Українська термінологія в професійному спілкуванні

 

2. Варіанти вирішення:       Відомо, що...

Відомі способи...

Широкого застосування набули...

Проблемі... присвячена значна кількість публікацій

Останнім часом ця проблема найчастіше вирішувалась в таких працях, як ...

Висвітлення проблеми знайшло  відображення у монографіях [1, 3, 5], низці статей [15, 17, 25], дисертаціях [12, 56, 62]

 

Реферативний  огляд –  узагальнена характеристика кількох джерел.

Автореферат

Автореферат – короткий виклад наукової праці самим автором. Найчастіше зустрічаються автореферати кандидатської і докторської дисертацій.

Автореферат дисертації –  це наукове видання у вигляді  брошури авторського реферату проведеного  дослідження, яке подається на здобуття наукового ступеня. Дисертація супроводжується окремим авторефератом обсягом 1,3-1,9 авторського аркуша для докторської та обсягом 0,7-0,9 авторського аркуша для  кандидатської  дисертації,  який здобувач друкує державною мовою. Вимоги до оформлення автореферату встановлює  ВАК. 

    Структурно  автореферат складається із загальної  характеристики роботи, основного  змісту, висновків, списку опублікованих  автором праць за темою дисертації, анотацій українською, російською  та англійською мовами.

Висновки – це стисла інформація про підсумки виконаної  роботи, що повинна відповідати загальним  висновкам дисертації. Вони починаються  з формулювання наукового завдання (для кандидатської дисертації) або  проблеми (для докторської), за вирішення  якої дисертант претендує на присудження наукового ступеня. Далі наводяться головні наукові та практичні результати роботи, що відповідають меті та завданням, поставленим у дослідженні. Кожен науковий і прикладний висновок формулюється чітко, однозначно, конкретно; таким чином констатується суть і новизна роботи, наукова цінність і практична значущість виконаного дослідження.

Список опублікованих  праць здобувача за темою дисертації подається відповідно до вимог міждержавного  стандарту з обов’язковим наведенням назв праць і прізвищ співавторів. Публікації розташовуються у такому порядку: монографії, брошури, статті у наукових фахових виданнях, авторські свідоцтва, патенти, препринти, статті, депоновані й анотовані у наукових журналах, тези доповідей тощо.

Далі подаються анотації трьома мовами (українською, російською та англійською), наводяться ключові слова.

Текст автореферату, як і  дисертації, розглядається експертною комісією спеціалізованої ради. Автореферат  до друку підписує вчений секретар спеціалізованої ради.

Автореферат дисертації видається друкарським способом у кількості, визначеній спеціалізованою вченою радою, і розсилається за затвердженим списком (враховуючи обов’язкові та додаткові адреси установ та окремих фахівців).

 

Стаття.

Наукова стаття – один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого, накреслюються перспективи подальших напрацювань.

Обсяг наукової статті – 6–22 сторінки, тобто 0, 35–1 др. арк. (10–40 тисяч знаків).

Необхідними елементами мають бути:

• постановка проблеми у загальному вигляді, її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями;
• аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми і на які спирається автор;
• виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, що розглядаються в  означеній статті;
• формулювання цілей статі (постановка завдання);
• виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів;
• висновки даного дослідження;
• накреслення перспектив подальших розвідок у цьому напрямку.

Варто зважати і на такий факт: у наукових збірниках  чи журналах при бажанні розмістити в них певну статтю, за рішенням редколегії, можуть існувати рубрики, де б подавалися рецензії, наукові чи реферативні огляди, інформаційні повідомлення із наукової діяльності, навчально-методичні поради, тексти лекцій, доповідей і повідомлень, що за своїми жанровими ознаками, обсягом публікації, відсутністю специфічних елементів для наукової статті не можуть вважатися статтями і зараховуватися до фахових наукових публікацій.

Фаховими науковими  збірниками і журналами з певної галузі наук вважаються ті, що затверджені  ВАК України (їх перелік друкується у „Бюлетенях ВАК України”; списки поступово оновлюються) і відповідають таким вимогам:

1. Наявність у складі редколегії не менше п’яти докторів наук із відповідної галузі науки, серед яких обов’язково повинні бути штатні працівники наукової установи, організації чи вищого навчального закладу, що видає журнал (періодичне видання).
2. Журнал (періодичне видання) підписується до друку виключно за рекомендацією вченої ради наукової установи, організації чи вищого навчального закладу, що його видає, про що зазначається у вихідних даних.
3. Тираж не менше 100 примірників.
4. Повне дотримання вимог до редакційного оформлення журналу (періодичного видання) згідно з державними стандартами України.
5. В одному випуску (номері) журналу (або іншого друкованого видання) може бути не більше однієї статті  заявленого автора.
6. Наявність журналу (періодичного видання), а також монографії у фондах бібліотек України, перелік яких затверджено постановою президії ВАК України від 22 травня  1997 р. за № 1 б / 5:

• Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського (03039, Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3)

• Національна парламентська бібліотека України (01601, Київ, вул. М. Грушевського, 1)
• Державна науково-технічна бібліотека України (03171, Київ, вул. Антоновича, 180)
• Львівська державна наукова бібліотека ім. В. Стефаника (79001, Львів, вул. Стефаника, 2)
• Одеська державна наукова бібліотека (65020, Одеса, вул. Пастера, 13)
• Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка (61003, Харків, пров. Короленка, 18)
• Книжкова палата України (02094, Київ, просп. Гагаріна, 27).
• Питаннями, що займається організацією та правилами технічного оформлення наукових публікацій, визначена Вища атестаційна комісія України.

Ви́ща атестаці́йна комі́сія Украї́ни (ВАК України) — колишній центральний орган виконавчої влади України, підвідомчий Кабінету Міністрів України. ВАК займався атестацією наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

9 грудня 2010 Вищу атестаційну комісію  України ліквідовано^[], поклавши її функції на Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Структура

ВАК України очолював голова, якого призначав на посаду та звільняв з посади Президент України. Голова ВАК України мав заступників. У ВАК України були також посади заступників голови, вченого секретаря. Голова ВАК України ніс персональну відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на ВАК України завдань і здійснення нею своїх функцій, розподіляв обов'язки між заступниками і вченим секретарем, визначав ступінь відповідальності заступників, вченого секретаря, керівників структурних підрозділів ВАК України

Для розгляду найважливіших питань розвитку галузі, обговорення напрямів діяльності ВАК України, оперативного та узгодженого вирішення питань, що належали до компетенції ВАК України, діяла президія ВАК України, склад якої затверджував Кабінет Міністрів України. До складу президії входили голова ВАК України, його заступники та вчений секретар ВАК України за посадами, керівники інших центральних органів виконавчої влади, а також провідні вчені-представники державних академій наук і державних вищих навчальних закладів.

Склад президії затверджувався Кабінетом Міністрів України за поданням голови ВАК України терміном на 3 роки.

У ВАК України могли  утворюватися консультативні та інші дорадчі органи. Склад і положення  про ці органи затверджував голова ВАК України. Граничну чисельність працівників центрального апарату ВАК України та його структуру затверджував Кабінет Міністрів України.

Завдання

Основними завданнями ВАК  України були:

• формування та забезпечення функціонування системи атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;
• участь у формуванні та реалізації разом з іншими центральними органами виконавчої влади державної політики щодо перспектив розвитку науки і техніки, кадрового потенціалу країни з урахуванням світового рівня науково-технічного прогресу;
• забезпечення єдності вимог до рівня наукової кваліфікації здобувачів наукових ступенів, вченого звання старшого наукового співробітника;
• координація діяльності органів виконавчої влади і керівництво роботою науково-дослідних (науково-технічних) установ та вищих навчальних закладів у галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;
• проведення атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;
• керівництво роботою з присудження наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника;
• розвиток міжнародного співробітництва у галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

ВАК України у своїй  діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також Положенням про Вищу атестаційну комісію України.

 Види бакалаврських, дипломних проектів (робіт )з Положення про розробку та захист дипломних проектів(робіт) в НТУУ»КПІ»

Кваліфікаційна (атестаційна) робота певного освітньо-кваліфікаційного рівня – це розроблений студентом відповідно до вимог стандартів вищої освіти комплект документації, який включає текстову та графічну (ілюстративну) частини і на підставі публічного захисту якого рішенням державної екзаменаційної комісії йому надається диплом державного зразка про закінчення ВНЗ, отримання певного освітнього рівня вищої освіти та  здобуття кваліфікації           Курсова (навчально-дослідна), бакалаврська, дипломна робота (дипломний проект) – професійно орієнтоване дослідження, може мати теоретично-практичний характер для виявлення фахових навиків і вмінь, здобутих під час навчання. .

Кваліфікація – здатність особи виконувати професійні завдання та обов’язки. Вона вимагає певного рівня освіти та спеціальної підготовки, визначається через назву професії та зазначається в дипломі відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Дипломна  робота (ДР) – це вид кваліфікаційної роботи випускника певного освітньо-кваліфікаційного рівня, головним змістом якої є розв’язання актуальної наукової, науково-технічної, виробничої, науково-методичної або навчально-методичної проблеми (задачі). Вона пов’язана з аналізом (синтезом), теоретичною розробкою актуальних питань, моделюванням (фізичним або математичним), дослідженням процесів, об’єктів, систем у певній галузі науки і техніки.

Для освітньо-кваліфікаційних  рівнів “спеціаліст” та “магістр” дипломна робота має бути закінченим дослідженням певного аспекту наукової (науково-технічної, виробничої, науково-методичної або навчально-методичної) проблеми, а для освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” – мати фрагменти такого дослідження.

Дипломна робота для всіх освітньо-кваліфікаційних рівнів використовується з двох причин: по-перше, підкреслити основне призначення подібних робіт, пов’язане з тим, що за результатами їх захисту видається диплом відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, а по-друге, забезпечити уніфікованість форм документів щодо дипломного проектування та державної атестації випускників (титулу пояснювальної записки, завдання на дипломне проектування, відгуку керівника, рецензії, протоколів і звітів ДЕК тощо).

Дипломні проекти (роботи) можуть бути класифіковані:

за  освітньо-кваліфікаційним рівнем:

• дипломний проект (робота) бакалавра;
• дипломний проект (робота) спеціаліста;
• дипломна робота магістра.

Зміст та обсяг дипломного проекту (роботи) повинен відповідати вимогам відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, часу, виділеному навчальним планом спеціальності на розробку ДП (ДР), методичним рекомендаціям (вказівкам) з дипломного проектування випускової кафедри та завданню на дипломне проектування. Для фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня “магістр”, одним із напрямків майбутньої діяльності яких є науково-дослідний, науково-педагогічний або управлінський у сферах науки, техніки, економіки, освіти, передбачається виконання лише дипломної роботи. Для кваліфікації “спеціаліст” та “бакалавр” можуть виконуватися як дипломні проекти, так і дипломні роботи, причому з інженерних спеціальностей або напрямів підготовки переважно дипломні проекти, а з гуманітарно-економічних – переважно дипломні роботи.

за  практичною спрямованістю:

• академічні (навчальні);
• реальні.