ЗВІТ про проходження переддипломної практики на базі ТОВ «Купава» Сумського району Сумської області

Рис. 3.2 Структурно-логічна схема формування прибутку підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в Україні 

 

Розділ 4

Оборотні  активи та джерела  їх формування 

      Діяльність  суб’єктів господарювання щодо створення  та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці.

      Безперервність  процесу виробничої та комерційної  діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення.

      На  відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і  їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При  цьому одна їхня частина в речовій  формі входить у створений  продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо).

      Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого — як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.

      В економічній літературі існують  різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як «предмети праці», «матеріальні активи», «гроші, що обертаються». Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів.

      По-перше, оборотні кошти — це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

      По-друге, оборотні кошти — це активи, які  протягом одного виробничого циклу  або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотний капітал». Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять — оборотні кошти та оборотний капітал.

      У зарубіжній економічній літературі окремі автори визначають оборотний  капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових зобов’язань. У такий спосіб дається визначення власного оборотного капіталу.

      Узагалі поняття «капітал» виступає в  трьох формах: грошовій, продуктивній і товарній. Найбільш широке, загальне поняття капіталу відповідає його грошовій формі. В економічній теорії «грошовий капітал» розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише як певна сума грошей, що спрямовується в процесі господарсько-підприємницької діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці.

      Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.

      У виробничому процесі авансується  вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов’язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації.

      На  третій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання  виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансованих у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і початковою стадією наступного обороту капіталу.

      Кругообіг оборотного капіталу і створення  нової вартості відбувається за схемою:

      Г — Т ... В ... Т' — Г',

      де  Г — кошти, що авансуються; Т —  предмети праці (товар); В — виробництво; Т' — готова продукція (товар); Г' — кошти, отримані від реалізації створеної продукції.

      Мету  функціонування капіталу буде досягнуто  тоді, коли Г' = Г + DГ, тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою.

      Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Що менше  часу оборотний капітал перебуває  в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його використання, і навпаки. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди.

     Групування  оборотних активів залежно від  рівня їх ліквідності наведено у таблиці 4.1 та проілюстровано на рисунку 4.1.

     Таблиця 4.1

     Групування  оборотних активів залежно від  рівня їх ліквідності

 

Рис. 4.1. Групування оборотних активів залежно від рівня їх ліквідності

     Таблиця 4.2

     Групування  джерел фінансування оборотних активів  підприємства

 

 

Розділ 5

Фінансове забезпечення формування та відтворення основних засобів. 

     Основні засоби – це грошова оцінка матеріальних активів (основних фондів) підприємства.

     Для характеристики матеріальних активів приймають до уваги наступні чотири ознаки:

1. ціль придбання – використання в нормальному процесі функціонування компанії, а не для наступного перепродажу;
2. тривалість використання – відрізок часу більше одного року;
3. наявність матеріальної (фізичної) форми на відміну від нематеріальних активів;
4. гранична вартість об'єкта.

     Відповідно  до їх ролі у виробничому процесі  матеріальні активи  (основні  фонди) поділяються на наступні основні  групи:

• будинки, споруди, та передавальні пристрої;
• машини й обладнання;
• транспортні засоби;
• інструменти, прилади, інвентар (меблі);
• інші основні засоби.

     Питома  вага кожної із груп основних фондів у  їх загальній вартості характеризує їх структуру. На структуру основних фондів впливає галузева приналежність підприємства, рівень спеціалізації і кооперування виробництва, рівень механізації і автоматизації, кліматичні та географічні умови.

     Підприємству  небайдуже, у яку групу матеріальних активів  вкладати гроші. Воно зацікавлене в підвищенні питомої ваги технологічного устаткування. Структура основних фондів відображає ефективність використання фінансових ресурсів на їх формування. Одним із критеріїв оцінки ефективності структури основних коштів є питома вага активної частини основних фондів.

     Найбільш  істотною фінансовою проблемою обліку основних засобів є спосіб віднесення вартості активу на собівартість готової  продукції. Для вирішення цієї проблеми необхідно відповісти на наступні запитання:

1. визначити балансову вартість активу;
2. обрати метод нарахування амортизації;
3. встановити облікову політику щодо методу відображення видатків, пов'язаних з утриманням основних фондів (поточний і капітальний ремонт, модернізація).

     Основні фонди поділяються на виробничі  і невиробничі. Вони по-різному переносять свою вартість на вироблену продукцію (рис. 1).

       
 
 
 

     Рис. 5.1 – Порівняльна характеристика основних виробничих і невиробничих фондів

 

      Відтворення основних фондів – це процес їх безперервного  відновлення.

      Відтворення основних фондів буває двох видів: просте й розширене. При простому відтворенні здійснюється заміна окремих зношених частин основних фондів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто відновлюється колишня виробнича потужність.  
 

      Кругообіг основних фондів в  процесі простого відтворення.

      Рис. 5.2 – Просте відтворення основних фондів підприємства

      На  першій стадії відбувається продуктивне  використання основних фондів і нарахування  амортизаційних відрахувань.

      На  другій стадії відбувається заміна частини  основних фондів, які перебували у виробничій формі, на грошові кошти шляхом нагромадження амортизаційних відрахувань.

      На  третій стадії амортизаційні відрахування використовуються для здійснення всіх видів ремонту основних фондів, модернізації, заміни зношених основних фондів і інших напрямків капітальних вкладень.

      При розширеному відтворенні відбувається кількісне і якісне відновлення основних фондів, форми якого зазначені на рис. 3.  Необхідність розширеного відтворення диктується умовами роботи на ринку й інтенсивністю конкуренції.

            Капітальні  вкладення –  це використання фінансових ресурсів для створення нових, реконструкції і технічного переозброєння діючих підприємств.

      Відповідно  до чинного законодавства серед  джерел фінансування капітальних вкладень варто назвати:

      1) самофінансування із власних  джерел (чистий прибуток плюс  амортизація плюс кошти від  ліквідації вибулого й непотрібного  майна);

      2) використання залучених коштів (пайові  внески засновників та акціонерний  капітал);