Управління активами інституційних інвесторів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«Ринок  фінансових послуг»

на тему:

«Управління активами інституційних  інвесторів»

 

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ІНСТИТУЦІЙНИХ ІНВЕСТОРІВ 6

1.1. Інституційні інвестори як учасники фінансового ринку: поняття та характеристика 6

1.2. Управляння активами інституційних інвесторів як вид професійної  діяльності 13

1.3. Генезис наукової думки з питань управляння активами інституційних інвесторів 18

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ДІЯЛЬНОСТІ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ІНСТИТУЦІЙНИХ ІНВЕСТОРІВ В УКРАЇНІ 24

2.1. Загальна характеристика розвитку інституціональних інвесторів в  Україні 24

2.2. Особливості професійної діяльності з управляння активами на  вітчизняному ринку фінансових послуг 32

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ДІЯЛЬНОСТІ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИХ ІНВЕСТОРІВ В УКРАЇНІ 40

3.1. Зарубіжний досвід з управляння активами інституціональних інвесторів та можливості його адаптації в Україні 40

3.2. Концептуальні основи розвитку послуг з управляння активами в Україні 45

ВИСНОВКИ 50

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 54

 

 

 

ВСТУП

Актуальність. Світова економіка є структурою, яка постійно еволюціонує. Матеріальну основу її розвитку забезпечує фінансова система. Одними з головних учасників цієї системи є інвестори, які приймають рішення про вкладення власних, позикових та залучених коштів в об’єкти інвестування. У сучасних умовах ринкової економіки за характером участі в інвестиційному процесі інвестори поділяються на індивідуальних та інституціональних.

Інвестиції є основою  розвитку підприємств, окремих галузей  та економіки країни в цілому. Від  уміння інвестувати залежить розквіт  чи занепад власного виробництва, можливості вирішення соціальних й екологічних  проблем, сучасний рівень і потенційний  динамізм фізичного, фінансового та людського капіталів.

Окрім крупних інвесторів, які здійснюють капітальні інвестиції в розвиток підприємств, суттєвим внутрішнім джерелом фінансових (портфельних) інвестицій у будь-якій країні є заощадження дрібних потенційних інвесторів, а найбільш поширеним та привабливим механізмом їх залучення до різних ланок економіки (державного сектору, корпоративного або банківського) є спільне інвестування як об'єднання коштів багатьох суб'єктів з метою їх розміщення у цінні папери, що є предметом діяльності спеціальних підприємницьких структур - інститутів спільного інвестування.

ІСІ є обов’язковими учасниками сучасного фондового ринку, що професійно трансформують вільні кошти бізнесу  й заощадження домогосподарств  в інвестиції. При цьому зміни  ситуації на фінансовому ринку стають одним з головних показників зростання  чи спаду в економіці.

З огляду на сучасні тенденції  світового ринку цінних паперів, актуальним видається виявлення  й аналіз причин, що лежать в основі підвищення ролі інститутів спільного  інвестування як фінансових посередників

Аналіз економіко-історичних даних свідчить про істотне зростання  ролі інститутів спільного інвестування, які зайняли домінуюче положення в сфері інвестиційної діяльності та накопиченні грошового капіталу. Крім того, існують якісні та кількісні підтвердження того, що сучасні соціально-економічні відносини не можуть ефективно розвиватися без участі цих інвесторів.

Вивченням механізмів функціонування інститутів спільного інвестування на сучасному етапі розвитку займаються такі зарубіжні вчені, як В. Шарп, Ф. Фабоцці, Ф. Девіс, Д. Кідуелл, Є. Жуков, В. Газман, В. Якімкін, О. Трегуб та інші. Розглядом окремих аспектів діяльності інститутів спільного інвестування займаються також українські економісти, серед яких: А. Оленчік, А. Пересада, О. Грищенко, В. Іванченко, О. Вересюк, В. Кабанов, З. Ватаманюк, А. Семенов, О. Чаусовський та інші.

Незважаючи на значні досягнення в дослідженні діяльності інститутів спільного інвестування, залишаються  ще питання, які недостатньо або повністю не досліджені. До таких питань відносяться: періодизація етапів еволюції системи інституціональних інвесторів; класифікація організаційних форм ІСІ; теоретичний та статистичний аналіз ролі ІСІ у вирішенні виробничо-економічних, фінансово-інвестиційних та соціальних завдань.

Зважаючи на це, актуальним є визначення важливих аспектів діяльності інститутів спільного інвестування.

Мета курсової роботи: дослідити  теоретичні та практичні аспекти  функціонування ІСІ в Україні  та обґрунтувати напрямки їх розвитку.

Відповідно до мети робота має такі завдання:

У першому розділі:

• розглянути поняття та роль інституційних інвесторів як учасників фінансового ринку;
• розглянути управляння активами інституційних інвесторів як вид професійної діяльності;
• дослідити генезис наукової думки з питань функціонування ІСІ;

У другому розділі:

• дати загальну характеристику розвитку інституціональних інвесторів в  Україні;
• визначити особливості професійної діяльності з управляння активами ІСІ на  вітчизняному ринку фінансових послуг;

У третьому розділі:

• дослідити зарубіжний досвід діяльності інституціональних інвесторів та можливості його адаптації в Україні;
• визначити концептуальні основи розвитку послуг ІСІ та їх нормативно-правове забезпечення.

Об'єктом дослідження є діяльність інститутів спільного інвестування в Україні.

Предмет дослідження: економічні відносини, що виникають в процесі функціонування ІСІ.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З  УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ІНСТИТУЦІЙНИХ  ІНВЕСТОРІВ

1.1. Інституційні  інвестори як учасники фінансового  ринку: поняття та характеристика

На сьогоднішній день можна нарахувати вже декілька десятків різноманітних видів інститутів які прийнято відносити до фінансових посередників. За специфікою діяльності, орієнтацією на окремі групи клієнтів та види фінансових активів, в які  вони вкладають кошти, можна виділити такі основні групи фінансових посередників:

- торговці  цінними паперами (дилери),

- банківські  установи (комерційні та ощадні  банки),

- інститути  довірчого управління майном (трасти  та трастові відділи комерційних  банків),

- добровільні  об’єднання індивідуальних заощаджень  та приватного кредитування (на  зразок ощадних та кредитних  асоціацій, кредитних союзів, компаній  приватного кредиту тощо),

- страхові  компанії (компанії по страхуванню життя та пенсійного страхування),

- недержавні  пенсійні фонди,

- інститути  спільного інвестування (інвестиційні  компанії та інвестиційні фонди).[7]

Починаючи з  другої половини шістдесятих років  в системі фінансового посередництва  відбулися значні структурні зрушення, результатом яких сталася концентрація фінансової могутності в руках відносно невеликої кількості організацій, відомих під узагальненою назвою - інституційні інвестори.

Поняття “інституційні  інвестори” використовується в економічній  літературі іноді як синонім поняття  “фінансовий посередник”. При цьому  вживання терміну “інституційний інвестор”  покликане підкреслити відмінність  структури, про яку йде мова, від  індивідуальних інвесторів, які володіють  портфелями, всі доходи від яких належать безпосередньо їм.

Належне місце  інституційних інвесторів на фінансових ринках забезпечується за рахунок наявності  певних переваг у конкурентній боротьбі перш за все з банківським сектором за фінансові ресурси. Можна виділити наступні характеристики цих інститутів спільного інвестування., які дозволили  їм зайняти свою нішу на ринку фінансового  посередництва, та з початку 80-х рр. ХХ ст. зайняти провідні позиції  на фінансових ринках розвинутих країн:

- по-перше,  інститути спільного інвестування  дають змогу індивідуальним інвесторам  здійснювати інвестиції за надзвичайно  гнучких умов, які враховують  індивідуальні побажання буквально  кожного інвестора. Серед найбільш  важливих з цих умов – індивідуальний  вибір співвідношення між ризиком  та потенційною доходністю вкладень, практично абсолютна їх ліквідність,  зниження до мінімального рівня  розміру одиничного вкладу інвестора;

- по-друге,  мінімальні законодавчі обмеження  щодо діяльності в сфері спільного  інвестування дозволяють інститутам  спільного інвестування з одного  боку - використовувати значно ширший  у порівнянні з іншими фінансовими  посередниками спектр фінансових  інструментів, в які ці інститути  вкладають кошти, а з іншого  – застосовувати найрізноманітніші  варіанти інвестиційної політики.

В сучасній економічній  літературі дуже часто зустрічається  термін «інституціональний інвестор», але досі не існує єдиного поняття  щодо його дефініції. Деякі автори ототожнюють  це поняття з інвестиційними інститутами, а ряд науковців асоціюють  інституціональних інвесторів з  фінансовими інститутами.

Рис. 1.1. Характерні ознаки інституційних  інвесторів

Видатний  вчений І.О. Бланк [6] в своїй роботі дає визначення інституціонального інвестора як фінансового посередника, що акумулює кошти індивідуальних інвесторів і здійснює інвестиційну діяльність, спеціалізовану, як правило, на операціях з цінними паперами. А.Г. Загородній під інвестором інституційним розуміє фінансову організацію, що залучає кошти населення і вкладає основну їх частину в цінні папери. Це інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, страхові компанії, пенсійні каси тощо. Ці два поняття визначення інвестиційних інвесторів досить схожі між собою, але вони не включають такий важливий тип інститутів як банки, тому це визначення терміну не є досить повним [12].

На думку  М.В. Стирського, головною характеристикою інституціонального інвестора є те, що структура портфеля цінних паперів ідентична базі розрахунку фондового індексу. Він впевнений, що таких інститутів в Україні не існує.

З. Герасимчук [10] ототожнює інституціональних інвесторів з банками довгострокового кредитування, які відіграють важливу роль у побудові вітчизняної економіки та функціонують на засадах забезпечення державної гарантії повернення внесків.

Найбільш  переконливою є визначення терміну  «інституціонального інвестора» Г.І. Іванова [13], який розуміє його як кредитно-фінансовий інститут, котрий виступає утримувачем акцій, а також організація, основною ціллю якої є інвестування власних коштів чи коштів інших компаній, якими вона володіє як довірена особа. (Наприклад, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, банки, страхові компанії та т.д.).

Інші автори ототожнюють інституціональних  інвесторів з фінансовими інститутами. До фінансових інститутів науковці відносять комерційні банки та біржі. Також автори поділяють їх на дві групи: інвестиційні інститути та некомерційні інститути. Інвестиційні інститути являють собою юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції з цінними паперами в цілях вилучення прибутку. До інвестиційних інститутів відносяться: пайовий інвестиційний фонд, фінансовий брокер, інвестиційний консультант, інвестиційна компанія та інвестиційний фонд.

Враховуючи  вище назване, можна скласти єдину  картину розуміння інституціональних  інвесторів та надати їх класифікацію.

Інституціональний інвестор – це юридична або фізична особа, яка є фінансовим посередником, що забезпечує діяльність механізму ринку цінних паперів, а також з його допомогою здійснюється перерозподіл фінансових ресурсів від суб’єктів, які мають грошові ресурси, до тих осіб, котрі потребують цих грошових коштів для здійснення намічених проектів.

В Україні  існує багато інвестиційних інститутів, але найбільшого розвитку досягли  банки, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди та інші. Представимо класифікацію у вигляді рис.1.2.

Ріст активної діяльності та чисельності інституційних  інвесторів на ринках розвинутих країн  спостерігається з 70-х років XX століття і пов’язаний із значним ростом та структурними змінами ринків капіталу. Ринки країн, що розвиваються пішли  також шляхом збільшення інституціалізації заощаджень і розвитку ринку капіталу. В більшості країн, що розвиваються активи під управлінням інституційних інвесторів стрімко зростають. Це пов’язано із реформами пенсійного забезпечення та зростанням популярності взаємних фондів, а також із розвитком діяльності страхових компаній. Розвиток інституційних інвесторів позитивно впливає на розвиток локальних ринків цінних паперів, а фондовий ринок в свою чергу впливає на інституційних інвесторів.

Маючи широкі можливості вибору варіантів вкладення  коштів, інституційні інвестори не обмежують себе виключно фінансовими  активами, доступними на внутрішніх ринках власних країн. Розвиток інформаційних  технологій і послаблення регулюючих обмежень з боку держави сприяли  процесу глобалізації на світовому  фінансовому ринку.

Тенденція до формування світового інвестиційного середовища та інтеграції національних ринків капіталу призвела до того, що інвесторам надана можливість інвестувати в зарубіжні активи. Особливо це стосується країн великої сімки

Рис. 1.2. Класифікація інституціональних  інвесторів