Управління позиковим капіталом

     6. Система штрафних санкцій за  прострочений платіж.

     7. Умови закриття угоди при фінансовій  неспроможності лізингоотримувача.

     1. Термін лізингу. 

     Термін  лізингу визначається загальним  періодом амортизації лізингуємого майна. За міжнародними стандартами  він не може бути нижче періоду 75 %-ої амортизації об’єкта лізингу, з наступним його продажем лізингоотримувачу за залишковою або ліквідаційною вартістю.

     2. Загальна сума лізингової операції.

     Розмір  цієї суми повинен забезпечувати  відшкодування лізингодавцю усіх витрат щодо придбання об’єкта лізингу; кредитного відсотка за відволікання на тривалий період грошових ресурсів; комісійної винагороди, що покриває його операційні витрати щодо обслуговування лізингової операції; податкові платежі, що забезпечують одержання чистого прибутку.

     3. Умови страхування лізингуємого майна.

     Відповідно  до діючої практики страхування майна  – об’єкта лізингу здійснює лізингоотримувач на користь лізингодавця. Окремі аспекти  цього страхування підлягають узгодженню сторін.

     4. Форма лізингових платежів.

     При непрямому фінансовому лізингу грошова форма лізингових платежів є, як правило, обов’язковою умовою, а при прямому – за узгодженням сторін можуть припускатися компенсаційні платежі у формі товарів і послуг.

     5. Графік здійснення лізингових  платежів. 

     За  термінами внесення цих платежів розрізняють:

     · рівномірний потік лізингових платежів;

     · прогресивний, наростаючий за розмірами, потік лізингових платежів;

     · регресивний, знижується за розмірами  потік лізингових платежів;

     · нерівномірний потік лізингових платежів (із нерівномірними періодами і розмірами їх виплат).

     При узгодженні графіка здійснення лізингових платежів підприємство повинно виходити зі своїх фінансових можливостей, розміру  і періодичності генеруючих грошових потоків із використанням лізингуємих  активів, а також прагнути до мінімізації загального розміру лізингових платежів у діючій вартості. Така мінімізація забезпечується шляхом порівняння дисконтуюємих потоків лізингових платежів різних видів.

     Система штрафних санкцій за прострочення лізингових платежів.

     Звичайно такі штрафні санкції використовуються у формі пені за кожний день прострочення чергового платежу.

     Умови закриття угоди при фінансовій неспроможності лізингоотримувача. За умовами фінансового  лізингу договір не може бути розірваний з ініціативи лізингоотримувача, за винятком випадку, коли лізингодавцем не були дотримані умови придбання і постачання лізингуємого майна. Якщо ж лізингоотримувач у процесі дії договору в силу фінансової неспроможності був оголошений банкрутом, то сума закриття угоди містить у собі невиплачену частину загальної суми лізингових платежів, суму пені за прострочення платежів, а також неустойку, визначену договором. Відшкодування суми закриття лізингової угоди здійснюється страховою компанією або за рахунок проданого майна підприємства-банкрута.

     4. Оцінка ефективності лізингової  операції.

     Така  оцінка проводиться шляхом порівняння дійсної вартості грошового потоку при лізинговій операції з грошовим потоком за аналогічним видом  банківського кредитування.

     5. Організація контролю за своєчасним здійсненням лізингових платежів.

     Лізингові платежі включаються в розроблюваний  підприємством платіжний календар і контролюються в процесі  моніторингу його поточної фінансової діяльності. 

     5. УПРАВЛІННЯ ОБЛІГАЦІЙНОЮ  ПОЗИКОЮ

     Одним із джерел залучення позикових засобів є емісія підприємством власних облігацій. До цього джерела формування позикового капіталу, відповідно до нашого законодавства, можуть вдаватися підприємства, створені у формі акціонерних і інших видів господарських товариств. Акціонерні товариства можуть випускати облігації тільки після того, як цілком оплачені випущені акції.

     Рішення про випуск облігацій підприємство приймає самостійно. Засоби від розміщення облігацій направляються підприємством, як правило, на цілі фінансування свого стратегічного розвитку.

     Як  кредитний інструмент, облігації  мають переваги і недоліки.

     Залучення позикових фінансових ресурсів шляхом випуску облігацій має такі основні  переваги:

     а) емісія облігацій не веде до втрати контролю над управлінням підприємством, як у випадку випуску акцій;

     б) облігації можуть бути випущені при  відносно невисоких фінансових зобов’язаннях  за відсотками, тому що вони забезпечуються майном підприємства і мають пріоритет  в задоволенні претензій за ними у випадку банкрутства підприємства;

     в) облігації мають більшу можливість поширення, ніж акції підприємства, у силу меншого рівня їх ризику для інвесторів.

     Водночас  дане джерело залучення фінансових засобів має і ряд недоліків:

     а) облігації не можуть бути випущені для формування статутного фонду і покриття збитків; 

     б) емісія облігацій пов’язана із суттєвими  витратами фінансових засобів і  потребує тривалого часу. У зв’язку  з високим рівнем витрат з випуску  і розміщення облігацій, їх емісія виправдана лише на велику суму, що можуть собі дозволити тільки великі підприємства;

     в) рівень фінансової відповідальності підприємства за своєчасну виплату відсотків  і суми основного боргу дуже високий, тому що стягнення цих сум при  суттєвому простроченні платежів реалізується через механізм банкрутства;

     г) після випуску облігацій під  час зміни кон’юнктури фінансового  ринку середня ставка ссудного відсотка може стати значно нижче, ніж установлений відсоток виплат за облігацією. У даному випадку додатковий прибуток одержить не підприємство, а інвестори. 

     Емітуємі підприємством облігації можуть мати різноманітні види. Класифікація облігацій підприємства за основними ознаками приведена в таблиці 16.

     Таблиця 16

     Види  облігацій підприємства за основними  ознаками

     З урахуванням потреб підприємства в  позиковому капіталі і розглянутій  класифікації облігацій формується процес управління облігаційною позикою.

     Основною  метою управління емісією облігацій підприємства є забезпечення залучення необхідного обсягу позикових засобів шляхом випуску і розміщення на первинному фондовому ринку цінних паперів даного виду.

     Управління  облігаційною позикою створюється  на підприємстві за такими основними етапами:

     1. Дослідження можливостей ефективного  розміщення припустимої емісії  облігацій підприємства.

     2. Визначення цілей залучення облігаційної  позики.

     3. Оцінка власного кредитного рейтингу.

     4. Визначення обсягу емісії облігацій.

     5. Визначення умов емісій.

     6. Оцінка вартості облігаційної  позики.

     7. Визначення ефективних форм андерайтингу.

     8. Формування фонду погашення облігацій.

     1. Дослідження можливостей ефективного  розміщення припустимої емісії  облігацій підприємства.

     Вибір облігаційної позики може бути продиктований, у першу чергу, низькою вартістю даного виду позикового капіталу й умовами швидкого розміщення припустимої емісії облігацій на фондовому ринку. Обидві ці умови пов’язані зі станом кон’юнктури фондового ринку і рівнем інвестиційної принадності, що намічаються до емісії облігацій. Тому принципове рішення про емісію облігацій може бути прийнято лише на основі всебічного попереднього аналізу кон’юнктури фондового ринку й оцінки інвестиційної принадності своїх облігацій.

     Аналіз  кон’юнктури фондового ринку включає характеристику стану попиту і пропозиції за борговими цінними паперами різних видів, характер обертання облігацій інших підприємств, умови їх емісії, динаміку рівня цін їх котирування, обсягів продажів облігацій підприємств нових емісії і ряду інших показників. Результатом проведення такого аналізу є виявлення діапазону вартості залучення облігаційної позики, визначення рівня чутливості реагування фондового ринку на появу нової емісії облігацій підприємства й оцінка потенціалу поглинання ринком даної емісії.

     Оцінка  інвестиційної принадності своїх  облігацій проводиться з позицій  можливих умов їх емісії і можливого  їх кредитного рейтингу на фондовому  ринку. У процесі оцінки визначаються мінімальні параметри умов емісії облігацій підприємства, що забезпечують високий рівень їх інвестиційної принадності порівняно з обіговими на фондовому ринку борговими цінними паперами інших емітентів.

     2. Визначення цілей залучення облігаційної  позики.

     Основними цілями можуть бути:

     · регіональна диверсифікація операційної діяльності підприємства, що забезпечує збільшення обсягу реалізації продукції;

     · реальне інвестування (модернізація, реконструкція тощо), що забезпечує швидке повернення вкладеного капіталу за рахунок приросту чистого грошового  потоку;

     · інші стратегічні цілі, що потребують швидкої акумуляції позикового капіталу, залучення якого з інших джерел пов’язано з труднощами.

     3. Оцінка власного кредитного рейтингу.

     Потенціал розміщення облігаційної позики і його вартість суттєво залежать від кредитного рейтингу підприємства. Рівень кредитного рейтингу підприємства, а відповідно, і емітуємої їм облігації формує на фондовому ринку відповідний розмір "кредитного спреду", тобто різницю в рівні прибутковості та цінах котирування емітуємою і так званою "базисною облігацією". У якості базисної приймається звичайно державна облігація, емітована на аналогічний період. Високий рівень кредитоспроможності підприємства і його надійна репутація як позичальника дозволяють зводити до мінімуму кредитний спред, який емітент додатково сплачує за розміщення облігаційної позики. І навпаки – низька кредитоспроможність підприємства, а відповідно, і низький кредитний рейтинг його облігацій визначає необхідність збільшення розміру кредитного спреду для забезпечення реалізації облігаційної позики. Тільки в цьому випадку буде забезпечена інвестиційна принадність облігації для інвестора, прибуток якого формується як сукупність прибутковості базисної облігації і кредитного спреду.

     4. Визначення обсягу емісії облігацій. 

     При визначенні обсягу емісії облігацій слід виходити із раніше розрахованої загальної потреби підприємства в позиковому капіталі та можливостей його формування з альтернативних джерел. У процесі визначення даного обсягу необхідно мати на увазі, що відповідно до законодавчих норм підприємства можуть випускати облігації на суму не більше 25 % від розміру їх статутного фонду.