Розвиток православної церкви в Криму і північній Таврії в кінці хviii – cередині хiх ст. та її правовий статус

 

                                   

 

 

 

 

                                              

 

 

                                          ВИСНОВКИ

 

     Проведене дослідження дозволяє скласти загальне уявлення про становище православної церкви в Криму та Північній Таврії в кінці XVIII – середині XIX ст., виявити особливості його розвитку в даному регіоні у дореформений період. На основі результатів дослідження можна зробити наступні висновки.

     Автор зібрав достатню кількість матеріалів для розкриття теми дипломної роботи. Досліджена опублікована література дає можливість уявити загальну картину розвитку православної церкви в Криму і Північній Таврії в кінці XVIII – середині XIX ст. З точки зору інформативності слід особливо виділити публікації дослідників середини XIX – початку XX ст., а також роботи вітчизняних вчених пострадянської доби з історії православної церкви на півдні України. Публікації радянського періоду за темою дипломної роботи є малоінформативними. Монографії та статті, які характеризують загальне становище православного духовенства в Російській імперії в цілому і в Південній Україні, зокрема в дореформений період, допомагають зрозуміти контекст тих подій, що відбувалися в таврійських землях.

     Джерельну базу дипломної роботи складають опубліковані джерела. Опубліковані джерела з досліджуваної  теми є незначними за обсягом, але містять у собі важливі наукові дані. Основу джерельної бази дослідження складають актові та діловодні документи, а також статистичні матеріали.            

     Виконання  дипломної роботи було б неможливим  без відповідної методологічної  бази дослідження. Автор активно  використовує загальноприйняті  принципи наукового дослідження,  а також загальнонаукові, та спеціально-історичні методи дослідження. У роботі поєднуються емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання. Використана методологічна база є достатньою для розкриття теми дипломної роботи.

     Завоювання  Кримського півострова турецькими  військами в 1475 р. і включення його до складу Османської імперії призвели до занепаду місцевої православної церкви. Османські, а разом з ними і кримські правителі всіляко сприяли зміцненню позицій ісламу на півострові як пануючої релігії. Православна церква в Криму періодично переслідувалася. Це призвело до скорочення чисельності православних парафій, закриття храмів, ліквідації стародавніх монастирів. Під тиском обставин деякі християни змушені були прийняти мусульманську віру. Наприкінці XV ст. у Криму збереглася єдина православна єпархія – Гото-Кефайська, яка об'єднувала прихильників східного християнства.

     Становище  християнського населення в Криму  в 1770-ті рр. погіршилося у зв’язку з російсько-турецькою війною 1768 – 1774 рр. Християни доброзичливо ставилися до руських військ, що обурювало кримських татар. Почалася нова хвиля переслідувань та репресій. І Кримське ханство і Російська імперія переслідуавли в даному регіоні свої політичні інтереси, а місцеве населення стало заложником цих інтересів. Кримське ханство намагалося зберегти в Криму свої політичні позиції та домінуючу роль іслама, а православне населення одним фактом свого існування заважало здійсненню цих планів. Російська імперія любою ціною прагнула закріпитися в даному регіоні. Царський уряд розглядав місцеве православне населення як союзників у боротьбі за свій вплив у Криму та Північній Таврії та всіляко його підтримував. Переважну більшість місцевого православного населення складали греки.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             

     Логічним  завершенням політики утисків щодо православних віруючих з боку татар стало їх переселення в Азовську губернію в 1778 р., на що дав згоду уряд Російської імперії, знову переслідуючи низку політичних інтересів (переселенці освоювали землі Азовської губернії; суперник Росії, Кримське ханство, втративши значну частину християн-землеробців, економічно послаблялося; у перспективі, у випадку приєднання Криму до Росії,  російська влада уникала конфлікту з Константинопольським патріархом, якому підпорядковувалася Гото-Кефайська єпархія). Гото-Кефайська єпархія після переселення правосланого населення до Приазов’я офіційно не створювалась, але в дійсності продовжувала існувати в Азовській губернії і входила до складу Російської православної церкви. До 1783 р. православна церква в Криму фактично припинила своє існування. Це сприяло посиленню ісламу, який став домінуючою релігією в Криму.

     Входження в 1783 р. земель Кримського ханства до складу Російської імперії сприяло відродженню православ'я в Криму і поширенню східного християнства в Північній Таврії. Цей процес відбувався повільно. Для вирішення даної задачі російський уряд зрівняв у правах представників православного і мусульманського  духовенства; було скасовано сплату податків православними парафіями до державної казни; російська влада заохочувала переселення в Таврійську область етнічних груп православних народів (спочатку албанських греків, але поступово збільшувало чисельність росіян й українців). Однак зусилля держави і Синоду Російської православної церкви щодо розповсюдження православної віри в Таврії виявилися явно недостатніми. Пов'язано це насамперед з єпархіальним районуванням Південної України в кінці XVIII – середині XIX ст. Феодосійсько-Маріупольська єпархія, центр якої знаходився в Криму, проіснувала всього тринадцять років і була ліквідована в 1800 р. з політичних причин. В 90-ті рр. ХVIII ст. Росія значно зміцнила свої позиції в Тавриді, турецька загроза лишилася в минулому, відповідно зникла необхідність у відстоюванні Петербургом грецьких інтересів на півострові. Важливим завданням Росії було поступове проведення русифікації в регіоні.

     У період з 1800 по 1859 рр. православні парафії Таврії входили до складу Катеринославської і Херсонської єпархій, центри яких (Катеринослав та Одеса) були значно віддалені від таврійських земель. Керівництво названих єпархій не вживало належних заходів по підтримці православ'я в Північній Таврії і, особливо, в Криму. Поточні проблеми православних парафій вирішувалися повільно і неоперативно. Тому в досліджуваний період домінуючі позиції в Криму займав іслам, а в материкових повітах губернії широке розповсюдження отримали погляди старовірів, російських сектантів і місцевих протестантів західноєвропейського походження. Лише завдяки зусиллям Херсонського архієпископа Інокентія Борисова і внаслідок масової еміграції кримських татар до Туреччини в 50-ті рр. XIX ст. роль православної церкви в Таврії зросла. Наслідком цього стало створення в 1859 р. самостійної Таврійської єпархії РПЦ, яка охоплювала всі парафії Таврійської губернії.

     Процес інтеграції колишніх ханських земель у Російську імперію супроводжувався певними труднощами. Тому Росія використовувала православну церкву для зміцнення власних позицій у регіоні. Держава періодично йшла на поступки кримським грекам, дозволяючи їм створювати автономні церковні структури. Але поступово вводилась церковнослов’янська мова богослужіння у грецьких парафіях. Періодичні поступки православним грекам були лише тактичним маневром. Протягом першої половини ХIХ cт. в Криму відбувалася релігійна уніфікація російських і грецьких парафій. У Криму також мали місце спроби поставити в економічну залежність від православної церкви інші конфесії. Православ'я було одним із засобів широкої програми русифікації місцевого багатонаціонального населення. Спроби державної влади християнізувати кримських татар успіху не мали.

     Неналежна увага єпархіальних архієреїв до проблем таврійського духовенства позначалася і на економічному становищі парафіяльних священнослужителів. Більшість з них отримувала мізерну грошову допомогу від парафіян через їхню бідність або невелику державну платню, яка ставила священиків на межу зубожіння. У багатьох православних громадах причти існували винятково за рахунок плати парафіян за здійснення церковних таїнств. Лише в деяких парафіях заможні парафіяни цілком забезпечували життєві потреби своїх пастирів.

     У цілому економічне становище православної церкви в Таврії в кінці XVIII – середині XIX ст. було доволі скрутним. Внаслідок непродуманої політики Синоду й інших державних структур, відсутності належної уваги з боку Катеринославської і Херсонської єпархій більшість парафіяльних причтів Криму і Північної Таврії існувала в умовах бідності. У цьому зв'язку слід визнати помилковою думку про те, начебто православне біле духовенство було привілейованим станом суспільства. Священно- і церковнослужителі, у переважній більшості, розділяли всі труднощі життя своїх співвітчизників. На відміну від парафій, таврійські монастирі мали значно краще матеріальне забезпечення і належну підтримку з боку держави.

     Незважаючи на серйозні економічні й організаційні перешкоди, православна церква в Таврійській губернії в досліджуваний період значно зміцнила свої позиції, ставши одним з вагомих чинників духовного життя Південної України.

     Правовий  статус православної церкви в  Криму та Північній Таврії в складі Османської імперії та Кримського ханства, Російської імперії визначався низкою актових документів – фірманами османських султанів, указами російських імператорів, законодавчими актами Російської імперії, наказами і розпорядженнями Новоросійських генерал-губернаторів, Таврійських губернаторів, указами Синоду Російської православної церкви. Досліджені актові документи дозволили з’ясувати правовий статус таврійського духовенства.

    

 

 

 

 

 

 

 

 

          

 

 

 

 

           СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

 

1.Бельский А. В. Единоверчество и единоверческий Корсуньский монастырь: возникновение, история и лица / А. В. Бельский // Культура народов Причерноморья. – 1999. – № 6. – С. 75 – 87.

2.Гавриил, архиепископ Херсонский и Таврический. Переселение греков из Крыма в Азовскую губернию и основание Готфийской й Кафийской епархии / Гавриил // Записки Одесского общества истории и древностей. – 1844. – Т. 1. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http // mir knig. com. > knigi...zapiski...istorii...drevnostey...

 3.Гавриил, архиепископ Херсонский и Таврический. Продолжение очерка о Новороссийском крає. Период с  1787 по  1837 год / Гавриил // Записки Одесского общества истории и древностей. – 1863. – Т. 5. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http // kniga 99.ru > 15989.html

4.Гавриил, архиепископ Херсонский и Таврический. Хронологико-историческое описание церквей епархии Херсонской – Таврической / Гавриил // Записки Одесского общества истории и древностей  . – 1848. – Т. 2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http // mir knig. com. td-ngk. ru > 70678-zapiski...istorii-i-drevnostey...

5.Гермоген, єпископ Таврический. Справочная книжка о приходах и храмах Таврической епархии / Гермоген. – Симферополь : Таврич. губернская тип., 1886. – 271 с.

6.Дружинина Е. И.  Северное Причерноморье в   1775 – 1800  гг. / Е. И. Дружинина. – М. : Изд-во Академии наук СССР, 1969. – 278 с.

7. Ерофеев И. К биографии преосвященного Иова, єпископа Феодо-сийского и Мариупольского (1793 – 1796) / И. Ерофеев // Известия Таврической ученой архивной комиссии. – 1910. – № 44. – С. 60 – 63.

8.Из наследия А. Л. Бертье-Делагарда / Под ред. А. В. Мальгина // Крымский музей. – 1995. – № 1. – 1994. – С. 151 – 169.

9.Камеральное описание Крыма 1784 года / Под ред. Ф.Лашкова // Известия Таврической ученой архивной комиссии. – 1889. – № 7. – С. 25 – 45.

10.Катунин Ю. А. Взаимоотношения ислама и христианства в Крыму в конце XVIII – первой половине XIX века / Ю. А. Катунин // Проблемы ма-териальной и духовной культуры народов Крыма и Северного Причерноморья от античных времен до наших дней: материалы первых научных чтений. –Симферополь: Таврия, 1996. – С. 37.

11.Катунин Ю. А. Из истории христианства в Крыму. Таврическая епархия (вторая половина XIX – начало XX века) / Ю. А. Катунин. – Симферополь : Таврия, 1995. – 112с.

12.Красников Н. П. Русское православие: история и современность / Н. П. Красников. – М. : Московский рабочий, 1988. – 75 с.

13.Крым христианский / [Глушак А. С., Антонова И. А., Филипенко В. Ф. и др.]. – Севастополь, 1996. – 148 с.

14.Крымский Афон (Бахчисарайский Успенский монастырь в исто-рических описаниях). – Симферополь: Таврия, 1995. – 44 с.

15.Лебединцев А. Столетие церковной жизни Крыма / А. Лебединцев // Записки Одесского общества истории и древностей. – 1883. – Т. 13. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http // libinfo.org > index.php file = arhiv 127.dyvu.

16.Ливанов В. Ф. Бахчисарайский Успенский скит в Крыму: Истори-ческое описание / В. Ф. Ливанов. – Симферополь: Таврическая губернская типография, 1874. – 42 с.

17.Лиман І. І. Російська православна церква на півдні України останньої чверті XVIII – середини XIX століття / І. І. Лиман. – Запоріжжя : РА «Тандем - У», 2004. – 488 с.

18.Маркевич   А.   Краткий   очерк   деятельности   генералиссимуса А. В. Суворова в Крыму / А. Маркевич // Известия Таврической ученой архивной комиссии. – 1901. – № 31. – С. 1 – 26.

19.Маркевич А. Несколько слов о деятельности в Тавриде Иннокентия, архиепископа Херсонского и Таврического / А. Маркевич // Известия Таврической ученой архивной комиссии. – 1901. – № 31. – С. 30 – 57.

20.Мурзакевич Н. Епископ Моисей Гумилевский, викарий Феодосий-ский и Мариупольский / Н. Мурзакевич // Записки Одесского общества истории и древностей. –  1883. – Т. 13. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http // libinfo.org > index.php file = arhiv 127.dyvu.

21.Никольский Н. М. История русской церкви / Н. М. Никольский. –Москва : Книжная палата, 1990. – 540 с.

22.Ордер князя Зубова 1795 г. по поводу просьбы наследников преосвященного Дорофея, єпископа Феодосийского и Мариупольского / Под ред. А. Маркевича // Известия Таврической ученой архивной комиссии. – 1896. – № 25. – С. 20 – 28.

23.Полное собрание законов Российской империи: в 57 т. – Собр. 2-е. – СПб. : Печ. в тип. 2-го Отд. Собств. е.и.в. канцелярии, 1830 – 1881. – Т. 4. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http // ru.wikisource. org > wiki ...собрание законов …империи…ДО.

24.Полное собрание законов Российской империи: в 57 т. – Собр. 2-е. – СПб. : Печ. в тип. 2-го Отд. Собств. е.и.в. канцелярии, 1830 – 1881. – Т. 17. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http //civil.consultant. ru > Свод законов Российской Империи.