Засади грошово-кредитної політики України

Ломбардні кредити центральні банки надають комерційним банкам, як правило, під заставу цінних паперів, насамперед державних цінних паперів. Центральні банки використовують два методи надання кредитів — прямий і тендерний.

Прямий метод передбачає, що центральний банк надає кредит під оголошену офіційну процентну ставку (ломбардну) безпосередньо банку, який подав кредитну заявку.

Тендерний метод передбачає проведення центральними банками торгів, на яких кредитні заявки комерційних банків задовольняються виходячи із рівня запропонованої процентної ставки (ціновий тендер). [ 3, c. 11-18]

Досягнення пріоритетних цілей діяльності центрального банку з використанням розглянутих інструментів пов`язане з вирішенням певних протиріч. Так, експансіоністська політика спрямована на розширення кредитних операцій комерційних банків і зниження процентних ставок, сприяє зростанню виробництва та відповідно забезпечує вищий рівень зайнятості в країні. Однак така політика супроводжується збільшенням грошової маси, що призводить до посилення інфляційних процесів, знижуючи купівельну спроможність національної грошової одиниці. Інфляція нарівні з низькими процентними ставками не стимулює притік капіталів з-за кордону, а навпаки породжує їх відтік, одночасно створюючи сприятливі умови для імпорту, а не експорту товарів. Результатом цих процесів є негативне сальдо платіжного балансу.

Рестрикційна політика центрального банку породжує прямо протилежні тендеції. Низький рівень інфляції та високий курс національної валюти може супроводжуватись економічним спадом та зростанням безробіття. Тому вибір типу грошово-кредитної політики і тих чи інших методів її реалізації визначається центральним банком у кожному конкретному випадку виходячи із стану ринкової кон`юнктури і фази економічного циклу, в якій перебуває країна. У будь-якому випадку перед центральним банком стоїть непросте завдання оптимально поєднати застосування різних інструментів для вирішення поточних проблем з метою досягнення кінцевих стратегічних цілей. [ 2, с. 189 ]

1.3

Принципи грошово-кредитної політики

При впровадженні грошово-кредитної політики першочерговим є ефективність, доцільність та адекватність інструментів що застосовуються. Най­важливішою вимогою в цьому є забезпечення системності в застосуванні різних важелів монетарного регулювання, їх спрямування на досягнення взаємопов’язаних завдань грошової стабілізації. Не можна, скажімо, водночас обме­жувати пропозицію грошей і стримувати ріст норми від­сотка. Це альтернативні важелі монетарного регулювання, застосування яких дає взаємовиключпий ефект. Нараз необхідно взяти до уваги кілька загальних правил, визна­чених теорією грошей і напрацьованих багаторічною пра­ктикою. Їхній зміст такий:

1. Застосування тих чи тих засобів монетарної політики не терпить закостеніння. Грошово-кредитна політика за­вжди мусить бути гнучкою. Слід узгоджувати ЇЇ з загаль­ними механізмами макроекономічного регулювання, відо­бражати розвиток економічного циклу ринкової кон'юнк­тури.

2. Широта застосування напрацьованих світовою пра­ктикою інструментів грошово-кредитної політики зале­жить від ступеня розвитку в кожній країні ринкової ін­фраструктури. дієвості економічних саморегуляторів. Коли в управлінні економікою переважають методи жорсткого адміністративного макроекономічного регулювання (конт­роль над цінами й доходами, валютними й торговельними операціями), коли існує монополізм і відсутня конструк­тивна конкуренція, ефективність грошово-кредитної полі­тики є незначною. У цьому випадку виправдовує себе метод поетапного впровадження ринкових регуляторів гро­шово-кредитної системи.

3. Щоб монетарна політика була результативною, її треба тісно узгоджувати як із фіскальною, так із зовнішньоекономічною. в т.ч. валютною, політикою. Йдеться, власне, про необхідність застосування цілісної внутрішньо збалансованої системи заходів фінансово-грошової та валютної політики. Заходи грошової стабілізації не можуть бути ефективними при перевищенні оптимально припусти­мого (більше 3-4 % ВВП) дефіциту державного бюджету та від'ємного сальдо платіжного балансу.

4. При здійсненні заходів із регулювання варто врахо­вувати неоднозначне реагування грошового обігу на різні інструменти грошової політики та консерватизм монетар­ної сфери, що визначається наявністю в її структурі сил, які, діючи в протилежних напрямках, уповільнюють від­повідну реакцію. Так, жорстка емісійна політика компен­сується зміною швидкості обігу грошей. Тому політика урівноваження грошових агрегатів має зважити на цю обставину. Вона повинна бути скоригованою на швидкість обігу грошової одиниці. Схожа ситуація може скластись і при застосуванні інших інструментів грошової політики.

5. Консерватизм монетарної сфери робить неприпусти­мим застосування різких корекцій динаміки грошових агрегатів. Ефект від «шокових» заходів грошової політики може бути лише тимчасовим. Досягнутий ними успіх звичай­но не забезпечує досягнення довгострокових позитивних результатів. Ба більше — перегодом можлива протилежна реакція з іще глибшою дестабілізацією грошового обігу.

6. При плануванні головних параметрів монетарної по­літики та визначенні її дієвості необхідно враховувати ефект запізнення — наявність розриву в часовому вимірі між застосуванням регулювальних заходів і відповідною реакцією на ці дії як грошової сфери, так і всієї економічної системи в цілому. Існують, дослідження, за якими зміна динаміки грошової маси відбивається на динаміці цін та реальному обсязі ВНП з інтервалом у 3—12 місяців. Це значить, що проведення стабілізаційних заходів має спи­ратися на точні економічні прогнози та бути не просто своєчасним, а й з відповідним упередженням. [6, c. 33-34]

Розділ 2

Особливості грошово-кредитної політики в Україні.

2.1 Аналіз і Оцінка ефективності грошово-кредитної політики НБУ підчас становлення ринкової економіки.

    Із здобуттям незалежності у 1991 році Україна розпочала нову сторінку у розбудові власної державності. Разом із політичними змінами прийшов час створення ринкового економічного середовища, в якому необхідно було опанувати нові механізми та важелі управління економікою, створити відповідні інституції та ринкову інфраструктуру. Відсутність досвіду зробила цей шлях важким та іноді болісним. Економіка нашої держави в трансформаційний період постраждала від великої кількості суб'єктивних помилок та прорахунків, і зіткнулася з низкою об'єктивних проблем і перешкод, що потребували негайного вирішення та подолання. Завдання розбудови грошово-кредитного сектора економіки незалежної України було покладено на НБУ. Нацбанк повинен був забезпечити ефективний вплив монетарної політики через використання її важелів та контроль за діяльністю економічних суб'єктів у грошово-кредитному секторі з метою досягнення економічного зростання у країні.

Руйнація економічних відносин з країнами колишнього СРСР призвела до масового припинення виробництва і виникнення кризової ситуації у вітчизняній економіці. Про це свідчить невпинне падіння відносно 1990 року таких макроекономічних показників як ВВП, обсяг виробництва товарів народного споживання та інвестиції в основні фонди (рис. 2.1). Особливе занепокоєння викликав той факт, що обсяги капітальних вкладень у вітчизняній економіці (у порівняльних цінах) скорочувалися значно більшими темпами, ніж обсяги ВВП та виробництва товарів народного споживання. Різке скорочення інвестиційної активності не лише підтверджувало і заглиблювало кризу на цьому етапі, але й перекреслювало перспективи швидкого відродження вітчизняної економіки.

Рис.2.1. Динаміка основних макроекономічних показників України у 1990-1996 рр. (% до 1990 р.)

Складено автором на основі [15, с. 24]

Інші економічні показники також погіршувалися (див. табл. 2.1). Еконо-

мічний занепад та масове скорочення виробництва призвели до різкого зростання дефіциту зведеного бюджету, який у 1992 році склав 13,8 % ВВП і впродовж наступних 4-х років не був доведений до прийнятного рівня (3 % ВВП у країнах Західної Європи). У пошуку шляхів вирішення проблеми бюджетного дефіциту уряд вирішує провести грошову емісію.

Табл. 2.1. Показники економічного становища України у 1992-1996 рр.

Складено автором на основі [15, с. 24, 26, 27, 42]

      Відсутність необхідних повноважень у НБУ та умов для прийняття ним самостійних рішень щодо обсягів емісії призвели до неконтрольованого випуску грошей для покриття бюджетного дефіциту. Частка позичок, наданих уряду, у загальній кількості кредитів, наданих банківською системою у цей період зростала з кожним роком і у 1995-96 рр. перевищила 50 %. Однак цей шлях був небезпечним. Світовий досвід доводить, що у даній ситуації ефективними є лише капіталовкладення інвестиційного характеру, здатні забезпечити розширене відтворення. Емісійне покриття дефіциту бюджету в Україні призвело до гіперінфляції, надзвичайно високі темпи якої відсунули проблему економічного зростання на другий план (див. табл. 2.1). Знецінення національної валюти, а разом із нею й усіх заощаджень населення завдали руйнівного удару по вітчизняній економіці. Надзвичайно високі темпи зростання обсягів грошової маси та готівки в обігу (див. табл. 2.1) збільшували лише номінальні доходи населення. Насправді добробут населення значно погіршився, довіра до українських карбованців, котрі згідно із спільною постановою Мінфіну та НБУ "Про реформу грошової системи України" були єдиним законним засобом платежу на території України з 16 листопада 1992 року, була знищена гіперінфляцією [18, с. 87]. Наслідком цього стала хвиля доларизації вітчизняної економіки та розквіт бартерних відносин між суб'єктами господарювання, які в такий спосіб намагалися вистояти в умовах макрофінансової нестабільності. Неабиякими зусиллями у наступні роки буде вирішуватися проблема бартеризації, а розповсюдження доларових розрахунків є проблемою, невирішеною остаточно і сьогодні. В. Стельмах, оцінюючи ситуацію, що склалася у монетарній сфері в ті роки, пише: "українська економіка перших років незалежності немов потрапила у "зачароване коло" – у ситуацію, коли зростання емісії та грошової маси посилювало інфляційні очікування, що у свою чергу спричиняло ще більше зростання цін і у підсумку – до падіння обсягів виробництва" [19, с. 2].

Загострювала і без того непросту ситуацію необхідність підвищення заробітної плати працівникам, спричинена швидким зростанням цін. З цією метою НБУ був змушений нарощувати обсяги грошової маси. У кінцевому результаті темпи її зростання досягли небувалого рівня. Економіка потрапила у спіраль "зарплата – ціни". Щоб забезпечити скорочення грошової маси, Нацбанку довелося вдатися до абсолютного обмеження обсягів кредитування банківськими установами. Зроблені Нацбанком кроки носили жорстко адмі-

ністративний характер. Проте ситуація, в якій вони були здійснені, потребувала таких рішень. В умовах перехідної економіки адміністративні методи іноді є єдиним джерелом недопущення економічного краху, оскільки ринкові важелі монетарної політики в таких умовах не діють, а механізми їх використання ще не налагоджені.