Засади грошово-кредитної політики України

У економічній літературі загальноприйнятим є твердження, що вища кінцева мета грошово-кредитної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повній зайнятості і зростанні реального обсягу виробництва. Положення, згідно якого грошові стосунки є одними з складових сукупності всіх ринкових відносин, дозволяє зробити вивід, що цілі грошово-кредитної політики є похідними від загальноекономічних цілей і визначаються пріоритетами останніх. Одним з постулатів такого взаємозв'язку є положення, яке однією з цільових функцій грошово-кредитної політики є досягнення стабільності національної грошової одиниці. Разом з тим ми бачимо, що така стабільність є обов'язковою необхідною умовою при вирішенні макроекономічних завдань.

На сьогодні грошово-кредитна політика ототожнюється з монетарною політикою. Основною метою такої політики є стабільність національної грошової одиниці і грошового звернення за рахунок контролю за емісією грошей і кредитним механізмом. Але реалізовувати це завдання монетарна політика може лише в сукупності з фіскальною політикою держави, при чому і фіскальна, і грошово-кредитна політика повинні скласти єдиний механізм досягнення конкретної мети на певному етапі. Хоча грошово-кредитна і фіскальна політика виступають як окремі складені для досягнення кінцевого макроекономічного результату, ефективність їх дій полягає у визначенні тактичних цілей і взаємодії в ході їх реалізації. Тому, хоча монетарна і фіскальна політика відносно автономні, мають власний інструментарій і механізм реалізації, їх взаємодія є одним з головних чинників економічної стабільності і зростання.

1.2

Інструменти реалізації грошово-кредитної політики

              Грошово-кредитна політика в промислово розвинених країнах розглядається як інструмент «тонкого налаштування» економічної кон'юнктури, як оперативне і гнучке доповнення бюджетної політики. Світова практика, що склалася, показує, що через грошово-кредитну політику держава впливає на грошову масу і процентні ставки, а вони, у свою чергу - на споживчий і інвестиційний попит.

              Грошово-кредитна політика базується на принципах монетаризму і має ряд переваг перед фіскальною політикою. Перш за все, вона володіє швидкістю і гнучкістю, а оскільки проводиться Центральним банком, а не Парламентом країни, то значною мірою, зазвичай, ізольована від політичного лобізму.

              Негативні моменти грошово-кредитної політики полягають в тому, що вона робить лише непрямий вплив на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей і, відповідно, не може безпосередньо змусити їх скоротити або розширити кредити.

              Стосовно України, що переживає наслідки глибокої кризи, яка характеризується стійкою інфляцією, завдання грошово-кредитної політики полягає в такому управлінні грошовою масою, яке сприяло б фінансовій стабілізації, поступовому зниженню інфляції і в той же час стимулювало зростання виробництва.

Основоположною метою кредитно-грошової політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, повною зайнятістю, що характеризується, і відсутністю інфляції. Кредитно-грошова політика полягає в зміні грошової пропозиції з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості і рівня цін.

Здійснюючи грошово-кредитну політику, Центральний банк, впливаючи на кредитну діяльність комерційних банків і направляючи регулювання на розширення або скорочення кредитування економіки, досягає стабільного розвитку внутрішньої економіки, зміцнення грошового звернення, збалансованості внутрішніх економічних процесів. Таким чином, дія на кредит дозволяє досягти глибших стратегічних завдань розвитку всього господарства в цілому.

За допомогою грошово-кредитного регулювання держава прагне пом'якшити економічні кризи, стримати зростання інфляції, в цілях підтримки кон'юнктури державу використовує кредит для стимулювання капіталовкладень в різні галузі економіки країни.

Потрібно відзначити, що грошово-кредитна політика здійснюється як непрямими (економічними), так і прямими (адміністративними) методами дії. Відмінність між ними полягає в тому, що центральний банк або надає непряма дія через ліквідність кредитних установ, або встановлює ліміти відносно кількісних і якісних параметрів діяльності банків.

Суб’єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої представницькі органи – Центральний банк і відповідні урядові структури – міністерства фінансів чи скарбниці, органи нагляду задіяльністю банківі контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів. а також інші установи.

Створення ринкової економіки вимагає переходу до економічних методів управління. Їх важливою складовою є фінансово-кредитні важелі. Ринкова модель економіки передбачає створення розвинутих фінансових ринків. Значно посилюється роль банків, що потребує зміцнення банківської системи та створення ефективного механізму грошово-кредитного регулювання. Узгоджене проведення грошово-кредитної та податкової політик робить ще більш ефективним їх використання як регуляторів у реалізації економічної політики.

В умовах ринкової економіки грошово-кредитна політика постає важливим чинником досягнення економічної стабільності. Регулюючу функцію  грошово-кредитна політика виконує шляхом зміни грошової пропорції та використання різних монетарних інструментів.

Центральний банк як головний орган державного регулювання економіки в рамках своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики, що, як правило, єдині у переважній більшості країн 1) забезпечення високого рівня зайнятості робочої сили; 2) стабілзація цін і, відповідно, вартості грошей; 3) постійне економічне зростання 4) врівноважений платіжний баланс та підтримання стабільності валютного курсу. Оскільки центральний банк не обслуговує безпосередньо господарюючих суб`єктів, можливості його впливу на економічні процеси та грошовий обіг значною мірою зумовлюються взаємодією з комерційними банками, депозитно-позичкові операції яких є головним джерелом емісії та визначають обсяг і структуру грошової маси. Тому механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність комерційних банків.

Можливість ефективної реалізації основних завдань, аргументованих монетарною політикою, визначається напрацьованим інструментарієм управління грошовим обігом і кредитного регулювання. Відрізняють дві групи інструментів, за допомогою яких здійснюється необхідний комплекс заходів в реалізації головних цілей монетарної політики. Йдеться про інструменти прямого та опосередкованого впливу на основні параметри грошового обігу.

До найважливіших засобів першої групи інструментів прямого впливу можна віднести :

- механізм готівкової емісії;

-  встановлення “стелі” кредиту Центрального банку, що надається урядові та банківським установам;

- пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі, стелі на вартість кредитних ресурсів.

        Застосування методів прямого регулювання обсягів і структури грошового обігу має найбільше поширення у країнах з перехідною економікою, де механізми опосередненого впливу на способи реалізації монетарної політики ще не набули достатньої зрілості. Слід зауважити, що при тривалому застосуванні інструментів прямого впливу на основні параметри грошового обігу їхня дієвість знижується.

Система опосередненого регулювання грошового обігу є елементом економічних методів державного управління. Вона охоплює три класичні за змістом механізми монетарної політики. Це, по-перше, регулювання облікової ставки відсотка на позики, що надаються Центральним банком, здійснення операцій на відкритому ринку - це по-друге, і по-третє - регулювання норми банківських резервів.

На початкових етапах реформування перехідних економік, засоби фіскальної та монетарної політики виявляються не дуже ефективними, пріоритетне значення мають адміністративні засоби дерегулювання економіки та інституційна реформа. Але поступово із реформуванням економіки масштаби державного втручання зменшуються, збільшується роль ринкових механізмів, залишаючи фіскальну та монетарну політику головними важелями регулювання економіки держави.

Процентна політика центрального банку — це інструмент грошово-кредитної політики, який є широко відомим і застосовується центральними банками практично всіх розвинених країн. Дія цього інструмента полягає в установленні і періодичній зміні центральним банком процентної ставки, за якою він здійснює рефінансування комерційних банків. Офіційна процентна ставка центрального банку часто називається обліковою, або дисконтною.

Облікова ставка центрального банку має особливий статус в економіці. Вона є ціною, за якою центральний банк емітує гроші в оборот у процесі первинної безготівкової (кредитної) емісії, що дає підстави вважати облікову ставку офіційною ціною грошей, на яку орієнтуються всі інші суб’єкти грошового ринку.

Рівень облікової ставки центрального банку — це одна із головних умов рефінансування комерційних банків, тобто забезпечення їх додатковими резервами на кредитній основі. Змінюючи рівень облікової ставки, центральний банк впливає на пропозицію грошей.

Підвищення рівня облікової ставки веде до подорожчання кредитів центрального банку для комерційних банків. У цьому випадку комерційні банки прагнутимуть компенсувати свої втрати, викликані зростанням облікової ставки, тобто подорожчанням кредиту, шляхом підвищення ставок за кредитами, яких вони надають суб’єктам економіки (позичальникам). Крім того, подорожчання кредитів центрального банку стримує попит на кредит з боку комерційних банків. У кінцевому підсумку підвищення рівня облікової ставки призводить до падіння обсягів рефінансування, зменшення грошової бази і звуження пропозиції грошей. Зниження центральним банком рівня облікової ставки має зворотний вплив. Воно стимулює зростання попиту на кредит з боку комерційних банків, веде до зростання обсягів рефінансування, збільшує грошову базу і розширює пропозицію грошей.

Через зміну пропозиції грошей процентна політика центрального банку впливає на ринкові процентні ставки, тобто на ставки за всіма іншими видами операцій на грошовому ринку. Так, розширення пропозиції грошей сприяє зниженню процентних ставок комерційних банків, що веде до зростання кредитних вкладень в економіку і стимулює у такий спосіб економічну активність, і навпаки.

Процентна політика центрального банку має вплив на динаміку кон’юнктури на ринку цінних паперів, а отже, і на дохідність цінних паперів. Так, підвищення центральним банком облікової ставки веде до зростання процентних ставок комерційних банків за кредитами і депозитами. У цих умовах для суб’єктів економіки (небанківський сектор) зростає привабливість розміщення коштів на депозитах у банках у зв’язку із збільшенням їх дохідності, а для банків зростає привабливість прямого кредитування суб’єктів економіки у зв’язку зі зростанням вартості кредитування. Під впливом наведених чинників попит на цінні папери скорочується, ринкова вартість цінних паперів має тенденцію до зниження, а дохідність цінних паперів — до зростання.

Зниження центральним банком облікової ставки спричиняє підвищення попиту на цінні папери, зростання їх ринкової вартості, а отже, зниження дохідності.

Процентна політика центрального банку впливає на динаміку обмінного курсу національної валюти через стимулювання припливу або ж відпливу короткострокових капіталів, які переміщуються між країнами у пошуку найбільш прибуткового розміщення. Підвищення центральним банком облікової ставки стимулює приплив короткострокових капіталів у країну з тих країн, де облікова ставка нижча, і сприяє таким чином поліпшенню стану платіжного балансу і зростанню обмінного курсу національної валюти. У разі зниження центральним банком облікової ставки має місце відплив капіталів із країни у ті країни, де облікова ставка вища, що зумовлює падіння обмінного курсу національної валюти.

Центральні банки визначають рівень облікової ставки на основі аналізу поточного стану економіки і, зокрема, грошового ринку, перспектив його розвитку, а також з урахуванням цільових орієнтирів грошово-кредитної політики. Основний принцип, якого дотримуються центральні банки, визначаючи рівень облікової ставки, полягає у встановленні її на більш високому рівні відносно інфляції, тобто на позитивному рівні.

Облікова ставка центрального банку тісно пов’язана і взаємодіє з усіма процентними ставками грошового ринку, і насамперед з процентною ставкою за міжбанківськими кредитами. В умовах стабільної ситуації на грошовому ринку облікова ставка коливається в межах, близьких до рівня процентної ставки за міжбанківськими кредитами. Співвідношення між цими ставками різниться по країнах, залежить від стану економіки, від політики, яку проводить центральний банк.

Наприклад, Європейський центральний банк установлює за кредитом «овернайт», яким комерційні банки єврозони можуть користуватись у межах постійно відкритої лінії рефінансування, найвищу процентну ставку на грошовому ринку. Мета такої процентної політики ЄЦБ полягає в обмеженні доступу до лінії рефінансування. Комерційні банки єврозони повинні розглядати кредит «овернайт» як останню можливість миттєвого регулювання своєї ліквідності. Федеральні резервні банки США видають кредити комерційним банкам за процентною ставкою, рівень якої часто буває нижчим за рівень процентної ставки за міжбанківськими кредитами (федеральної резервної ставки). Для того щоб обмежити доступ комерційних банків до емісійних кредитів, Федеральна резервна система визначає спеціальні правила, що регламентують кредитування, зокрема суму, регулярність виплат і термін погашення позичок для банків різної величини. Важливою умовою кредитування є те, що банки не мають права отримувати прибутки з кредитів, наданих Федеральними резервними банками. Таким чином ФРС обмежує доступ до емісійних кредитів на відміну від ЄЦБ не ціновими, а адміністративними методами.