Розвиток православної церкви в Криму і північній Таврії в кінці хviii – cередині хiх ст. та її правовий статус

     Структура дипломної роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, списку використаних джерел і літератури. 

     Повний обсяг дипломної робот складає 57 сторінок. Список використаних джерел  і літератули нараховує 36 найменувань.

 

                                               

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                              

 

 

 

 

 

 

                                            РОЗДІЛ 1

       ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ

     1.1. Історіографія проблеми

    

     В даній дипломній роботі аналіз історіографії здійснюється за хронологічно-тематичним принципом. Усі публікації поділяються на три групи: дореволюційні, радянські і пострадянські (сучасні). У межах цих трьох періодів аналіз наукових робіт проводиться на основі розгляду певних тем, аспектів і проблем.

     Перший період (дореволюційний) у розвитку історіографії з досліджуваної тематики охоплює середину XIX – початок XX ст. У цей час православ'я було державною релігією Російської імперії і привертало увагу багатьох дослідників. Вчені Південної України також не оминули пануючу конфесію. Це стосується насамперед членів Одеського товариства історії і старожитностей і Таврійської вченої архівної комісії, які опублікували більшість робіт з історії православної церкви в Північному Причорномор'ї у дореволюційний період.

     Деякі дослідники у вказаний період створили узагальнюючі роботи з історії православної церкви в Таврії. Наприклад, архієпископ Херсонський і Таврійський Гавриїл (Розанов) склав хронологічно-історичний опис церков підлеглої йому єпархії [4]. Архієпископ навів коротку історичну довідку про всі православні храми, розташовані на території Таврійської і Херсонської губерній. Праця Гавриїла являє собою історико-релігійний довідник, який можна використовувати при вивченні минулого окремих православних парафій.

     Важливою віхою у висвітленні історії християнства на Півдні України став статистично-хронологічно-історичний опис церков Таврійської єпархії, здійснений у 1872 р. протоієреєм Сімферопольського Олександро-Невського собору Михайлом Родіоновим [25]. Як і архієпископ Гавриїл, М. Родіонов у своєму дослідженні навів історичні відомості про храми і монастирі Таврійської губернії, вказавши при цьому кількість парафіян у кожній парафії станом на 1872 р. Однак праця М. Родіонова охоплює більш широке коло питань. Автор наводить історичний огляд розвитку християнства в Криму з моменту появи на півострові перших християн. Дуже докладно описана релігійна ситуація в Криму в період, коли православними парафіями керував останній Гото-Кефайський митрополит Ігнатій. М. Родіонов наводить біографічні відомості про Катеринославських і Херсонських архієпископів, а також про єпископів Феодосійсько-Маріупольських. Певну цінність становлять статистичні дані кінця XVIII ст., які характеризують становище православної церкви в Криму в цей час.

     Із дорадянських робіт слід виділити довідкове видання єпископа Гер-могена, який певний час очолював Таврійську єпархію [5]. Як і його попередники, Гермоген представляє історичні відомості про парафії і храми Таврійської губернії. Статистика наводиться станом на 1886 р. Праця Гермогена має для нас важливе значення, оскільки дає можливість встановити точну кількість православних церков у Криму і Північній Таврії у 1859 р., тобто на момент створення самостійної Таврійської єпархії. Завдяки цьому ми можемо простежити динаміку зростання чисельності православних парафій у Таврійській губернії (області) з 1783 по 1859 рр.

     Крім загальних робіт з історії православної церкви в Криму і Північній Таврії, у наукових статтях і монографіях дореволюційного періоду знайшли відображення окремі аспекти проблеми, що нас цікавить. Зокрема, деякі автори звернулися до характеристики становища християнського населення Криму напередодні приєднання півострова до Російської імперії. Так, А. Маркевич у нарисі про діяльність О. Суворова в Криму описує утиски, яким у 1770-ті рр. піддавалися кримські християни з боку ханської влади [18]. Завдяки цим відомостям стає зрозумілим, чому в 1778 р. більшість кримських християн погодилася переселитися в Азовську губернію. А. Маркевич також описує сам процес переселення греків до Приазов'я, наводить суми грошової компенсації, сплаченої татарській знаті російським урядом за втрату робочої сили. К. Хартахай вказує на умови, на яких християни погодилися залишити півострів [36]. А. Уманець згадує про те, що греки перед виселенням з Криму розбирали власні храми, щоб згодом спустілі православні святині не піддавалися опоганенню з боку місцевих мусульман [33]. Таким чином, А. Уманець виявляє одну з причин численних руйнувань православних храмів у період існування формально незалежного Кримського ханства. Дослідник В. Ліванов розповідає про тяжке становище нечисленних кримських християн у 1778 – 1782 рр. [16]. Вказані публікації дозволяють зробити висновок про те, що в 1778 р. масове переселення християн з Криму до Приазов'я відбулося не внаслідок їхньої депортації російським військовим контингентом, а в результаті численних утисків з боку кримської адміністрації. У той же час ці автори не вказують на те, що кримська політика російського уряду призвела до фактичної ліквідації православної церкви в Криму наприкінці 70-х рр. XVIII ст.

     Важливе значення мають публікації, які відображають стан Феодосійської єпархії (1787 – 1800 рр.). Так, архієпископ Гавриїл у нарисі про Новоросійський край аналізує укази Катерини II і Павла І, які істотно вплинули на розвиток православ'я в Криму [3]. Якщо указ Катерини II від 7 березня 1787 р. проголошував створення грецької православної єпархії у Криму і Приазов'ї, то липневий 1799 р. указ Павла І став прологом до її ліквідації. Севастопольський протоієрей А. Лебединцев наводить хронологію будівництва грецьких храмів у Криму наприкінці XVIII ст. [15]. Крім того, автор характеризує економічне становище Феодосійського архієрейського будинку, розташованого у Старому Криму.

     У 50-ті рр. XIX ст. у Криму виникла ціла мережа православних монастирів. Головна заслуга в цьому належить архієпископу Херсонському і Таврійському Інокентію (Борисову). У цьому зв'язку доречно згадати статтю відомого історика А. Маркевича, присвячену діяльності Інокентія [19]. У статті вчений акцентує увагу на біографії архієпископа, на зусиллях Інокентія по зміцненню православ'я в Криму. А. Маркевич підкреслює, що Інокентій вважав посилення ролі православної церкви в Криму державною справою.

     Взагалі дореволюційні наукові праці з історії православ'я в Таврії характеризуються фрагментарністю і незакінченістю, їм не вистачає глибини дослідження, хоча вони містять у собі значний обсяг важливої статистичної інформації.

     Релігієзнавчі дослідження радянської доби характеризуються атеїстичною спрямованістю та політичною заангажованістю. У роботах радянських вчених переважають критичні підходи щодо ролі церкви у вітчизняній історії. Проблеми, пов'язані із загальним розвитком православної церкви, знайшли відображення в монографіях Н. Красникова [12], Н. Нікольського [21], а також у колективній праці під редакцією А. Клібанова [26]. Радянські наукові розвідки з історії православ'я в Таврійській губернії були фрагментарними і не носили системного характеру.

     Усвідомити місце православної церкви в суспільних відносинах допомагають деякі радянські роботи з історії Криму і Південної України. Особливо слід виділити монографію академіка О. Дружиніної «Северное Причерноморье в 1775 – 1800 гг.», яка розкриває широку панораму освоєння Південної України в кінці XVIII ст. [6].

    Ґрунтовні дослідження історії православ'я в Таврії відновилися тільки в пострадянський період. Сучасні історики використовують як праці своїх дореволюційних попередників, так і численні матеріали архівних фондів, які раніше не підлягали вивченню. Таким чином, хоча б частково вдалося заповнити утворену за сім десятиліть прогалину у знаннях.

     У пострадянські роки побачили світ три узагальнюючі наукові монографії, які торкаються проблеми розвитку християнства в Таврійській губернії. Найбільш змістовною серед них є робота Ю. Катуніна, опублікована в 1995 р. [11]. Монографія Ю. Катуніна написана на основі матеріалів Державного архіву в Автономній Республіці Крим (ДААРК), більшість з яких залучено автором до наукового обігу вперше. Хоча дослідник зосередився на становищі православних парафій і монастирів губернії у період існування Таврійської єпархії, у його роботі можна знайти чимало відомостей про розвиток християнства в Криму і Північній Таврії в кінці XVIII – середині XIX ст. Зокрема, Ю. Катунін простежує динаміку будівництва нових храмів у Таврійській губернії у XIX ст., характеризує діяльність архієпископів, у підпорядкуванні яких перебували таврійські парафії. Автор докладно описує процес створення Херсонського вікаріатства в 1853 р. і Таврійської єпархії у 1859-1860 рр. Значну увагу вчений приділяє історії таврійських православних монастирів. Темпи розвитку православ'я в Криму порівнюються з позиціями ісламу в регіоні. Вчений робить правильний висновок про те, що держава і Синод РПЦ не приділяли достатньої уваги розвиткові православ'я в Криму до 1848 р., коли архієпископом Херсонським і Таврійським був призначений видатний російський православний діяч Інокентій (Борисов). У цілому робота Ю. Катуніна містить великий масив матеріалів за темою дослідження.

     Чималий інтерес для нас становить колективна праця севастопольських вчених «Крим християнський», яка вийшла у світ у Севастополі в 1996 р. [13]. Дослідники аналізують особливості розвитку християнства в Криму з моменту появи його на півострові, наводячи важливі відомості про загальний занепад православ'я в Тавриді у другій половині XVIII ст. Автори докладно описують історію Херсонеського й Інкерманського монастирів, що виникли в середині XIX ст. на околицях Севастополя. Особливу цінність мають матеріали, які стосуються початкового періоду існування цих обителей (1850-ті рр.), коли вони були складовою частиною Бахчисарайського Успенського монастиря. У той же час історія інших кримських монастирів і кіновій подається у вигляді короткого нарису. Дуже важливим є факт використання в монографії матеріалів Севастопольського міського державного архіву.

     У 1998 р. побачила світ наукова монографія В. Тура, присвячена проблемам кримського християнства [32]. Головну увагу автор приділяє становищу православних монастирів Криму в XIX – на початку XX ст., роблячи особливий наголос на правових аспектах їхньої діяльності. Для дипломної роботи найважливішими є відомості про функціонування Катерлезької, Кизилташської і Козьмо-Даміанівської кіновій у 50-ті рр. XIX ст.

     Таким чином, монографії Ю. Катуніна, В. Тура і групи севастопольських дослідників частково заповнили вакуум знань з історії православ'я в Таврії, утворений у радянську епоху. Слід зазначити, що В. Тур і автори праці «Крим християнський» зосередилися переважно на проблемах християнства в Криму, у той час як Ю. Катунін досліджував особливості розвитку православної церкви не тільки в Криму, але й у Північній Таврії. З огляду на адміністративний устрій Російської імперії підхід Ю. Катуніна слід визнати більш правильним, оскільки Таврійська губернія, представляючи собою єдине ціле, містила в собі не тільки Кримський півострів, але й деякі материкові землі.

     Дослідники В. Сухоребров і А. Бобков у спільній статті характеризують діяльність усіх Феодосійських вікаріїв, спираючись на аналіз дореволюційних публікацій [31]. У статті О. Бєльського простежується процес виникнення єдиновірства як релігійного руху в середовищі російських старовірів [1]. Вчений підкреслює, що майже до середини XIX ст. Корсуньський Богородичний монастир у Північній Таврії був духовним центром для всіх російських старовірів-єдиновірців.

     У пострадянські роки з'явилися видання, які більш об'єктивно, ніж за радянських часів, висвітлюють загальний стан православної церкви в Україні в дореформений період. Особливості розвитку православної церкви в Південній Україні в період, що нас цікавить, досліджує І. Лиман [17]. Він аналізує єпархіальну систему управління, структуру духовенства регіону, специфіку церковного землеволодіння.

     У цілому роботи науковців 1990-х – початку 2000-х рр., які стосуються історії православ'я в Таврії, більш ґрунтовні, ніж дореволюційні, оскільки базуються на широкому колі архівних джерел. Однак деякі питання православної проблематики залишилися поза їхньою увагою.

     Таким чином, у дореволюційний період державна влада з політичних міркувань сприяла у вигідному для себе напрямку дослідженням історії домінуючої в Російській імперії конфесії. Історією православної церкви в Таврії займалися переважно вчені Південної України. У радянську епоху дослідження з історії православ'я в Криму і Північній Таврії комуністичною владою не заохочувалися, спеціальних публікацій за цією темою практично не було. Серйозні наукові дослідження з досліджуваної тематики відновилися тільки в пострадянський період, коли в умовах незалежної України вітчизняні вчені видали декілька узагальнюючих праць з історії православ'я в Таврії та чималу кількість статей з релігійних питань. Сучасний період в історіографії проблеми є найбільш сприятливим для дослідників.

    

     1.2. Джерельна основа дослідження

     Основу запропонованої дипломної роботи становлять різноманітні за походженням джерела. При роботі над дипломною роботою автор користувався опублікованими джерелами.

     Комплекс джерел структуровано за двома групами: 1) актові та діловодні документи; 2) статистичні матеріали. До першої групи належать: укази російських імператорів; законодавчі акти Російської імперії; накази і розпорядження Новоросійських генерал-губернаторів і Таврійських губернаторів; укази Синоду РПЦ; рапорти і розпорядження Катеринославських і Херсонських архієреїв, благочинних, пересічних священиків; фірмани (укази) османських султанів. Статистичні матеріали складають: прибутково-видаткові книги парафій і монастирів Таврії; списки церков; формулярні відомості, в яких фіксувалася кількість ченців і послушників; списки бідних парафій.

     Спочатку охарактеризуємо першу групу джерел, задіяних в дипломній роботі. При розробці обраної теми слід приділити увагу законодавчим актам та інструкціям, що регулювали діяльність православних парафій і монастирів у Криму і Північній Таврії. Для розуміння особливостей розвитку православ'я в Криму в межах Російської імперії необхідно мати уявлення про статус православної церкви в Криму в попередній хансько-османський період історії   пів-острова. Статус кримської Гото-Кефайської єпархії визначався фірманами, які видавалися турецькими султанами місцевим митрополитам. Вітчизняній науці відомі фірмани, датовані 1652 [35] і 1759 [34] рр. У вказаних фірманах розписується порядок збору податків з православних церков, монастирів і святих місць на користь Османської держави. Зміст фірманів свідчить також про те, що кримське духовенство виділяло кошти і товари для забезпечення Константинопольського патріархату. Султанські укази розкривають пригноблене становище православної церкви в Турецькій державі.