Споживчий кредит

Значення ж забезпеченості (в тому числі застав) полягає в наданні вторинного джерела погашення позики. Забезпечення по позиці може приймати форму застави у вигляді матеріальних цінностей, які кредитуються, інших активів, які належать клієнту, або гарантій по позиці, поручительств і страхування.

Основна задача банку, полягає в тому, щоб погасити позику в строк за рахунок доходів клієнта, а не шляхом реалізації застави (або іншої форми забезпечення позики), тому що погашення основної суми боргу з процентами за рахунок застави, наприклад, є сумнівним, оскільки потребує додаткових витрат на оцінку (переоцінку) застави, юристів, судовий позов і т.д. Тому аналіз кредитоспроможності клієнта проводиться зазвичай з метою визначення перспектив погашення суми заборгованості клієнтом в строк і без додаткових витрат з боку банку. На погашення позики: додатковий капітал, рефінансування боргу іншим кредитором, конверсія активів і доходи. Перші два джерела зазвичай не розглядаються, тому що можливості погашення позики залежать від третіх осіб. Найбільш розповсюдженим джерелом погашення споживчих позик є дохід.

Отже, основними факторами рейтингу якості кредиту рахують:

а) мета кредиту;

б) розмір позики;

в) галузь або сфера, в якій працює позичальник;

г) фінансовий стан позичальника за минулі роки.

На нашу думку найбільш часто зустрічаються недоліки в банківській діяльності, які свідчать про важливі проблеми по відношенню управління кредитним ризиком є наступні:

-         відсутність документа, що регламентує кредитну політику банку;

-         відсутність обмежень концентрації ризиків в кредитному портфелі;

-         надлишкова централізація або децентралізація кредитного керівництва;

-         поганий аналіз кредитної угоди;

-         поверхневий фінансовий аналіз позичальників;

-         завищена вартість застави;

-         недостатньо часті контакти з клієнтом;

-         відсутність контролю за використанням позики;

-         поганий контроль за документальним оформленням позик;

-         недостатня кредитна документація;

-         невміння ефективно контролювати і аудитувати кредитний процес.

2.2. Особливості кредитування фізичних осіб на споживчі цілі та на навчальні потреби

Короткострокові кредити надаються громадянам на споживчі цілі (придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів, меблів), тобто позика є цільовою та на начальні потреби (лікування, навчання, весілля, народження дитини), йдеться про позики, необхідність яких виникає у зв’язку із особливими обставинами непередбаченого характеру в житті громадян строком до 1 року.

Кредити на споживчі цілі – це продаж товарів із розстрочкою платежу. У Правилах торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 1 липня 1998 року, встановлюється порядок продажу суб’єктами господарювання непродовольчих товарів фізичним особам у кредит.

Продаж товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу товарів у розстрочку, який укладається за визначеною формою між суб’єктом господарювання і фізичною особою (покупцем), відповідно до якого суб’єкт господарювання зобов’язується передати обумовлений товар, а покупець провести розрахунки за товар у строки і у розмірах, передбачених цим договором. Договір укладається за умови пред’явлення покупцем паспорта і довідки для придбання товарів у розстрочку, що видається за місцем роботи.

Передача у розпорядження покупцеві товарів, що передбачаються у розстрочку, здійснюється за умови внесення першого внеску (завдатку) у розмірі не менше 25% їхньої вартості, а товарів за ціною понад 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – не менше 50%.

Продаж товарів у розстрочку і внесення чергових платежів проводиться за цінами, що діють на день продажу. Наступна зміна цін на товари, продані у розстрочку, не тягне за собою перерахунку.

На жаль, в Україні поки що продаж товарів із розстрочкою платежу не набув поширення.

Позики на нецільові споживчі (начальні потреби). Особливістю такого виду споживчого кредитування є те, що він надається готівкою у сумі, що залежить від доходу (заробітку) позичальника і без зазначення цілей його використання.

Для одержання кредиту позичальник укладає з банком кредитний договір, в якому визначаються умови видачі та порядок погашення кредиту, права, обов’язки і відповідальність кожної із сторін. Одночасно укладається договір застави з позичальником або майновим поручителем – фізичною або юридичною особою. Нецільові споживчі готівкові позики надаються також ломбардами під заставу майна, касами взаємодопомоги, окремими господарськими організаціями.

За суб’єктами кредитних відносин – з точки зору кредитора – споживчі кредити поділяються на банківські та небанківські: з точки зору позичальника – виділяються позики, що надаються всім верствам населення, різним соціальним групам, різним віковим групам; за способом надання розрізняють позики прямі, що надаються безпосередньо позичальникам, і непрямі, які надаються через посередників (торговельні заклади, ломбарди, прокатні пункти), за ступенем покриття позикою вартості (ціни) споживчих товарів і послуг – позики на повну вартість і позики на часткову оплату товару (послуги) тощо.

Прикладом такого споживчого кредиту є кредит, що надається ломбардами. Ломбарди – це кредитні установи, які позичають гроші під заставу рухомого майна.

Основними завданнями діяльності ломбардів є надання населенню позик під заставу предметів особистого користування і домашнього вжитку, а також збереження цих предметів за невелику платню. Під заставу береться, як правило, майно, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує в даному випадку повернення кредиту. Страхування прийнятого майна відбувається за рахунок заставодавця.

Споживчі кредити надаються і такими небанківськими установами, як кредитні спілки, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи. Ці кредитні установи, як правило, не мають на меті одержання прибутку, тому надають позики безвідсоткові або під мінімальні відсотки. Кредитні спілки працюють з тими верствами населення, які в силу економічних причин не можуть отримати позику в банку. Такі кредитні установи задовольняють потреби своїх членів у дрібному кредиті (як споживчому, так і виробничому).

Кредити надаються громадянам на споживчі цілі строком до 1 року (короткострокові кредити) та понад 1 рік (довгострокові кредити). Кредити на начальні потреби можуть надаватись строком до 1 року.

У кредитному договорі обов’язково має бути вказано конкретну ціль кредиту. Строки користування кредитами встановлюються банком в залежності від наявності кредитних ресурсів, об’єкта кредитування, розміру кредиту, платоспроможності та фінансового стану позичальника. При цьому строк користування короткостроковим кредитом не повинен перевищувати 1 рік, а довгостроковим – 5 років. При визначенні строків кредитування обов’язково мають враховуватись терміни залучення банком кредитних ресурсів.

Обов’язковою умовою надання кредиту є його забезпечення заставою (закладом) майна або виробів із дорогоцінних металів (за наявністю у регіональних управлінь відповідних дозволів та ліцензій).

Прийняті у забезпечення повернення кредиту будь-яке рухоме майно або вироби із дорогоцінних металів мають передаватись заставодавцем у відділення банку на строк дії кредитного договору (тобто, передаватись у заклад).

Забезпеченням при короткостроковому кредитуванні можуть бути:

-         при наданні кредитів у сумі до 3000грн. – ліквідне рухоме та нерухоме майно, вироби із дорогоцінних металів;

-         при наданні кредитів у сумі понад 3000грн. – виключно нерухоме майно або вироби із дорогоцінних металів.

Довгострокові кредити надаються виключно під заставу нерухомого майна або закладу виробів із дорогоцінних металів.

Якщо кредит (короткостроковий або довгостроковий) надається для придбання у власність нерухомого майна, то його забезпеченням має бути договір застави іншого нерухомого майна.

Після набуття позичальником права власності замість договору застави іншого майна або в додаток до нього на вимогу банку може укладатися договір застави придбаного (збудованого) об’єкта згідно із загальноприйнятою процедурою.

Застава (заклад) оформляється договором застави (закладу) в письмовій формі. Заставодавцем може бути як сам позичальник, так і третя особа – майновий поручитель. Нерухоме майно, що є предметом застави і залишається у  володінні заставодавця, має бути застрахованим. Банк має право вимагати від заставодавця застрахувати це майно на свою користь. Страхування майна здійснюється шляхом укладання договору страхування із страховою компанією за рахунок заставодавця на суму не меншу від суми зобов’язань, що забезпечується цим майном, з урахуванням можливих витрат, пов’язаних із зверненням стягнення на заставлене майно та його реалізацію.

Страхування майна здійснюється за оцінкою його власності, яка була узгоджена сторонами при прийманні майна під заставу.

У разі, якщо предметом застави є нерухому майно або заклад – транспортний засіб, договір застави (закладу) повинен бути нотаріально засвідчений (нерухомість – за місце знаходженням, транспортні засоби – за місцем реєстрації). На даний момент в Україні діють обмеження на розмір кредитів, що надаються громадянам України:

1)                         платоспроможністю позичальника, його можливістю повністю та у встановлений строк повернути отриманий кредит;

2)                         вартістю заставленого майна, виробів із дорогоцінних металів, що можуть бути надані позичальником в забезпечення повернення кредиту.

Для отримання кредиту і оформлення кредитного договору позичальник подає до установи банку наступні документи:

-         заяву на одержання кредиту;

-         паспорт;

-         довідку про присвоєння ідентифікаційного коду;

-         анкету позичальника;

-         довідку з постійного місця роботи позичальника із зазначенням посади та отримуваного доходу (середньомісячного заробітку і розміру відрахувань з нього);

-         індивідуальний підприємець декларацію про доходи, завірену податковою адміністрацією. Пенсіонери подають до банку довідку про розмір пенсії з органу, що призначив пенсію;

-         документи, що підтверджують інші доходи для визначення платоспроможності позичальника;

-         документи, що підтверджують право власності на майно позичальника або майнового поручителя;

-         письмовий розрахунок погашення кредиту (економічне обгрунтування).

В разі отримання довгострокового кредиту на нижчезазначені цілі позичальник, крім документів для отримання короткострокового кредиту, додатково подає такі документи:

-         на будівництво індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями, витяг з рішення місцевої Ради народних депутатів про виділення земельної ділянки в натурі, узгоджений з архітектурою проект будівлі, кошторис. Якщо виділення земельної ділянки відбулося 3 і більше років назад, необхідно вимагати надання письмового підтвердження дозволу на здійснення (продовження) будівництво;

-         на будівництво надвірних будівель – довідку місцевої Ради народних депутатів про те, що позичальник є власником будинку і не має названих будівель, довідку про кошторисну вартість забудови, а також паспорт з постійною пропискою у цьому будинку;

-         на реконструкцію і капітальний ремонт індивідуальних житлових будинків, приєднання їх до інженерних мереж, на придбання обладнання для інженерного благоустрою будинку – документ, який засвідчує право власності на житловий будинок;

-         перелік і вартість запланованих робіт, завірений органами місцевої влади;

-         на купівлю індивідуальних житлових будинків з надвірними будівлями (будинок купується як основне житло) — довідку бюро технічної інвентаризації (БТІ) про балансову (залишкову) вартість будови, а при необхідності — довідку організації, яка має ліцензію на надання послуг з оцінки нерухомості;

-         на купівлю квартир – довідку БТІ про балансову (залишкову) вартість квартири, а при необхідності довідку організації, яка має ліцензію на надання послуг з оцінки нерухомості;

-         на реконструкцію та ремонт приватизованих квартир — документи, що посвідчують право власності позичальника на квартиру та кошторис робіт;

-         на будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт садово-дачних будинків та благоустрій садових ділянок – довідку Правління садівницького товариства (із зазначенням номера та дати рішення виконкому і реєстрації статуту садівницького товариства) про те, що позичальник є членом садівницького товариства, з переліком вартості робіт, які належить виконати;

-         на будівництво будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом, - довідку з виконкому місцевої Ради народних депутатів про виділення ділянки з переліком робіт на будівництво;