Теоретичні основи обліку, аналізу і аудиту фінансових доходів на підприємствах хлібопекарської промисловості

На нашу думку, встановлені  при таких перевірках невідповідності  складно визнати помилками або  відхиленнями, – це порушення у  сфері господарювання. Слід також  зазначити, що за результатами аналізу  визначення аудиту та його мети [Закон аудит деят] недотримання суб’єктом господарювання таких параметрів, як законність і відповідність правилам мають класифікуватися не як помилки та відхилення, а як невідповідність нормам, – порушеннями.

Отже, слід констатувати факт застосування двох видів оцінок негативних фактів господарського життя, встановлених за результатами проведення аудиту. По-перше, використання в аудиті терміну «відхилення», яке, на мою думку, за суттю є невідповідністю нормам, що встановлюється шляхом порівняння фактичної інформації з положеннями, інструкціями, стандартами, нормами облікової політики підприємства, посадовими інструкціями бухгалтерів тощо. По-друге, застосуванням в аудиті терміну «порушення норм господарювання», який є доречним, у першу чергу, при встановленні законності дій функціональних та виробничих підрозділів суб’єкта господарювання. З метою узагальнення негативних наслідків проведення аудиту пропонуємо замість термінів «помилка», «відхилення», «викривлення» та «порушення норм законодавства» вживати термін «порушення». Застосування такого терміну розкриватиме сутність встановленого факту, виникнення якого з огляду на компетенцію та функціональні обов’язки аудитора не підлягатиме правовій оцінці та має бути охарактеризованим в обсязі, що відповідає повноваженням аудитора. Остаточна правова оцінка (кваліфікація) результатів аудиту є прерогативою судово-слідчих органів.

Щодо державного контролю та відповідальність за недотриманням чинного законодавства.

Відповідно до пункту 2 розділу XIX “Прикінцеві положення” Податкового кодексу України втратив чинність Закон України від 21 грудня 2000 року N 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Починаючи з 1 січня 2011 року, платники податків несуть відповідальність, передбачену нормами Кодексу, зокрема, у разі виявлення за результатами камеральних перевірок порушень.

Державний контроль за дотриманням  чинного законодавства здійснюється за допомогою податкових перевірок.

Органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні  перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах  їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених Податковим Кодексом, а фактичні перевірки - Податковим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

 Документальною перевіркою  вважається перевірка, предметом  якої є своєчасність, достовірність,  повнота нарахування та сплати усіх передбачених Податковим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова  перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова  перевірка не передбачається у плані  роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності  хоча б однієї з обставин, визначених Податковим Кодексом.

Документальною виїзною  перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною  перевіркою вважається перевірка, яка  проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Тривалість планових перевірок не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - 10 робочих днів, інших платників податків - 20 робочих днів.

Продовження строків  проведення планових перевірок можливе за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків - не більш як на 10 робочих днів.

Тривалість позапланових перевірок не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - 5 робочих днів, інших платників податків - 10 робочих днів.

Продовження строків  проведення позапланових перевірок можливе за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на 10 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - не більш як на 2 робочих дні, інших платників податків - не більш як на 5 робочих днів.

Тривалість фактичних перевірок не повинна перевищувати 10 діб.

Для посадових осіб органів  державної податкової служби під  час проведення перевірок підставами для висновків є:

- документи, визначені Податковим Кодексом;

- податкова інформація;

- експертні висновки;

- судові рішення;

- інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбаченими Податковим  Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Результати перевірок оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт або довідка, складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Строк складення акту або довідки про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого Податковим Кодексом.

У разі незгоди платника податків з висновками акта такий  платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені Податковим Кодексом.

У разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового  зобов'язання платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 Податкового Кодексу України, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених Податковим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Пеня нараховується після закінчення встановлених Податковим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Нарахування пені розпочинається:

- при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного Податковим Кодексом;

- при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із Податковим Кодексом;

-. у день настання строку погашення податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження);

- у день настання строку погашення податкового зобов'язання, визначеного податковим агентом при виплаті (нарахуванні) доходів на користь платників податків - фізичних осіб, та/або контролюючим органом під час перевірки такого податкового агента.

У разі скасування нарахованого контролюючим органом грошового  зобов'язання (його частини) у порядку  адміністративного та/або судового оскарження пеня за період заниження  такого грошового зобов'язання (його частини) скасовується.

 Нарахування пені  закінчується:

- у день зарахування коштів на відповідний рахунок Державного казначейства України та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов'язань;

- у день проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов'язань відповідного бюджету перед таким платником податків;

- у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України);

- при прийнятті рішення  щодо скасування або списання  суми податкового боргу (його  частини).