ЗВІТ про проходження переддипломної практики на базі ТОВ «Купава» Сумського району Сумської області

      Світова практика господарювання пов'язує поняття  ділової активності з поняттям інвестиційної привабливості підприємства. В усіх економічно розвинутих країнах, де знаходяться світові фінансові центри, рівень ділової активності визначається за допомогою спеціальних агрегованих статистичних показників - так званих індексів ділової активності. В їх основу покладені варіювання курсів акцій компанії, рівень яких і є кінцевим виразником її інвестиційної привабливості на ринку. Це пояснюється тим, що більшість наймогутніших світових корпорацій створені на основі акціонерного капіталу, швидкість руху якого і відбивається на курсах акцій таких компаній. Показники курсу акцій є свідченням ділової активності, стабільності економіки. У США, наприклад, використовується такий агрегований статистичний показник ділової активності та оцінки економічної кон'юнктури, як Dow-Jones index. Він ґрунтується на динаміці середніх курсів акцій 65 наймогутніших корпорацій, у тому числі 30 промислових, 20 транспортних і 15 із сфери комунально-побутового обслуговування, а також на даних про ціну акцій на Нью-Йоркській фондовій біржі. На Токійській фондовій біржі (Японія) для оцінки рівня ділової активності вітчизняних корпорацій користуються агрегованим показником Nikkei-Dow index. Спеціалісти Лондонської фондової біржі (Велика Британія) використовують FT (FTSE-footsie) index.

Рис. 8.6. Динаміка часткових показників фінансової стійкості 

      З переходом на міжнародні стандарти  обліку та звітності українські підприємства, засновані на акціонерному капіталі, у своїх річних звітах також стали  визначати прибутковість власних акцій (розділ III форми № 2 «Звіт про фінансові результати»). У ході корпоратизації вітчизняної економіки почали з'являтися окремі методики розрахунку інтегральних індексів ділової активності, прийнятних для визначення економічної потужності українських підприємств та стабільності національної економіки в цілому. Проте, через недостатню розвиненість корпоративного бізнесу в Україні ці показники не мають такого значення, як індекси ділової активності світових фінансових лідерів, оскільки вони поки що не здатні точно визначити рівень активності вітчизняної економіки.

      Розрахунок  інтегральних агрегованих індексів ділової активності доволі складний, тому вони використовуються, здебільшого, для оцінки ринкової кон'юнктури в цілому.

      На  рівні ж окремого підприємства ступінь його ділової активності визначається за допомогою цілої системи показників економічної ефективності господарювання та вимірюється одним з двох способів, які відображають результативність роботи підприємства відносно або розміру авансованих ресурсів, або розміру їх споживання (витрат) у процесі виробництва, а саме:

1. Забезпечення запланованих темпів росту та динаміки основних показників діяльності підприємства.
2. Розрахунку системи показників, які характеризують ефективність використання ресурсів підприємства.

      Отже, показники ділової активності –  це, перш за все, показники ефективності використання фінансових ресурсів підприємства, що автоматично відносить їх до системи показників економічної ефективності. Проте, фінансовий стан підприємства, його платоспроможність та ліквідність, також безпосередньо залежать від того, як швидко кошти, вкладені в активи, знову перетворяться в реальні гроші. Такий вплив пояснюється тим, що зі швидкістю оборотності активів підприємства тісно пов'язані мінімально необхідна величина авансованого капіталу та пов'язані з ним виплати грошових коштів (проценти за кредит, дивіденди), визначення потреби в додаткових джерелах фінансування, сума витрат на утримання товарно-матеріальних цінностей, а також величина сплачених податків.

      Таблиця 8.5

      Показники ділової активності підприємства, тис.грн.

       Прибуток являє собою грошову  форму чистого доходу суспільства. Як економічна категорія він відображає сукупність економічних відносин, пов'язаних з утворенням національного доходу і його розподілом. Термін «прибуток» має різне тлумачення у практиці фінансового та економічного аналізу. Його сутність змінювалась, доповнювалась і оновлювалась відповідно до тенденцій розвитку економічної теорії.

       Основними функціями прибутку в  ринковому середовищі є:

• оціночна, тобто, прибуток є критерієм і показником ефективності діяльності підприємства. Сам факт наявності прибутку вже свідчить про ефективну діяльність, проте, крім цього, його розмір має бути достатнім для задоволення потреб всіх зацікавлених осіб: власників підприємства, його працівників, кредиторів. Виконання цієї функції можливо в повній мірі тільки в умовах ринкових відносин, які передбачають свободу встановлення цін, вибору постачальників, замовників;
• розподільча. її зміст полягає в тому, що прибуток використовується як інструмент розподілу доходу суспільства. Він є одним з джерел формування доходів бюджетів різних рівнів. Прибуток надходить до бюджетів у вигляді податку на прибуток і економічних санкцій та використовується у відповідності із статтями їх витратної частини;
• стимулююча. Виконання цієї функції визначається тим, що виступаючи кінцевим фінансово-економічним результатом діяльності підприємства, він відіграє ключову роль в ринковому господарстві. За ним закріплюється статус мети, що обумовлює економічну поведінку господарюючих суб'єктів, стабільний фінансовий стан яких залежить як від розміру прибутку, так і від прийнятого в національній економіці механізму його розподілу. Прибуток- це основне джерело приросту власного капіталу, джерело відтворення виробничих фондів, збільшення обсягів виробленої продукції і, безумовно, джерело соціального розвитку.

      Зазначимо, що показники прибутку не відображають ступеню ефективності господарювання, так як сума прибутку може зростати і при недостатньому використанні матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, порушенні вимог режиму економії. Тому для характеристики ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства, раціональності здійснених операцій використовують показники прибутковості або рентабельності.

       Рентабельність(окупність) витрат. Цей показник обчислюють шляхом ділення прибутку на величину собівартості реалізованої продукції і використовують при оцінці ефективності поточних витрат, їх окупності. Показує розмір прибутку на 100 грн витрат реалізованої продукції чи виконаних робіт.

      Рентабельність  інвестиційних проектів. її обчислюють як відношення отриманого чи очікуваного прибутку від проекту до суми інвестицій у даний проект.

      Рентабельність  реалізації (продажу). Цей показник розраховують діленням прибутку на суму отриманої виручки. Він характеризує ефективність підприємницької діяльності: скільки прибутку отримало підприємство з 1 гривні продаж.

      Рентабельність  основних засобів рахують шляхом ділення прибутку на середню вартість основних засобів і вона показує розмір прибутку, який одержано на одиницю основних засобів.

      Рентабельність  оборотних активів визначають як відношення прибутку до середньої вартості матеріальних оборотних активів. Цей показник показує скільки прибутку одержано з одиниці оборотних активів.

      Залежно від мети аналізу показники рентабельності розраховують відносно валового прибутку, прибутку від звичайної діяльності до оподаткування, чистого прибутку підприємства.

     Фінансові результати діяльності, які наведені в таблиці 2.7 як найкраще характеризують ефективність використання фінансового потенціалу підприємства.  
 

      Таблиця 8.6

Показники рентабельності підприємства (тис.грн.)

Рис. 8.7. Динаміка показників рентабельності 

Розділ 9

Фінансове планування на підприємствах 

      Необхідною  умовою покращання економіки є програма фінансового оздоровлення, спрямована на створення надійної фінансової бази прискорення виробничого і соціального розвитку; підвищення активності фінансових стимулів; інтенсифікацію виробництва і його збалансованість. Її реалізація багато в чому залежить від рівня і постановки фінансового планування, що визначає рух фінансових ресурсів і їх погодженість з матеріальними ресурсами, що забезпечує реалізацію дієвості економічних важелів, а також органічне поєднання товарно-грошових відносин і механізму планового управління економікою підприємства.

      Підприємство  є одним із головних суб'єктів  товарного ринку. Виступаючи на ньому, з одного боку, як товаровиробник, а з іншого боку – в якості споживача, воно також пред'являє попит на кошти і робочу силу, є суб'єктом ринкових відносин на фінансовому ринку і ринку праці. Ринкові відносини несуть у собі і регулюючий початок: податки, банківський кредит і відсоток, договірні зобов'язання, контрольний пакет акцій, державне замовлення та ін. У цих умовах об'єктивно необхідним стає поточне  планове регулювання економіки підприємства, істотним елементом якого є фінансовий план.

      Підприємство  може функціонувати тільки маючи  прямий і зворотний зв'язок із зовнішнім середовищем, основу якого складає ринок, економічні, політичні та інші чинники. Тому аналіз зовнішнього середовища, що представляє собою процес контролю зовнішніх чинників, є першим кроком у стратегічному фінансовому плануванні. Під стратегічним фінансовим плануванням розуміється управлінський процес створення і підтримки фінансової відповідності між цілями підприємства, його потенційними можливостями і можливостями у сфері маркетингу. Етапи стратегічного планування подані на рис. 9.1.

Рис. 9.1. Етапи стратегічного фінансового планування

      Для забезпечення успішного процесу  стратегічного планування необхідно:

      – чітко усвідомити цілі діяльності підприємства;

      – враховувати зовнішні і внутрішні  чинники, що можуть проявитися, намагатися безпомилково оцінити вплив на діяльність протягом певного періоду;