Управління активами інституційних інвесторів

(Великобританії, США, Німеччини, Японії, Канади, Франції, Італії).

Таким чином, вплив глобалізації фінансових ринків на інституційних інвесторів виявляється  в зростанні міжнародних інвестицій і трансграничній пропозиції ними своїх  послуг.

Спробуємо систематизувати  чинники, що впливають на розвиток інституційних  інвесторів у розвинених країнах. Такий  підхід видається логічним, оскільки становлення й розвиток інституційних  інвесторів на ринках, що розвиваються, багато в чому повторює досвід розвинених країн.

Умовно чинники, що справляють вплив на розвиток інституційних  інвесторів, можна розділити на дві  групи: внутрішні та зовнішні.

Як внутрішні  можна розглядати чинники, що відображають особливості структури й організації  роботи інституційних інвесторів, а  також ефективність послуг, які надають  інституційні інвестори.

Інституційні  інвестори зробили диверсифікацію доступною для дрібних інвесторів. Наприклад, вони можуть запропонувати  можливість інвестицій у великі й  неподільні категорії активів, такі як права власності, які просто недоступні для дрібних інвесторів.

У розвинених країнах податкове законодавство  забезпечує клієнтів інституційних  інвесторів податковим режимом, який є  не гіршим, ніж для «прямих» інвесторів у цінні папери. Як правило, звільняються внески й доходи від активів, що входять  у портфелі інституційних інвесторів. Податкові системи мають свої особливості, але найбільш вдалою, із точки зору індивідуального інвестора, є система, коли оподатковуються  тільки виплати, які здійснюють інституційні інвестори своїм клієнтам (дрібним  інвесторам).

Наприклад, у  США при дотриманні ряду умов такі інститути колективних інвестицій, як взаємні фонди й об’єднані  інвестиційні трасти мають можливість не платити податок на дохід корпорацій. При цьому інвестори фондів платять  податок тільки при отриманні  виплат із фонду у формі дивідендів і відсотків і при продажу  цінних паперів фонду.

Надійність  функціонування інституційних інвесторів є необхідною умовою довіри населення  до цих фінансових посередників. Досвід розвинених країн дозволяє зробити  висновок, що надійність інституційних  інвесторів досягається за рахунок  розвиненої системи регулювання. Як правило, регулювання здійснюється на трьох рівнях: на рівні держави, на рівні саморегульованих організацій, на рівні внутрішніх систем регулювання  інституційних інвесторів.

Оскільки  інституційні інвестори практично  в усіх країнах є об’єктом законодавчого  регулювання, спрямованого на захист інтересів  дрібних інвесторів, інвестори можуть бути впевнені, що інститути належним чином управлятимуть їхніми коштами  й будуть захищати їх.

Ефективне регулювання, якому довіряють багато інвесторів, створює сприятливі умови, за яких інститути  можуть із успіхом просувати свої послуги на ринку.

Зовнішні  чинники, що впливають на розвиток інституційних  інвесторів, визначаються чинниками, що формують попит населення й компаній на послуги інституційних інвесторів. До них можна віднести:

– кризу солідарних пенсійних систем і розвиток накопичувальних  пенсійних систем;

– зростання  добробуту населення;

– конкуренцію.

В Україні  все ще спостерігається слабкий  рівень розвитку інституційних інвесторів, але залученні ними активи з кожним роком поступово зростають. Історично  ключові позиції займають банківський  та страховий сектори фінансового  ринку, однак, необхідність у довготривалих  інвестиційних ресурсах та соціальна  необхідність у реформуванні пенсійної  системи спонукали нашу державу  до прийняття у 2003 році Закону України  «Про недержавне пенсійне забезпечення». Вказаний закон дав змогу запровадити  третій рівень пенсійної системи  і стимулював розвиток одного із видів  інституційних інвесторів, а саме недержавні пенсійні фонди.

Подальший розвиток інвестиційної діяльності інституційних  інвесторів на ринку цінних паперів  в Україні пов’язаний з удосконаленням нормативної бази, зокрема щодо системи  обліку та реєстрації прав власності  на цінні папери та захисту інвесторів. Інституційні інвестори можуть стабільно  функціонувати тільки в разі наявності  стійкої пропозиції вільних коштів і попиту на них, що мають форму  попиту на цінні папери і, відповідно, пропозиції. Основним джерелом коштів, які надходять на ринок цінних паперів, є заощадження населення.

Отже, поступові  інституціональні перетворення в економіці  України стимулюватимуть розвиток ринку цінних паперів.

1.2. Управляння  активами інституційних інвесторів  як вид професійної діяльності

Як правило, портфель інституційного інвестора  перебуває в професійному управлінні. Отже, прибутковість портфеля повинна  бути такою, щоб її вистачало і  на оплату гонорару інвестиційного менеджера, і на забезпечення інституційному інвестору  прийнятного доходу, який він би отримав без залучення інституційного керуючого. Інвестиційний менеджер може бути як внутрішнім по відношенню до керованої інвестиційної компанії, так і зовнішніх. Багато інституційних  інвесторів наймають інвестиційні компанії для управління своїми активами. Менеджери  таких компаній намагаються досягти  інвестиційних цілей клієнтів, а  ефективність їх діяльності часто залежить від обсягу активів, переданих в  управління. До організацій, які потребують в управлінні активами, належать страхові компанії, депозитні інститути та інвестиційні компанії.

Діяльність з управління активами інституційних інвесторів - професійна діяльність учасника фондового ринку - компанії з управління активами, що провадиться нею за винагороду від свого імені або на підставі відповідного договору про управління активами інституційних інвесторів.[2]

Ліцензію  на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з  управління активами інституційних  інвесторів (діяльності з управління активами) можуть отримати:

• компанія з управління активами;
• професійний адміністратор недержавних пенсійних фондів, юридична особа, що здійснює адміністрування недержавних пенсійних фондів відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення";
• банк - щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення".

Діяльність компаній з  управління активами регулюється такими нормативно – правовими актами:

- ЗУ «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»[3];

- ЗУ «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»[2];

- Цивільний кодекс України[1];

- ЗУ "Про недержавне пенсійне забезпечення"[4];

- нормативно-правових актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку з цього питання.

Компанія з управління активами - господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами ІСІ на підставі ліцензії, що видається Державною Комісією з цінних паперів і фондового ринку. Як господарське товариство КУА створюється і функціонує відповідно до Цивільного кодексу України та ЗУ «Про господарські товариства».

Діяльність  з управління активами ІСІ провадиться  компанією з управління активами на підставі ліцензії, що видається  Комісією в порядку, встановленому  законодавством, за поданням відповідної  саморегулівної організації на ринку цінних паперів, яка об'єднує компанії з управління активами.

Поєднання діяльності з управління активами інституційних  інвесторів з іншими видами професійної  діяльності на фондовому ринку забороняється, крім випадків, передбачених законом. (11, п. 5, розділ 1).

Умови отримання  ліцензії на діяльність з управління активами визначені у Ліцензійних умовах провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами), затверджених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 2006 р. N 341.

Діюче законодавство  України забезпечує достатньо високий  рівень захисту Інвесторів, що є  учасниками ринку інститутів спільного  інвестування (ІСІ).

На законодавчому  рівні права Інвесторів ІСІ захищені Законом України "Про інститути  спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)". [3]

Державним регулятором  ринку ІСІ виступає Державна комісія  з цінних паперів та фондового  ринку (ДКЦПФР), що здійснює моніторинг виконання законодавчих норм та вимог  з боку Компаній з управління активами (КУА).

З метою недопущення  зловживання КУА коштами інвесторів запроваджено розмежування функцій  управління активами спільного інвестування та їхнього зберігання. З цією ж  метою відокремлене зберігання та облік  активів інвестиційних фондів від  майна самої КУА.

Для зберігання грошових коштів та здійснення розрахунків  за операціями, пов'язаними з управлінням  інвестиційним фондом, відкривається  окремий банківський рахунок, а  для обліку прав на цінні папери, що перебувають в активах інвестиційного фонду, - окремий рахунок у цінних паперах у зберігача.

Зберігач (юридична особа, яка має відповідну ліцензію ДКЦПФР- як правило, це банк):

• здійснює контроль за відповідністю операцій з випуску, продажу, викупу й анулювання цінних паперів ІСІ регламенту, проспекту  емісії цінних паперів ІСІ та діючому  законодавству;

• щоквартально перевіряє правильність розрахунків  вартості чистих активів ІСІ, зроблених  КУА;

• контролює  проведення розрахунків за операціями з активами ІСІ і рух цінних паперів, які належать до активів  ІСІ;

• інформує ДКЦПФР про будь-які дії КУА, що не відповідають проспекту емісії цінних паперів  ІСІ або порушують регламент  ІСІ, закон чи нормативно-правові  акти Комісії;

• може вимагати скликання позачергових зборів акціонерів корпоративного інвестиційного фонду  при необхідності [3].

Зберігач  не має права розпоряджатися активами інвестиційного фонду - він забезпечує виконання операцій з активами ІСІ  та контролює дотримання КУА, що управляє активами інвестиційного фонду, норм законодавства, регламенту та інвестиційної декларації інвестиційного фонду.

У випадку, якщо КУА дає зберігачу будь-яке  розпорядження щодо операцій з активами фонду, що суперечать законодавству, зберігач не має права виконувати таке доручення. Зберігач повинен діяти виключно в інтересах інвесторів. Якщо він виявляє порушення з боку КУА, то зобов'язаний повідомити про це Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).

Але на цьому  контроль за діяльністю КУА не закінчується. Щорічно КУА повинна проходити  аудиторську перевірку. Аудиторській перевірці підлягають ведення бухгалтерського  обліку і складання звітності  щодо активів інвестиційних фондів, якими управляє КУА; перевіряється  також склад і структура активів  ІСІ тощо.

Завдяки такій  організації роботи КУА та ІСІ  гроші інвесторів захищаються від  нецільового використання, а також  дозволяють захистити активи ІСІ  від проблем, пов’язаних із фінансовим становищем самої КУА. Тому навіть банкрутство  КУА (як господарюючого суб’єкта) не є  загрозою для активів ІСІ (активи інвестиційного фонду можуть бути передані в управління іншій КУА; на активи ІСІ не розповсюджуються вимоги та зобов’язання КУА).

Основними органами, які здійснюють контроль діяльності КУА з боку інвесторів є Наглядова (Спостережна) рада ІСІ, а також, збори  акціонерів (для корпоративного інвестиційного фонду). Наглядова рада формується з  інвесторів, які придбали цінні папери ІСІ. Зокрема, до компетенції цих  органів належать такі питання як підписання і розірвання договорів  з КУА (затвердження відповідних  рішень та договорів); затвердження укладених  КУА договорів щодо активів ІСІ, сума яких перевищує встановлену  в регламенті ІСІ мінімальну вартість; затвердження договорів з аудитором (аудиторською фірмою), зберігачем, реєстратором (депозитарієм) на обслуговування ІСІ.

Контроль  з боку держави здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).

Регулювання діяльності КУА відбувається також  в рамках її членства у саморегулівній організації професійних учасників ринку цінних паперів (для КУА такою організацією є Українська асоціація інвестиційного бізнесу – УАІБ.

Зберігач, Аудитор  та Оцінювач є незалежними від  КУА компаніями. Відповідно до законодавства  їм заборонено придбавати інвестиційні сертифікати (акції) фондів які вони обслуговують в якості професійних  учасників ринку.

Інвестор  як співвласник активів інвестиційного фонду, законодавчо наділений досить широкими повноваженнями, спрямованими на контроль діяльності КУА.

Так, серед  іншого, Інвестор фонду має право:

- створювати  Наглядову раду фонду, яка контролює  діяльність КУА в частині управління  активами відповідного Фонду  (на умовах, передбачених Регламентом  фонду);

- на основі  рішень Наглядової ради і Загальних  зборів акціонерів (інвесторів) вносити  зміни до Інвестиційної декларації  та Регламенту фонду;

- проводити  рішення про заміну Аудитора, Зберігача Компанії з управління  активами у випадках, передбачених  Регламентом фонду; 

- отримувати  регулярну інформацію про діяльність  КУА відповідного фонду.[3]

Розглянути  всі можливі варіанти побудови відносин між КУА та ІСІ, враховуючи значну диверсифікацію класифікації самих  типів, видів та підгруп ІСІ –  буде довгим та невдячним завданням.

Актуальним  для ІСІ – є питання пов’язаності між КУА, ІСІ, учасниками/акціонерами  і менеджментом сторін та тими активами (в першу чергу: акцій і корпоративні права), які ІСІ тримає у своїх  активах. Хоча критерії пов’язаності ІСІ відрізняються від встановлених Антимонопольним комітетом України, але зміст статті 3 Закону – може суттєво ускладнити побудову корпоративної  структури сторонам.