Управління активами інституційних інвесторів

В Україні  ж спостерігається протилежна ситуація: банкам належить не більше десяти компаній з управління активами, а їх переважною більшістю володіють товариства з обмеженою відповідальністю, офшорні  компанії та фізичні особи. В той  же час, поки вітчизняні банки не бачать перспектив, що їх надають власні професійні учасники інвестиційного ринку, міжнародні банківські структури займають привабливу фінансову нішу.

Створення власної  дочірньої структури, яка є професійним  учасником ринку спільного інвестування надає комерційному банку низку  переваг:

-  Використання власної філіальної мережі надасть можливість просувати продукти інвестиційних фондів на значній території країни, а також збільшити дохідну статтю банків за рахунок комісійної винагороди при розміщенні та викупі цінних паперів інвестиційних фондів;

-  Використання значної клієнтської бази комерційних банків для накопичення коштів у інвестиційних фондах;

-  Нижчі вимоги до формування резервів на активи фонду;

-  Незначні витрати на створення КУА;

-  Відсутність витрат на додаткове приміщення, обладнання та персонал.

Одним із прикладів  використання переваг від заснування власної КУА на відчизняному ринку банківських послуг є АКІБ «Укрсиббанк»: КУА «УкрСиб Эссет Менеджмент», створена банком 25 грудня 2003 року досить продуктивно реалізовує клієнтам через мережу відділень АКІБ «Укрсиббанк» набори інвестиційних продуктів, які дозволяють реалізувати стратегії інвесторів з різним рівнем дохідності та ризику. [19]

Надзвичайно продуктивною може виявитися співпраця  комерційних банків та сектору недержавного пенсійного забезпечення.

Кооперація  з банківськими установами та страховими компаніями могла б вирішити основну  проблему НПФ на сучасному етапі  – збільшення маштабів залучення населення до участі в НПФ, адже суттєвим фактором, що негативно впливає на розмір інвестиційного доходу НПФ є те, що розмір залучених пенсійних внесків є незначним для забезпечення можливості здійснення диверсифікації пенсійних активів у доходні фінансові інструменти.

В свою чергу, заснування власного корпоративного НПФ  створює для комерційного банку  можливість не лише підвищити матеріальну  зацікавленість працівників, але й  використовувати активи НПФ для  інвестування шляхом викупу НПФ цінних паперів банку.

Крім того, надзвичайно вигідною є співпраця  НПФ із інвестиційними фондами, адже останні можуть здійснювати прибуткові середньострокові вкладення коштів НПФ. Згідно із Законом «Про банки  і банківську діяльність» банки  можуть здійснювати об’єднання таких  типів: банківська корпорація, банківська холдингова група та фінансова холдингова група. В даному випадку комерційний  банк створює єдину структуру  із страховою компанією, засновує КУА, що здійснює управління активами інвестиційного та пенсійного фондів.

Організація діяльності фінансового інтеграційного угрупування АКІБ «Укрсиббанк» включає в себе риси одночасно двох моделей інтегрованого фінансового бізнесу: моделі стратегічного альянсу (АКІБ «Укрсиббанк» надає страховій компанії АХА та ЗАТ КУА «Укрсиб Eccet menedgment» агентській послуги, використовуючи власний фронт-офіс як канал продажів стандартизованих страхових та інвестиційних продуктів) та M&A-моделі (АКІБ «Укрсиббанк» володіє 99,94%  акцій ЗАТ КУА « Укрсиб Eccet menedgment» та 49,99% акцій СК "АХА-Україна"). [9]

Така організація  діяльності вже виправдала себе: в  умовах фінансової кризи та мораторію  на видачу нових кредитів, росту  частки проблемних активів в існуючому  кредитно-інвестиційному портфелі банку, комісійний дохід банку  від продажів страхових полісів (15%) є майже єдиним джерелом стабільного доходу банку. Процес зумовлений необхідністю забезпечити клієнтам комплексне обслуговування. Адже для збереження наявних і залучення нових клієнтів недостатньо запропонувати їм вигідні умови. Для підвищення конкурентоспроможності банкам необхідно розвивати увесь фінансових спектр послуг фінансового посередництва – як для юридичних, так і для фізичних осіб. Модель фінансового супермаркету має значний потенціал зацікавленості з боку як самих операторів фінансових ринків, так і їхніх клієнтів. Існує одна загальна перевага: завжди простіше і зручніше прийти в один офіс, де вам гарантовано нададуть максимально поширений спектр фінансових послуг.  

Основна вигода для продавців полягає у розширенні свого представництва на ринку і  в роботі з конкретною та зацікавленою адресною аудиторією, а, відповідно, і  в збільшенні обсягів продажу  послуг. При цьому надання різних фінансових послуг за однією торговою маркою і в одному офісі економить  адміністративні, управлінські, маркетингові й технологічні ресурси. Така співпраця  підвищує конкурентоспроможність кожної фінансової установи, що входить до складу фінансового супермаркету, а  також стимулює розвиток культури обслуговування споживачів.

ВИСНОВКИ

Однією з  головних особливостей сучасної економіки  розвинених країн є провідна роль фінансової системи, яка проявляється не тільки в забезпеченні умов зростання  і прогресивних зрушень у галузевій  структурі, а й у динаміці ділових  циклів. Інституційні інвестори (банки, страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди) виконують важливі функції, трансформуючи вільні кошти бізнесу  і заощадження домогосподарств  в інвестиції. При цьому зміни  ситуації на фінансовому ринку стають одним з головних показників зростання  або спаду в економіці.

На інвестиційному ринку України сьогодні діє понад  тисячу різних посередників (і щороку їхня кількість зростає, так само як і обсяги їх активів), які виконують  безліч посередницьких операцій і, взаємодіючи  між собою, формують його інфраструктуру.

Лібералізація фінансового сектору та нові тенденції  розвитку світової економіки розширили  можливості інституціональних інвесторів розвинених країн щодо надання нових  послуг і використання сучасних фінансових інструментів. Поширення отримують  зручні для індивідуального інвестора  акції фінансових посередників. Інституційні інвестори стають головними власниками акціонерного капіталу і вирішують  питання його використання, а також  пов'язані з цим права керування. Вони максимізує прибуток для інвесторів і конкурують за фонди на основі високопрофесійного формування портфелів  цінних паперів.

Система інституційного інвестування є в даний час  досить розгалуженою і потребує певної класифікації. Інституційні інвестори  – це учасники фінансового ринку, які грають провідну роль в процесі  трансформації заощаджень в інвестиції, акумулюючи засоби індивідуальних зберігачів (як правило, шляхом випуску власних  боргових зобов'язань або на довірчій основі), що використовуються для інвестування в фінансові та матеріальні активи (частіше всього в цінні папери), диверсифікуючи інвестиційні вкладення, тим самим зменшуючи ризики, і  одержують інвестиційний дохід. Інституційні інвестори, залучаючи  кошти індивідуальних інвесторів, які  потім вкладають у цінні папери інших емітентів, суттєво впливають на функціонування ринку цінних паперів і його активність, що визначена, зокрема, такими обставинами:

1. Інституційні  інвестори мають більше коштів, ніж окремо взяті фізичні особи;

2. Індивідуальні  інвестори купують цінні папери  з власного інтересу, а інституційні  намагаються поєднати його зі  справами емітента;

3. Інституційні  інвестори зацікавлені у тому, щоб брати участь у щоденному  управлінні справами емітента.

Діяльність  інституціональних інвесторів знижує ризикованість інвестицій і на внутрішньому, і на міжнародному фондовому ринку.

Акумулюючи  кошти зберігачів, вони диверсифікують портфель фінансових інструментів, ефективно  вирішуючи завдання стабілізації співвідношення ризику та прибутковості. Саме тому однією з важливих особливостей розвитку фінансового  ринку є те, що індивідуальні інвестори  передають управління своїми портфелями професійним фінансовим посередникам.

Незважаючи  на ряд проблем і невпевненість  щодо швидкого виходу глобальної економіки  з рецесії, на початку 2011 року на ринках переважали позитивні настрої, що підкріплювалися поступовим поліпшенням макроекономічної ситуації та корпоративної статистики як розвинених ринків, так і тих, що розвиваються.

Зорієнтованість вітчизняного фондового ринку здебільшого  на міжнародну кон’юнктуру і очікування притоку капіталу посприяли індексам українських акцій у 1-му кварталі 2011 року значно випередити закордонні аналоги. Це зумовило і динаміку ІСІ.

У 1-му кварталі кількість компаній з управління активами продовжувала зменшуватися, підтверджуючи тенденцію концентрації ринку на тлі подолання наслідків  фінансової кризи та підвищення нормативів капіталу КУА. Водночас, інститути спільного  інвестування продемонстрували зворотню тенденцію – збільшення чисельності учасників ринку, хоч і повільнішими темпами, ніж у попередні квартали.

Отже, на тлі  активного росту ринку цінних паперів, найбільш популярними, зокрема  серед корпоративних інвесторів, зареєстрованих за кордоном, були відкриті фонди, які в цілому й були найуспішнішими у 1-му кварталі 2011 року. Однак при корекції фондового ринку найбільших втрат зазнають також саме вони.

Загалом, враховуючи затяжне відновлення довіри до банківського сектора і поступове зниження депозитних ставок, разом із підвищенням  доходності інвестицій на фондовому  ринку, привабливість ІСІ зростає, хоча для широкого кола громадян України  вони ще тривалий час залишатимуться не затребуваними.  

ІСІ стикаються з низкою специфічних проблем: недостатня кількість консалтингових та інформаційних  центрів, маркетингових фірм; ситуацію ускладнила світова фінансова криза, що іще більше підірвало довіру даного інвестиційного інструменту серед  населення; недостатність на внутрішньому ринку надійних фінансових інструментів, в які можуть вкласти залучені кошти компанії з управління активами. В Україні відсутні механізми  участі в приватизаційних процесах інституційних інвесторів та має  місце невиправданий дисбаланс  у рівнях оподаткування доходу від  інвестицій в різних фінансових установах.

Правові норми  регулювання діяльності учасників  фондового ринку певною мірою  залишилися у спадок від радянської економічної системи, і Україна  ще не набула власного досвіду в  цій сфері.

Заслуговує  на увагу інвестиційна сфера Німеччини, специфіка економіки якої полягає  у тому, що навіть ті фінансові інститути, які здійснюють інвестування на ринку  цінних паперів, регулюються тим  же законодавством, що й банки. Базою  для функціонування інвестиційних  фондів є Закон «Про інвестиційні компанії» (KAGG), згідно з яким інвестиційні компанії визнаються кредитними установами і на них поширюються всі відповідні законодавчі норми, в тому числі  дія Закону «Про кредитні установи». Вони підлягають контролю з боку Федерального відомства по нагляду за кредитними установами.

Найрізноманітніше за формами організації та масштабністю спільне інвестування у Сполучених Штатах Америки, для яких традиційними є заборона або жорсткі обмеження на операції банків з цінними паперами, бо саме ці фінансові інструменти – оптимальні активи для розміщення коштів інститутів спільного інвестування. Банки Америки, в тому числі й інвестиційні, – один з елементів системи спільного інвестування, є керуючими їх коштами і суб’єктами, які акумулюють кошти.

До основних заходів, спрямованих на розвиток ІСІ  слід віднести наступні: удосконалення  системи  регулювання діяльністю ІСІ у відповідності до вимог  європейського законодавства; посилення  контролю за емітентами, цінні папери яких розміщені на організованому ринку; розширення інструментів для інвестування, доступних для ІСІ. Об’єктивною  необхідністю є внесення змін до ЗУ «Про інститути спільного інвестування»  з метою створення інвестиційних  фондів; пільгове оподаткування інвесторів, що вкладають кошти в ІСІ на довгий термін.

Важливим  напрямком вдосконалення управління діяльністю інституційних інвесторів є вдосконалення методології  розрахунку вартості чистих активів  ІСІ, спрощення процедури оформлення придбання цінних паперів ІСІ  та проведення інформаційно-роз’яснювальної  роботи з метою популяризації  серед населення України здійснення інвестицій у ринок ІСІ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року №435-IV.
2. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 року N 448/96-ВР // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 18 травня 2010 року N 2258-VI).
3. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 року N 2299-III // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 18 грудня 2008 року N 693-VI (чинність з 01.01.2010).
4. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 року N 1057-IV // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 16 квітня 2009 року N 1276-VI.
5. Аналіз діяльності інститутів спільного інвестування за 2010 рік // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http/funds.epravda.com.ua.
6. Бланк И.А. Основы инвестиционного менеджмента. – К.: Эльга-Н, Ника-Центр. – Т.2. – 2007. – 512 с. (Раздел 6, Глава 16, с. 172-266)
7. Быков А.В. и др. Биржевая торговля. ИСИ - что это такое? - Красноярск: Скиф, 2009.- 163с.
8. Ватаманюк З.Г., Кушнир Т.М. Развитие институционального инвестирования в Украине [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://books.efaculty.kiev.ua/trf/articles/5
9. Вітка Ю. В. Недержавні пенсійні фонди: особливості цивільно-правового статусу : автореф. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право, сімейне право, цивільний процес, міжнародне приватне право» / Ю. В. Вітка. — Львів, 2008. — 16 с.
10. Герасимчук З.В. Проблеми та перспективи становлення інноваційного потенціалу в регіонах України [Текст] / З. В. Герасимчук, Н. С. Куцай. - // Регіональна економіка : Науково-практичний журнал. - 2010. - № 1. - С. 48-52.
11. Дороніна І.І. Загальні принципи діяльності інституційних інвесторів// Інвестиції: практика та досвід. – 2009. – №6.
12. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Партин Г.О. Інвестиційний словник: Навч. посібник. – Львів: Видавництво «Бескид Біт», 2006. – 512 с.
13. Иванов Г.И. Инвестиции: сущность, виды, механизмы функционирования / Серия «Учебники, учебные пособия», Ростов н/Д: Феникс, 2002. – 352 с.
14. Иншаков О.В., Русскова Е.Г. Инфраструктура рыночного хозяйства: системность исследования // Вестник СПбГУ. Сер.5. Вып.2. – СПб., 2005. – С.28-37
15. Мертенс А. В. Инвестиции: курс лекций по современной финансовой теории., 7-е изд., - К.: Либідь, 2006.- 679 с.
16. Стирський М.В. Методологічні аспекти оцінки інвестиційної привабливості ринку акцій // Фінанси України. – 2008. - №2. – С.131-137.
17. Офіційний веб-сайт За інформацією Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ssmsc.gov.ua.
18. Офіційний сайт Державного комітету з цінних паперів та фондового ринку України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.smida.gov.ua.
19. Офіційний сайт Української асоціації інвестиційного бізнесу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uaib.com.ua/.
20. Розвиток фондового ринку і небанківських фінансових інститутів в Україні: ключові перешкоди і пріоритетні напрямки подальшого реформування: офіційна позиція Світового банку і Місії USAID // Міжнародний форум учасників фондового ринку. – 2007.