Комплексна країнознавча характеристика Алжиру

     Суннізм як певна течія сформувався в XI столітті в боротьбі з шиїзмом і в протиставленні йому, але до цих пір цей термін має набагато менш чіткий зміст, чим термін «шиїзм». [13]

     Деяка кількість послідовників секти ібадитів проживають в долині Мзаб, Уарглі та Алжирі. В країні налічується близько 150 тис. християн, в основному  католиків, і приблизно  1   тис. прибічників іудаізму.  
       Державною мовою являється арабська, але до цих пір скрізь розповсюджена французька. Свою писемність віднайшли деякі берберські племена, що розмовляли на тамахак і тамазірт. На діалекті тамазірт в Алжирі вже вишло декілька книг.У країні нараховується приблизно 150 тис. християн, переважно католиків, і приблизно 1 тис. прихильників іудаїзму.[12]

     Отже  релігійні та культурні особливості  мусульманства  істотно впливають  на промисловий комплекс Алжиру. 
 
 
 

Розділ 3.Суспільно-географічний комплекс і сучасних умовах 

3.1 Господарство Алжиру  в умовах глобалізації

     Алжирська економіка складається з двох частин – процвітаючої, до якої відносяться добуток та переробка вугілля та кризової,що об’єднує більшість обробних та інших галузей промисловості. Нафтогазовий сектор дає 95% валютних надходжень формує 60% бюджетних ресурсів держави і 30% ВВП.  У даному секторі являється державна компанія СОНАТРАК. Ненафтовий сектор знаходиться у стані застою. Промисловість працює у половину встановленої потужності.[див Додаток А].

     Валовий внутрішній продукт. У 1996 валовий внутрішній продукт (ВВП) Алжиру скадав 115,9 млрд. дол. США, або 4 тис. дол. у розрахунку на душу населення. На частку гірничодобувної промисловості, включаючи видобуток нафти і газу, припадало приблизно 40% ВВП, частка сфери послуг склала майже 40%, частка сільськогосподарського виробництва - 11,7% і обробної промисловості - приблизно 10%. У період між 1987 і 1997 щорічне збільшення ВВП складало 0,5%. [12]

     Для сільського господарства придатними є лише 17% території. Землеробство дає 2/3 усієї сільськогосподарської продукції. 4/5 посівних площ (7,1 млн. га) займають зернові культури: тверда та м’яка пшениця, овес, ячмінь, кукурудза,сорго. На узбережжі вирощують ранні овочі – картопля,томати і т.д, а також бахчеві. Із експортних культур вирощуються винні та столові сорти винограду, цитрусові,оливки,фініки. Розвиток тваринництва затримується станом пасовищ,що не забезпечують потребу в кормах (31 млн.га). Розводяться – велика рогата худоба,кози,вівці,верблюди та коні. На високих плато скотарство має напівкочовий  характер. В 1991-2007 виробництво м’яса складало в середньому 507 тис. т. сільському господарстві було зайнято бл. 1/5 працездатного населення країни. Сільськогосподарське виробництво зосереджене головним чином у північних приморських районах. Найбільш рентабельним є вирощування винограду, крім того вирощують цитрусові, оливки, фініки і тютюн. Розведення домашньої худоби спрямовано на задоволення внутрішніх потреб.

     Озимі зернові культури призначені головним чином для споживання усередині  країни. Це насамперед пшениця, ячмінь і овес, просо, жито і рис. Найважливіша технічна культура - тютюн. Крім того, Алжир вирощує картоплю, апельсини, мандарини, оливки і фініки. Вирощування фініків зосереджене в оазисах Сахари.

     Найбільш  серйозною перешкодою на шляху розвитку алжирського сільського господарства є природні умови. Лише 3% земельних площ країни використовуються для постійної обробки зернових. Інші 17% служать пасовищами або зайняті лісом. У 1991 в Алжирі було перероблено понад 300 тис. куб. м деревини і пробки. З виробництва пробки країна займає 3-є місце у світі після Іспанії і Португалії. [14]

     Лісами  покрито приблизно 4,7 млн. га території  Алжиру. Зустрічаються великі простори, покриті чагарником і корковим дубом, а також значні площі, на яких ростують сосна, вічнозелений дуб і кедр. Велика частина деревини використовується на місцях як паливо і будівельний матеріал. У 1991 в Алжирі було перероблено більш 300 тис. куб. м деревини і пробки. По виробництву пробки країна займає третє місце у світі після Іспанії і Португалії. [6,257]

     По  запасах коштовної мінеральної  сировини Алжир займає одне з перших місць на континенті. За запасами газу - 8-ме місце в світі і 4-е місце за його експортом; 14-те за запасами нафти. Тут добувають нафту, природний газ, залізну руду, фосфати, вугілля, цинк, ртуть і інші рудні копалини. Видобуток залізної руди зосереджений у кількох районах, у першу чергу Уензе, Бені-Сафе і Заккаре на північному сході країни. Основні родовища природного газу зосереджені в районі Хассі-Рмель, а головні нафтові родовища знаходяться в Хассі-Месауде, Еджеле, Хассі-Рмеле, до півдня від Хассі-Месауда й у долині Іллізі.

Алжир має розвинену гірничу промисловість. Тут добувають нафту, природний газ, вугілля, залізну руду, фосфати, цинк, ртуть і інші рудні копалини. Найбільше промислове значення на межі ХХ-ХХІ ст. має видобуток нафти, залізняку, ртутних і цинкових руд, фосфоритів, бентоніту, мармуру, солей і баритів, золота. В Алжирі однин з найвищих серед країн Африки ВВП, який створюється г.ч. за рахунок нафти і природного газу. Головні гірничодобувні підприємства Алжиру включають золотодобувну копальню Moz Tirek Amesmessa (3 млнт); фосфатний рудник Djebel Onk (2400 млнт); залізорудну копальню Quenza і Bou Khrada (5000 млнт). Інші важливі корисні копалини, що добуваються в Алжирі, – свинець, цинк і фосфати.

     Основні гірничодобувні підприємства Алжиру (річний обсяг виробництва, тис.т., 2000): компанія «Ферфос»: «Джебель-Онк» (Фосфорити, 1400), «Уенза» (зал. руда, 2500), «Бу-Хадра» (зал. руда, 800), «Бенісаф» (пуцолани, 80); компанія «Еноф»: «Азааба» (ртуть, 0,8), «Ель-Абед» (свинець, 4), «Айн-Мімун» та «Бу-Кайд» (барит, по 30), «Сіга» (барит, 6), «Мостаганема» та «Магнія» (бентоніт, по 17), «Деббаг» та «Тамазерт» (каолін, 5 і 15), Айн-Барбар» (польовий шпат, 10), «Джебель-Тюат» (доломіт, 5), «Джебель-Густар», «Уед-ель-Федда», «Арзею», «Адрар-Уфармос», «Кеддара», «Гедир», «Тімзирт», (всі - буд. м-ли, відповідно 200, 250, 400, 250, 300, 300, 50 м³), компанія «Енасель»: «Ель-Утая», «Бетюа», «Сіді-Бузіян», «Гергур», «Ель-Мегайр» (всі – сіль, 50, 85, 45, 16, 50), компанія «Ель-Мегайр»: «Сх. Марбл», «Зах. Марбл», «Міліана», «Ель-Карімма», «Хонайн», «Мекла» (всі – мармур, 560, 200, 100, 60, 56, 56 тис. м³).[14]

     Головною  організацією, що на початку ХХІ ст. визначає стратегію освоєння родовищ і технічну політику в гірничій промисловості Алжиру, є державний гірничий холдинг (Holding Public Mines), який через сім своїх компаній-філій керує роботою 32 рудників, 26 кар'єрів і 2 гірничо-хімічних комбінатів. Річний оборот холдингу складає бл. 250 млн дол. США, з яких 36 % – виручка від експорту. У системі холдингу працюють 12 000 чол. Крім того, в гірничому секторі країни діють біля 400 відносно невеликих державних і приватних підприємств, що видобувають г.ч. мармур, пісок і глину, гіпс, солі і т.п. Ухвалені нові закони про гірничу діяльність і кодекс про інвестиції, які більш ефективно стимулюють залучення іноземного капіталу в проекти розвідки і розробки родовищ к.к. Однією з перспективних форм участі іноземного капіталу є створення спільних підприємств. Алжир – перспективна країна для створення потужних сучасних гірничих підприємств з високоефективним виробництвом.[14]

     Починаючи з 1970-х років в урядових планах економічного розвитку Алжиру пріоритет  віддавався промисловому розвиткові країни. На заводах Константіни і Сіді-Бель-Аббеса стали виробляти трактори й іншу сільськогосподарську техніку. У Скікде був споруджений великий нафтохімічний комплекс. Швидко розвивалися целюлозно-паперова і текстильна промисловість, виробництво цементу й електроустаткування.

     В кінці 1980-х економіку Алжира охопила  велика криза,що супроводжувалась ростом зовнішньої заборгованості. До середини 1990-х країна  опинилась на грані банкротства.Пдписані дозволи з МВФ на 1995-1998 дозволили реконструювати зовнішню заборгованість (15,2 млрд. дол) та отримати кредит для стабілізації фінансового положення. За рекомендацією МВФ Алжир провів девальвацію динара, що супроводжувалась лібералізацією цін,відміною їх субсидування при адресній підтримці малозабезпечених сімей. Одночасно почалась приватизація збиткових промислових підприємств, банківської системи. Стимулювався розвиток приватного підприємництва і залучення іноземних інвестицій в тому числі і в нафтовий сектор. Був розроблений план економічного підйому на 2001-2004 рр. На його реалізацію виділено 7 млрд. дол.,в тому числі понад 17% на соціальніпотреби.[2,459] 
Енергоресурси.Видобуток електроенергії забезпечують ТЕС (99%), ГЕС(1%_.Потужність усіх електростанцій – 22 млрд к Вт/год. [2,448] [див Додаток Б]

     Алжир оголосив про намір побудувати АЕС. Виступаючи в столиці Саудівської  Аравії - Ер-Ріяде, міністр енергетики і шахт Алжиру Шакіб Хеліль заявив, що його країна орієнтуватиметься на вироблення атомної електроенергії і зможе почати будівництво АЕС протягом найближчих 10 років, повідомляє ИТАР-ТАСС.

     Поки  Алжиру доведеться прийняти відповідний  закон про вироблення атомної  електроенергії, підготувати відповідних фахівців і обрати відповідне місце для розташування такого важливого об'єкту. "Головне - питання безпеки АЕС", - відзначив міністр.

     За  даними Міжнародного агентства з  атомної енергії (МАГАТЕ), 20-30 країн  планети виявили зацікавленість в розвитку атомної енергетики. Крім Алжиру до їх числа входять Марокко і Саудівська Аравія, В'єтнам. [4]

     Перші з залізничних магістралей, що знаходяться  у власності держави, були споруджені більше ста років тому. Головна  залізнична магістраль проходить у  північно-західному напрямку від кордону з Тунісом до алжиро-марокканського кордону. Ряд відгалужень зв'язує її з основними портами і містами країни. Автодорожна мережа Алжиру сягає 82 тис. км, велика частина доріг проходить по півночі країни. У 1990 в Алжирі було зареєстровано 1,104 млн. автомобілів. Державна авіакомпанія "Ер Альжері" здійснює авіарейси в багато міст країни. Найбільш важливі аеропорти розташовуються в Дар-ель-Бейде, Оране, Костянтині й Аннабе. У 1995 повітряний флот компанії склав 41 літак. У тому ж році в Алжиру був один вертодром, 66 аеродромів із твердим покриттям і 53 злітно-посадочні смуги з ґрунтовим покриттям. Головні морські порти Алжиру - Арзев, Беджаія, Скікда, Алжир і Аннаба. [Див.додаток В]

     Грошова система і банківська справа.Банківська система Алжиру знаходиться під контролем держави. Право емісії національної валюти, дінара, належить Центральному банкові. Національний банк, Зовнішньоекономічний банк і Банк "Креди насьональ" забезпечують фінансування проектів розвитку промисловості і сільського господарства, інших державних і часних проектів, здійснюють валютні операції і фінансують зовнішню торгівлю. Створені також спеціалізовані банки розвитку.

     Програма  економічного реформування, була почата в середині 1980-х, створила умови для  організації спеціалізованих банків, таких, як, наприклад, Банк сільськогосподарського і сільського розвитку, що надає кредити сільськогосподарським і харчовим виробництвам, Національний фонд заощаджень, що дає можливість зробити грошові накопичення і надає кредити на покупку житла, Банк обробної промисловості і сфери послуг, пов'язаний зі сферою послуг і легкої промисловості. З 1995 у країні функціонують приватні банки.

     Розглядаючи туризм як потенційне джерело отримання  іноземної валюти, з 1989 уряд Алжиру став виявляти підвищену зацікавленість до цієї галузі економіки. Влада пішла на децентралізацію державної туристичної компанії і надала самостійність кільком державним готелям. Крім того, іноземним компаніям було надане право на експлуатацію нещодавно побудованих готелів, таких, наприклад, як розташований у безпосередній близькості від столиці готель "Хілтон". Розраховуючи протягом найближчого десятиліття збільшити число готельних номерів до 50 тис., уряд продовжував політикуі заохочення місцевих приватних інвестицій і залучення іноземного капіталу для створення спільних підприємств.

     В умовах структурної кризи в економіці  в 1986 уряд оголошено про введення в країні програми "твердої економії". Одним з наслідків її застосування стали масові виступи робітників і студентів у жовтні 1989. Надалі уряд розширив його дію на інші сфери економіки і політики. Зокрема, був трохи ослаблений контроль влади у відношенні діяльності асоціацій, а також прискорені темпи реалізації запропонованої МВФ Програми по реструкторизації економіки.

     У 1989 уряд приступив до реалізації великої  програми, що була спрямована на досягнення економічної стабілізації і впровадження в економіку ринкових механізмів. У березні 1992 влада оголосила про початок реалізації адресної програми соціального забезпечення для людей з низьким рівнем доходів, що трохи поліпшило умови життя 7,4 млн. алжирців. Після того як у 1992 армія вийшла на політичну арену і, скасувавши результати парламентських виборів, темпи реформ сповільнилися. З тих пір реалізація реформ в економічній сфері була ускладнена бурхливим і непередбаченим розвитком подій. У 1993-1994 практично не спостерігалося прогресу в процесі реформування. Разом з тим угода в 1995 з Паризьким клубом кредиторів про відстрочку виплати зовнішньої заборгованості в умовах гарних врожаїв сільськогосподарських культур і підвищення світових цін на нафту призвело до оздоровлення економіки Алжиру.

     Закон про приватизацію, введений у липні 1995, передбачав створення дрібних  і середніх підприємств у торгівлі, сфері туризму і на транспорті. У той час як стратегічні галузі промисловості - газа, нафтова і найбільші індустріальні комплекси - залишалися у веденні держави.

     Процес  формування економічних районів  в Алжирі не завершений. Значні території  країни ще не освоєні в господарському відношенні. Виділяються наступні великі економічні райони: Північний-Захід (охоплює Оран, Сайда, Тіарет і Тлемсен); Центральна Північ (Алжир, Медеа, Тізі-Узу і Ель-Аснам); Північний схід (Аннаба, Костянтина, Opec, Сетіф), а також територія Алжирської Сахари.