітимності інституту демократії є його організаційне оформлення і визнання громадськістю; передумовою легальності — його юридичне оформлення, узаконення. - структурні (сесії парламентів, депутатські комісії, народні контролери тощо); - функціональні (депутатські запити, накази виборців, громадська думка тощо).

У системі інститутів безпосередньої демократії найважливіше місце належить виборам. Вибори —  форма безпосередньої участі громадян в управлінні державою шляхом формування вищих представницьких органів, органів місцевого самоврядування, їх персонального складу. Громадяни демократичної держави мають право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Громадянин може виражати свою волю вільно при додержанні рівності. Свобода виборця реалізується за допомогою таємного голосування і потребує встановлені гарантій проти тиску на нього. 
На основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування в Україні обираються населенням: Президент, Верховна Рада, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування. Виборча система може бути мажоритарною, пропорційною та змішаною.

Особливим інститутом демократії є референдум як один із засобів  демократичного управління державними справами. Референдум — це спосіб прийняття громадянами законів, ін. рішень з важливих питань загальнодержавного значення через голосування. Референдум проводиться з метою забезпечення народовладдя — безпосередньої участі громадян в управлінні державою і місцевими справами. Види: імперативний, конституційний — на всенародне голосування виноситься проект конституції або конституційні поправки; законодавчі — на всенародне голосування виносяться проект закону або чинний закон; консультативний — проводиться з метою виявлення громадської думки щодо принципового питанню державного життя, обов’язковий, факультативний, всеукраїнський, місцевий. Новий всеукраїнський референдум з питань, що раніше виносилися на референдум, може бути проведений через 5 років, а місцевий референдум — через 1 рік від дня проведення попереднього референдуму з цих самих питань. Предметом референдуму можуть бути питання: — що мають істотне значення для визначення політики держави ззовні— входження країни до певних міждержавних структур, співтовариства,;— що мають істотне значення для вдосконалення системи управління усередині; — вирішення питань управлінського характеру. Юридичні наслідки зазначених референдумів різні: 1. Результати конституційного і законодавчого референдумів мають найвищу юридичну силу, не потребують затвердження. Вони є загальнообов'язковими для державних органів, слугують правовим підґрунтям їх правотворчої і правозастосовної діяльності. 2. Результати консультативного референдуму не є обов'язковими для винесення адекватного рішення з опитуваного питання.

У виборах і референдумах мають право брати участь громадяни  України, які досягли на день їх проведення 18 років. Гарантується вільне волевиявлення. Голосування під час виборів  і референдумів є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

25.Референдум: поняття та види.

Референдум — це спосіб прийняття громадянами У законів, ін. рішень з важливих питань загальнодержавного значення через голосування, це - нормотворча  форма народовладдя.

Роль референдумів в  регулюванні суспільних відносин визначається з огляду на їхні основні соціальні  функції. По-перше, референдум є одним  із основних інструментів реалізації права народного суверенітету і  легітимізації владних рішень. По-друге, референдум є однією з основних форм реалізації права національного суверенітету, оскільки, за умов виконання певної конституційної процедури щодо всеукраїнського референдуму і виконання вимог закону щодо місцевих референдумів, громадяни України, представники певної нації і народності нашої країни можуть ініціювати проведення того чи іншого референдуму з питань, пов'язаних з конституційним чи законодавчим регулюванням їхніх національних прав і свобод. По-третє, референдум є одним із способів формування громадської думки. По-четверте, за умов демократичного суспільства референдум може бути використаний народом як противага рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування, що не задовольняють інтереси громадян. Запровадження в Україні порядку проведення референдумів за народною ініціативою створює правові гарантії здійснення прямого народовладдя.

За територіальною ознакою  референдуми поділяються на: 1) всеукраїнський; 2) місцевий, причому останній має  два підвиди: а) референдум, що провадиться у межах Автономної Республіки Крим; б) референдум, що провадиться у межах інших адміністративно-територіальних одиниць. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою або Президентом відповідно до їх повноважень. Виключно Верховна Рада призначає всеукраїнський референдум з питання про зміну території України, Президент призначає всеукраїнський референдум щодо внесення змін до Конституції і проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Місцеві референдуми призначають відповідні ради з питань, що належать до їх компетенції.

Наступна класифікація видів референдумів пов'язана з  предметом референдуму. предмет  референдуму — це питання, вирішення  якого відбувається шляхом народного  голосування. В даному разі залежно  від предмету розрізняють наступні референдуми: 1) обов'язкові; 2) факультативні. Обов'язкові мають місце у випадках, коли з певних питань рішення не може бути прийняте іншим шляхом, окрім народного голосування, причому законом завжди чітко окреслено коло цих питань. 1 грудня 1991 р. в Україні відбувся перший всеукраїнський референдум, який був обов'язковим в питанні про проголошення незалежності України, виходячи з положень Закону про всеукраїнський та місцеві референдуми щодо реалізації права народу України на самовизначення. Факультативні референдуми — це референдуми, проведення яких можливе, проте не обов'язкове. Призначення референдуму в такому разі залежить від рішення органів, що компетентні призначати референдуми, а також від наявності іншої ініціативи проведення референдуму, передбаченої законодавством. У практиці зарубіжних країн є ще й такий різновид факультативного референдуму, який проводиться після прийняття відповідного закону вищим представницьким органом країни. В українському законодавстві передбачено спеціальні предмети та переліки питань, що виносяться на всеукраїнський та місцеві референдуми. До предмету всеукраїнських факультативних референдумів зараховано: — затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до Конституції змін і доповнень, окрім тих, що вимагають обов'язкового референдуму; — прийняття, зміна або скасування законів України чи їхніх деяких положень; — прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції та інших правових актів. На всеукраїнський референдум можуть виноситися лише загальнодержавні питання. Проте правовий режим проведення референдумів передбачає, що поряд з питаннями, які складають предмет всеукраїнських, обов'язкових і факультативних референдумів, є питання, з яких референдум взагалі не допускається, оскільки для їх вирішення потрібні професійні знання, досвід та інші передбачені законом підстави. У зв'язку з цим Конституції зазначено, що референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. Законом про всеукраїнський та місцеві референдуми передбачається, що на всеукраїнський референдум не виносяться питання, віднесені законодавством України до відання органів суду і прокуратури; питання амністії і помилування; питання про вжиття державними органами України надзвичайних і невідкладних заходів щодо охорони громадського порядку, захисту здоров'я та безпеки громадян; питання, пов'язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції Верховної Ради, Президента та Кабінету Міністрів.

За змістом предмету всеукраїнські референдуми поділяються на: — конституційні, коли шляхом референдуму вирішується питання прийняття, затвердження або зміни Конституції; — законодавчі, коли народним голосуванням вирішуються питання, пов'язані з прийняттям, затвердженням, зміною законів. До останніх належать, як правило, також референдуми щодо прийняття, зміни або скасування інших правових актів.

З точки зору порядку  проведення референдуму можна розглядати як референдний процес, який складається з відносно самостійних процедур, що здійснюються у певній послідовності: призначення референдуму; підготовка і проведення референдуму; голосування і визначення підсумків референдуму; опублікування і введення у дію законів та інших рішень, прийнятих референдумом. Всі стадії референдного процесу підпорядковані загальним принципам, властивим виборчому процесові. У всеукраїнському та місцевому референдумах мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягли 18-ти років і постійно проживають відповідно на території України. Будь-яке пряме або непряме обмеження прав громадян України на участь у референдумі забороняється. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними. Громадяни беруть участь у референдумі на рівних засадах. Кожний громадянин має один голос. Референдум є прямим: громадяни беруть участь у референдумі безпосередньо. Голосування під час референдуму є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається. Підготовка і проведення референдумів здійснюється на демократичних засадах, відкрито і гласно. Законом запроваджені гарантії реалізації вказаних демократичних засад. Підготовка і проведення всеукраїнського референдуму здійснюється за рахунок Державного бюджету, а місцевих референдумів — за рахунок відповідних місцевих бюджетів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

26.Виборче право  та виборча система України.

Виборче право у теорії конституціоналізму розглядається  в об’єктивному і суб’єктивному  аспектах.

Об’єктивне  виборче право — це сукупність норм права, які регламентують порядок формування представницьких органів держави і органів місцевого самоврядування. Основними правовими джерелами, де сконцентровані відповідні норми, є Конституція України, Закони України «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим», «Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих Рад в Автономній Республіці Крим», «Про Центральну виборчу комісію», норми законодавчих актів інших галузей права, рішення Конституційного суду України щодо тлумачення виборчого законодавства, рішення Центральної виборчої комісії, а також міжнародні договори. Суб’єктивне виборче право — це закріплене у Конституції і гарантоване державою право громадян України обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Суб’єктивне виборче право може бути здійснене належним чином лише за умови визнання і дотримання головних принципів, покладених в його основу. До них належать:- принцип вільних виборів, який полягає у добровільності участі громадян України у виборах. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах. Ухилення громадян від участі у виборах називається абсентеїзмом; - принцип загальності, відповідно до якого право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років. Будь-які прямі або непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, крім передбачених Конституцією України та Законами, забороняються. Має право голосу на загальнонаціональних виборах громадянин України, який проживає або перебуває за межами України на законних підставах. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними. Право голосу на місцевих виборах мають лише громадяни, які проживають на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Крім того, встановлюються певні обмеження щодо пасивного виборчого права. Насамперед, це віковий ценз, ценз осідлості . Окрім того, можуть встановлюватись й інші обмеження або вимоги; - принцип рівного виборчого права, згідно з яким кожний виборець має рівну кількість голосів з іншими виборцями; - принцип прямого виборчого права, який ґрунтується на положенні про те, що виборні особи обираються безпосередньо виборцями. - принцип таємного виборчого права, відповідно до якого контроль за волевиявленням виборців забороняється, що передбачає цілу низку заходів, як-то порядок утворення виборчих дільниць, участь спостерігачів, форма бюлетеня, відповідний порядок голосування; - принцип особистого виборчого права полягає в тому, що кожен виборець бере участь у виборах особисто, і це право не може бути передане ним іншій особі; - принцип свободи агітації, причому як «за», так і «проти» того чи іншого кандидата.