Лекции по "Финансовому праву"

Термін «фінансово-правова санкція» активно вживається в чинному  законодавстві, наукових дослідженнях, навчальній літературі й у судових  рішеннях. Незважаючи на активне дослідження  цих санкцій, залишаються актуальними  проблеми визначення їхньої юридичної  природи, ознак і видів. Сфера  дії фінансово-правових санкцій  специфічна. Це область податкових відносин, відносин валютного регулювання  й валютного контролю, банківських  публічних відносин та грошово-касового обігу тощо.

 Чимало вчених правознавців  торкались теми дослідження та  робили спроби визначення правової  належності фінансово-правових санкцій.  Відсутність загального визначення  і законодавчого закріплення  поняття фінансово-правових санкцій  призвело до того, що в чинному  законодавстві має місце постійне  дублювання та колізійність законодавства.  Наслідком цього є те, що досить  часто однакові поняття і терміни  отримують визначення в кожному  окремо взятому нормативному  акті. Адже в рамках континентального  права зовсім не кожний закон  супроводжується набором власних  понять. Вони, як правило, вже закладені  в конституціях, кодифікованих актах  і в наукових доктринах. 

Взагалі, понад 50 законів та 500 нормативних  актів в Україні вживають терміни  «фінансово-правові санкції», «економічні  санкції», «штрафні санкції», «штрафи», «пеня» тощо.

 Проаналізувавши досліджені  визначення й риси, притаманні  фінансово-правовим санкціям, можна  виокремити найбільш характерні  їх ознаки:

1. виступають засобами забезпечення методу фінансово-правового регулювання суспільних відносин і засобами забезпечення фінансово-правової відповідальності;
2. мають державно-примусовий характер застосування фінансово-правових санкцій за невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на суб'єктів фінансових правовідносин;
3. застосовуються спеціально уповноваженими органами державної влади;
4. фактичною підставою їхнього застосування виступає юридичний факт здійснення фінансового правопорушення; є обов'язковим структурним елементом фінансово-правової норми, що й визначає їхню юридичну природу як фінансово-правову;
5. беруть участь у регулюванні фінансових відносин; нормативно закріплюють міри фінансово-правової відповідальності;
6. мають каральний та правовідновлювальний характер;
7. мають грошовий вираз;
8. небажаний та негативний для правопорушника характер наслідків за порушення фінансово-правової норми, пов'язаний із впливом на грошові фонди правопорушника, що полягає у звуженні цих фондів, або обмеженні користування грошовими фондами;

9. фінансово-правові санкції є додатковим обтяженням грошового (майнового* характеру;
10. відрізняються особливим процесуальним порядком застосування; застосовуються в судовому або позасудовому порядку; не можуть бути встановлені угодою сторін; можуть застосовуватися одночасно з санкціями інших норм права;
11. отримані кошти зараховуються в бюджетну систему чи інший державний грошовий фонд.
12. поширюються на учасників фінансових правовідносин;
13. в окремих випадках вступають у дію за відсутності вини суб'єкта фінансових правовідносин;
14. відрізняються від кримінальних, адміністративних, цивільно-правових як за змістом, так і за функціями і процедурою застосування.

Отже, під фінансово-правовими санкціями  слід розуміти обов'язкові структурні елементи норми фінансового права, що мають майновий характер, забезпечені  примусовою силою держави, застосовуються в спеціальному процесуальному порядку  уповноваженими на це державними органами та їх посадовими особами у випадку  винного невиконання або неналежного  виконання (тобто у випадку скоєння  фінансового правопорушенн суб'єктом  правового регулювання публічних  фінансів — фізичної чи юридичної  особи — вимог законодавства  щодо розподілу та перерозподілу  ВВП та НД, з метою відшкодування  недоотриманих бюджетом і позабюджетними фондами грошових коштів, а також  покарання порушників.

 Взагалі, українське фінансове  законодавство (зокрема, ПКУ* передбачає  два види фінансово-правових санкцій:  штраф та пеню. Тому без їх  дослідження є неможливим розгляд  ознак фінансово-правових санкцій. 

 Слово «штраф» в перекладі  (нім. «strafe»* означає кару, грошове  стягнення за вину. Каральні фінансово-правові  санкції (штраф* встановлюються  з метою покарання правопорушника. ПКУ у п.14.1.265 дає наступне визначення  штрафної санкції (фінансова санкція  , штраф* – плата у вигляді  фіксованої суми та або відсотків,  що справляється з платника  податків у зв’язку з порушенням  ним вимог податкового законодавства  та іншого законодавства, контроль  за дотриманням яких покладено  на контролюючі органи, а також  штрафні санкції за порушення  у сфері зовнішньоекономічної  діяльності.

 Пеня (від лат. poena — покарання* (згідно з Енциклопедичним словником  Брокгауза та Ефрона* стягується  в силу закону з платників  за несвоєчасне внесення різних  платежів і зборів до казни*.

Пеня —сума коштів у вигляді  відсотків, нарахованих на суми грошових зобов’язань, не сплачених у встановлені  законодавством строки. (ПКУ п. 1.162. ст. 14.*

 Розмір пені зазвичай визначається  у відсотках суми недоїмки  та обчислюється залежно від  тривалості прострочення. Пеня, таким  чином, пов'язана з формальним  порушенням терміну сплати податку  — простроченням виконання. Основна  функція пені полягає в компенсуванні  збитків, нанесених державі. Вся  сума такої фінансово-правової  санкції надходить у казну  держави. Наприклад, така санкція  як пеня, має місце при несвоєчасному  погашенні податкового зобов'язання  у вигляді відсотків, які нараховуються  на суму податкової заборгованості.

 За результатами аналізу  перерахованих на початку розділу  нормативно-правових актів України  можна виділити характерні особливості  та відмінності штрафу й пені. На відміну від пені, штрафи  як фінансово-правова санкція  визначаються у кратному або  відсотковому відношенні до «несплаченої  суми» або ж до «вартості  виготовленої продукції», «незаконно  отриманого виторгу» тощо, в деяких  випадках — у кратному розмірі  до неоподаткованого мінімуму  доходів громадян. Характерною ознакою,  яка виділяє фінансовий штраф  серед інших штрафів, є те, що  його розмір встановлюється в  нормативному акті вже у абсолютно  визначеному розмірі. 

 Принципова відмінність між  штрафом і пенею полягає в  тому, що підставою застосування  штрафу є вчинення фінансового  правопорушення — протиправного,  винного діяння,  а застосування  пені формально не пов'язано  з правопорушенням, хоча ЇЇ  нарахування є наслідком порушення  встановленого строку необхідних  виплат.

 Таким чином, відповідно до  законодавства фінансово-правові  санкції мають каральний (штраф*  та право-відновлювальний (пеня* характер.

 Наявність каральної функції  — це специфічна ознака, яка  відрізняє санкції, що закріплюють  міри юридичної відповідальності, від заходів захисту. Основна  мета й функція заходів захисту  — відновлення порушеного права. 

 Правовідновлювальні санкції  направлені на компенсацію шкоди,  завданої державі фінансовим  правопорушенням, тобто функція  пені полягає в компенсуванні  збитків, нанесених державі. Вся  сума такої фінансово-правової  санкції надходить у казну  держави. Наприклад, така фінансово-правова  санкція як пеня має місце  при несвоєчасному погашенні  податкового зобов'язання у вигляді  відсотків, які нараховуються  на суму податкової заборгованості.

Заходи впливу за порушення бюджетного законодавства є одночасно санкціями  за здійснення бюджетного правопорушення. Фінансово-правові санкції прийнято поділяти на два види: правовідновлюючі та каральні. Більшість заходів впливу за порушення бюджетного законодавства  є правовідновлюючими. Це пов’язано  з тим, що бюджетно-правовій відповідальності властива правовідновлююча функція, яка  обумовлює наявність в бюджетному праві санкцій, направлених на відновлення  порушених прав держави та територіальних громад. Незважаючи на відмінності, бюджетні санкції мають спільну юридичну природу та характерну особливість, яка полягає в зміні права  власності шляхом примусового застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства. Статтею 117 Бюджетного кодексу України визначено перелік  заходів впливу, які застосовуються за порушення бюджетного законодавства:

 попередження про неналежне  виконання бюджетного законодавства  з вимогою щодо усунення порушення  бюджетного законодавства – застосовується  в усіх випадках виявлення  порушень бюджетного законодавства.  Виявлені порушення бюджетного  законодавства мають бути усунені  в строк до 30 календарних днів;

  зупинення операцій з бюджетними  коштами – застосовується за  порушення бюджетного законодавства,  визначені пунктами 1-3, 10, 11, 14-29, 32-36, 38 і 40 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу. Зупинення  операцій з бюджетними коштами полягає у зупиненні будь-яких операцій із здійснення платежів з рахунку порушника бюджетного законодавства. Механізм зупинення операцій з бюджетними коштами визначається Кабінетом Міністрів України. Зупинення операцій з бюджетними коштами можливе на строк до 30 днів у межах поточного бюджетного періоду, якщо інше не передбачено законом;

 призупинення бюджетних асигнувань  – застосовується за порушення  бюджетного законодавства, визначені  пунктами 20, 22-29, 38 і 40 частини першої  статті 116 Бюджетного кодексу. Призупинення  бюджетних асигнувань передбачає  припинення повноважень на взяття  бюджетного зобов’язання на відповідну  суму на строк від одного  до трьох місяців у межах  поточного бюджетного періоду  шляхом внесення змін до розпису  бюджету (кошторису* у порядку,  встановленому Міністерством фінансів  України;

  зменшення бюджетних асигнувань  – застосовується за порушення  бюджетного законодавства, визначені  пунктом 24 (стосовно розпорядників  бюджетних коштів*, пунктом 29 та  пунктом 38 частини першої статті 116 Бюджетного Кодексу. Зменшення  бюджетних асигнувань передбачає  позбавлення повноважень на взяття  бюджетного зобов’язання на відповідну  суму на строк до завершення  поточного бюджетного періоду  шляхом внесення змін до розпису  бюджету (кошторису* та у разі  необхідності з подальшим внесенням  змін до закону про Державний  бюджет України (рішення про  місцевий бюджет* у порядку, встановленому  Кабінетом Міністрів України;

  повернення бюджетних коштів  до відповідного бюджету –  застосовується за порушення  бюджетного законодавства, визначене  пунктом 24 (щодо субвенцій та  коштів, наданих одержувачам бюджетних  коштів* частини першої статті 116 Бюджетного кодексу, у порядку,  встановленому Кабінетом Міністрів  України;

  зупинення дії рішення про  місцевий бюджет – застосовується  за порушення бюджетного законодавства,  визначене пунктом 7 частини першої  статті 116 Бюджетного кодексу. Застосовується  за рішенням суду на час  судового розгляду справи. Правом  на звернення до суду з одночасним  клопотанням про невідкладне  зупинення дії рішення про  відповідний місцевий бюджет  володіють виконавчі органи бюджету  ланки вищого рівня. Наприклад,  Кабінет Міністрів України стосовно  бюджету Автономної Республіки  Крим, обласних бюджетів, бюджетів  міст Києва та Севастополя  (стаття 122 Бюджетного кодексу України*;

  безспірне вилучення коштів  з місцевих бюджетів – застосовується  за порушення бюджетного законодавства,  визначене пунктом 28 частини першої  статті 116 Бюджетного кодексу. Безспірне  вилучення коштів з місцевих  бюджетів передбачає стягнення  органами Державної казначейської  служби України коштів з місцевих  бюджетів до державного бюджету,  в тому числі і за рахунок  зменшення обсягу трансфертів  (дотації вирівнювання* місцевим  бюджетам на відповідну суму, у порядку, встановленому Кабінетом  Міністрів України;

 інші заходи впливу, які можуть  бути визначені законом про  Державний бюджет України, –  застосовуються за порушення  бюджетного законодавства згідно  із таким законом.

Попередження про неналежне  виконання бюджетного законодавства  з вимогою щодо усунення порушення  бюджетного законодавства може застосовуватися  учасниками бюджетного процесу, уповноваженими Бюджетним кодексом на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Рішення про застосування зупинення  операцій з бюджетними коштами, призупинення чи зменшення бюджетних асигнувань, повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету, а також безспірного  вилучення коштів з місцевих бюджетів приймається Міністерством фінансів України, органами Державної казначейської  служби України, органами Державної  фінансової інспекції, місцевими фінансовими  органами, головними розпорядниками бюджетних коштів у межах установлених їм повноважень на підставі протоколу  про порушення бюджетного законодавства  або акта ревізії та доданих до них матеріалів. Рішення набирає  чинності з дня його підписання. Форма та порядок складання протоколу  про порушення бюджетного законодавства  встановлюються Міністерством фінансів України.