ЗВІТ про проходження переддипломної практики на базі ТОВ «Купава» Сумського району Сумської області

      Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства — споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.

      Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообороті оборотних  коштів і потребою в постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів.

      Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов’язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб’єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов’язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.

      Поряд з об’єктивною основою існують  специфічні причини виникнення і  функціонування кредитних відносин, що пов’язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення.

      Рис. 6.1. Причини виникнення кредитних відносин

      Для розвитку кредитних відносин необхідні  певні умови. По-перше, учасники кредитної угоди — кредитор і позичальник, мають бути юридично самостійними суб’єктами, які матеріально гарантують виконання зобов’язань. По-друге, інтереси суб’єктів кредитної угоди повинні збігатися.

      Для забезпечення всього процесу відтворення  необхідно, щоб підприємства мали необхідні  оборотні кошти, які вони використовують для придбання оборотних виробничих фондів. Із стадії виробничих запасів оборотні кошти переходять у незавершене виробництво, а потім у готову продукцію. У свою чергу, готова продукція, призначена для продажу, стає товаром і реалізується. Виручка від реалізації поступає на рахунок підприємства.

      За  браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

      У процесі кредитування підприємств  насамперед ураховуються індивідуальні  особливості кругообороту їхніх  оборотних коштів. Особливості індивідуального  кругообороту коштів підприємств проявляються у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі та авансуванням коштів у новий оборот. Такі розбіжності відбуваються, передусім, через сезонність виробництва. Сезонність виробництва зумовлює в одні періоди випереджаюче зростання виробничих витрат порівняно з надходженням коштів і спричиняє додаткову потребу в коштах понад ті, що є в розпорядженні підприємства. В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім припиняються, збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною.

      Таке  чергування зростання додаткових потреб у коштах і створення тимчасово  вільних залишків їх на тому самому підприємстві створюють реальну  економічну основу для використання кредитів на формування виробничих і оборотних фондів та погашення їх через певний час.

      Взагалі особливості індивідуального обороту  коштів підприємства зумовлюються багатьма об’єктивними і суб’єктивними факторами.

      До  об’єктивних факторів належать:

      галузева  належність підприємства;

      характер  виробничого процесу;

      сезонність  виробництва.

      До  суб’єктивних факторів належать:

      рівень  організації виробництва;

      рівень  організації збуту й постачання;

      інші  фактори.

      Розрізняють два види кругообороту коштів підприємства: відносно рівномірний і переважно нерівномірний.

      Перший  вид властивий підприємствам  нафтової, вугільної, металургійної  та інших галузей промисловості. Для підприємств цієї групи характерна відсутність тривалого  лагу (періоду) між надходженням і витрачанням коштів.

      Другий  вид характерний для підприємств  легкої, харчової, лісової промисловості, сільськогосподарських підприємств. У них завжди виникає певна  невідповідність між витратами  коштів і надходженням коштів від  реалізації продукції. У підприємств з нерівномірним кругооборотом коштів додаткова потреба в кредиті пояснюється сезонністю виробництва, значною тривалістю обороту оборотних коштів. Тривалість виробничого циклу може коливатися від кількох днів (виробництво деяких харчових продуктів) до кількох місяців і років (виробництво сільськогосподарської продукції, суднобудування).

      Суб’єктами  кредитних відносин можуть бути будь-які  самостійні підприємства. Кредитні відносини  характеризуються тим, що їх суб’єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається кредитором, інша — позичальником. Грошові чи товарно-матеріальні цінності, витрати або виконана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об’єктом кредиту.

      Основними об’єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є:

      виробничі запаси (сировина, основні й допоміжні  матеріали, запасні частини, паливо, інструмент);

      незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;

      витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробів тощо);

      готова  продукція і товари;

      платіжні  та розрахункові операції з постачальниками  й покупцями.

      На  підприємствах виникає потреба  в кредитах під виробничі запаси, якщо їх розміри перевищують власні кошти, тобто якщо створюються наднормативні запаси. Причиною таких можуть бути сезонність завезення, нерівномірна або дострокова поставка матеріальних ресурсів постачальниками та ін.

      Наднормативні запаси сільськогосподарської сировини є основним об’єктом банківського кредиту на підприємствах, які переробляють цю сировину і працюють сезонно (цукрові заводи, консервні комбінати, інші підприємства харчової та легкої промисловості), або створюють великі сезонні запаси сировини на рік, тобто до нового врожаю.

      Наднормативні запаси незавершеного виробництва і готової продукції можуть створюватися на підприємствах у зв’язку з прискоренням темпів зростання обсягів виробництва, некомплектністю постачання, транспортними утрудненнями щодо відправлення продукції споживачам, припиненням відвантажень продукції споживачам через їхню неплатоспроможність тощо.

      У складі витрат майбутніх періодів банки  видають підприємствам позики на покриття сезонних витрат, оскільки в  періоди сезонного зменшення  обсягів виробництва або міжсезонного простою витрати на виготовлення продукції тимчасово не покриваються виручкою від реалізації. Так, цукровий завод навіть у період міжсезонного простою (лютий—серпень) потребує коштів на ремонт обладнання, утримання постійного персоналу, проведення всіх підготовчих робіт до сезону цукроваріння. Ці витрати він покриває за рахунок банківських позик, а розраховується за них з виручки від реалізації цукру.

      Витратами майбутніх періодів є також витрати, пов’язані з освоєнням випуску  нових видів продукції, пусконалагоджувальні витрати. Якщо ці витрати кредитує банк, то в кредитних угодах називається конкретна продукція і  витрати включаються в її собівартість.

      За  допомогою кредитів підприємство, коли йому тимчасово бракує власних коштів, може розрахуватись зі своїми постачальниками.

      Отже, кредит необхідний і для підтримування  кругообороту фондів діючих підприємств, що обслуговують процес реалізації продукції.

      Об’єктами довгострокового та середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов’язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, упровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва, та інші витрати, що приводять до збільшення вартості основних засобів. До таких кредитів підприємства вдаються, якщо відчувають брак власних коштів, призначених на ці цілі, а саме: прибутку й амортизаційних відрахувань.

     Використання  різноманітних форм кредитування підприємства прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності. 

 

Розділ 8

Оцінка  фінансового стану  підприємства 

       Загальну оцінку фінансового стану  розпочинають з аналізу майна  підприємства та джерел його придбання. Майно – це ресурси, контрольовані  підприємством в результаті минулих  подій, використання яких, як очікується, призведе до надходження економічних вигод у майбутньому.

      У складі майна виділяють оборотні (мобільні, поточні) і необоротні (іммобілізовані) активи. Майно підприємства може бути використане у внутрішньому обороті  або поза його межами, тобто, іммобілізованим в дебіторську заборгованість, вкладеним в цінні папери або залученим в оборот інших підприємств у вигляді інвестицій.

      В процесі аналізу майна підприємства використовують прийоми горизонтального (визначають абсолютні та відносні зміни різних статей балансу) та вертикального аналізу (визначають питому вагу окремих статей та їх змін). Показники аналізу активів балансу можна об'єднати у три групи:

• структури балансу;
• динаміки балансу;
• структурної динаміки балансу.

      Дослідження змін структури активів підприємства дозволяє отримати важливу інформацію. Так, збільшення частки оборотних активів у майні може свідчити про:

• формування більш мобільної структури активів, що буде сприяти прискоренню оборотності засобів підприємства;
• відвертання частини поточних активів на кредитування споживачів товарів, готової продукції, послуг, дочірніх підприємств та інших дебіторів, що свідчить про фактичну іммобілізацію цієї частини оборотних активів із господарського обороту;
• викривлення реальної оцінки основних засобів внаслідок існуючого порядку їх бухгалтерського обліку і т. п.

      Основними ознаками «гарного» балансу є:

• збільшення валюти балансу;
• перевищення темпів росту оборотних активів над темпами росту необоротних;
• власний капітал за розміром перевищує позиковий та темпи його росту вищі ніж позикового;
• приблизно однакові темпи приросту дебіторської та кредиторської заборгованості;
• частка власного капіталу в оборотних активах перевищує 50 %;
• в балансі відсутні статті «Непокриті збитки», «Вилучений капітал», «Неоплачений капітал».

      Аналіз  майна підприємства має важливе  значення, так як від його величини та структури залежать обсяги діяльності, соціально-економічний розвиток господарюючого суб'єкту, рівень платоспроможності, ліквідності та фінансова сталість.

 Рис. 8.1. Динаміка валюти балансу

Рис. 8.2. Структура активу балансу

Рис. 8.3. Структура пасиву балансу 

     Баланс  досліджуваного підприємства та звіт про фінансові результати за 2008-2010 роки можна знайти у додатках А, Б, В.