Українська термінологія в професійному спілкуванні

                        Новочасну школу українського  перекладу розвинули Пантелеймон  Куліш (переклад Біблії, тринадцяти  драм Шекспіра, творів Ґете, Шіллера,  Байрона та ін.), Іван Франко (твори античної, середньовічної і новочасних європейських та східних літератур), неоромантики Володимир Самійленко («Тартюф» Ж.-Б. Мольєра, «Одруження Фігаро» П. Бомарше), Василь Щурат («Пісня про Роланда»), неокласики Микола Зеров (антична, класична, романтична і символістська поезія), Максим Рильський («Сід» П. Корнеля, «Федра» Ж. Расіна, «Орлеанська діва» Вольтера, «Пан Тадеуш» А. Міцкевича).

З давньогрецької і латини перекладали Петро Ніщинський («Одіссея»), Борис Тен («Ілліада», «Одіссея», драми Есхіла, Софокла, Арістофана), Михайло Білик («Енеїда» Верґілія), Андрій Содомора («Про природу речей» Лукреція, «Метаморфози» Овідія, твори Горація). Зі східних мов — Агатангел Кримський, Павло Ріттер, Василь Мисик, Ярема Полотнюк, Іван Чирко, Іван Дзюба, Іван Бондаренко та інш.

Українську культуру збагатили перекладацькі шедеври  Євгена Дроб'язка («Божественна комедія» Данте Аліг”єрі), Миколи Бажана («Витязь у тигровій шкурі» Шота Руставелі), Григорія Кочура (європейська поезія від епохи античності до модерну), Миколи Лукаша («Декамерон» Боккаччо, «Фауст» Г. Ґете, «Дон Кіхот» Сервантеса). Підсумком 130-річної історії українського перекладу творів В.Шекспіра стало повне зібрання його творів у 6-ти томах (Київ, 1984—1986).

         У сучасних дослідженнях сформувалося бачення двох течій в історії українського перекладу.

• Перша, «класична», походить від Старицького і Франка і, сягнувши вершин у неокласиків, виявляється сьогодні у практиці більшості провідних майстрів — від Гр. Кочура до М. Москаленка. її представникам притаманне тяжіння до вироблених літературних норм, орієнтація на новітню європейську й національну традицію, обережне ставлення до експерименту в галузі форми й лексики, прагнення відтворювати стильові риси оригіналу переважно засобами нормативної мови.

          Другу, «фольклорну», течію, що спирається на усну творчість і традиції бароко, репрезентують П. Куліш, І. Костецький, В.Барка, М. Лукаш. Представникам цієї течії властива схильність до експериментів, використання фольклорного й діалектного матеріалу для відтворення стильових особливостей першотвору.

 Автоматизований переклад

Автоматизований переклад (АП, англ. Computer-Aided Translation (CAT)) — переклад текстів на комп'ютері з використанням комп'ютерних технологій. Від машинного перекладу (МП) він відрізняється тим, що весь процес перекладу здійснюється людиною, комп'ютер лише допомагає їй створити готовий текст або за менший час, або з кращою якістю.

Ідея АП з'явилася з  моменту появи комп'ютерів: перекладачі  завжди виступали проти стандартної  в ті роки концепції МП, на яку було спрямовано більшість досліджень в області комп'ютерної лінгвістики, але підтримували використання комп'ютерів для допомоги перекладачам. У 1960-і роки Європейське об'єднання вугілля та сталі (попередник сучасного Євросоюзу) почало створювати термінологічні бази даних під загальною назвою Eurodicautom^[1]. У Радянському Союзі для створення баз такого роду був створений ВІНІТІ.

У сучасній формі ідея АП була розвинена у статті Мартіна Кея  1980 року ^[2], який висунув наступну тезу: «by taking over what is mechanical and routine, it (computer) frees human beings for what is essentially human» (комп'ютер бере на себе рутинні операції і звільняє людину для операцій, що вимагають людського мислення).

Сьогодні найбільш поширеними способами використання комп'ютерів при письмовому перекладі є робота із словниками та глосаріями, окремими термінологічними базами, пам'яттю перекладів (англ. Translation Memory, TM), що містить приклади раніше перекладених текстів, а також використання так званих корпусів, великих колекцій текстів на одному або декількох мовах, що дає стислий опис того, як слова і вирази реально використовуються в мові в цілому або в конкретному наочному секторі.

Для локалізації програмного забезпечення часто застосовуються спеціалізовані засоби, наприклад Passolo, які дозволяють перекладати меню та повідомлення у програмних ресурсах і безпосередньо у скомпільованих програмах, а також тестувати коректність локалізації. Для перекладу аудіовізуальних матеріалів (головним чином фільмів) також використовуються спеціалізовані засоби, наприклад, Swift, які об'єднують в собі деякі аспекти пам'яті перекладів, але додатково забезпечують можливість появи субтитрів за часом, їх форматування на екрані, відповідності відеостандартам тощо.

При синхронному перекладі використання засобів автоматизованого перекладу за необхідністю обмежено. Одним з прикладів є використання словників, що завантажуються на КПК. Іншим прикладом може слугувати напівавтоматичне витягання списків термінів при підготовці до синхронного перекладу у вузькій наочній тематиці^[3].

У вузьких наочних  галузях за великої кількості  початкових текстів і сталої термінології перекладачі можуть використовувати  і машинний переклад, який може забезпечити  хорошу якість перекладу термінології та стійких виразів у вузькій галузі. Перекладач у цьому випадку здійснює пост-редагування отриманого тексту. Більше половини текстів всередині Єврокомісії (головним чином юридичні тести та поточна кореспонденція) перекладаються з використанням МП.

Приклади систем автоматизованого перекладу на ринку програмного  забезпечення — SDL Trados, Transit, Deja Vu, Wordfast, AIT.

 Загальний огляд

Автоматизований переклад -  це широке поняття, що охоплює різні засоби та інструменти застосування. Вони можуть включати:

• програми для перевірки правопису, що вбудовуються у текстові редактори або окремі програми;
• програми для перевірки розділових знаків, що також можуть бути вбудованими у текстові редактори або додаткові програми;
• програми для управління термінологією, що дозволяють перекладачам управляти своєю власною термінологічною базою в електронній формі. Це може бути створена у текстовому редакторі звичайна таблиця, електронна таблиця, а також база даних, що збудована у програмі FileMaker Pro. Для більш трудомістких (та більш дорогих) рішень існує спеціальне програмне забезпечення на кшталт LogiTerm, MultiTerm, Termex та інше;
• словники на компакт-дисках, одномовні або багатомовні;
• термінологічні бази даних, що зберігаються на компакт-дисках або підключаються через мережу Інтернет, наприклад The Open Terminology Forum або TERMIUM;
• програми для повнотекстового пошуку (або індексатори), що дозволяють користувачу робити запити у раніше перекладених текстах або різних довідкових документах. У перекладацькому середовищі найбільш відомі такі індексатори, як Naturel, ISYS Search Software, and dtSearch;
• програми конкордансу, що дозволяють знаходити приклади слів або висловів у поширеному контексті в одномовному, двомовному та многомовному корпусах, як- то: бітекст або пам'ять перекладів;
• бітекст, що не є дуже новим винаходом, - наслідок злиття первинного тексту та його перекладу, що може бути пізніше проаналізованим програмами для повнотекстового пошуку або конкордансу;
• програмне забезпечення для управління проектами, що дозволяє мовознавцям структурувати складні перекладацькі проекти, давати різні завдання співробітникам, а потім наглядати за процесом їх виконання;
• менеджери пам'яті перекладів (ТММ), що складаються з бази даних сегментів тексту на первинній мові та їх перекладів на одну та більше цільових мов;
• майже повністю автоматичні системи, що нагадують машинний переклад, але дозволяють користувачу вносити правки у сумнівних випадках. Іноді такі програми називають машинним перекладом за участю людини.

РЕДАГУВАННЯ ЯК ОДИН З ГОЛОВНИХ ЧИННИКІВ ЯКІСНОГО ПЕРЕКЛАДУ

Редагування як соціально необхідний процес опрацювання тексту існує в житті суспільства вже близько двох з половиною тисяч років, проте редагування як наука виникла досить недавно - менше століття тому, і окремих досліджень, присвячених його розвитку, поки що мало.

Редагування тексту - це своєрідний вид літературної діяльності, в процесі якої редактор завжди вирішує творчі завдання, але, водночас, виступає у ролі дослідника. Редагування визначають як перегляд (іншими словами аналіз, контроль) і виправлення повідомлень. На думку більшості дослідників предметом редагування є приведення об'єкта редагування у відповідність до чинних у певний час і конкретному суспільстві норм, а також його творча оптимізація, метою якої є отримання заданого соціального ефекту. Процес редагування полягає у перевірці інформації з метою удосконалення або виправлення її структури, змісту, відповідності, завершеності, логічної послідовності, методів презентації.

Редагування перекладу, тобто вдосконалення вже існуючого його варіанту, буває двох типів. По-перше, це авторське редагування, коли редактором свого тексту виступає сам перекладач. По-друге, це редагування готового тексту, яке здійснює інша людина, тобто редактор. Виникає питання, наскільки необхідно залучати до перевірки редактора, який є сторонньою особою, а редагування може здійснити сам перекладач. На жаль, для забезпечення перекладу високої якості не достатньо лише авторського редагування. Авторське редагування не відрізняється нічим істотним від пошуків нових варіантів у процесі перекладу. Проблема полягає в тому, що перекладач не може дати адекватну, об'єктивну оцінку свого тексту, йому важко уявити механізми сприйняття, які будуть у реципієнтів, лише тому, що він є автором тексту. Редактор завжди є першим реципієнтом повідомлення і наче випробовує його сприйняття на самому собі. Редагування повідомлення редактором-професіоналом є об'єктивно необхідним та обов'язковим. Із цього, звичайно не випливає категоричне заперечення можливості саморедагування. Саморедагування, здійснене автором, та редагування того ж повідомлення редактором-професіоналом, повинні доповнювати одне одного, адже обидва види правок спрямовані на поліпшення якості тексту, досягнення його довершеності.

Редагування має свої спеціальні методи виконання. Методи редагування - це послідовність процедур, які дають змогу відшукати в окремих компонентах повідомлення відхилення від норм та виправити їх. Редагування складається з двох повністю рівноправних процедур - аналізу (контролю) та виправлення (реконструкції) тексту. Стосовно цих процедур можна сказати, що аналіз (контроль) - це процедура пошуку, фіксації та локалізації помилок у повідомленні, а виправлення (реконструкція) - це процедури видалення у повідомленні помилок, виявлених у процесі контролю.

Виділяють три аспекти перекладу, які потрібно перевірити редактору:

• ступінь формальної відповідності оригіналу тексту,
• ступінь формальної відповідності у кінцевій мові,
• ступінь смислового навантаження та прийнятності для цільової аудиторії. Аналіз ступеня формальної відповідності оригінальному тексту можна

здійснювати двома способами: або ретельним порівнянням структур, що співвідносяться, або оцінкою загальних відмінностей у перекладі та оригіналі. Завданням редактора є виявлення ступеня зрозумілості значення, змісту повідомлення. Дані аспекти визначають специфіку редагування перекладів, яка тісно пов'язана з використанням знань із контрастивної лінгвістики. Більшість тексту передається за допомогою позамовних засобів, створюється культурний фон оповідання, а це, у свою чергу, викликає труднощі при перекладі. Переклад практично базується на знанні контрастивної лінгвістики та типології двох мов. Під час перекладу перекладач використовує порівняльний аналіз як метод вибору форми, яка найбільш адекватно передає і зміст, і попередньо обрану форму. Тому редагування, так само як і переклад, пов'язане з такими розділами знань як мова та мислення, мова та культура, психо- та соціолінгвістика. У цьому і полягає специфіка професії редактора перекладів.

Оскільки перед редактором стоїть вирішення не однієї задачі, його робота має бути організованою та систематизованою.

Процес редагування та перевірки можна поділити на такі етапи:

1. ознайомлення з текстом оригіналу та перекладу, що включає в себе сканування тексту, яке спрямоване на визначення тематики, стилістичних особливостей, якості вжитої у документі мови; ідеї щодо можливостей покращення тексту.
2. звірення тексту перекладу з вихідним текстом, а це послідовна, ретельна перевірка відповідності кожного слова, кожної фрази перекладу вихідному тексту, єдності використаної термінології, логіки викладу, а також порівняння смислового значення. Даний етап включає в себе роботу зі словниками, довідниками, мережею Інтернет, консультації колег та спеціалістів тієї чи іншої галузі. Редактору необхідно мати лист для нотаток, де б зазначались власні назви, термінологія, а також помилки та виправлення, що дасть змогу забезпечити однорідність вжитої термінології.
3. внесення смислових і стилістичних правок; перевірка тексту на наявність граматичних, орфографічних, пунктуаційних, синтаксичних та ін. помилок.