Розвиток ринку страхових послуг в Україні та світі

     Найбільшим  об'єднанням вітчизняних страховиків  є ліга страхових організацій  України (ЛСОУ). Вона діє на принципах  добровільності і самоуправління. Це незалежна некомерційна організація. ЛСОУ є юридичною особою.

     Ліга  має у своєму складі понад 100 членів — страхових організацій, але  не є щодо них вищою організацією. Рішення Ліги мають характер рекомендацій. Вона не несе відповідальності за зобов'язаннями своїх членів.

     Головні завдання ЛСОУ такі: сприяти опрацюванню  рекомендацій з методології страхування; готувати пропозиції з питань вдосконалення  страхового законодавства; брати участь в експертному оцінюванні проектів нормативних актів, програм та інших документів у галузі страхування. З цією метою створено ряд комісій, які працюють над підготовкою відповідних пропозицій. Певна увага приділяється підвищенню кваліфікації кадрів для членів Ліги, що сприяє формуванню розвиненої інфраструктури страхового ринку в Україні.

     Ліга  утримується за рахунок внесків  своїх членів, критерії визначення яких затверджуються загальними зборами  її членів. Зараз внески диференційовано  залежно від суми страхових премій, отриманих конкретним членом ЛСОУ. Крім того, Ліга може отримувати доходи від навчальної, консультаційної, видавничої діяльності, а також від відсотків за зберігання коштів на рахунках у банку.

     Ліга  самостійно планує свою діяльність та визначає перспективи розвитку залежно  від потреб страхового ринку, зростання прибутків її членів.

     Зазначимо, що за останні роки ЛСОУ серйозно підвищила  свій імідж. Наслідками її роботи практично  користуються всі страховики, проте  серед членів Ліги офіційно перебувають  лише менш як половина. З огляду на досвід сусідів, зокрема Польщі, варто було б законодавчо визначити обов'язковість членства у ЛСОУ всіх страховиків і дозволити відносити членські внески на витрати компаній з ведення страхової справи.

     ЛСОУ  може створювати філії, відділення, представництва.

     Нещодавно зареєстровано Асоціацію професійних страхових посередників України, її завдання — створювати нормальні умови для розвитку брокерської та агентської діяльності у страхуванні. Без таких посередників страхувальникам і страховикам важко реалізувати свої інтереси. Проте кількість членів АПСПУ ще надто мала (на кінець 2001 року — 18 членів). Заважають деякі законодавчі неузгодження, недовіра страхувальників та страховиків до цього нового для нашого суспільства інституту. Між тим світовий досвід показує, що належним чином підготовлені брокери здатні суттєво сприяти комплексному управлінню ризиками клієнта, включаючи здійснення договірного процесу щодо страхового забезпечення ризиків, експертизи ризиків та надання допомоги в отриманні справедливих страхових виплат.

     Створено  Авіаційне і Морське страхові бюро. На них покладено функції координації зусиль компаній, які здійснюють відповідні види страхування, спрямовані на організацію перестрахування ризиків, опрацювання методичного забезпечення страховиків. Такі об'єднання мають сприяти збільшенню внутрішнього ринку в цих видах страхування, більш обґрунтованому розміщенню ризиків, зміцненню фінансової надійності страховиків, опрацюванню разом із зацікавленими відомствами системи заходів щодо зменшення авіаційних та морських пригод.

     Згідно  із законом страхові об'єднання, як уже зазначалося, не можуть здійснювати  страхову діяльність. Виняток нині становить Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), яке хоча безпосередньо  не продає страхові послуги, але у  визначених законодавством випадках здійснює страхові виплати за рахунок централізованих страхових фондів.

     МТСБУ створено 1994 року. Тепер членами  МТСБУ є понад 70 страхових компаній.

     Основні завдання об'єднання такі:

     • гарантування платоспроможності страховиків—членів МТСБУ щодо страхових зобов'язань із зазначеного виду страхування;

     • укладення угод з уповноваженими організаціями інших країн про  взаємне визнання договорів на страхування  цивільної відповідальності власників  транспортних засобів та врегулювання питань щодо відшкодування втрат і забезпечення виплат страхового відшкодування постраждалим третім особам;

     • управління централізованими страховими резервними фондами;

     • забезпечення бланками полісів;

     • виплата компенсацій у разі заподіяння шкоди водіями, особу яких не з'ясовано, а також водіями-інвалідами, котрі експлуатують спеціально обладнані автомобілі.

     Істотно зросла роль МТСБУ після червня 1997 року, коли Україну було прийнято до Міжнародної системи «Зелена  картка».

1.4 Державне регулювання  страхової діяльності

     Рівень захисту споживачів на українському страховому ринку залишається незадовільним. Існуючі проблеми стосуються Закону України “Про страхування”, вирішення страхових суперечок та умови продажу страхових полісів. Хоча багато було зроблено в напрямку вдосконалення законодавства з питань страхування, все ще залишається багато недоліків в Законі України “Про страхування”. Погано визначено деякі правові концепції, окрім того існують суперечливі моменти між різними законодавчими актами, які контролюють питання страхування. Загалом, власники страхових полісів майже не знають своїх прав і часто не можуть ними скористатися. Одним з обов’язків цивільних судів є вирішення всіх суперечок, пов’язаних зі страхуванням. Проте, суди перевантажені іншою роботою, є повільними та не мають достатнього досвіду в трактуванні страхового законодавства. Часто важко передбачити і зрозуміти, як приймалося те чи інше рішення.

     Страхові  агенти, як посередники, є найважливішими представниками страхових компаній. На відміну від страхових брокерів, агенти не підлягають реєструванню та нагляду. Оскільки вони не потребують ліцензування, рівень кваліфікації та надійності сильно відрізняється між різними агентами.

     Отже, як власники полісів, так і потенційні страхувальники часто залишаються  незахищеними від сумнівної поради та угоди.

     Державна  політика щодо розвитку страхового ринку  ґрунтується на зміцненні ринкових засад діяльності його учасників  та використанні переважно непрямих методів впливу на процеси, що відбуваються у сфері страхування, шляхом удосконалення нормативно-правової бази і запровадження міжнародних принципів та стандартів державного регулювання та нагляду.

     Стратегічні завдання з підвищення конкурентоспроможності національних страхових компаній та страхових посередників повинні  спрямовуватися на створення стабільного страхового ринку, що здатний конкурувати в умовах глобалізації та забезпечувати Україні гідне місце на світовому ринку. При цьому важливим є створення умов для розширення спектра страхових послуг, сприяння концентрації страхового ринку.

     Удосконалення системи правового забезпечення розвитку страхового ринку та державного регулювання і нагляду за діяльністю його учасників сприятиме створенню  конкурентного середовища на страховому ринку та рівних умов для діяльності страховиків, що дасть змогу підвищити якість страхових послуг та знизити їх вартість.

     Одними  з пріоритетних напрямів розвитку страхового ринку є особисте страхування, довгострокове  страхування життя, участь страховиків  у системі недержавного пенсійного забезпечення та запровадження обов'язкового медичного страхування, що сприятиме підвищенню ролі приватного сектору у виконанні соціальних програм та зменшенню видатків державного бюджету. Держава має надати підтримку розвитку соціально значущих видів страхування шляхом запровадження відповідної стимулюючої податкової політики, зменшення кількості обов'язкових видів страхування і посилення державного нагляду за їх впровадженням і здійсненням, удосконалення нормативно-правової бази щодо запровадження обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

     Держава має забезпечити нормативно-правову базу регулювання і нагляду за діяльністю учасників страхового ринку з метою захисту інтересів споживачів страхових послуг за такими напрямами:

• удосконалення системи ліцензування страхової діяльності, а також запровадження ліцензування перестрахової діяльності;
• запобігання неплатоспроможності (банкрутству) страховиків;
• здійснення послідовного переходу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг до пруденційного нагляду;
• впровадження нових інформаційних технологій з управління страховою діяльністю та звітності учасників страхового ринку в електронній формі;
• запровадження консолідованого нагляду за діяльністю страховиків, що входять до фінансових груп;
• удосконалення нормативно-правової бази з регулювання та нагляду за формуванням і розміщенням страхових резервів;
• формування сприятливих умов для розвитку страхового посередництва;
• розвиток систем внутрішнього контролю за діяльністю страховиків та сприяння становленню прозорої системи корпоративного управління.

     Для подальшого розвитку страхового ринку  та запобігання необґрунтованому витоку коштів за кордон необхідно зміцнити національний перестрахувальний ринок  і вдосконалити нагляд за перестраховою  діяльністю.

     Інтеграція  страхового ринку України в міжнародні ринки фінансових послуг потребує підвищення конкурентоспроможності національних страховиків, поетапного впровадження міжнародних стандартів бухгалтерського  обліку та фінансової звітності. З метою  захисту національного страхового ринку державі належить здійснити заходи поетапного та зваженого допуску на ринок філій іноземних страховиків відповідно до міжнародних договорів України, створювати умови для забезпечення взаємообміну інформацією між Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг та органами страхового нагляду інших країн про діяльність страховиків, їх філій, страхових посередників та страхових груп (страхових холдингів).

     Стимулювання  розвитку страхового ринку потребує удосконалення системи оподаткування страхової діяльності (перестрахування).

     Розвиток  страхового ринку вимагає забезпечення його достатньою кількістю кваліфікованих працівників. Для цього необхідно  створити систему фахової підготовки і сертифікації фахівців із страхування  та системи підвищення їх кваліфікації, а також забезпечити державну підтримку проведенню науково-дослідних робіт у сфері страхування та підготовці фахівців для страхового ринку. Потребує подальшого розвитку актуарна діяльність та створення в Україні системи підготовки та сертифікації актуаріїв.

     Визнаючи  проблему надмірної насиченості  ринку страхових послуг дрібними страховиками, для її вирішення фахівці пропонують уже випробуваний спосіб: підвищити розміри мінімального статутного фонду страхової компанії. В обґрунтування приводиться закордонний досвід. Наприклад, у Японії мінімальний статутний капітал СК складає 7,69 млн. дол. США, у Південній Кореї — 18,75 млн. дол. США, а в Китаї — 60,4 млн. дол. США. Навряд чи в цій ситуації можна сліпо копіювати іноземний досвід, без врахування економічної ситуації в кожній конкретно взятій державі і стану ринку страхування. Тим більше, в Україні розмір мінімального статутного фонду не є статичним показником і прив'язаний не до долара, як у деяких країнах, а до євровалюти.

     Однак підвищення обов'язкових витрат у  бюджетах СК на цьому не закінчилися. З 5 березня 2004 р. Держфінпослуг підвищила розмір плати за ліцензії. У результаті, на даний момент 360 страховикам уже видано понад 600 ліцензій, у середньому, 1 СК придбала 16 ліцензій.

     Правда, на цьому комплекс заходів для  скорочення учасників страхового ринку  обіцяє не закінчуватися. В даний  час у стінах ВР України знаходиться  законопроект, що передбачає процедуру  обов'язкового переліцензування страховиків. Іншим законопроектом передбачається внесення змін і доповнень до чинного закону “Про страхування” щодо скорочення переліку видів обов'язкового страхування з 41 до 13.

     Світова практика виробила два принципових  підходи до державного регулювання  страхового ринку. Кожний з них реалізується в рамках визначеної системи права – континентальної (романо-германської) і англо-американської.

     У рамках континентальної системи  діє тверде регулювання страхової  справи, що характеризується детальною  регламентацією всіх сторін діяльності страховиків і систематичним контролем за дотриманням законодавства при проведенні страхових операцій. Для зазначеної моделі характерні такі форми регулювання, як затвердження органами страхового нагляду страхових тарифів або встановлення рамок коливання тарифів, затвердження змісту типових форм договорів страхування, перевірка виконання бізнес-планів, нагляд за поточними операціями, регулярні перевірки страхових компаній.

     У рамках англо-американської системи  права будується ліберальна модель регулювання страхування. У рамках цієї моделі основна увага приділяється контролю фінансового стану компаній на основі вивчення їхньої звітності. У ліберальній моделі страхування відсутня тверда регламентація страхових операцій, а також твердження страхових тарифів. Ліберальна модель має двох різновидів - децентралізовану і централізовану.