Отчет по практике

Екстралінгвістичні знання учасників мовного акту відіграють не менш важливу роль, ніж їхнє володіння мовою. З однієї сторони, соціологічна теорія комунікації передбачає відносну рівність в плані володіння певною інформацією, тобто крім спільної мови, вони повинні також володіти деяким спільним для них об`єктом знання, що і утворює вихідний пункт їхнього спілкування. В протилежному випадку, тобто якщо для розмовляючих знання не установлено, передача повідомлення не тільки утруднена, але і просто неможлива [21, c. 7-8].

              З іншої сторони, учасники комунікативного акту майже завжди мають різний ступінь володіння деякою інформацією. Така нерівність співбесідників у володінні певною інформацією і є тією причиною, яка призводить до комунікації людей; в протилежному випадку спілкування не мало б сенсу (люди не мали б, що сказати один одному). «Інформаційна» нерівність співбесідників виникає за рахунок того, що частина знань, якими володіє людина, отримана в результаті неповторного особистого досвіду [21, c. 8-9].

              Як правило, комуніканти з самого початку намагаються  визначати спільний для них об`єм знань і потім інтуїтивно враховують його; це відображається зазвичай і на формі мовлення, і на змістовності повідомлення. Такі спільні для учасників комунікативного акту знання отримали назву фонових знань (калька з англійського background knowledge). О. С. Ахманова визначає фонові знання як «спільне знання реалій мовцем і слухачем, що складає основу мовного спілкування» [1, 9].

              Наявність певних фонових знань стає необхідною умовою спілкування. Головною перешкодою в міжнаціональному спілкуванні виступає різноманітність фонових знань, яку утворюють специфіку національних культур комуні кантів [21; 22].

              Фонові знання базуються на кумулятивній (накопичувальній) функції мови, на здатності мови виступати в якості сховища колективного досвіду, на її здатності закріплювати накопичений колективний досвід безпосередньо в формах мов, в структурних одиницях мови – словах, фразеологізмах, мовних афоризмах. «Кумулятивна функція мови – це, власне, включення культури в мову і мови в культуру, зв`язок мови і культури» [18, c.7].

              Відомо, що мова як одна з найбільш характерних складників національної культури, представляє собою самостійне суспільне явище, вона відображає і виражає і загальнолюдські, і національно-специфічні риси культури даного народу [11 c.20]. Звідси і фонові знання включають перш за все загальнолюдські знання, регіональні знання і, нарешті, - ті знання, якими володіють усі члени певної етнічної і мовної спільності. Саме ці знання, які отримали назву країнознавчих в роботах Е. М. Верещагіна та                              В. Г. Костомарова [3; 14; 18], і складають об`єкт лінгвокраїнознавства, тобто такого навчання іноземній мові, при якому одночасно з вивченням мови ведеться вивчення елементів культури народу, мова якого виступає як частина культури.

              Ось чому лінгвокраїнознавчий матеріал, його відбір і презентація в процесі навчання мови складають сутність лінгвокраїнознавства. Фонові знання пов`язані з особливостями національної культури, знаходять своє вираження перш за все у національно маркованій лексиці [21, c. 9-10].

          В процесі порівняння мов і культур виділяються елементи еквівалентні та безеквівалентні. Будучи компонентом культури, мова відноситься до елементів безеквівалентних. До безеквівалентних елементів відносяться перш за все предмети і конотації, присутні в одній мові та відсутні або відмінні в іншій мові [19, c.19-20].

              Реалії –це назви характерних лише для певних націй та народів предметів матеріальної культури. Реалії відносяться до без еквівалентної лексики. Без еквівалентними називаються слова, що виражають поняття, відсутніх у інших культурах, і, як правило, перекладаються не одним словом, так як не мають еквівалентів поза межами мови, до якої вони належать [21, c. 5-6]. Безеквівалентна лексика порівняно легко розпізнається при порівнянні мов тому, що в ній яскраво проявляється специфіка мови і специфіка культури .

Під час перекладу такої лексики перекладачі вдаються до вільних описів, неологізмів та інших трансформацій (caribou – карібу, канадський олень) [25; 26; 27].

              Порівнюючи мови та культури, вдається виділити розбіжності тих, що позначаються і тих, що позначають (інореалії та іноформи) в наступних випадках:

              1)реалія характерна лише одній мові та відсутня в іншій (coyote);

              2)реалія присутня в обох мовах, але в жодній вона не відмічається спеціально (bear – ведмідь);

              3) в різних суспільствах схожі функції виконують різні реалії (buck –олень-самець);

              4) схожі реалії відрізняються функціонально. Так, cuckoo`s call в народних прикметах американців передбачає скільки років залишилось дівчині до заміжжя, а в українських – скільки років залишилось жити [21;22].

              Проте існує велика кількість слів, котрі називаючи звичайні поняття, одночасно виражають смислові і емоційні «фонові відтінки» (cowbird – волова або коров`яча пташка) [26-28].

              Необхідність виділення в мові «конотативних слів» як особливого типу лексичних одиниць безсумнівна, адже конотації, тобто характерні для слів стилістичні, емоційні та смислові відтінки, не існують самі по собі, вони накладаються на одне із значень слова [21; 22] (road runner – один із різновидів зозулі, яка має звичку бігти поряд із автомобілем чи конем).

              Порівняно з іншими словами, відмінною рисою реалії є характер її предметності, тобто тісний зв`язок предмету, явища з народом (країною) з однієї сторони та історичним відрізком часу з іншої. Звідси випливає, що реалія має відповідний національний чи історичний колорит [24, c.128] (opposum –опосум, назва була запозичена в індійців, котрі жили у Вірджинії, і означала «Білий звірок»).

              Реаліям присутній і часовий колорит. Як мовне явище ці лексичні одиниці швидко реагують на всі зміни в розвитку суспільства (beaver skin – боброва шкіра 1616, beaver coat –боброва шуба 1634, beaver blanket –ковдра з бобрових шкірок 1722). Тому серед них можна виділити реалії –неологізми (beaver-hunter –мисливство на бобрів привело до виникнення такого виразу у 1687), історизми (слова на позначення мертвих реалій, включно тварин, які зникли з території Канади та Америки: passenger pigeons- перелітні голуби були повністю знищені в США у 18ст) [21; 22].

              Згідно лінгвокраїнознавчої класифікації, до реалій відносять [22, c.8]:

1)ономастичні реалії:

              а)топоніми;

              б)антропоніми;                           

              в)назви літературних та мистецьких витворів і т.д

2) апелятивна лексика:

а)географічні терміни на позначення природного середовища, флори та фауни;

б)загальні терміни.

Отож, незаперечним виявився факт, що реалії є інтегральною складовою фонових знань. Реалії – це лексичні одиниці марковані культурно та національно. Реалії-американізми (в тому числі реалії-канадизми) стали предметом дослідження Томахіна Г.Д., який стверджував, що саме в реаліях найповніше проявляється зв'язок між мовою та культурою певної територіальної групи. Будучи складовим компонентом фонових знань, реалії, відповідно, також є об’єктом досліджень лінгвокраїнознавства. В свою чергу, апелятивна лексика на позначення фауни представників американської та канадської лінгвокультурних спільнот, також є об’єктом лінгвокраїнознавства, що обумовлює доцільність її вивчення.

1.3. Значення досліджень у сфері фонових знань через призму лексики на позначення фауни (реалій-канадизмів та реалій-американізмів)

Лінгвокраїнознавство філологічне за своєю природою: ознайомлення з культурою мови, що вивчається, проводиться через вивчення мовних одиниць – носіїв країнознавчої інформації. Головна мета  порівняльного лінгвокраїнознавства – забезпечення комунікативної компетенції в актах міжкультурної комунікації через вивчення вираженої в мові національної культури [18, c, 11].

Лінгвокраїнознавство забезпечує вирішення цілого ряду проблем, в тому числі, головної філологічної проблеми – адекватного розуміння тексту, тому воно виступає в якості лінгвістичної основи не тільки даного напряму лінгводидактики, але й перекладу [21, c.3].

Як уже відомо, реалії відносять до без еквівалентної лексики, яка створює значні труднощі при перекладі або під час спілкування. Тому очевидно, що дослідження цієї сфери є актуальним і має практичне значення.              Реалії є компонентом фонових знань, необхідних для розуміння іноземного тексту. Недостатнє знання історії країни, найважливіших історичних подій, її найвидатніших політичних та історичних діячів призводить до нерозуміння порівнянь, історичних посилань і т.д., що є причиною мовної некомпетентності.

Нестача фонових знань породжує помилки при перекладі або буквалізм (Beaver Sate – Штат Орегон, Beaver Falls – міста в західній Пенсільванії), часто зустрічається підміна реалій більш загальними поняттями [21; 22].

Лінгвокраїнознавчі дослідження допомагають проникнутися іноземною культурою і полегшують засвоєння та сприйняття іноземної мови. Хоча однією із цілей лінгвокраїнознавства є не стільки переклад, скільки пізнання специфічних елементів іноземної мови, але, вивчаючи такі елементи, лінгвокраїнознавство одночасно робить свій вагомий внесок у мистецтво перекладу, що є неодмінним елементом спілкування різних культур, адже взаємозв’язок різних спільнот не можливий без спілкування, яке здійснюється за допомогою перекладу [3; 9; 18]. Переклад як форма діяльності передбачає мовний контакт з метою адекватної передачі змісту, вираженого засобами однієї мови та одночасно конфронтацію культур, виражених у цих мовах [23, c. 12]. Одні і ті ж поняття в різних мовах можуть передаватися по-різному. У випадку, коли поняття ідентичні, їх переклад не створює труднощів. Але структури понять часто неоднакові. В даній ситуації переклад можливий, але потребує від перекладача майстерності, ерудиції. Тобто знання реалій суттєво впливає на суть перекладу, на зміст комунікації різних культур, що породжує потребу дослідження лексичних одиниць (в тому числі на позначення фауни).

Лінгвокраїнознавчі дослідження довели, що переклад – це дотик різних культур і потребує врахування особливостей культури її учасників. В процесі перекладу важливо брати до уваги прагматичний компонент повідомлення. При цьому часто має місце адаптація тексту з врахуванням соціокультурних розбіжностей представників різних спільнот [8; 21; 22]. Прагматичні аспекти перекладу є однією з головних проблем при відтворенні реалії. Важливо також пам`ятати про функціональну роль реалії в даному повідомленні. Адже можливо, наприклад, вилучення реалії, якщо вона не важлива або не впливає суттєво на зміст повідомлення у разі її заміни (To the surprise of the Mockingbird State politics he ran a very close third – замість буквального перекладу the Mockingbird State, можна вжити штат Флорида)[21; 22].

Як відомо, будь-яка номінативна одиниця на позначення явища, характерного для певної культури, може стати основною образною характеристикою.

Побудовані на її основі метафори і порівняння, з точки зору носіїв даної мови, ніяк не відрізняються від інших образних засобів, побудованих на основі слів на позначення загальних понять. Але для іноземця екзотичні образи ( в тому числі представники фауни)виступають чужорідним матеріалом, що погіршує розуміння або створює невідповідний ефект. Так як у більшості випадків домінуючою функцією образу є емоціонально-експресивна, а збереження екзотичних елементів або повністю гасить цю функцію, або гіпертрофіє її, то в даному випадку лексична трансформація стає просто необхідною [8; 12].

Лінгвокраїнознавство (як уже зазначалося) досліджує мову через призму культури. Маргінальним об’єктом лінгвокраїнознавства виступають фонові знання, які включають у себе марковану лексику – реалії. Але необхідно володіти не лише знаннями про реалії, але й способом їх передачі на письмі. Існує кілька способів передачі іншомовних реалій [21, c.21]:

1)транслітерація – передача на рівні графем (opossum –опосум);

2)транскрипція –передача на рівні фонем (coyote –койот);             

3)калькування;

4)опис або пояснення (road runner –доріжний гонщик(різновид зозулі);

5)приблизний переклад (moose –американський лось);

6)трансформаційний (контекстуальний переклад).

              Так, як відомо, лінгвокраїнознавство – це новий напрям у лінгводидактиці, що об’єднує в собі елементи лінгвістики (вивчення мовних одиниць) з елементами країнознавства (вивчення реалії культури країни) через слова на позначення елементів культури. Значення лінгвокраїнознавчих досліджень (зокрема у вище вказаній сфері) підтвердив Томахін.  Г.  Д. : «Лінгвокраїнознавство забезпечує вирішення цілого ряду проблем, зокрема головної філологічної проблеми – адекватного розуміння тексту, тому воно виступає в якості лінгвістичної основи не тільки для даного напряму лінгводидактики, але і для перекладу» [21; 22].

Отже, значення лінгвістичних досліджень у сфері фонових знань через призму лексики на позначення фауни (реалій-канадизмів та реалій-американізмів) є важливим не лише для лінгвокраїнознавства як науки, але і для інших наук, суміжних із лінгвокраїнознавством. Значення таких досліджень є не лише теоретичним, а й прикладним, про що свідчить практичне використання надбань досліджень у сфері лінгвокраїнознавства.

Висновки до Розділу 1

Протягом останніх десятиліть в лінгводидактиці виділився особливий напрямок, який поставив в центр вивчення мови у тісному зв`язку із культурою народу, який розмовляє цією мовою. Цей напрям, який отримав назву лінгвокраїнознавства в роботах Е. М. Верещагіна та В. Г. Костомарова, розробляється у вітчизняній лінгводидактиці і досі. Все більшу популярність здобуває розуміння лінгвокраїнознавства як дослідження культури країни, мова якої вивчається. Лінгвокраїнознавтсво розуміється як культурознавство, орієнтоване на задачі і потреби вивчення іноземної мови.

              Лінгвокраїнознавство – власне розмежування багатоаспектної науки про мову та суспільство – соціолінгвістики. Однак, на відміну від соціологічних досліджень, де безпосереднім об`єктом аналізу виступає соціально-обумовлена варіативність мовної структури всередині якогось соціального колективу нації, лінгвокраїнознавство ставить своїм завданням вивчення елементів загальнонаціональної культури, які знаходять своє вираження в літературній мовній нормі, яка обслуговує усю націю. Величезний внесок у розгляд соціальної обумовленості змісту семантики слова, а також у розробку загальнотеоретичних і методичних аспектів проблеми «мова і культура» внесли вчені-лінгвісти Н. Г. Комильов, О. С. Ахманова, Є. М. Верещагін, В.Г, Костромаров,  Т. Д. Томахін та інші.