ЗВІТ про проходження переддипломної практики на базі ТОВ «Купава» Сумського району Сумської області

"justify">      3) позикові (банківський кредит, облігаційні позики);

      4) кошти, одержані від продажу  майна підприємства;

      5) кошти державного і місцевого  бюджетів. 

        

      

      

      

      

        

      

        

      СТРУКТУРА ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

Рис. 5.3 – Відтворювальна структура основних виробничих фондів

      Як  зазначалось раніше, є два типи фінансування: самофінансування основних засобів з метою підтримки  діючого рівня виробництва і  самофінансування з метою забезпечення росту і розвитку виробництва.

      Джерелом  самофінансування з метою простого відтворення основних засобів є амортизаційні відрахування, що є у розпорядженні підприємства. Проте їх часто не вистачає для повного оновлення основних виробничих фондів. Насправді з причин інфляції і розвитку технології вартість основних фондів зростає на момент їх необхідного придбання. Накопичена амортизація не знаходиться в нерухомому стані в очікуванні, коли прийде час замінити фізично зношене устаткування. Вона тим часом приймає участь у фінансуванні господарського циклу.

      Джерелами самофінансування з метою розширення і розвитку виробництва, звичайно, є нерозподілений (реінвестований) прибуток, амортизаційні відрахування і резервні фонди.

      Оцінка  можливостей самофінансування дозволяє:

      а) визначити, яку суму позики може одержати підприємство для фінансування інвестиційних проектів на довгостроковій і короткостроковій основі;

      б) моделювати грошові потоки в ситуації росту і розширення бізнесу.

      Самофінансування  є часом єдиним джерелом фінансових ресурсів для підприємств, коли вони не можуть збільшити чи залучити акціонерний  капітал або збільшити рівень заборгованості. Ця ситуація властива для багатьох вітчизняних малих і середніх підприємств.

      Капітальні  витрати включаються в фінансові  плани виходячи з необхідного  обсягу фінансування прийнятих до реалізації інвестиційних проектів.

 

       Розділ 6

      Оподаткування підприємств. 

      Сучасна податкова система України побудована відповідно до Податкового Кодексу  України, який вступив в дію з 1 січня 2011 року.

      Податковий  кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

      Правила оподаткування товарів або послуг, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

      Податкове законодавство України складається  з Конституції України; цього  Кодексу; Митного кодексу України  та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

      Податкове законодавство України ґрунтується  на таких принципах:

      1. загальність оподаткування - кожна  особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

      2. рівність усіх платників перед  законом, недопущення будь-яких  проявів податкової дискримінації  - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

      3. невідворотність настання визначеної  законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

      4. презумпція правомірності рішень  платника податку в разі, якщо  норма закону чи іншого нормативно-правового  акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів  чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

      5. фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

      6. соціальна справедливість - установлення  податків та зборів відповідно  до платоспроможності платників  податків;

      7. економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

      8. нейтральність оподаткування - установлення  податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення  або зменшення конкурентоздатності платника податків;

      9. стабільність - зміни до будь-яких  елементів податків та зборів  не можуть вноситися пізніш  як за шість місяців до початку  нового бюджетного періоду, в  якому будуть діяти нові правила  та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

      10. рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати  податків та зборів, виходячи  із необхідності забезпечення  своєчасного надходження коштів  до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

      11. єдиний підхід до встановлення  податків та зборів - визначення  на законодавчому рівні усіх  обов'язкових елементів податку. 

        Під час встановлення податку  обов'язково визначаються такі елементи:

• платники податку;
• об'єкт оподаткування;
• база оподаткування;
• ставка податку;
• порядок обчислення податку;
• податковий період;
• строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

 

      В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

      До  загальнодержавних належать такі податки та збори:

      1. податок на прибуток підприємств; 

      2. податок на доходи фізичних  осіб;

      3. податок на додану вартість;

      4. акцизний податок; 

      5. збір за першу реєстрацію транспортного  засобу;

      6. екологічний податок; 

      7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

      8. рентна плата за нафту, природний  газ і газовий конденсат, що  видобуваються в Україні;

      9. плата за користування надрами; 

      10. плата за землю; 

      11. збір за користування радіочастотним  ресурсом України; 

      12. збір за спеціальне використання  води;

      13. збір за спеціальне використання  лісових ресурсів;

      14. фіксований сільськогосподарський податок;

      15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

      16. мито;

      17. збір у вигляді цільової надбавки  до діючого тарифу на електричну  та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними  установками;

      18. збір у вигляді цільової надбавки  до діючого тарифу на природний  газ для споживачів усіх форм  власності. 

      До  місцевих податків належать:

      1. податок на нерухоме майно,  відмінне від земельної ділянки; 

      2. єдиний податок. 

      До  місцевих зборів належать:

      1. збір за провадження деяких  видів підприємницької діяльності;

      2. збір за місця для паркування  транспортних засобів; 

      3. туристичний збір.

      Платниками  податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

     ТОВ «Агро» відповідно до поданого розрахунку питомої ваги є платником ФСП  на 2011 рік. В користуванні господарства знаходяться 195,1 га ріллі. Для розрахунку ФСП господарство звертається до Державного комітету України із земельних ресурсів з проханням надати довідку про грошову оцінку земельних ділянок. Відповідно до наданої довідки (оцінка 1 га ріллі по Сумської області – 4265 грн/га) в господарстві здійснюється розрахунок суми фіксованого сільськогосподарського податку, що підлягає сплаті до місцевого бюджету за формулою:

 

     Сума  ФСП = Площа ріллі * Грошову оцінку ріллі * Ставку податку для ріллі/100 + Площа багаторічних насаджень * Грошову  оцінку багаторічних насаджень * Ставку податку для багаторічних насаджень / 100 + Площа сіножатей * Грошову оцінку сіножатей * Ставку податку для сіножатей/100 + Площа пасовищ * Грошову оцінку пасовищ * Ставку податку для пасовищ/100 +  Площа земель водного фонду * Грошову оцінку ріллі * Ставку податку земель водного фонду/100;

     Сума  ФСП для господарства = 195,1*4265*0,15/100 = 1248,15 грн. на рік.

 

Розділ 7

НЕОБХІДНІСТЬ  ТА СУТНІСТЬ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ 

      Діяльність  підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.

      З економічного погляду кредит — це форма позичкового капіталу (в  грошовій або товарній формах), що надається  на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.