Отчет по практике

              Головним завданням   цієї галузі мовознавства є демонстрація іноземцю як історія, географія, культура, традиції та звичаї, спосіб життя носія мови відображені у значенні слова, словосполучень, фразеологічних одиниць, кліше, прислів`їв та приказок. В результаті розуміння значення слів на позначення явищ, відсутніх у житті представників інших мов(buffalo - бізон,caribou - карибу,coyote - койот), буде доступним для тих, хто вивчає іноземну мову [2, c. 6-7].

              Лінгвокраїнознавство тісно пов`язане з багатьма напрямами лінгвістики, мета якого полягає в дослідженні зв`язків між мовою та людською особою, яка її використовує, чи між мовою та суспільством, яку вона обслуговує. Перш за все, лінгвокраїнознавство пов`язане із культурознавчими дисциплінами, які аналізують відбиття культури та національного менталітету у мові. Країнознавство та культурологія вивчають один і той самий об`єкт, але країнознавство зацікавлене лише у національно маркованих явищах, відображених у мові, а культурологія  вивчає як національно марковані, так і загальні культурні явища, відображені у мові.

              Соціолінгвістика досліджує зв`язки між мовою та суспільством, що одночасно є проблемним питанням для лінгвокраїнознавства, але порівняно із соціолінгвістикою, остання вивчає не самі зв’язки між мовою та суспільством, а відбиття життя суспільства у мовних одиницях [2; 6; 7; 10].

              Етнолінгвістика досліджує фольклорні стереотипи, які є частиною фонових знань, та фольклорну картину світу, а лінгвокраїнознавство розглядає фольклорні стереотипи та фольклорну частину світу як базу для мови та її елементарних одиниць [2; 12; 16].

              Етнічна психологія досліджує елементи поведінки, пов`язаних із етнічними традиціями та нормами, типовими для етнічної комуни [2, c.7; 22; 24]. Загалом, лінгвокраїнознавство використовує досягнення напрямів, зазначених вище, щоб охарактеризувати та класифікувати фонові знання даної мови, та висвітлити лексичні одиниці через призму менталітету представників певних спільнот.

              Отож, лінгвокраїнознавство тісно пов`язане із багатьма науками, але його особливість проявляється у тому, що дана наука вивчає взаємовплив лексичної одиниці і культури, в якій ця одиниця функціонує.

              Лінгвокраїнознавство – це відносно новий напрямок у лінгвістиці, який сформувався у 60-х роках ХХ ст.. у колишньому СССР з метою навчання іноземних студентів особливостям радянського життя, відображеного та зафіксованого у російській мові. Такий підхід виявився надзвичайно важливим, так як життя в СССР було ізольоване і представляло собою масу труднощів для студентів, які прибули у вищі навчальні заклади радянського союзу з усього світу, щоб звикнути до радянського життя і вивчити російську мову [2, c. 7-8].              

Лінгвокраїнознавство направлене на вивчення культурного компоненту. Сам термін «культурний компонент» був представлений проф.. Комільовим, який зазначив, що слово, яке позначає певне явище реальності, не тільки означає його, а й одночасно створює його. Як результат, у значенні слова існує певний компонент,я кий фіксує певний соціальний фон, у якому  існує дане словo [5, c.37]. О. С. Ахманова писала, що необхідною умовою реалізації будь-якого комунікативного акту є знання, які називаються фоновими [9, c.44-60].

              Є.М. Верещагін та В. Г. Костомаров представили фонові знання головним об`єктом лінгвокраїнознавства [3; 13; 18]. Ці російські вчені вважаються засновниками даної дисципліни. Але також багато інших вчених-лінгвістів зробили свій внесок у розвиток даної дисципліни.

Н. Г. Комильов, вперше ввів в лінгвістику поняття культурно-історичного компонента «значення» [5, c.40], висловивши думку про те, що слово, відбиваючи предмет або явище дійсності певного соціуму, не тільки означає його, але й створює при цьому. Тому в його семантиці повинен міститися певний компонент, що фіксує даний соціальний фон, в якому слово існує .

«Визнаючи наявність «внутрішнього змісту» слова-знаку, тобто факту, що слово-знак висловлює щось крім самого себе, ми зобов'язані визнати і наявність культурного компонента» [5, c.41]. 

Вивчення культурного компонента слів є важливою умовою успішного оволодіння іноземною мовою, однак, у свою чергу він входить у більш широке коло культурно-історичних значень відповідної соціальної дійсності, засвоєння якої - важлива умова використання мови як засобу спілкування.               Так, наприклад О. С. Ахманова відзначає, що неодмінною умовою реалізації будь-якого комунікативного акта має бути "обопільне знання реалій мовцем і слухають, що є основою мовного спілкування", вони отримали в лінгвістиці назву "фонових знань" [9, c.44-60].

Фонові знання як основний об'єкт лінгвокраїнознавства розглядають у своїх роботах Є. М. Верещагін і В. Г. Костомаров [3; 13; 14; 18]. З іменами цих значних вчених пов'язане становлення вітчизняного лінгвокраїнознавства як самостійної науки. Заклавши теоретичний фундамент лінгвокраїнознавства, Є. М. Верещагін і В. Г. Костомаров торкнули таке широке коло проблем, над яким у даний час працюють вчені з різних галузей знань: лінгвісти, психологи, психолінгвісти , соціологи, соціолінгвісти.              

Основним об'єктом лінгвокраїнознавства, як стверджує В. Г. Томахін,  є фонові знання, якими володіють члени певної мовної та етнічної спільності, тому що вирішуються в цій науці проблеми частково покривають завдання соціолінгвістики. А так як фонові знання включають систему світоглядних поглядів, що панують у даному суспільстві, то дану науку необхідно визнати громадською, соціологічною [21; 22].

Таким чином, значне коло проблем, що окреслюючи перспективи досліджень розширюють межі лінгвокраїнознавства, – роблять його науку комплексною.

Головні поняття лінгвокраїнознавства. У будь-якій мові існує група слів, що мають національне чи культурне значення, або національний компонент. Такі одиниці словника називаються культурно-конотативними чи фоновими. Такі слова не мають відповідників у інших мовах. Якщо явище, відображене у слові унікальне і присутнє у житті лише конкретної країни, культурно конотація охоплює значення слова повністю (hummingbird – колібрі). Такі слова не перекладаються, а мають бути пояснені через предмет, який вони позначають. Такі слова – предмет вивчення лінгвокраїнознавства.

              Значення слова поділяється на лексичне поняття та лексичний фон. Тут постає одне з найважливіших понять лінгвокраїнознавства – фонові знання, які тісно пов`язані із культурою, історією та способом життя суспільства та відображає їх характерні риси. Як правило, фонові знання відображають комплекс стереотипів певного суспільства і формують конкретну систему понять лінгвокраїнознавства.

              Носії мови ознайомлюються із фоновими знаннями в процесі соціалізації у сім`ї, у школі та з однолітками. Частково цей процес відбувається на підсвідомому рівні. Але загалом цей процес є частиною процесу вивчення мови [2, c. 8-10; 4].

              Іншим важливим поняттям пов`язаним із лінгвокраїнознавством є поняття пресупозиції, яка включає певні початкові знання комуні кантів, якими вони володіють ще до початку мовного акту. Пресупозиція включає знання про:

1.      ситуацію комунікації, яка може бути формальною чи неформальною;

2.      статус співрозмовника, який може бути вищим чи нижчим за статус іншого співрозмовника;

3.      особливості мови, за допомогою якої буде проводитись мовний акт та невербальну поведінку.

Усі три компоненти мають значний вплив на спосіб поведінки співрозмовників. Фонові знання, тобто орієнтація у історичних, географічних, культурних особливостях суспільства співрозмовника, є необхідним та важливим компонентом пресу позиції [2, c. 8-10; 4].

              Під час спілкуванням із представником тієї ж самої культури, не важко визначити статус, рівень освіченості та регіональну приналежність співрозмовника. Такі навички розпізнавання особливостей співрозмовника формуються в процесі соціалізації особистості і є важливим компонентом комунікативної компетенції. Комунікативна компетенція, у свою чергу, формується під час вивчення іноземної мови.

              Іще одним компонентом, що створює труднощі під час комунікації, є реалія. Реалія позначає явище (об`єкт матеріальної культури, факт історії, державний заклад, назви національних та фольклорних героїв), яке характерне лише для певного суспільства. Реалія належить до тих одиниць словникового запасу, що не мають еквівалентів у іноземних мовах і є частиною фонових знань. Як правило, такі слова запозичуються або перекладаються за допомогою пояснення, опису або неологізму [21; 22, c5]. У порівнянні з іншими словами мови, реалія відтворює тісний зв`язок між поняттям, яке вона позначає, та життям людей у певний історичний період. Отже реалія має особливе національне чи історичне забарвлення.

1.2.Фонові знання як категорія лінгвокраїнознавства

Соціокультурний компонент комунікативної компетенції та його складові у різний час і різні автори називали по-різному: фонові знання [8-10], вертикальний контекст [9, c.44-60], фреймова/когнітивна пресуппозиція або прагматична презумпція [11, c.20] і тощо. Перелічені вище роботи характеризуються різноманітністю підходів до проблеми змісту розглянутого поняття, що виливається у таке ж розмаїття концепцій та точок зору. У зв’язку з цим, у подальшому викладі ми спробували проаналізувати існуючі підходи, аби узагальнити накопичену інформацію та визначити напрямок нашого подальшого дослідження.

Деякі автори [8-10] розглядають соціокультурну складову як знання соціокультурного контексту і досвід спілкування та використання мови у різних соціокультурних ситуаціях. Зміст, структура та класифікація фонових знань як об’єкта навчання варіюються, залежно від принципів викладання у

конкретних мовних вищих навчальних закладах. З точки зору лінгвокраїнознавчого підходу, який пропонують згадані дослідники [8-10], зміст соціокультурного аспекту включає національну ментальність (світогляд, форми вербальної та невербальної поведінки, етикет, моделі комунікативної поведінки у повсякденному житті країни, мова якої вивчається); національні надбання (наука імистецтво, історія і релігія, національні пам’ятки т. і.), а також досвід спілкування [11]. Останній компонент включає соціокультурно прийнятний стиль комунікації, правильну інтерпретацію проявів іншомовної культури, прогнозування моделей сприйняття мовленнєвих актів носіями мови та мовленнєвої поведінки останніх, відсутність культурного шоку, здатність толерантно розв’язувати соціокультурні конфлікти, наявність у свідомості індивіда соціокультурного портрета країни, мова якої вивчається [8-10].

Узагальнюючи результати аналізу, викладеного вище, можна зробити висновок, що найзручнішим способом позначення соціокультурно маркованої інформації для завдань нашого дослідження є термін „фонові знання”. Хоча він не вичерпує зміст соціокультурної складової, однак, на є головним для проблеми, що розглядається. В інших працях спостерігається помірна варіативність думок щодо визначення змісту фонових знань.

Так, А.В. Федоров розглядає їх як соціокультурні відомості, що відображають реальний комунікативний фон певного народу або картину життя певної країни. На його думку, поширення фонових знань відбувається саме через переклад, який вимагає знання певної соціокультурної інформації, що дозволяє зрозуміти глибинний зміст оригіналу і перекласти його без смислових втрат та помилок [23, c. 65-70].

В.С. Виноградов віддавав перевагу терміну „фонова інформація”, до змісту якого він включав національний тезаурус, а також фонові знання, які входили до поняття „фонова інформація” як частка до цілого [15, c 24]]. На його думку, фонова інформація не вичерпується знаннями, наприклад, поведінки тварин, поширених у конкретній географічній зоні, або музичних ритмів конкретної етнічної групи чи рецептів приготування національних страв, хоча все це в принципі входить до складу фонових знань [15, c.30-31].

Важливо, щоб такі знання відбивалися у національній мові, передусім, у її лексичному складі. Фонова інформація, відповідно до точки зору, що розглядається, включає конкретні факти щодо історії та державного устрою національної спільноти, особливостей її географічного середовища, характерних предметів матеріальної культури минулого і сьогодення, етнографічних та фольклорних понять і т. І [21; 22].

На думку інших дослідників [2; 17; 19; 23], фонові знання – це сукупність даних та відомостей про специфіку країни, мова якої вивчається, її національну культуру, менталітет народу, національні особливості вербальної та невербальної поведінки тощо. Отже, у цій концепції до фонових знань віднесені базові поняття, які допомагають адекватно орієнтуватися у соціокультурному контексті певної комунікативної ситуації, правильно інтерпретувати та перекладати зміст мовленнєвої та

немовленнєвої поведінки представників двох культур.

Іноді фонові знання визначають як систему знань щодо галузі, якої стосується текст оригіналу, разом з когнітивним досвідом перекладача у цій же сфері [15; 17]. Деякі автори звужують значення поняття, що аналізується, включаючи до його змісту лише відомості про історію, географію, політику,

тобто все те, щ о вказує н а с пеци-фіку і неповторний колорит тієї чи іншої країни [2; 16]. Інші вважають фонові знання просто спільним усвідомленням певних реалій мовцем та слухачем, що забезпечує підґрунтя для мовленнєвого спілкування, а також визначає поведінку людини, систему її

поглядів, етичних оцінок, естетичних смаків і значну частину її знань [15].

Для цілей дослідження, зручно розрізняти поняття „фонова інформація” та фонові знання” таким чином. „Фонова інформація” – це система понять, що лежить в основі кожного конкретного тексту, незалежно від того, засвоєна вона перекладачем чи ні. Після її ж засвоєння така інформація перетворюється на „фонові знання” перекладача. Саме в такому значенні цей термін буде розглядатися далі.

Як уже зазначалося раніше, фонові знання є неоднорідними. За ступенем поширеності розрізняють їхні три види: загальнолюдські, регіональні та країнознавчі [2 ; 4 ]. Сюди можна також додати соціально-групові знання, притаманні певним соціальним спільнотам – педагогам, лікарям, правникам і т. ін. Важливість фонових знань за тематичною ознакою неодноразово підкреслювалася у спеціальній літературі [1; 3; 4; 6; 9; 13].