ЗВІТ про проходження переддипломної практики на базі ТОВ «Купава» Сумського району Сумської області

     Між готівковою і безготівковою формами  розрахунків існує тісний зв'язок. Так, одержуючи виручку за реалізовану продукцію в безготівковій формі, підприємство повинно отримати в установленому порядку в банківській установі готівку для виплати заробітної плати, покриття різних витрат, на господарські потреби тощо. У цьому разі гроші, що надійшли в безготівковій формі, можуть бути отримані в банку в готівковій формі. 
Підприємства торгівлі, сфери обслуговування населення, реалізуючи товари, виконуючи замовлення, надаючи послуги, отримують плату за це, як правило, готівкою. Водночас їхні розрахунки з постачальниками, фінансово-кредитними установами, цільовими фондами в основному здійснюються в безготівковій формі.

     Безготівкові  розрахунки слід розглядати як цілісну  систему, яка включає:

     - класифікацію розрахунків;

     - організацію розрахунків;

     - форми відповідних документів;

     - взаємовідносини платників з  банками.

     У класифікації безготівкових розрахунків  слід розрізняти:

     - розрахунки за товарними операціями;

     - розрахунки за нетоварними операціями.

     Розрахунки  за товарними операціями пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Вони становлять переважну частину всього грошового обороту в державі й обслуговують поточну фінансово-господарську діяльність підприємств. Від організації розрахунків за товарними операціями залежать розрахунки за нетоварними операціями.

     Розрахунки  за нетоварними операціями пов'язані  з фінансовими операціями: з кредитною  системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції, тобто за результатами завершення кругообороту коштів підприємства.

     Відповідно  до територіального розміщення підприємств (покупців - продавців) і банківських  установ, що їх обслуговують, безготівкові розрахунки поділяються на місцеві, міжміські та міжнародні.

     Місцеві розрахунки здійснюються між покупцем і постачальником продукції, якщо їх обслуговує одна установа банку або  коли банк постачальника і банк покупця  розміщені в тому самому населеному пункті.

     Міжміські - це розрахунки, які здійснюються між покупцем і постачальником через банки (постачальника і покупця), що знаходяться в різних регіонах.

     Міжнародні - це розрахунки, які здійснюються за операціями купівлі-продажу через  банк постачальника, яким є зарубіжний банк.

     Організація розрахунків передбачає їх здійснення записом (переказуванням) коштів з рахунка покупця (платника коштів) на рахунок постачальника (отримувача коштів) або заліком взаємних розрахунків між покупцем і постачальником продукції.

     За  економічним змістом організація  безготівкових розрахунків виходить за межі суто технічних операцій, пов'язаних зі списанням і зарахуванням коштів на рахунки клієнтів у банківській установі.

     Безготівкові  розрахунки здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов'язані  з використанням різних видів розрахункових документів.

     Розрахункові  документи готує постачальник або  платник, а в окремих випадках - банк. Розрахунковий документ - це відповідно оформлений документ на переказ  грошових коштів. Використовуються відповідні форми безготівкових розрахунків (залежно від форми розрахункового документа), а саме:

     - платіжними дорученнями;

     - платіжними вимогами-дорученнями;

     - чеками;

     - акредитивами;

     - векселями;

     - інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

     На  підприємстві в основному використовують платіжні доручення.

Схема документообороту при розрахунках  платіжними дорученнями представлена на рис. 2.1.

    Рис.2.1. Схема документообороту розрахунків  із застосуванням платіжного доручення

    Де: 1 - продавець відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги) покупцеві; 2 - продавець виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги; 3 - покупець подає до свого банку платіжне доручення; 4 - банк покупця списує кошти з його рахунку; 5 - банк покупця повідомляє свого клієнта про списання коштів; 6 - банк покупця передає до банку продавця платіжне доручення; 7 - банк продавця зараховує кошти на рахунок свого клієнта; 8 - банк продавця повідомляє свого клієнта про надходження коштів на його рахунок випискою з рахунку.

    Платіжні  доручення виписує платник, дотримуючись встановлених правил оформлення розрахункових документів (необхідні реквізити) і передає у банк, що його обслуговує протягом 10 календарних днів з дати його виписки у двох примірниках. Банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, якщо сума, зазначена у ньому, не перевищує суму, що є на рахунку платника. У разі відсутності або недостатності коштів на рахунку платника банк приймає доручення лише тоді, якщо порядок приймання та виконання таких платіжних доручень передбачено договором між банком та його клієнтом.

    Сума  прийнятого банком до виконання доручення  списується з рахунку платника і  зараховується на рахунок одержувача, якщо він відкритий у тому ж  банку. У випадку, коли такий рахунок  відкритий в іншому банку, то подальший рух цих коштів здійснюється у порядку міжбанківських розрахунків.

 

Розділ 3

Грошові надходження підприємств 

     У процесі виробничо-господарської  діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів. Укладання коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу характеризує кругообіг коштів підприємств.

     Забезпечення  грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов’язань перед державою, банками та іншими суб’єктами господарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств.

     Вхідні  грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою 60–70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел.

     Трансформація ринкових відносин потребує створення  необхідної інфраструктури. Розвивається фінансово-кредитна система, створюється і функціонує фінансовий ринок. За таких умов багато підприємств поряд з основною займається і фінансово-інвестиційною діяльністю: купівлею і продажем цінних паперів, укладанням тимчасово вільних коштів на депозитні рахунки, лізингом; валютними та іншими операціями з метою отримання додаткових доходів.

     Доходи  від цієї діяльності мають значну питому вагу у вхідних грошових потоках  підприємств і є мірою розвитку ринкової інфраструктури, особливо фінансового ринку. Ці доходи зростатимуть. Доходи від фінансових операцій справляють прямий, безпосередній вплив на формування загального прибутку.

     На  рис. 3.1. приведена структурно-логічна схема формування і використання доходів підприємств згідно з національними положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку, що введені з 2000-го року в Україні.

     Відповідно  грошові надходження підприємств  тепер включають.

     — Доходи від основної (операційної) діяльності — виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.

     — Доходи від іншої операційної діяльності (реалізація оборотних активів, іноземної валюти; від операційної оренди, операційних курсових різниць; одержані пені, штрафи, неустойки; від списання кредиторської заборгованості; одержані гранти, субсидії, інші доходи).

     — Доходи від фінансових операцій: від спільної діяльності, інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства, одержані дивіденди, одержані відсотки за облігаціями, інші доходи.

     — Доходи від іншої звичайної діяльності: реалізації фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних активів; ліквідації необоротних активів; неопераційних курсових різниць; безоплатно отриманих оборотних активів; уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій.

     — Доходи від надзвичайних подій: відшкодування збитків від надзвичайних подій; інші надзвичайні доходи.

     Отже, грошові надходження підприємств  відіграють значну роль у процесі  кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу. 

 

      

 
 

     Рис. 3.1. Структурно-логічна модель грошових надходжень, формування й використання доходів підприємств  
згідно з національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 

 

     

     Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі матеріального виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок нового кругообігу коштів підприємства. За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції передовсім відшкодовується вартість матеріальних витрат на виробництво — використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні відрахування).

     Таким чином, утворюються економічні умови  для нового виробничого циклу. Залишок виручки становить валовий дохід.

     «Валовий  дохід є та частина вартості... і виміряна частина валового продукту..., котра залишається після відрахування частини вартості і виміряної частини всього виробленого продукту, який заміщує вкладений у виробництво і спожитий у ньому постійний капітал. Валовий дохід дорівнює, таким чином, заробітній платі...+ прибуток + рента».

     Це  визначення підкреслює, що валовий  дохід є тією частиною валового продукту, яка залишається після відрахування частини цього продукту, що використовується на відтворення виробництва. Водночас, вартість цієї частини продукту — валового доходу, утворена у вигляді заробітної плати і вартості додаткового продукту, набирає грошової форми і є фінансовою категорією. Однак у практиці обліку і планування цей важливий показник не обраховується і не планується (крім колективних сільськогосподарських підприємств)

     Чистий  дохід реалізується у вигляді  акцизів, податку на додану вартість, відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхування, інші державні цільові фонди тощо. Значна частина чистого доходу реалізується у формі прибутку. Таким чином, чистий дохід є найважливішим джерелом фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й держави. У цьому зв’язку ніяк не можна погодитись з думками авторів стосовно того, що прибуток як економічна категорія являє собою чистий дохід, утворений додатковою працею, а отже, поняття «прибуток» і «чистий дохід» є однозначними.

     Водночас  за економічним змістом прибуток — це грошовий вираз частини вартості додаткового продукту, тобто частини чистого доходу, отриманого підприємством.