Контроль рівня сформованості граматичних навичок за підручником "Opportunities" (upper intermediate) учнів старших класів середньої загальноосвітньо

       Потрібно зауважити, що для реалізації питань контролю важливий не стільки вибір прийому контролю, скільки подальша робота над помилками. Для цього учневі пропонують серію коригуючих вправ, які сприяють усуненню його помилок.

       В методичній літературі існують такі поняття, як взаємоконтроль, самоконтроль і самокорекція. Взаємоконтроль передбачає здійснення контролю володіння іншомовною мовленнєвою діяльністю самими учнями. Взаємоконтроль може бути організований, наприклад, під час роботи в парах (з індивідуальними картками, підстановчими таблицями тощо), коли один учень перевіряє за допомогою ключа виконання контрольного завдання іншим учнем. Самоконтроль – це розумове вміння, яке забезпечує навчальну дію порівняння результатів власного виконання навчального завдання (програми) зі змістом і зовнішнім оформленням відповідного (заданого) іншомовного матеріалу. Порівняння здійснюється учнем з опорою на навчальний матеріал і власний досвід з метою подальшого самостійного виправлення зробленої ним самим помилки, яка певною мірою була самостійно усвідомлена. Природно, що після здійснення контролю (самоконтролю, взаємоконтролю, контролю з боку вчителя) відбувається самокорекція як необхідна дія, що логічно завершує весь цикл іншомовної діяльності. Під самокорекцією розуміють інтелектуальне вміння, що забезпечує безпосереднє виправлення самим учнем усвідомленої помилки з метою підвищення рівня реалізації всієї навчально-контрольної діяльності в цілому (Є.І.Пассов, Є.С.Кузнєцова).      

Відомо, що контроль, стимулюючи навчальну діяльність учнів, має також виховну дію. Однак, він буде ефективним і здатним виконати свої функції лише в тому разі, якщо організується і проводиться з врахуванням специфіки кожного навчального предмета, коли правильно визначено об’єкти контролю. Під час вивчення предметів, які розглядаються як “основи наук”, наприклад, хімії, історії та ін., об’єктами контролю можуть і повинні виступати насамперед знання законів, фактів і т.п., а також уміння розв’язати задачу чи працювати з картою, історичними документами. Зовсім інший підхід необхідний у ході виокремлення об’єктів контролю під час перевірки успішності оволодіння іноземною мовою. Справа в тому, що основною метою вивчення цього предмету є оволодіння спілкуванням іноземною мовою, тобто вміння говорити цією мовою, розуміти її на слух, викладати свої думки письмово, чи читати і розуміти іншомовний текст. Тому, лише оволодіння мовленнєвими вміннями різних видів – читання і розуміння, мовлення, розуміння  на  слух,  письмо – можуть і повинні бути  основними об’єктами контролю. Вони свідчать про вміння спілкуватися з партнером. На жаль, у більшості шкіл четвертні та річні оцінки виставляються на підставі простого додавання всіх отриманих учнем оцінок, коли більшість з них виставлена у зв’язку з виконанням школярем операцій з мовленнєвим матеріалом. Тому ці оцінки не відображають ступінь дійсної готовності учня вступити в безпосереднє (мовлення та розуміння на слух) і опосередковане (читання) спілкування. Для встановлення успішності оволодіння учнем спілкуванням іноземною мовою повинні братися до уваги передусім оцінки за виконання мовленнєвих завдань: уміння висловлюватися з теми, брати участь в розмові, розуміти іншомовний текст в озвученій чи письмовій формі.

        Для ефективної організації та проведення контролю необхідно чітко уявляти об'єкти контролю, які виступають критеріями оцінки рівня володіння іншомовною мовленнєвою діяльністю. Якщо завданням контролю є визначення рівня володіння учнями іншомовною діяльністю, то об'єктами контролю виступають мовленнєві навички і вміння, які забезпечують успішність організації цієї діяльності. Отже, об'єктами контролю є слухо-вимовні, лексичні, граматичні навички (лінгвістична компетенція) та вміння здійснювати мовленнєву діяльність у говорінні, аудіюванні, читанні, письмі з урахуванням лінгвокраїнознавчих та соціокультурних особливостей цих видів мовленнєвої діяльності (комунікативна компетенція).

      Залежно від ступеня навчання в середньому загальноосвітньому навчальному закладі учень має оволодіти певним рівнем іншомовної комунікативної компетенції в межах засвоєного мовного та мовленнєвого матеріалу. Тематика та  обсяг цього матеріалу, а також тривалість висловлювань, обсяг і змістова характеристика текстів для читання й аудіювання, зміст лексичного, граматичного та фонетичного мінімуму, що має бути засвоєний у середньому навчальному закладі, визначається офіційним документом – Програмою навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах.

       У ході проведення контролю слід враховувати кількісні та якісні показники вмінь володіння видами мовленнєвої діяльності.

        Щодо технології здійснення контролю, то він відбувається на певному відрізку навчального процесу з іноземної мови за умови реалізації взаємодії таких параметрів, як діяльність учня, діяльність учителя (або особи, яка здійснює контроль), засоби і методики визначення та оцінювання рівня володіння іншомовними навичками і  вміннями на конкретному етапі навчання.

       Діяльність учня під час виконання контрольних завдань характеризується самостійністю, відсутністю допомоги з боку вчителя, обмеженістю в часі і, через систему контрольних завдань, цілеспрямованістю і керованістю.

      Діяльність учителя (або особи, яка проводить контроль) включає чіткий інструктаж щодо правил і умов виконання контрольних завдань, забезпечення учнів усім необхідним для участі в контрольний роботі, здійснення спостереження за ходом виконання учнями контрольних завдань, визначення та оцінювання результатів іншомовної мовленнєвої діяльності учнів, що контролювалась.

       Засобами проведення контролю виступають спеціально підготовлені контрольні завдання, які включають інструкцію (правила) щодо їх виконання і мовний та мовленнєвий матеріал, засвоєний учнями раніше. Необхідною умовою в підготовці таких завдань є те, що інструкція повинна спонукати учнів до реалізації саме тих мовленнєвих навичок і вмінь, які підлягають контролю, а мовний і мовленнєвий матеріал контрольних завдань має охоплювати весь той матеріал, засвоєння якого перевіряється.

    Недоліком контролю вважають те, що «учні звикають до того, що їх мова виправляється вчителем і, адресуючи її зовнішньому контролю, знімають з себе відповідальність за реалізацію власної програми»  [4; 20]. 

       Та перш ніж перейти до вирішення питань організації контролю навичок та вмінь у процесі вивчення іноземної мови в середніх загальноосвітніх школах, необхідно зупинитися на принциповому положенні щодо підходу до контролю. Мається на увазі особливий педагогічний підхід, в основі якого лежить прагнення встановити, чого досягли учні до моменту перевірки, чим оволоділи, чого навчилися. 
 
 

2.2. Вимоги до контролю граматичних навичок 

   Поточний контроль знання граматики  здійснюється регулярно по мірі проходження певного граматичного матеріалу. Існують такі способи контролю розуміння змісту виучуваної граматичної структури:

1. переклад на рідну мову (цей спосіб не можна назвати дуже надійним, тому що в деяких випадках різні структури іноземної мови однаково перекладаються на рідну мову);
2. відповідь на загальні, альтернативні та розділові запитання щодо змісту структури;
3. вибір твердження згідно зі змістом граматичної структури, розуміння якої перевіряється;
4. вказівка (або вибір вказівки) на підставі комунікативного значення граматичної структури. Наприклад при вивченні граматичної структури Present Perfect Passive проконтролювати рівень сформованості граматичних навичок можна за допомогою таких вправ:

Exercise 1.

1. Read the following sentences. Translate them into Ukrainian.
1. London had been built on either side of the Thames.
2. All but two of the English kings and queens have been crowned in the Abbey since 1066/
2. Who/What performs the action in the sentences London, kings and queens or somebody else?

Exercise 2.

Read the story about the Thames, copy out the sentences with the verbs in the Passive Voice and translate them into Ukrainian.

    Подібні види контролю повинні виконувати додаткову  навчальну функцію. Виконавши контрольне завдання в класі і перевіривши його тут же, учні одержують таке саме або злегка змінене домашнє завдання, щоб в умовах менш жорсткого часового чинника до кінця розібратися в певному граматичному явищі. Подібного роду завдання можуть мати індивідуальний характер.

2.3. Переваги та недоліки контролю

    Контроль  у тому вигляді, як він існує на практиці, не тільки не є продуктивним «організованим моментом навчання», «ланкою» або «методом» (як його іноді називають), але й завдає значно більше шкоди, ніж користі. Удосконалення контролю, точніше, системи застосування контролю у принципі можливо. Але таке вдосконалення виявиться придатним лише для певної наявної системи навчання, яка контролюється. Контроль  повинен не накладатися і навіть не обмежуватися тим, що входить у систему, він повинен, в більшості випадків, лише матися на увазі, бути прихованим для учнів, яких слід перевести на систему самоконтролю.

    Навчання  іншомовного спілкування згідно з комунікативниму методом вимагає методологічно іншого підходу до розв’язання проблеми, яку називають проблемою контролю, але яка повинна називатися проблемою управління навчанням.

    Ще  в 1968 р. К.А. Москаленко зазначав: «... недосконалий метод перевірки знань паралізував все навчання на уроці.., систематичне опитування і перевірка домашнього завдання витіснили з уроку і повторення, і ... закріплення, і самостійну роботу» [9; 78].   Справа не в тому, що контроль не завжди вміло використовується, а в тому, що Ш.А. Амонашвілі вдало назвав «імперативним навчанням». 

      «Учитель говорить:

     - Я розказуватиму, пояснюватиму, показуватиму, доводитиму, вправлятиму,  питатиму, вимагатиму, перевірятиму  й оцінюватиму. А ви повинні слухати, спостерігати, запам'ятовувати, виконувати, відповідати.

    І не забудьте: усвідомлювати засвоєне, мислити самостійно! А якщо учень не хоче так робити, то це не бентежить вчителя. Він говорить:

    - А я і не сподіваюся на  це. Для вашого ж блага я  всіх вас примушуватиму. Для цього у мене є оцінки» [1; 57].

    Ця  схема не придумана, помічає Ш.А. Амонашвілі, вона закладена в самому навчальному процесі.

    Прийнято  апріорно припускати, що учні не налаштовані  доброзичливо до предмету. Вважається, що їх потрібно примушувати, здебільшого, постійним контролем (тобто «батогом») і гарною відміткою («пряником»). Ось така політика батога і пряника, в основі якої лежить примушення, перетворює навчання на боротьбу двох протиборчих сил: хто - кого. Поки можна відзначити, що в цій боротьбі верх найчастіше бере учень. Однак, це "піррова" перемога

    Відзначаючи негативні моменти контролю, Ю.К. Бабанський зауважує, що до них належать: «зниження самостійності, формалізм, страх, стреси, вплив на весь устрій життя і навчання, емоційна напруженість розумової               діяльності» [3; 37]. В.М. Полонський додає до цього, що контроль, зокрема «двійка... втягує в конфлікт і батьків, і вчителів, і учнів, породжує в учнях хитрість, боязкість, обман і лицемірність» [11; 13].

    Проте, зауважимо, що ті вчителі, які з тих самих причин ставлять не двійку, а трійку, створюють іншу небезпеку, на якій також свого часу акцентував увагу Сухомлинський В.О.: «Страшна це небезпека, неробство за партою, неробство шість годин підряд, місяці, роки. Це розбещує морально, калічить людину... Ніщо не може замінити того, що упущене в найголовнішій сфері, де людина повинна бути трудівником - у сфері         думки» [14; 167].

    Деякі вчителі переконані в тому, що для збільшення старанності учнів треба підсилити контроль у школі і вдома, суворо опитувати, виключати зі школи та ін. Потрібно визнати, що цей, чисто емоційний вирівень рішення проблеми, неприпустимий в науці.

    Контроль  за своєю суттю - явище агресивне. Коріння цієї агресивності знаходиться:

• по-перше, в наших намірах примусити школярів сумлінно вчитися;
• по-друге, в тій владі, яку кожен вчитель має над учнями, вірніше, в можливості виявити свою владу.

    Насправді ж, інформаційно-управлінська діяльність учителя повинна забезпечувати організацію процесу навчання з урахуванням закономірностей навчання та його особливостей. При цьому, на думку В.О.Сухомлинського, найважливішою межею відносин між учителями і дітьми повинна стати гуманність. Потрібно дати можливість дітям отримувати задоволення від роботи, радість успіху в навчанні. В цьому випадку мотиваційний бік вправ, усієї діяльності учнів буде закладений не у відмітці, а в радості пізнання, в інтересі, що полягає у процесі діяльності.

    Потрібно  змінити психологію вчителя і  учнів. Це можливо зробити тільки в тому разі, якщо розглядати домашнє завдання як роботу, не виконавши яку, учень не зможе успішно працювати на наступному уроці. Це інша стратегія, що вимагає іншого характеру завдань і перевірки (втім, перевірки, як такої, не передбачається; якщо існує контроль, то тільки прихований).

    Основна програма стосовно навчання спілкування — це програма, в якій повинна бути закладена ідея профілактики помилкової діяльності. Помилка учня - це, здебішого, сигнал не того, що він не оволодів чимось, а того,