Засади грошово-кредитної політики України

Національний Університет

«Києво-Могилянська академія»

Факультет економічних наук

Кафедра фінансів

Курсова робота на тему

«Засади грошово-кредитної політики України»

                          Виконав :

Студент ФЕН-4                                                               Крамаренко Павло                                                                               Олександрович

Науковий керівник:

Старший викладач кафедри фінансів, кандидат економічних наук

Прімєрова Олена Костянтинівна

Київ – 2010

Зміст

Вступ.........................................................................................................................3

1 Розділ

Теоретичні засади грошово-кредитної політики.

1.1 Поняття і цілі грошово-кредитної політики.................................................6

1.2 Механізми грошово-кредитної політики....................................................11

1.3 Принципи грошово-кредитної політики.....................................................26

Розділ 2

Особливості грошово-кредитної політики в Україні.

  2.1 Аналіз і Оцінка ефективності грошово-кредитної політики НБУ підчас становлення ринкової економіки.......................................................................29

  2.2 Характеристика  грошово-кредитної політики НБУ на сучасному етапі......................................................................................................................49

Розділ 3

3. Напрямки грошово-кредитної політики на 2010 рік...................................52

Висновки................................................................................................................56

Література..............................................................................................................58

Вступ

Розглядаючі грошово-кредитну політику в умовах ринкової економіки особливо важливим є розуміння її суті, цілей, механізму і інструментів реалізації. Грошово-кредитна політика є складовою економічної політики держави, одночасно реалізує як політичні, так і економічні цілі.

Суть грошово-кредитної політики полягає в сукупності економічних і адміністративних заходів держави і Національного банку, направлених на використання економічних інструментів грошово-кредитного механізму для здійсненню впливу на суб'єкти грошово-кредитного ринку з метою стабілізації національної грошової одиниці, регулювання пропозиції грошової маси, ліквідності і кредитоспроможність банківських інститутів для забезпечення необхідного економічного зростання, зайнятості і заборони інфляційних процесів.

Наразі, грошово-кредитна політика ототожнюється з монетарною політикою НБУ. Основною метою такої політики є стабілізація національної грошової одиниці і грошового ринку за рахунок контролю і управління емісією грошей і банківською системою. Але реалізувати це завдання в умовах перехідної економіки монетарна політика може тільки в сукупності з фіскальною політикою держави, причому і фіскальна, і грошово-кредитна політика повинні складати єдиний механізм досягнення конкретної мети на відповідному етапі. Хоча грошово-кредитна і фіскальна політика виступають як окремі складені досягши кінцевого макроекономічного результату, ефективність їх дій полягає у визначенні тактичних цілей і у взаємодії в ході їх реалізації. Таку взаємодію визначає ефективність і дієвість як кожній окремою складеною, так і в цілому економічної політики держави.

Актуальність дослідження засад грошово кредитної політики України має наукову та економічну актуальність:

Наукова актуальність зумовлена потребою в дослідженні досвіду та тенденцій здійснення грошово-кредитної політики в Україні на всіх пройдених етапах формування та становлення грошово-кредитної системи України та економіки країни в цілому. В можливості викристалізувати певні дієві інструменти та механізми з урахуванням особливостей України, та їх вдале застосування для розробки стратегіїї подальшого розвитку грошової системи України та впровадження цієї стртегії.

Економічна актуальність базується на тому, що НБУ наразі є одним з  головних чинників при виході країни з фінансово-економчної кризи та від ефективності теперішніх та майбутніх дій залежить не лише внутрішній стан грошово-кредитної системи, економіки України але й можлива спвіпраця із міжнародними фінансовими інституціями, чия допомога може виявитись вирішальною при вирішенні поточних проблем  та складнощів, із якими вітчизняна фінансова система може зіткнутися у майбутньому.

Мета і завдання дослідження. Метою курсового дослідження є теоретико-методологічний аналіз сутності й особливостей механізмів грошово-кредитної політики України, її субєктів також аналіз засад політики у минулому, теперішньому та прогнозування певних напрямів та аспектів здійснення грошово-кредитної політики у майбутньому.

Обєктом дослідження у своїй роботі , а саме у першому розділі, автор обрав теоретичні засади грошово-кредитної політики, розглянувши її види та її інструменти.

У другому розділі увага приділяється саме головному субєкту грошово-кредитної політики , НБУ, та досвіду здійснення ним відповідної політики на певних часових проміжках.

Як приклад було вивчено та аналізовано дії НБУ в період кризи 1992-1993 рр, дефолту 1998 року та сучасної фінансово-економічної кризи.

У третьму розділі мова йдеться про сучасний стан країни разом із аналізом засад грошово-кредитної політики на 2010 рік.

Предмет дослідження – грошово-кредитна політика НБУ як явище процесу управління фінансовою системою України.

Методи дослідження.

Вибір методів дослідження зумовлений поставленою метою та особливостями об’єкта пізнання. Для реалізації мети й завдань дослідження був використаний комплекс сучасних загальнонаукових методів і підходів, а саме: системний підхід та системний аналіз – для вивчення інструментів та типів грошово-кредитної політики залежно від економічної ситуації; історичний і логічний методи – для аналізу літературних і документальних джерел в історичній ретроспективі; порівняльний аналіз – для порівняння різних видів та методів впровадження грошово-кредитної політики НБУ залежно від історичного неріоду та тогочасної фінансово-економічної ситуації; контент-аналіз – для вивчення нормативно-правової бази України, аналітики та статистики щодо макроекономічних показників України та результатів діяльності НБУ; діалектичний і комплексний аналіз та метод систематизації – для вивчення основних теорій, концепцій, ідей, поглядів, визначення вихідних умов, конкретизації напрямів та методики проведення дослідження.

Отже, метою  даної роботи є розгляд і дослідження грошово-кредитної політики України та визначення пріоритетних напрямів її вдосконалення.

Розділ 1

Теоретичні засади грошово-кредитної політики.

1.1

Поняття і цілі грошово-кредитної політики

Кожна країна, залежно від форми політичного устрою, визначає основні напрями свого соціально-економічного розвитку. Товарна форма господарювання базується на ринковому механізмі взаємозв'язку між суб'єктами господарської діяльності. Даний взаємозв'язок грунтується, з одного боку, на дії об'єктивних економічних законів товарного виробництва, з іншого боку, на прагненні реалізації своїх суб'єктивних потреб і інтересів кожним індивідуумом. Об'єднання об'єктивного і суб'єктивного в конкретній формі господарювання породжує одну з головних суперечностей ринкової економіки. Функціонуючи на дії об'єктивних економічних законів, ринкова економіка прагне розвиватися, використовуючи механізм саморегулювання. Така точка зору була в основі економічних концепцій саморегулювання і економічної рівноваги ринку. Так, Ж-Б. Сей в своїй роботі «Трактат політичної економії» (1803 р.), розглядаючи процес функціонування ринкових відносин, стверджува, що кожен товаровиробник виготовивши продукт прагне його реалізувати, а отримавши гроші старається їх позбавитися. купивши необхідні йому товари. Ж-Б Сей встановив, що у сфері реалізації існує тотожність, яка автоматично встановлює економічну рівновагу в ринковому господарстві. Слабкий розвиток продуктивних сил і товарного виробництва не породжував характерних для ринкового виробництва суперечностей, пов'язаних з кризами перевиробництва, періодичного порушення економічної рівноваги і структурної диспропорції в ринковому господарстві. У такій схемі реалізовувалися інтереси кожного товаровиробника, який виробляв стільки продукції, скільки міг реалізувати на ринку з прибутком для себе. Своєю чергою об'єктивні економічні закони ринку, механізм ринкового ціноутворення визначали необхідна кількість продукції для споживання. Реалізація такого взаємозв'язку породжувала теоретичні концепції про досконалість ринкового механізму саморегуляції.

Класична політична економія в роботах А. Сміта і д. Рікардо, грунтуючись на трудовій теорії вартості, прагнула визначити механізм ринкового саморегулювання як пропорційність між кількістю грошей, які знаходяться в обороту і загальною сумою цін товарної маси. Якщо дана пропорція піднімається, вступають в дію закони кількісної теорії і вартість грошей, як визначав Д. Рікардо, змінюється виключно залежно від їх кількості.

У подальших дослідженнях функціонування ринкового механізму в роботах Л. Мізеру, Е. Бем-баверка, Л. Вальраса були зроблені спроби поєднати принципи маржіналізма з теоріями грошей. Так, в своїй роботі «Елементи чистої політичної економії» Л. Вальрас вперше побудував систему рівнянь, за допомогою яких показав взаємозв'язок в економічній системі різних ринків. Він доводив, що вільна ринкова економіка може самостійно, без регулювання досягти стану загальної рівноваги, тобто, одночасної рівноваги на всіх ринках і в економічній системі в цілому. Дослідження Л. Вальраса мали фундаментальне значення для подальшого розвитку західної політичної економії. Так, Й. Шумпетер назвав головну роботу Вальраса «священним писанням» політичній економії. У подальшому теорію економічної рівноваги використовував в своїх дослідженнях один із засновників англійської політичної економії А. Маршалл, який в роботі «Принципи політичної економії» використовував математичний аналіз при вивченні попиту і пропозиції на ринках. Він виходив з позиції, що суперечність ринку вирішуються врівноваженістю між попитом і пропозицією, тобто відстоював можливість саморегуляції ринку[5, c.95].

Подальший розвиток товарного виробництва довів неможливість концепції про саморегуляцію ринкового механізму. Надзвичайний розвиток виробничих сил, зростання кількості товаровиробників- заглиблювали спеціалізацію і кооперацію, що створювало об'єктивні умови для появи великої кількості фінансово-кредитних інститутів, які, з одного боку, вирішувало суперечності взаємозв'язку між суб'єктами господарювання, а, з іншого, робили цей взаємозв'язок складнішим. Все це і, перш за все, впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, необхідність структурної перебудови, поява нових технологій служить об'єктивною основою циклічності економічного розвитку товарного виробництва. Ринкова економіка, як визначив в своїх роботах Й. Шумпетер. в процесі свого розвитку підлягає обов'язковому впливу інституційних і політичних чинників Держави. У своїй роботі «Соціалізм, капіталізм і демократія» (1942 р.), він доводив, що для прогресу економіки головним з не стільки кількісні зростання, а якісні зміни і інновації. Відповідно зростає роль підприємця, його вплив на економічні процеси. Суб'єктивність такого впливу об'єктивно вимагає державного втручання.

Різні економічні школи неоднозначне підійшли до форм втручання держави в економічні процеси і цілей грошово-кредитної політики держави. Представники Кейнсіанської доктрини і прихильники школи Чікагського монетаризму М. Фрідмена по-різному визначали причини економічних суперечностей і форми державної грошово-кредитної і фіскальної політики. Але як показав наступний розвиток економічної теорії, прихильники цих шкіл в сучасних умовах прийшли до загального висновку, який об'єднує ці напрями в економічній теорії неокласичного синтезу.

Для визначення об'єктивної необхідності грошово-кредитної політики особливо важливо правильно зрозуміти її суть, цілі, інструменти і механізм реалізації. Кожна грошово-кредитна політика, яка проводиться державою одночасно реалізує як політичні, так і економічні цілі. Політичні цілі визначаються державним пристроєм, існуючою законодавчою базою і соціально-політичним напрямом розвитку суспільства, які реалізують органи державної влади і державного управління. І сьогодні досягнення політичних цілей неможливе без вирішення соціально-економічних проблем. Відповідній дійсності стан економіки є матеріальною базою для політичного розвитку суспільства, не можливо побудувати матеріально високорозвинуте суспільство з високим ступенем соціального захисту кожного громадянина в умовах загострення економічних суперечностей і падіння виробництва. Тому політичні і економічні цілі сьогодні не можна розглядати і реалізовувати окремо, а тільки в сукупності, як одне ціле.

При цьому необхідно вказати, що можна визначити загальноекономічні цілі економічної політики держави, які носять стратегічний характер, і конкретні цілі грошово-кредитної політики, які мають тактичне значення, чи носять автономний характер.

За своєю суттю грошово-кредитна політика - це державне регулювання сфери грошового звернення і кредитного відношення. Основна мета такої політики підпорядкована загальноекономічній політиці держави і направлена на досягнення економічної стабільності і прогресу в умовах оптимального рівня основних макроекономічних показників. Ми бачимо, то цілі загальноекономічної політики держави і грошово-кредитної політики в кінцевій меті збігаються, але при цьому слід зазначити, що на короткострокових етапах вони можуть не збігатися. Слід відзначити, що загальна цільова спрямованість грошово-кредитної політики не тільки не заперечує, а передбачає визначення її автономних цілей. Останні прийнято розглядати в теорії грошей як тактичні цілі грошово-кредитної політики. Цим визначенням знову ж таки можна підкреслити структурну підлеглість всього комплексу грошово-кредитної політики макроекономічним завданням. Але при цьому необхідно вказати, що в конкретній економічній ситуації, грошово-кредитна політика може не збігатися з кінцевою метою. Ми бачимо, що грошово-кредитна політика має гнучкіші важелі для оперативного втручання держави з метою реалізації тактичних цілей, які можуть бути проміжним етапом на шляху до макроекономічної стабільності.