Касти та їх місце у суспільно-політичному житті Індії ХIХ – поч. ХХI cт

Політичні права  включають свободу слова, друку, право на об'єднання та інші традиційні політичні права і свободи.

Серед особистих  свобод Конституція називає недоторканність  особи (хоча допускається широко використовувалося  в Індії при оголошенні надзвичайного стану тривалий превентивне взяття під варту без суду), свободу пересування, недоторканність житла, таємницю листування та ін Конституція відміняє феодальні титули, недоторканність (особливо принижене становище однієї з каст).

15 Статтею заборона дискримінації за мотивами релігійної, расової, кастової приналежності, статі або місця народження, а саме:

1. Держава не  проводить дискримінації щодо  громадян тільки за мотивами  релігійної, расової, кастової приналежності,  статі, місця народження або  за будь-якого з цих мотивів.

2. Жоден громадянин  тільки з мотивів релігійної, расової, кастової приналежності,  статі, місця народження або  за будь-якого з цих мотивів  не може бути якоюсь мірою  позбавлений правоздатності, не  повинен нести особливих обов'язків,  не може бути підданий обмеженням або поставлений в особливі умови щодо:

а) доступу в  магазини, ресторани, готелі та місця  громадського

звеселяння  або

b) користування  колодязями, водоймами, купальнями, дорогами і місцями громадського  відпочинку, що утримуються повністю  або частково за рахунок державних  коштів або відкритими для громадського користування.

Нарешті, 17 статтей була знищена НЕДОТОРКАНІСТЬ. Вона скасовується, і практика її в будь-якій формі забороняється. Застосування будь-яких правообмежень за мотивами "недоторканності" є злочином, караним за законом.

За Конституцією жоден громадянин не може бути позбавлений права найму на роботу або призначення на посаду в державній установі чи підприємстві і не може бути підданий дискримінації в цьому відношенні тільки з мотивів релігійної, расової, кастової приналежності, статі, походження, місця народження, місця проживання або по кожному з цих мотивів.

У 4 Главі Основного  закону йдеться про резервацію: Резервування місць в Народній Палаті за кастами  і племенами, включеними до списків.

1. У Народній Палаті резервуються місця:

a) за кастами, включеними в списки;

b) за племенами, включеними в списки, за винятком включених до списків племен, що проживають в автономних округах в Штаті Ассам, і)

c) за включеними в списки племенами, які проживають в автономних округах Ассама [9].

Отже, хоча Конституція Індії проголошує повну рівність громадян Індії на всій території країни, одночасно вона передбачає спеціальні пільги для найбільш відсталих груп, в тому числі релігійних меншин. Релігійні меншини Індії теоретично мають право на резервування місць в державних установах та навчальних закладах за квотою «інших відсталих класів».

Кастова система, що існувала протягом тисячоліть, не зникла після отримання Індією незалежності. Дане явище не зазнає фундаментальних  змін в силу того, що головну роль в її збереженні грає ендогамія (коли шлюб повинен укладатися всередині касти або подкасти).

В сучасному  індійському суспільстві об'єктивні  умови сприяють тому, що одвічне  прагнення каст до підвищення свого  становища знаходить під собою  реальну основу. Серед цих умов ослаблення взаємозалежності каст, можливості просування вгору поза рамками традиційних відносин, ослаблення ефективності контролю і примусу з боку других каст, нарешті, множинність ціннісних систем, критеріїв статусу і престижу. У чому конкретна каста буде бачити першочергову задачу, залежить від соціально-економічних умов, від цінностей, на які вона орієнтується.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         2.3. Діяльність та значення індійських каст у політичному житті Індії на сучасному етапі

 

Зміцнення економічних позицій відсталих каст та збільшення їх питомої ваги у суспільно-політичному житті внаслідок перетворень Індії у часи незалежного розвитку надали можливість цим кастам поставити питання про більш адекватне їх представництво у тих сферах життя, які традиційно вважалися фактичним привілеєм вищих каст: освіта, державна служба і нарешті владні структури – уряд, парламент, законодавче зібрання штатів, Верховний суд і т.п. З їх виходом на політичну арену Індії нагальним стало питання про виконання конституційних гарантій по відношенню до цих «інших відсталих класів» індійського суспільства.

Вже перші загальні вибори до парламенту Індії та законодавчих штатів в 1952 р. показали присутність кастової системи на політичній арені країни. Про це зокрема, сповіщали індійські засоби масової інформації які слідкували за ходом голосування.

На перших виборах  серед політичних діячів Індії існувала думка, що вихід каст на політичну  арену – тимчасове явище, що було викликане «недосвідченістю» індійського  виборця, його незвиклістю до демократичних процедур під час обрання влади. Однак подальший хід подій не підтвердив цих сподівань. З плином часу вплив каст не зменшувався, а навпаки тільки посилювався [25, c. 450-451].

Термін «кастеізм» з арсеналу засобів масової інформації перейшов на сторінки наукової літератури.

У цьому контексті дослідник А. Куценков [39] визначав роль касти в політиці сучасно Індії таким чином: «..будь-якій політичній силі доводиться рахуватися з існуванням кастової системи, значення якої визначається передусім тим, що для широкого загалу населення вона є звичною і саме тому найбільш зрозумілою формою соціальної організації». Куценков зауважує, що дослідження кастової системи Індії знаходиться на даний час тільки на початковому етапі, а існуючі спроби дати загальний огляд цьому поняттю є не більше ніж спроби дати йому поверхневу оцінку.

Проблему залучення  касти в політику також досліджував                         М. Кудрявцев [37, 38], який зауважив, що політичні лідери сучасної нової Індії, відмовивши кастовій системі в конструктивному визнанні, самі вони не тільки користуються нею у практичній політиці, а й опинилися зацікавленими у збереженні її як основи громадянського суспільства, незважаючи навіть на їх офіційне відмежування від неї та декларування необхідності якнайшвидшого її подолання.

Важливо також, що близько чотирьох п’ятих населення країни проживає в селі, там, де каста найбільш сильна. Сучасні політичні партії Індії фактично орієнтуються на соціальну структуру села, тим самим основна ставка в передвиборній гонці ставиться не на індивідуального виборця, а на потужні блоки – касти.

Політика не є чимось чужим для касти. Для  будь-якого соціального колективу  характерним є  прагнення до поліпшення своїх соціальних позицій. Каста  може добитися цього і політичними засобами. Проте, потенціал політичної організації, закладений в касті, отримав можливість проявитися більш повно лише в роки незалежності Індії, коли в країні була встановлена виборна система формування органів влади.

У своєму політичному  житті касти утворюють певні кастові асоціації і федерації, вступаючи в союз з іншими, часом далеко віддаленими кастами чи соціальними групами. Класичною рисою кастового суспільства є групова, або кастова солідарність. Її зовнішня орієнтація може бути різною для окремих складових частин одного кастового утворення в силу глибокої соціальної диференціації в країні. Солідарність на кастовій основі була і залишається реальним елементом індійського політичного життя і впливовим чинником передвиборної боротьби [36, c. 46-47].

Фахівці не мають  сумніву в тому, що в широкому сенсі «кастеїзм» має відношення до всіх елементів і рівнів політичної системи країни. Він відбивається в комплексі проблем, що є стрижнем політичного життя Індії. Касти  і їх інтереси знаходяться у полі зору державного планування, законодавства, соціальних реформ. Кастові проблеми самі нагадують про своє існування, вносячи елемент нестабільності у функціонуванні держави. Наприклад, коли лідер партії Джаната Дал В. П. Сингх був прем'єр-міністром Індії і прийняв рішення про резервацію 27% робочих місць в індійському державному секторі для представників так званих «інших відсталих каст», це призвело до урядової кризи, яка закінчилася відставкою В. П. Сингха з посади  прем'єр-міністра в листопаді 1990 р.

На думку фахівців, «кастеїзм» в значній мірі характеризує також особливості політичної свідомості індійців, що є елементом їх політичної культури. Індійський громадянин оцінює ту або іншу партію, організацію або іншого кандидата на виборах не лише по їх кастовій приналежності, політичній орієнтації, але і по тому, як вони відносяться до інших каст, і як поводяться в суспільстві. Все це ретельно зважується як самими політичними одиницями, так і громадськістю.

Прагнучи зрозуміти  закономірність формування тих або  інших моделей політичної поведінки касти, індійські і західні дослідники за останні декілька років, коли вивчення політичної функції касти перетворилося на один з магістральних напрямів кастоведення, провели десятки соціологічних обстежень електорату. Ці дослідження показали, що поведінка касти в політиці залежить від безлічі обставин: чисельності і характеру розселення каст, рівнів політики, кастової ситуації і соціального середовища, згуртованості касти, ефективності її керівництва і багато іншого. Було встановлено, що великі касти, що живуть компактними групами, частіше є добре організованими, мають велику схильність до самостійних дій, чим нечисленні і територіально розпорошені кастові групи.

Таким чином  проявилася наступна тенденція –  на громадському рівні, або сільському, суб'єктами політики виступають низові ланки кастової політичної структури – сім'я, сусідська община, кастова фракція. В період передвиборних кампаній наголошується наявність більш великих підрозділів. На рівні дистрикта – це «джаті» і їх організації, на рівні штатів – різного роду вторинні утворення – «сабзи» (асоціації, федерації).

В ході переходу на вищі рівні змінюється і коло проблем кастової політики. Первинний  рівень зупиняється на специфічних  місцевих проблемах – будь то доступ в храми, право користування колодязями або дорогами, будівництво шкіл і т.п. На вищих рівнях вимоги набувають характеру, що є більш заполітизованим, – квоти в уряді, державному апараті, асигнування на різні цілі і т.п. Грає роль також і кастова ситуація – кількість інших каст, їх питома вага та відносини, що історично склалися між ними [29, c. 370].

Політика у  свою чергу висуває свої власні причини  для більш тісної взаємодії і  співпраці партій і каст. Недостатній  облік кастових моментів в політиці є також причиною поразки партій. Лідери «Джан сангх», наприклад Джангиані, в 60-х роках пояснювали провали своєї партії в Кералі і Майсурі тим, що в своїх передвиборних кампаніях партія дуже «захопилася» загальними розмовами «про індійську культуру» і випустила з уваги конкретні інтереси.

З точки зору політика, каста є своєрідним «банком  голосів», і це народжує в багатьох політичних партій спокусу використовувати  її в своїх цілях. Тому між різними  партіями йде суперництво за великі, впливові і організовані кастові  утворення.

Мажоритарна система  відносної більшості представляє  до 70 і більше відсотків місць  партії, що отримала всього 30-40% голосів. У індійських умовах ця система прямо  пропонує тактику маніпуляції з  використанням зручних блоків виборців, тобто каст, на відміну від пропорційної системи представництва, яка могла б зменшити значення «кастової арифметики».

Взаємна зацікавленість партій і каст один в одному має  своїм наслідком їх тісну співпрацю, яка нерідко закріплюється формальними угодами. У 1950 – 1952 рр., наприклад, «Джан Сангх» мала угоду з «реєстрованими» кастами в дистриктах Джаладхар і Хошиарпур, штат Панджаб, і з Федерацією «реєстрованих» каст – Мадхія-Прадеше.

В той же час  взаємини між кастами і партіями є дуже складними. В політичних партій є багато причин підходити до цього питання вкрай обережно, не афішуючи його. Каста – не єдина пружина політичного життя Індії. Політик будь-якого рівня в своїй практичній діяльності стикається із складними сплетеннями суперечливих сил – національних, регіональних, релігійних і, звичайно, кастових. Тверда орієнтація можлива лише там, де каста займає пануюче положення в політиці [41, c. 45-49].

Можна виділити декілька основних причин, які утримують  партії від явних зв'язків з  кастами. На Загальноїндійській конференції з національної інтеграції в 1957 році, в роботі якої брали участь всі загальнонаціональні партії, був прийнятий спеціальний «кодекс поведінки», який засудив використання кастових і інших комуналістських забобонів для досягнення політичних цілей.

По-друге, не всі касти і не на всіх рівнях є політично організованими. Мобілізація неорганізованих каст прямими методами є вкрай проблематичною. По-третє, в Індії мало районів, де якась каста складає більшість виборців. В умовах міжкастового суперництва зв'язок з однією кастою, як правило, народжує опозицію з боку інших каст, які в сукупності можуть складати більшість і вирішити долю виборчої компанії. І, нарешті, багато каст розриваються внутрішніми протиріччями і фракційною боротьбою. Привернути на свій бік одну частину касти, – значить, втратити іншу [32, c. 154].

Через ці та інші причини для забезпечення підтримки  з боку окремих каст і їх угрупувань партії надають перевагу використанню непрямих методів. Наприклад, на парламентських виборах в 1990 році права партія «Бхараті Джаната партії» (Індійська Народна партія), вела свій «корабель» на хвилі руху «Хиндутви». Влада потрібна була цій партії для того аби створити «державу дійсних індусів» (Хінду Раштра), у якому правовірні індуси вищих каст були б господарями, а іновірці, перш за все мусульмани, жителі національних околиць, і індуси – члени низьких каст, особливо, недоторканні, – «громадянами другого сорту». Однак, в передвиборних заявах лідерів БДП Хінду Раштра не згадувалася. Більш того, в організації партії в окремих штатах була направлена директива, яка приписувала не зловживати гаслом «Хиндутви» і не виступати з публічної платформи разом з індуїстськими релігіозними організаціями воєнізованого характеру.