Управління фінансовими ресурсами підприємства

У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню  підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків учасників) або акціонерного (шляхом додаткової емісії й реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути надавана їм безоплатна фінансова допомога (як правило, така допомога надається лише окремим державним підприємствам різного рівня). У число інших зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів входять безкоштовно передані підприємству матеріальні й нематеріальні активи, що включаються до складу його балансу.

Збільшення власного капіталу підприємства пов’язано насамперед з управлінням формуванням його власних фінансових ресурсів.

Основним завданням  цього управління є забезпечення необхідного рівня самофінансування розвитку господарської діяльності підприємства у майбутньому періоді.

Метою аналізу формування власних фінансових ресурсів підприємства у попередньому періоді є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства.

На першій стадії вивчаються загальний обсяг формування власних  фінансових ресурсів, відповідність  темпів приросту власного капіталу темпам приросту активів і обсягу реалізованої продукції підприємства, динаміка питомої ваги власних ресурсів у загальному обсязі формування фінансових ресурсів у перед плановому періоді.

На другій стадії аналізу  розглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. Насамперед визначається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість залучення власного капіталу з різних джерел.

На третій стадії аналізу  оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві у перед плановому періоді. Критерієм такої оцінки є показник «сума приросту чистих активів підприємства». Його динаміка відображає тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами.

Управління формуванням  власних фінансових ресурсів підприємства здійснюється зазначеними нижче основними етапами.

Загальна потреба у  власних фінансових ресурсах визначається за такою формулою:

де  - загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства у плановому періоді;

- загальна потреба  в капіталі  на кінець планового періоду;

- планова питома вага власного  капіталу в загальному його  обсязі;

- сума власного капіталу на  початок планового періоду;

- сума прибутку, що спрямовується  на споживання у плановому  періоді.

Розрахована загальна потреба  охоплює необхідну суму власних  фінансових ресурсів, сформованих за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

Оцінка вартості залучення  власного капіталу з різних джерел проводиться у розрізі основних елементів власного капіталу, сформованого за рахунок внутрішніх і зовнішніх  джерел. Її результати є основою  розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, які забезпечують приріст власного капіталу підприємства.

 

Рис.1.4 Основні етапи управління формуванням власних фінансових ресурсів підприємства

 

Перед тим як звертатись до зовнішніх джерел формування власних  фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їх формування за рахунок внутрішніх джерел. Оскільки основними плановими внутрішніми  джерелами формування власних фінансових ресурсів є сума чистого прибутку й амортизаційні відрахування, то насамперед у процесі планування цих показників необхідно передбачити можливість їх росту за рахунок різних резервів.

Метод прискореної амортизації  активної частини основних засобів збільшує можливості формування власних фінансових ресурсів за рахунок цього джерела. Однак варто мати на увазі, що зростання суми амортизаційних відрахувань у процесі проведення прискореної амортизації окремих видів основних засобів призводить до відповідного зменшення суми прибутку. Тому при пошуку резервів росту власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел варто виходити з необхідності максимізації сукупної їх суми, тобто з такого критерію:

ЧП + АВ

,

де – ЧП – плановий обсяг чистого прибутку підприємства;

АВ – планова сума амортизаційних відрахувань;

  - максимальна сума власних фінансових ресурсів, що формуються за рахунок внутрішніх джерел.

Обсяг залучених власних  фінансових ресурсів із зовнішніх джерел покликаний забезпечити ту їх частину, яку не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел фінансування. Якщо сума залучених за рахунок внутрішніх джерел власних фінансових ресурсів повністю забезпечує загальну потребу в них у плановому періоді, то в залученні цих ресурсів за рахунок зовнішніх джерел немає необхідності.

Потреба в залученні  власних фінансових ресурсів за рахунок  зовнішніх джерел розраховується за такою формулою:

,

де - - потреба в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел;

- загальна потреба у власних  фінансових ресурсах підприємства  у плановому періоді;

- сума власних фінансових  ресурсів, яку планується залучити  за рахунок внутрішніх джерел.

Забезпечення задоволення  потреби у власних фінансових ресурсах за рахунок зовнішніх джерел планується за рахунок залучення  додаткового пайового капіталу (власників  або інших інвесторів), додаткової емісії акцій або за рахунок інших джерел.

Процес оптимізації  співвідношення внутрішніх і зовнішніх  джерел формування власних фінансових ресурсів ґрунтується на таких критеріях:

а) забезпеченні мінімальної  сукупності вартості залучення власних  фінансових ресурсів; якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів  за рахунок зовнішніх джерел істотно перевищує планову вартість залучення позикових засобів, то від такого формування власних ресурсів варто відмовитися;

б) забезпеченні збереження управління підприємством його початковими  засновниками; зростання додаткового пайового або акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може призвести до втрати такого управління.

Ефективність розробленої  політики формування власних фінансових ресурсів оцінюється за допомогою коефіцієнта  самофінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді. Його рівень повинен відповідати поставленій меті.

Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства розраховується за такою формулою:

,

де  - коефіцієнт самофінансування майбутнього розвитку підприємства;

ВФР – плановий обсяг формування власних фінансових ресурсів;

- плановий приріст активів  підприємства;

- плановий обсяг витрачання  власних фінансових ресурсів підприємства на цілі споживання.

Успішна реалізація розробленої  політики формування власних фінансових ресурсів пов’язана з рішенням таких  основних завдань:

- забезпечення максимізації  формування прибутку підприємства  з урахуванням припустимого рівня  фінансового ризику;

- формування ефективної  політики розподілу прибутку (дивідендної  політики) підприємства;

- здійснення додаткової  емісії акцій або залучення  додаткового пайового капіталу.

1.3 Склад позикового  капіталу підприємства та механізм  його залучення

Ефективна фінансова  діяльність підприємства неможлива  без постійного залучення позикових  ресурсів. Використання позикового капіталу дозволяє істотно розширити обсяг  господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне  використання власного капіталу, прискорити формування різних цільових фінансових фондів, а в остаточному підсумку – підвищити ринкову вартість підприємства.

Хоча основу будь-якого бізнесу  становить власний капітал, на підприємствах  ряду галузей економіки обсяг  використовуваних позикових коштів значно перевищує обсяг власного капіталу. У зв’язку з цим управління залученням і ефективним використанням позикових коштів є однією з найважливіших функцій управління фінансами, яка спрямована на забезпечення досягнення високих кінцевих результатів господарської діяльності підприємства.

Позиковий капітал, що використовується підприємством, характеризує в сукупності обсяг його фінансових зобов’язань (загальну суму боргу). Ці фінансової зобов’язання в сучасній господарській практиці диференціюються в зазначений нижче спосіб (рис. 1.5).

У процесі розвитку підприємства в  міру погашення його фінансових зобов’язань  виникає потреба в залученні  нових позикових ресурсів. Джерела  й форми залучення позикових  коштів підприємством досить різноманітні. Класифікація позикових коштів, що залучаються підприємством, за основними ознаками наведена на рис. 1.6.

З урахуванням класифікації позикових  коштів диференціюються методи управління їх залученням. Управління залученням позикових коштів являє собою  цілеспрямований процес формування з різних джерел і в різних формах відповідно до потреб підприємства у позиковому капіталі на різних етапах його розвитку.

Процес управління залученням позикових коштів підприємства здійснюється в зазначеній на рис. 1.7 послідовності.

 

Рис 1.5 Основні форми фінансових зобов’язань підприємства

 у складі позикового  капіталу

 

Метою аналізу залучення  й використання позикових коштів у попередньому періоді є виявлення  обсягу, складу й форм залучення  позикових коштів підприємства, а  також оцінка ефективності їх використання.

На першій стадії аналізу  визначається динаміка загального обсягу залучення позикових коштів у  досліджуваному періоді;  темпи цієї динаміки зіставляються з темпами  приросту суми  власних фінансових ресурсів, обсягів операційної й інвестиційної діяльності, загальної суми активів підприємства.

На другій стадії аналізу  визначаються основні форми залучення  позикових коштів, аналізується в  динаміці питома вага сформованих фінансового  й товарного кредиту, поточних зобов’язань  за розрахунками у загальній сумі позикових ресурсів, які використовуються підприємством.

Рис. 1.6 Класифікація позикових коштів підприємства

за основними ознаками

 

На третій стадії аналізу  визначається співвідношення обсягів  використовуваних підприємством позикових коштів за періодом їх залучення. У цих цілях проводиться відповідне групування використовуваного позичкового капіталу за цією ознакою, визначається динаміка співвідношення коротко- і довгострокових позикових коштів підприємства і їх відповідність обсягу використовуваних оборотних і необоротних активів.

На четвертій стадії аналізу визначається склад конкретних кредиторів підприємства  й умови  надання ними різних форм фінансових і товарного (комерційного) кредитів. Ці умови аналізуються з позиції їх відповідності кон’юнктурі фінансового й товарного ринків.

 

Рис. 1.7 Процес управління залученням позикових коштів підприємства

 

На п’ятій стадії аналізу  визначається ефективність використання позикових коштів у цілому й за окремими їх формами на підприємстві. Для цього використовуються показники  оборотності  й рентабельності позикового капіталу, розглянуті раніше перша  група цих показників зіставляється у процесі аналізу із середнім періодом обороту власного капіталу.

Результати проведеного  аналізу є основою оцінки доцільності  використання позикових коштів на підприємстві у сформованих обсягах і формах.

Визначення цілей залучення  позикових коштів у майбутньому періоді. Ці засоби залучаються підприємством на строго цільовій основі, що є однією з умов наступного їх використання. Основними цілями залучення позикових коштів підприємства є:

а) поповнення необхідного  обсягу постійної частини оборотних активів – у цей час більшість підприємств, що здійснюють виробничу діяльність, не мають можливості фінансувати повністю цю частину оборотних активів за рахунок власного капіталу; значна частина цього фінансування здійснюється за рахунок позикових ресурсів;

б) забезпечення формування змінної частини оборотних активів  – яку б модель фінансування активів  не використовувало підприємство, у  всіх випадках змінна частина оборотних  активів частково або повністю фінансується за рахунок позикових ресурсів;