Управління активами інституційних інвесторів

 

Рис. 3.1. Порівняльний обсяг чистих активів інвестиційних фондів за країнами, млрд. євро. Джерело: European Funds and Asset Management Association (EFAMA)

Результати дослідження щодо розвитку світової індустрії інвестиційного бізнесу у 2009 році, проведеного EFAMA, були отримані на основі статистичних даних з 44 країн світу. Загальна кількість  інвестфондів у світі за станом на початок 2010 року дорівнювала 65,3 тис., що на 4,8% менше показника початку 2009 року (68,57 тис.). Розподіл за видами фондів був таким: фонди акцій - 25,88 тис.; збалансовані та змішані фонди - 14,48 тис.; фонди облігацій - 12,16 тис.; фонди грошового ринку - 3,35 тис.; інші фонди - 6,71 тис.

При цьому в Європі кількість  інвестиційних фондів становила 33,05 тис., у країнах Північної та Південної  Америки - 16,55 тис. (у тому числі в  США - 7,7 тис.), у країнах Азії та Тихоокеанського  регіону - 14,8 тис., в країнах Африки - 0,9 тис.

У таблиці  наведено кількість взаємних інвестиційних фондів та їх активи за країнами у 2003 і 2009 pp.

Таблиця 3.1

Кількість взаємних інвестиційних  фондів та їх активи за країнами

Країни	Кількість інвестиційних фондів		Чисті активи інвестиційних фондів, млн дол. США
	На кінець 2003 р.	На кінець 2009 р.	На кінець 2003 р.	На кінець 2009 р.
Країни Америки, у тому числі:	13 920	16 982	7 957 560	12 597 242
Бразилія	2 805	4 744	171 596	783 970
Канада	1 887	2 075	338 369	565 156
США	8125	7 691	7 402 420	11 120 726
Країни Європи, у тому числі:	28 541	33 054	4 682 836	7 545 531
Бельгія	1 224	-	98 724	106 721
Франція	7 902	7 982	1 148 446	1 805 641
Німеччина	1050	2 067	276 319	317 543
Ірландія	1978	2 721	360 425	860 515
Італія	1 012	675	478 734	279 474
Люксембург	6 578	9 017	1 104 112	2 293 973
Норвегія	375	487	21994	71 170
Польща	112	208	8 576	23 025
Португалія	160	171	26 985	15 808
Росія	132	480	851	3 182
Іспанія	2 471	2 588	255 344	269 611
Швеція	485	506	87 746	170 276
Швейцарія	441	509	90 772	168 260
Туреччина	241	286	14 157	19 426
Великобританія	1692	2 266	396 523	729 141
Країни Азії, у тому числі:	11 641	14 795	1 361 473	2 715 233
Австралія	-	-	518411	1 198 838
Китай	-	547	-	381 207

 

Продовження таблиці 3.1

 

Індія	350	590	29 800	130 284
Японія	2 617	3 656	349 148	660 666
Корея	6 726	8 703	121 663	264 573
Нова Зеландія	563	702	9 641	17 657
Філіппіни	21	41	792	1488
Тайвань	401	460	76 205	58 297
Країни Африки, у тому числі:	466	904	34 460	106 261
ПАР	466	904	34 460	106 261
Всього	54 568	65 735	14 036 330	22 964 267

 

 

На  жаль, Україна не входить до переліку країн, зазначених у таблиці, проте  офіційна вітчизняна статистика надає такі дані: на початок 2011 р. кількість інститутів спільного інвестування становила 968 з сукупними активами 5574 млн грн, що на 134 фонди та на 1552 млн грн більше, ніж у 2009 р.

Заслуговує на увагу інвестиційна сфера Німеччини, специфіка економіки  якої полягає в тому, що навіть ті фінансові інститути, які здійснюють інвестування на ринку цінних паперів, регулюються тим же законодавством, що й банки. Базою для функціонування інвестиційних фондів є Закон  про інвестиційні компанії (KAGG), згідно з яким інвестиційні компанії визнаються кредитними установами і на них поширюються  всі відповідні законодавчі норми, в тому числі дія Закону про  кредитні установи. Вони підлягають контролю з боку Федерального відомства по нагляду за кредитними установами.

У Німеччині переважають  інститути спільного інвестування відкритого типу. Найбільшими активами володіють фонди, які інвестують у цінні папери із сталими відсотками. Це – наслідок формування виробничого  капіталу переважно за рахунок емісій облігацій, а не випуску акцій. В 1997 р. в цій країні існувало 911 публічних фондів, активи яких становили 244 млрд. марок. Керуючі компанії в Німеччині, як правило, є дочірніми підприємствами банків, які виконують функцію депозитаріїв інвестиційних фондів.

Для економіки Японії також  характерна значна роль банків у спільному  інвестуванні. Основною часткою капіталів  спільного інвестування тут управляють сім найбільших трастових банків – спеціалізованих структур, що виконують як функції довірчого управління коштами вкладників, так і організації спільного інвестування. Зокрема до функцій цих інститутів належать: управління нагромадженими на трастових рахунках коштами шляхом вкладення їх у цінні папери; використання таких рахунків для організації кредитування корпорацій; управління за дорученнями коштами пенсійних фондів та інших інституційних інвесторів, сформованими портфелями цінних паперів клієнтів, нерухомістю та інші піклувальні функції.

Найрізноманітніше за формами організації та масштабністю спільне інвестування в Сполучених Штатах Америки, для яких традиційними є заборона або жорсткі обмеження на операції банків з цінними паперами, оскільки саме ці фінансові інструменти – оптимальні активи для розміщення коштів інститутів спільного інвестування. Тому тривалий час останнє було відокремлене від банківської діяльності і досягло нині вражаючих масштабів.

Американські банки можуть нині виступати як керуючі коштами  спільного інвестування компанії та як суб'єкти, що акумулюють його кошти. Однак кількісні характеристики такої діяльності значно нижчі від  відповідних показників небанківських  закладів – інститутів спільного  інвестування, які поділяються на три основні види: компанії сертифікатів з готівковою вартістю (Face Amount Companies), об'єднані інвестиційні трасти (Unit Investment Trust Companies), менеджеріальні компанії (Management Companies). [11]

Законодавство різних країн  обмежує інвестиційні фонди у  розміщенні коштів в окремі види активів. Наприклад, українське законодавство  забороняє фондам мати у власності  цінні папери інших інститутів спільного  інвестування, а американське дозволяє їм інвестувати в сертифікати  пайової участі інших інвестиційних  компаній.

Перспективи розвитку українських фондів грошового  ринку прямо залежать від здатності  управляючих у майбутньому забезпечувати  інвесторам більш конкурентоздатні ставки чистої прибутковості при  її меншій волатильності, а також можливості зробити процедуру видачі/погашення паїв більш зручною для інвесторів.

В даний момент управління ліквідністю замкнуто на банках. Крім традиційних строкових  депозитів і депозитів overnіght, для утримання клієнтів деякі банки нараховують відсоток на залишки на поточних рахунках клієнтів. Однак кількість таких банків невелика. При цьому сталої ринкової ставки на розміщення "коротких" грошей клієнтів як такої немає. Існує неабиякий розкид вартості такої послуги. Готові на це банки нараховують на залишки, що знаходяться на розрахунковому рахунку, від 0,1 до 6%, у деяких випадках доходить до 9%. Банку буде дешевше залучати кошти з альтернативних джерел, але для того щоб установити більш тісні взаємини з великим клієнтом, який має декілька мільярдів вільних коштів, вони готові надавати відносно високі ставки.

Привабливу  прибутковість, що найчастіше перевищує  банківську, інвесторам можуть запропонувати  управляючі компанії, розміщуючи передані в довірче управління тимчасово  вільні кошти клієнтів.

Як показує  закордонний і вітчизняний досвід, управляючі компанії можуть пропонувати  ефективні продукти з управління ліквідністю, при цьому лідерами можуть стати ті, хто зуміє побудувати ефективний технологічний ланцюжок і модель продажів. Однак компанії, що є переважно короткостроковими  позичальниками, навряд чи проміняють стабільні відносини з банком, що їх кредитує, на можливість одержати підвищений дохід, застосовуючи альтернативне  розміщення нечасто виникаючих тимчасово  вільних коштів. Переваги у цьому  секторі мають банки, здатні запропонувати  клієнтам весь комплекс послуг Cash Management, включаючи продукти з управління ліквідністю своїх управляючих компаній. Подальший розвиток банківських технологій і перспектива поширення послуги зв'язування поточних рахунків з інвестиційними повинні стати поштовхом у розвитку індустрії управління ліквідністю, полегшуючи процеси розміщення "коротких" грошей інституціоналів і збільшуючи кількість потенційно привабливих інвестиційних можливостей. [8]

3.2. Концептуальні  основи розвитку послуг з управляння  активами в Україні

Розглянувши основні світові тенденції, що вплинули як на розвиток світового фондового  ринку в цілому, так і на інституційних  інвесторів безпосередньо, спробуємо  систематизувати чинники, що впливають  на розвиток інституційних інвесторів у розвинених країнах. Такий підхід видається логічним, оскільки становлення  й розвиток інституційних інвесторів на ринках, що розвиваються, багато в  чому повторює досвід розвинених країн.

Умовно чинники, що справляють вплив на розвиток інституційних  інвесторів, можна розділити на дві  групи: внутрішні та зовнішні.

Як внутрішні  можна розглядати чинники, що відображають особливості структури й організації  роботи інституційних інвесторів, а  також ефективність послуг, які надають  інституційні інвестори. До них можна  віднести:

– професійне управління інвестиціями;

– диверсифікацію інвестицій;

– зниження витрат для здійснення інвестицій;

– податкові  та адміністративні переваги;

– регулювання  та інформаційну прозорість.

Професійне управління інвестиціями. [8]

Зовнішні  чинники, що впливають на розвиток інституційних  інвесторів, визначаються чинниками, що формують попит населення й компаній на послуги інституційних інвесторів. До них можна віднести:

– кризу солідарних пенсійних систем і розвиток накопичувальних  пенсійних систем;

– зростання  добробуту населення;

– конкуренцію. [8]

Для вдосконалення  діяльності вітчизняних інституційних  інвесторів необхідно враховувати  сучасну практику й тенденції  розвитку фінансових посередників у  розвинених країнах. Слід мати на увазі, що фінансова система України  є частиною світової фінансової системи. У світлі глобалізації фінансових ринків це означає, що світові тенденції та фактори розвитку інституційних інвесторів також стосуються й України.

На вітчизняному ринку фінансових послуг банківський  сектор є наймасштабнішим і  найбільш розвинутим. Небанківські фінансові інститути істотно поступаються не лише за обсягами ресурсів, але й за рівнем довіри до них з боку населення, що пояснюється значним досвідом роботи комерційних банків та активним регулюванням банківського сектору державними органами.

Найбільш  популярною формою участі комерційних  банків у інвестиційних процесах як фінансових посередників сьогодні є інвестування за допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування.  На відміну від засновницьких операцій, використання банківського кредиту стимулює споживачів інвестицій ефективніше використовувати кошти, щоб забезпечити погашення кредиту та відсотків за його користування.

Враховуючи  той факт, що страхові компанії є  менш активними учасниками вітчизняного інвестиційного ринку, причиною чого є  те, що акумульовані капітали належать індивідуальним страхувальникам і  лише тимчасово знаходяться в  розпорядженні страхової компанії, а відповідно, інвестиційний портфель страхової компанії має насамперед відповідати вимогам надійності, а вже потім – прибутковості, об'єднання в єдину банківсько-страхову групу може стати етапом переходу від консервативної інвестиційної  політики страхових компаній до більш  активного інвестування.

Основними перевагами ІСІ, з точки зору інвесторів, є  потенційно висока дохідність, порівняно  з традиційними способами збереження та примноження капіталу, та менші  витрати часу на управління інвестиціями. Об’єднання коштів багатьох окремих  інвесторів дозволяє ІСІ виходити на фондовий ринок та користуватись  перевагами великих інституційних  інвесторів. Серед інших переваг  – диверсифікація інвестицій, відсутність  мінімального терміну інвестицій (у  випадку вкладання коштів у відкриті інвестиційні фонди) та можливість досить оперативно вилучити вкладені кошти  у випадку необхідності.

Враховуючи  конкурентні переваги ІСІ, комерційним  банкам та страховим компаніям набагато вигідніше не конкурувати з інвестиційними фондами на ринку цінних паперів, а шукати шляхи співпраці з  ними. Найбільш яскравим прикладом  плідного співробітництва ІСІ та комерційних банків є створення  власної дочірньої структури, яка  є професійним учасником ринку  спільного інвестування. Такий вид  кооперації широко практикується в  Польщі, де ринок ІСІ перевищує  вітчизняний в десятки разів: з 18 КУА половина належить комерційним  банкам.