Комплексна країнознавча характеристика Алжиру

     Отже  основними історичними подіями  у історії Алжиру,що вплинули на її господарство – вплив Карфагену  і Риму, завоювання Алжиру мусульманами, турецьке  та французьке правління,активний національний рух,що призвів до незалежного розвитку держави. 
 
 
 

2.2  Природно-географічні   передумови

     Географічні координати - 28° пн.ш, 3° сх. д. Загальна площа території - 2,388 млн. кв. км. Межує: з Лівією (довжина спільного кордону - 982 км), Малі (1 376 км), Мавританією (463 км), Марокко (1 559 км), Нігером (956 км), Тунісом (965 км), Західною Сахарою (42 км). Довжина берегової лінії - 998 км. Територіальні води - 12 морських миль. Рибальська зона - 32-52 морські миліПрибережна частина лежить у північному субтропічному поясі, решта території - у тропічному поясі Північної півкулі Алжир займає центральну частину гірської області Атлас і 1/4 пустелі Сахари. З 8 ст. Алжир входить в склад Арабського Заходу (Магрібу). З 16 ст. Країна знаходилась під владою Османської імперії, а в середині 19 ст була зайнята Францією. Семилітня війна проти французької влади закінчилась проголошенням незалежності Алжиру в 1962.

     Північний Алжир представлений складчастими хребтами, масивами і міжгірськими рівнинами системи Атлаських гір. У межах Алжиру знаходяться найбільші хребти Атласу - Тель-Атлас і Сахарський Атлас, масиви - Варсенис (Сіді-Амар, 1985 м), Велика і Мала Кабілії (висота - близько 1200 м), Ходна, Орес (Шелія, 2328 м). Гори порізані глибокими ущелинами рік, розділені на окремі куполоподібні більш дрібні масиви. Великі міжгірські рівнини і плато (так звані Високі плато) у центральних частинах зайняті великими солоними озерами - себхами. Алжирська Сахара займає центральну частину найбільшої у світі пустельної області Сахари. У рельєфі її переважають плато висотою близько 500 м. На північному сході - велика низовина, заповнена пісками, і улоговина солоного озера Шотт-Мельгир (26 м нижче від рівня моря). На південному сході велике вулканічне нагір'я Ахаггар з масивом Атакор (м. Тахат, 3003 м - найвища вершина Алжиру), оточене системою східчастих плато (Тадемаїт, Тассилин-Аджер, Муйдир та ін.).

     У межах Алжиру розташовуються великі піщані пустелі з високими дюнними  пагорбами (Великий Західний Ерг, Великий Східний Ерг, ерги Ігіди, Шеш та ін.) і кам'янисті пустелі (Танезруфт на півдні).

     За  запасами цінної мінеральної сировини Алжир займає одне з перших місць  у Африці. У країні відкриті і  розвідані родовища нафти, природного газу, кам’яного вугілля, руд урану, заліза, марганцю, міді, свинцю, цинку, ртуті, сурми, золоті, олова, вольфраму, а також фосфоритів, бариту та ін.

     Береги переважно високі, скелясті, з неширокими пляжами. На всьому узбережжі немає заток, що глибоко врізаються в сушу; кількість великих бухт незначна (Оранська, Алжирська, Беджаія, Аннаба).

     У Північному Алжирі клімат субтропічний, середземноморський з теплою дощовою  зимою і жарким, сухим літом. Середня температура січня на узбережжі - 12°С, на міжгірських рівнинах - 5°С, липня - 25°С. Абсолютний максимум температури скрізь перевищує 40°С. Літня спека важко переноситься через посушливі вітри. Часто бувають сильні засухи. Основна частина опадів випадає в листопаді - січні (у Тель-Атласі 400-800 мм, у Кабільських масивах до 1200 мм і більше на рік). Взимку в гірських районах на вершинах до 10-20 днів і більше тримається сніг. У перехідній зоні до Алжирської Сахари клімат більш посушливий, напівпустельний (середня температура липня - вище 30°С, опадів - 200-400 мм на рік). У Сахарі клімат пустельний, дуже сухий (менше 50 мм опадів на рік, в окремі роки дощів не буває зовсім). Добові коливання температур сягають 30°С (влітку температура вдень - 40°С і вище, вночі - 20°С, взимку вдень - близько 20°С, вночі падає до 0° і нижче). Сухі вітри нерідко спричиняють піщані бурі.

     На  середніх висотах зустрічаются кущі середземноморського типу та ліси пробкового дуба. На більш високих відмітках іноді проростали кедрові та соснові ліси, але в результаті вирубок, пожеж та випасів худоби багато гірських районів перетворились в покриту кущами пустку.

     Південна частина Телль-Атласа являє собою високе плато з середньою висотою 1070 м. Цей район характеризується напіваридними кліматичними умовами з річною кількістю опадів 250-510 мм. В больш зволожених районах вирощують зернові та траву альфа (еспарто), волокна якої слугують для виготовлення канатів, тканин та високоякісного переру. Соляні озера (які називають шотт) та солончаки зустрічаються на більш низьких відмітках із сухим кліматом. Сахарский Атлас,що розташований ще далі на південь піднімаєтся на висоту 150 м над рівнем плато і потім знижається до Сахари більш ніж на 300 м. Найбільш високою частиною Сахарського Атласу являються гірські системи Ксур, Амур та Улед-Наіль. Річна кількість опадів на північних схилах складає близько 510 мм, на південних - 200 мм. Завдяки густому трав’яному покриву Сахарський Атлас служить зручним районом випасу скота.

     Іншу  частину країни займає пустеля Сахара. Середня відмітка висоти в Сахарі - близько 460 м. В районі нагір’я Ахаггар (Хоггар) поблизу південного кордону Алжиру знаходиться найвища вершина країни - гора Тагат - 2908 м. Більшу частину Сахари займають кам’янисті  та галькові пустелі- хамади та регі, а приблизно 1/4 частину - піщані пустелі (ерги). Вдень жарко, іноді температура досягає 45°, але ночі прохолодні. Опади випадають рідко. В оазисах, в умовах постійного зрошення, росте фінікова пальма.

     Всі ріки Алжиру відносяться до типу уедів. Уеди Північного Алжиру близькі до рік середземноморського типу з  перевагою дощового живлення. Лише у прибережній зоні стік уедів спрямований у Середземне море. В іншій частині Алжиру - замкнуті басейни внутрішнього стоку. Витрати води в середземноморських уедах коливаються від 0-2 м2/сек у літню пору до 1000 м2/сек і більше під час паводків після дощів. Нерідко бувають короткі, але значні повені. Найбільший уед - Шеліф (700 км), інші уеди рідко мають довжину більше 100 км (Ель-Хамман, Ісер, Сумам, Ель-Кебир та ін.). На уедах Північного Алжиру споруджені греблі, водоймища і ГЕС. Води уедів використовуються для зрошення (понад 100 тис. га). Більшість солоних озер (себх) лежить у міжгірських улоговинах (Шотт-еш-Шерги, На, Захрез-Шерги, Захрез-Гарби та ін.) або депресіях (Шотт-Мельгир). Сахара має великі запаси підземних вод, особливо у північній частині, де розташовані найбільші оазиси (Тидикельт, Туггурт, Ель-Голеа). Джерелами водозабезпечення служать криниці, вироблені в пересохлих руслах рік (ваді), в багатьох місцях використовуються підземні води, що виступають на поверхню через артезіанські свердловини та фоггара - горизонтальні тунелі, вириті під невеликим кутом.

     У Північному Алжирі зональний тип  ґрунтів - коричневі (карбонатні і вилуджені  в Тель-Атласі, сіро-коричневі у  напівпустельних районах). Висотна поясність виявляється у варіантах коричневих і бурих лісових ґрунтів. У передгір'ях поширені масиви солончаків навколо себх. У Сахарі переважають щебенисті ґрунти субтропічних пустель, що розвіваються, і напівзакріплені піски.

     На  узбережжі поширена рослинність  середземноморського типу із сухими жорстколистяними лісами і чагарниками. У горах добре виражена висотна поясність: до 800-1000 м - пояс вічнозелених сухолюбних заростей чагарників і низькорослих дерев (маквіс), в основному окультурений (маслинове дерево, фісташка та ін.), вище - ліси з коркового і вічнозеленого (кам'яного) дуба і листопадних порід, від 1200 до 1500 м - пояс алепської сосни, від 1500 до 2000 м - ялиці і туї, вище 2000 м зустрічаються кедровники. На південь від Тель-Атласу рослинність набуває напівпустельного характеру з перевагою злаків. Рослинний покрив сильно деградований. Збереглися лише окремі масиви лісів. У Сахарі - солянки, ефемерні рослини на пісках після коротких весняних дощів, злаки (сахарський дрік, ефедра, дрин), чагарники - акації різних видів, ююба. [15]

     Отже  основний вплив на промисловість  Алжиру мають такі природно-географічні  чинники, як  клімат та мінеральна сировина, потужні запаси якої розкривають перед Алжиром широкий спектр розвитку видобувної та обробної промисловості.

2.3 Культурно-релігійні передумови

     Берберська  культура займає важливе місце у  житті сучасного Алжиру. Провідні представники берберської інтелігенції, як, наприклад, письменник Мулуд Маммері, присвятили себе збереженню усної поезії Кабілії і створенню писемності мови тамазірт. Берберське населення Кабілії й Оресу відіграло важливу роль у війні за незалежність. Наприклад, серед засновників ФНЗ був Хосін Айт Ахмед, який пізніше створив опозиційну політичну партію, відому під назвою Фронт соціалістичних сил. ФСС під час парламентських виборів 1991 р. здобув солідну підтримку серед виборців Кабілії.

     У квітні 1980 р. у столиці Кабілії  Тизі-узу виникла асоціація, відома як Культурний рух берберів, яка  після ліквідації у 1989 р. однопартійної  системи почала називатися Об'єднанням за культуру і демократію (ОКД). Лідер цієї організації лікар-психіатр Саїд Саді є послідовним борцем за плюралістичну і світську форму правління.

     Алжирський  університет відповідає найвищим вимогам  до роботи вищих навчальних закладів, а багато з його викладачів зробили значний внесок у дослідження проблем арабської цивілізації. Університети є також в Орані, Константині, Сетифі та інших містах. У 1994-1995 навчальному році в університетах країни навчалося більш як 107 тис. студентів. У 1995 р. всі діти навчалися у державних початкових школах, а 62% дітей відповідного віку - у системі середньої освіти.  
Система освіти Алжиру схожа з французькою. У школах вивчають як арабську, так і французьку мови, при цьому вивчення державної мови - арабської - є обов'язковим. У 1995 р. 62% дорослого населення країни були грамотними (74% всіх чоловіків і 49% жінок).

     На  могилах мусульманських поховань не вказані дати, імена і прізвища. Лише черепки розбитих глечиків нагадують  про минулі життя, від яких не повинно залишитися жодного нагадування. При народженні людини купується ЇЇ глечик. Час пройшов. Глек життя наповнений - його можна тільки розбити.

     Знання  особливостей віровизнання інших народів  допомагає, як мінімум, уникнути неприємних ситуацій. Так, якщо в крамниці ви знаходитесь у тісному сусідстві з особою, далеко не пахуча голова якої повна піску, то ваше незадоволення буде сприйняте навколишніми дуже недоброзичливо. До молитви приступати слід після обмивання - адже чистота, за Кораном, - половина віри. Якщо води поруч немає, її функцію виконує пісок. І ваш сусід вважається набагато чистішим від вас, бо він чистий душею.

     Також не слід експериментувати з вбранням. Інакше, Ви можете стати учасником  сцени, коли тремтячі від люті алжирці  можуть "розшматувати" європейця, якщо на його одяг нашиті монети. Для них це образа і святотатство. Адже пророк Мухаммед був торговцем, і професія ця у мусульманському світі вважається почесною і гідною, а гроші користуються заслуженою повагою.

     До  визначних пам'яток Алжиру відносяться: численні руїни стародавніх міст фінікійців, карфагенян, римлян і візантійців на узбережжі країни. Столиця країни - місто Алжир, розкинулася амфітеатром на пагорбах в однойменній бухті. Більшість будинків побудована зі світлого будівельного матеріалу, що додає місту святкового вигляду. Своєрідна арабська "касба" у старій частині міста з химерним безладдям вузьких вулиць і одноповерхових будинків із плоскими дахами, стрункими мечетями та іншими будинками в східному стилі. Серед них виділяються побудовані в XVII столітті мечеть-усипальниця Сидд Абдаррахман і мечеть Джамі-аль-Джадид, "старе місто", музей стародавньої історії й античності. В Орані - Велика мечеть (XVII ст.) і цитадель (XVIII ст.). Алжир має тисячі кілометрів чудових пляжів, які мало використовуються.

     Державною релігією країни є іслам Більша частина  населення Алжиру - мусульмани-суніти (малікіти та ханафіти) - 99%. Деяка кількість  послідовників секти ібадитів проживають в долині Мзаб, Уарглі та Алжирі.[12]

     Суні́зм  (أهل السنة والجماعة) або (أهل السنة)— це один із напрямків ісламу, представники якого вважали, що халіфом може бути лише та людина, що має репутацію і знання богослова і правознавця вищого рангу (тобто мудра і фізично здорова людина). Суніти роблять особливий акцент на виконання Сунни (вчинки і вислови) пророка Мухаммеда, на вірності традиції, на участі громади у виборі свого голови — халіфа. Основними ознаками приналежності до сунізму вважаються: визнання достовірності шести найбільших зведень хадисів (складених Бухарі, Муслімом, ат-Тирмізі, Абу Даудом, ан-Насаї и Ібн Маджі); приналежність до одного з чотирьох суннітських мазхабів (малікитського, шафіїтського, ганафітського і ганбалітського); визнання законності правління перших чотирьох («праведних») халіфів — Абу Бакра, Омара, Османа і Алі (шиїти визнають тільки Алі).