Структурно-семантична характеристика фразеологічних одиниць з колірним компонентом в англійській та українській мовах

        В англо-американській лінгвістиці термін “фразеологізм” не вживається взагалі. Англійський фразеолог Л.П. Сміт використовує слово idiom, яке вживає в його вузькому значенні, “для визначення таких особливостей мови, які є мовленнєвими аномаліями, що порушують або правила граматики, або закони логіки” [..., с. 10].

        Слід також зазначити, що серед розмаїття ФО існують загальні фразеологізми та індивідуально-авторські. Якщо перші включені в словники, то другі, як правило, до словників не потрапляють. Деякі лінгвісти вважають за доцільне створити словники індивідуально-авторських вживань ФО [.., с. 101].

        Деякі автори схильні приписувати фразеологізму лексичне значення або ж розглядати фразеологічне значення на рівні слова. Як зазначає Л.Г. Авксентьєв “ФО і слово можуть бути близькими семантично, тобто виражати спільне поняття”, однак така спільність є відносною. Фразеологізм і слово якісно відрізняються. Ця відмінність закладена в їх різній природній основі. “Значення фразеологізму може співвідноситися із значенням слова, що виключає їх тотожність” [..., с. 44]. Тут ми безпосередньо стикаємось із теорією еквівалентності. З одного боку, і слово, і ФО є мовними знаками. Мовний знак, в свою чергу, пов’язує поняття і акустичний образ. Отже, змінюючи акустичний образ, мовний знак змінюється лише частково, адже поняття залишається незмінним. Швейцарський лінгвіст Ш. Баллі стверджував, що ознакою фразеологічного звороту є можливість або неможливість підставити слово-ідентифікатор [.., с. 12]. В.В. Виноградов також схиляється до думки, що слова та ФО тотожні. Підтвердження цьому знаходимо у визначеннях типів ФО: “основною ознакою фразеологічного зрощення є його семантична неподільність…, воно  являє  собою  семантичну  одиницю,  однорідну  зі     словом [.., с. 124]. 

        Існує  ще  один  арґумент  на  підтвердження теорії еквівалентності. Як слова, так і фразеологізми вносяться у мовлення в готовому вигляді. Але з іншого боку, ототожнюючи слово і фразеологізм, ми мимоволі відносимо останній до сфери лексикології. Але, як було з’ясовано вище, ФО належать скоріше до суперсинтаксичного рівня. Це визначається специфічними властивостями їх семантики та її узагальнено-абстрагуючим характером. Значення фразем формується у процесі складного перегрупування денотативно-конотативних елементів у семантичній структурі слів-компонентів фразеологізму й остаточно завершується інтеґрацією цих переосмислених лексичних значень із граматичними значеннями відповідних синтаксичних моделей [.., с. 46]. Як доводить практика, багато ФО не мають слів-ідентифікаторів, а можуть ідентифікуватися лише за допомогою змінних словосполучень. В той же самий час фразеологізми надають мовленню емоційного забарвлення.

        В.М. Мокієнко  особливо акцентував увагу на експресивності, як характерній ознаці ФО [.., с. 5]. Як правило, рідко знаходиться слово-еквівалент, яке б такою ж мірою передавало ту виразність, що притаманна фразеологізмам. 
        Таким чином, ми схиляємось до думки, що термін “співвіднесеність фразеологізму і слова”, запропонований О.В. Куніним, якнайкраще передає специфіку фразеологічних зворотів і у нашій роботі визначаємо фразеологічну одиницю, як стійке сполучення лексем з повністю або частково переосмисленим значенням [ ]. Говорячи про значення ФО, не можна залишити по за увагою поняття внутрішньої   та  зовнішньої   форми,   які О.О.   Потебня   розрізняв  у   слові [., c. 175, c. 183]. Ці дві форми наявні і у фразеологізмові. Зовнішня – це окремий звук, а внутрішня – це і є значення.   

        Зміст    внутрішньої     форми      фразеологізму    детальніше  розкриває

 Л.Г. Авксентьєв: вона “становить собою взаємодію семантики вільної сполуки із семантикою переосмисленого на її основі фразеологізму і зумовлюється семантичною структурою виразу вцілому” [..., с. 44]. О.В. Кунін пропонує таке визначення внутрішньої форми: “внутрішня форма – це мотивуюча образність мовної одиниці, яка базується на дериваційних   зв’язках її значення зі значенням   прототипа”  [..., с. 149]. Відповідно, розтлумачуючи поняття “значення фразеологізму”, фразеолог бере до уваги різні аспекти плану змісту і плану функціонування фразеологізмів і слів. На відміну від значення слова, “фразеологічне значення – це інваріант інформації, яка виражається семантично ускладненими, нарізнооформленими одиницями мови, які не утворюються за породжуючими структурно-семантичними   моделями   змінних сполук   слів”  [..., с. 121].

1.2. Природа фразеологізмів та їх компонентів

        Природа фразеологізмів та компонентів, що входять до їх складу, складна і суперечлива. Спробуємо з’ясувати деякі аспекти, пов’язані з цим питанням. 
З проблемою усталеності (стійкості) ФО пов’язане питання фразеологічного прототипу. На думку В.М. Мокієнка, проблема стійкості фразеологізмів є однією з найгостріших. Узагальнюючи дослідження різних лінгвістів у сфері фразеології, український мовознавець М.П. Кочерган зазначає такі ознаки ФО як     структурно-семантична   стійкість    та   відтворюваність   [..., с. 149].

        Фразеологічна стійкість – це “об’єм інваріантності, який властивий різним аспектам ФО, який обумовлює їх відтворюваність в готовому вигляді” [,c. 43]. Пояснити це визначення можна таким чином: словосполучення стає фразеологізмом лише тоді, коли воно регулярно відтворюється в мовленні різних людей і зустрічається в багатьох контекстах. Передумовою виникнення фразеологізму є іноді несподіване сполучення слів. З цим пов’язане поняття фразеологічного прототипу, під яким ми розуміємо мовні одиниці, сполучення слів, що стали підґрунтям для утворення ФО. В.М. Мокієнко також стверджує, що більшість фразеологізмів першопочатково були вільними сполученнями

[.., с. 16]. Внутрішня форма ФО визначена її прототипом. Шлях, який проходить  зворот,    що  є  фразеологізмом, – це становлення   його   сталості

[.., с. 46].

        Поняття “цільнооформленість” та “нарізнооформленість” були запропоновані О.І. Смирницьким. Зовнішньою ознакою, яка вирізняє слово і ФО,  є   “цільнооформленість слова   і   нарізнооформленість фразеологізму”

[..., с. 10]. Під нарізнооформленістю слід розуміти особливу будову синтаксичної єдності, яка полягає в тому, що її складові є окремими словами. Цільнооформленість полягає в загальному граматичному оформленні всіх складових елементів [..., с. 52]. Найчастіше доведеться посилатися на цю теорію при аналізі системних зв’язків, а зокрема при розгляді фразеологічних варіантів.

        Незважаючи на те, що компоненти фразеологізму, в силу своєї деактуалізації позбавлені основних ознак слова, вони так чи інакше беруть участь в утворенні фразеологічного значення. Внаслідок цього вони наділені певною долею семантичної самостійності. Словами, але специфічно вжитими, вважає компоненти ФО і О.І. Смирницький [..., с. 207]. Механізм втрати словом у складі ФО свого первинного значення та процес деактуалізації можна описати наступним чином: “виступаючи складовою частиною вільного словосполучення, слово являє собою самостійну лексичну одиницю, тоді як у структурі фразеологізму воно втрачає зв’язок зі своєю сферою семантичних та синтаксичних функцій, позбавляється самостійного значення і, стаючи компонентом ФО, деактуалізується внаслідок метафоричного переосмислення виразу вцілому” [.., с. 45-46]. Отже, загалом компоненти не мають свого реального номінативного значення. Втім, вони не повністю втрачають свою семантику і “якоюсь мірою впливають” на загальне значення фразеологічного звороту [.., с. 46]. Від ступеня втрати компонентами власне словесних особливостей і залежить цілісність значення фразеологізму. В залежності від характеру значення лексем О.В. Кунін виділяє 4 типи компонентів: 
1) реальні слова, тобто лексеми з буквальним значенням компонентів. До реальних слів відносяться майже всі перші компоненти стійких порівнянь. 
2) потенційні слова, тобто лексеми з послабленим лексичним значенням і послабленими синтаксичними функціями. Потенційні слова зустрічаються в складі повністю або частково переосмислених мотивованих ФО. 
3) “бувші” слова – переосмислені компоненти фразеологічних зрощень. 
4) псевдолексеми – такі, які насправді в мові не існують, а запозичені з інших мов шляхом фонетичного наслідування [..., с. 71-72].

        Розглядаючи фразеологізми, не можна залишити по за увагою їхні основні риси – образність та експресивність, адже в більшості випадків ці характерні   особливості і відрізняють сталі звороти від слів. За висловом

В.М. Мокієнка, підґрунтям цього феномену є “здатність створювати наочно-чуттєві образи предметів і явищ. Сила образу полягає в його конкретності, тісному зв’язку з контекстом у широкому розумінні слова. Найбільшу схильність до фразеологізації виявляють ті вільні сполучення слів, які відображають конкретні   явища   матеріальної    дійсності,   пов’язані   з  життям  людини” [..., с. 162-163]. Фразеологізми, що підлягають аналізу в даному дослідженні, досить образні. Колір, лексеми на позначення якого входять до складу ФО, що аналізуються, безпосередньо впливає на людські відчуття. 
        На думку Л.П. Сміта, експресивність, притаманна фразеологізмам, відіграє в мовленні не останню роль: “ідіоми особливо потрібні в емоційному, схвильованому мовленні: образність та метафоричність надають їм виразності, енергії”. Англійський фразеолог також додає: “вони (ідіоми) виконують необхідну функцію в мові. Ця функція полягає  в тому, щоб повернути поняття від чистої абстракції до відчуттів, що їх породили, знову втілити їх в зорових образах і перш за все в динамічних відчуттях людського тіла” [..,с. 162,172].

        Теоретичне обґрунтування понять образності та експресивності знаходимо у О.В. Куніна. Вчений зазначає, що “образність мотивованої ФО створюється в результаті двопланового сприйняття ФО та значення її прототипа. Чим далі один від одного порівнювані об’єкти, тим яскравіший образ” [..., с. 159]. Поняття експресивності значно ширше, воно включає і інші категорії: “експресивність – це обумовлені образністю, інтенсивністю чи емотивністю  виражально-зображальні   якості слова   чи фразеологізму” [..., с. 154]. Отже, на основне значення ФО накладаються і інші конотативні значення, які сприяють більш влучному вживанню фразем у мовленні. 
        Існують різні підходи щодо принципів класифікування фразеологізмів: структурно-семантичний,       граматичний,        функціонально-стилістичний.   

        Найбільш     поширеною    є      структурно-семантична     класифікація

В.В. Виноградова. Він виділяє 3 типи фразеологізмів: фразеологізми- зрощення,  фразеологічні  єдності і фразеологічні   сполуки.

        В.В. Виноградов у перших спробах класифікації фразеологізмів застосовував принцип зв’язку між складовими частинами сполучення. Цей  зв’язок розглядався структурно від складного до простого і від стійкого до нестійкого, а  формальні характеристики   замінювалися   інтуїцією.

        Як складова частина відчизняних досліджень, з’явилася грунтовна класифікація В.В. Виноградова, в якій розглядалося три типи фразеологізмів:

– фразеологічні зрощення – найскладніші стійкі сполучення; їх нероздільне значення не залежить від значення окремих компонентів: a battle of the books “учений диспут”;

– фразеологічні єдності – це сполучення, у яких зберігається ознака семантичної роздільності складових частин, а звідси, і часткова умотивованість загального значення: bit by bit “мало-помалу”, angelic patience “ангельське терпіння”.

– фразеологічні сполучення – це звороти, які утворені внаслідок поєднання фразеологічно зв’язаних значень слів: baking weather “спека”, a balmy voice “медовий голос(ок)”.

        Наведена  класифікація    довго  вважалася  провідною   у   мовознавстві.

Н.М. Амосова вперше звернула увагу на відсутність у цій класифікації єдиного принципу розподілу. Справа в тому, що В.В. Виноградов  не наводив критерії розмежування одиниць, а тому зрощення і єдності він розрізняв за ступенем умотивованості, тоді як сполучення, виділяв за ступенем поєднання складових частин у загальному значенні словосполучення. Серед багатьох спроб удосконалити класифікацію В.В. Виноградова були класифікації типологічні, структурно-семантичні, контекстологічні, на основі методів оточення, граматичні, генетичні, тематичні, функціонально-стильові. 

        П.Г. Єрченко, наприклад, класифікує фразеологізми за смислорозрізнювальною функцією компонента на ФО з нормативним смислом,    проміжні    ФО,   ФО  з  ідіоматичним   смислом   та   ілюстративні

[.., с. 8-13]. Цікаві спостереження щодо загальної характеристики ФО висловлені у дослідженні Л.Я. Лебедєвої. Фразеологічні сполучення вона розглядала у двох планах: дії, що її означає вислів, і наслідку цієї дії. Звідси фразеологізми можуть вказувати на два наслідки дії:

а) позитивний :   to  turn over  a   new leaf “почати нове життя, виправитись”;

б) негативний: leaves without figs “пусті обіцянки”. 
        У   О.В. Куніна   знаходимо   розподіл  фразем  у  відповідності з трьома розділами,     на      які   автор    поділяє   фразеологію:  власне     ФО,     або  ідіоми, ідіофразеоматизми та фразеологізми неідіоматичного характеру, але з ускладненим значенням. Цей розподіл ґрунтується на різних типах значення фразеологізмів:   від  більш    ускладнених   до   менш   ускладнених [.., с. 26]  
        Існує     декілька     класифікацій    за     джерелами     походжень    фразем.

Л.А.     Булаховський      виділяє     такі      типи:   1)    прислів’я    і   приказки;

2) професіоналізми; 3) усталені вислови  з анекдотів, жартів тощо; 4) цитати  з Біблії; 5) переклади іншомовних висловів; 6) крилаті вислови письменників;