Споживчий кредит

Автор: Пользователь скрыл имя, 13 Марта 2012 в 23:02, дипломная работа

Описание работы

Актуальність теми магістерської роботи полягає в тому, що розвиток даної сфери банківської діяльності є недостатньою в нашій країні, а також необхідністю нового підходу до організації банківського обслуговування населення в умовах ринкової економіки. Із переходом до ринку проблема розвитку банківської практики, вдосконалення банківського обслуговування населення набула особливої актуальності

Содержание

стор.
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУ
1.1. Суть, значення і види споживчих кредитів
1.2. Основні умови та принципи кредитування фізичних осіб
1.3. Характеристика окремих видів споживчого кредиту

РОЗДІЛ ІІ. ДІЮЧИЙ ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ, ВИДАЧІ ТА ПОГАШЕНЬ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУ
2.1. Комплексна оцінка кредитоспроможності індивідуального позичальника банку
2.2. Особливості кредитування фізичних осіб на споживчі цілі та на нагальні потреби
2.3. Перспективи розвитку платіжних карток в Україні
2.4. Платіжні картки як інструменти економіки

РОЗДІЛ ІІІ. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУ
3.1. Контроль за цільовим використанням споживчого кредиту, робота з нестандартними споживчими кредитами
3.2. Особливості кредитування населення за кордоном.
3.3. Основні проблеми та шляхи розвитку споживчого кредиту в Україні

ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

Работа содержит 1 файл

3265.doc

— 778.00 Кб (Скачать)

Лізинг – це довгострокова оренда машин, обладнання, промислових товарів інвестиційного призначення куплених орендодавцем для орендаря для їх виробничого використання, при збереженні права власності на них за орендодавцем на весь термін договору оренди.

Об’єктом лізингу є будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів: машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, будинки, споруди, системи електрокомунікацій тощо, не заборонене законодавством до вільного обігу на ринку.

Суб’єктами лізингу, як правило, є три особи:

1)                            постачальник або продавець предмету лізингу – підприємство, організація та інші суб’єкти господарювання, які здійснюють виробництво і реалізацію машин і обладнання;

2)                            лізингодавець – суб’єкт господарювання, який передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу: лізингодавцями можуть бути банківські або небанківські фінансові установи (лізингові компанії);

3)                            лізингоодержувач – суб’єкт господарювання, який одержує в користування об’єкти лізингу у встановлених лізинговим договором межах; лізингоодержувач вступає у відносини з лізингодавцем щодо оренди об’єктів лізингу.

Міжнародний кредит – це рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародний кредит означає кредитні відносини між державами, банками і підприємствами різних країн. В основі міжнародного кредиту – передача грошових (валютних) чи товарних ресурсів з однієї країни в іншу країну на засадах принципів кредитування. Необхідність використання міжнародного кредиту визначається потребами поглиблення міжнародного поділу праці і розвитку світогосподарських зв’язків.

Суб’єктами міжнародного кредиту є державні структури, банки, міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації, підприємства (фірми) та інші юридичні особи, окремі громадяни, кредиторами і позичальниками – представники різних країн. Залежно від суб’єктів міжнародних кредитних відносин виділяють: кредит між підприємствами (фірмами) різних країн; банківський кредит у міжнародній торгівлі; міждержавні (урядові) кредити; кредити міжнародних і валютно-фінансових організацій.

Міжнародний кредит у сучасних умовах обслуговує широке коло світогосподарських зв’язків, міжнародну торгівлю, інвестиційні процеси, регулювання платіжних балансів і зовнішнього боргу різних країн тощо.

Кредитування – складний і багатогранний банківський процес. Він потребує серйозної і детальної організації, значної аналітичної роботи. Правильна організація банківського кредитування створює фундамент для здійснення всіх інших напрямків діяльності комерційних банків. Саме від того, як організовано кредитний процес, багато в чому залежить ефективність діяльності банку в цілому.

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ.  ДІЮЧИЙ ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ, ВИДАЧІ ТА ПОГАШЕНЬ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУ

 

2.1. Комплексна оцінка кредитоспроможності індивідуального позичальника банку

 

Під оцінкою кредитного ризику позичальника зазвичай розуміють вивчення і оцінку якісних і кількісних показників економічного стану позичальника. Робота по оцінці кредитного ризику в банку провадиться в три етапи. На першому етапі проводиться оцінка якісних показників діяльності позичальника, на другому етапі – отримання зведеної оцінки-прогнозу і формування заключного аналітичного висновку.

Оцінка кредитоспроможності клієнта здійснюється на основі аналізу, який спрямований на вияснення об’єктивних результатів і тенденцій в його фінансовому стані.

Основними джерелами інформації для оцінки кредитного ризику позичальника є: фінансова звітність, інформація надана позичальником, досвід роботи з даним клієнтом інших осіб, схема угоди, яка кредитується з техніко-економічним обгрунтуванням отримання позик, дані інспекції проведеної на місці.

Якісний аналіз здійснюється також поетапно:

а) вивчення репутації позичальника;

б) визначення мети кредиту;

в) визначення джерел погашення основного боргу і процентів;

г) оцінка ризиків позичальника, які банк приймає на себе.

Репутація позичальника вивчається дуже ретельно, при цьому дуже важливим є вивчення кредитної історії клієнта, тобто минулого досвіду роботи з позичковою заборгованістю клієнта. Уважно вивчається і інформація, що характеризує ділові якості індивідуального позичальника. Встановлюються також факти або відсутність фактів неплатежів за позиками.

Визначення кредитоспроможності позичальника є невід’ємною частиною роботи банку по визначенню можливості видачі позики. Під аналізом кредитоспроможності позичальника слід розуміти оцінку банком позичальника з точки зору можливості і доцільності надання йому позики, визначення вірогідності її своєчасного повернення у відповідності з кредитним договором. З цією метою використовують: фінансові коефіцієнти, аналіз грошового потоку, оцінку ділового ризику.

В США для оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника, і як наслідок, мінімізації кредитного ризику, використовують підхід, що отримав назву 5 “С”, в основі якого лежать наступні критерії оцінки ризику:

-         Репутація клієнта

-         Платоспроможність

-         Капітал

-         Забезпеченість позики

-         Економічна кон’юнктура і її перспективи

-         Customer character

-         Capacity to pay

-         Capital

-         Collateral

-         Current business conditions and goodwill

У Великобританії також розповсюджена практика аналізу кредитоспроможності позичальника, відома під назвою “Parts”:

-         Застосування, мета кредиту

-         Розмір позики

-         Погашення заборгованості (основного боргу і процентів)

-         Строк

-         Забезпечення позики

-         Purpose

-         Amount

-         Repayment

 

 

-         Term

-         Security

Існують і інші підходи аналізу кредитоспроможності клієнтів.

Промінвестбанк проводить наступну оцінку соціального, майнового та фінансового стану позичальника – фізичної особи “Промінвестбанку”.

1. Соціальна стабільність                                                                                     бали

-         фізична особа працездатного віку                                                                      10

-         наявність шлюбного контракту                                                                      10

-         забезпеченість роботою                                                                                    10

2. Питома вага річних виплат за кредитом (процентів та погашення основної частини кредиту) у сукупному річному доході позичальника

25%                                                                                                                                            10

менше 25%                                                                                                                              20

Сукупний річний доход позичальника – це заробітна плата: доход по вкладах у фінансових установах, по державних та муніципальних облігаціях, сертифікатах фондів та компаній, акціях підприємств: гонорари, стипендії тощо.

3. Користувався банківськими позиками у минулому та своєчасно їх погашав                                                                                                                                            20

4. Має зв’язки та підтримку у ділових колах (підтверджується відповідним листом-рекомендацією)                                                                                                  10

Класифікація фізичних осіб-позичальників за кількістю набраних балів

Клас:                                          Бали

А                                          вище 70

Б                                          60

В                                          50

Г                                          40

Д                                          нижче 40

В основі аналізу кредитоспроможності клієнта лежить збір необхідної інформації, яка найбільш повно характеризує клієнта. В США і західних країнах існують спеціальні юридичні норми і правила, які регулюють порядок збору та об’єм інформації, яка використовується банками для аналізу кредитоспроможності клієнта. В них вказується, що кредит повинен надаватися будь-якому позичальнику, який задовольняє встановленим критеріям відносно кредитного ризику. Для забезпечення подібного підходу Конгрес США затвердив закон “Про рівні кредитні можливості”, (ECOA – Equal Credit Opportunities Act), у відповідності до яких кредитори не мають права здійснювати дискримінацію потенційних позичальників.

Інший юридичний акт – Положення “В”, прийнятий ФРС США, - визначає основні критерії, які повинні виконуватись при складанні банками анкет (заяв на видачу кредиту) і визначені кредитоспроможності клієнта. В Положенні “В” передбачається таким чином інформація про клієнтів, яка може використовуватись банком в бальних системах оцінки кредитоспроможності: визначається коло інформації, яку банк не може запросити та використовувати проти клієнта. Положення забезпечує умови для кращої оцінки кредитоспроможності клієнта. (Наприклад, позичальник зобов’язаний включити в анкету інформацію про чоловіка (жінку) при звернення в банк за позикою незалежно від наявності солідарної відповідальності за борги). Кредитори зобов’язані повідомити позичальників про можливості надання їм позик на протязі 30 днів з моменту одержання заяви на видачу позик.

В США закон обмежує можливості банків по збору інформації, яка стосується сімейного стану позичальника, сплати аліментів, суспільних внесків, планів жінок відносно вагітності і родів, наявності телефона або його відсутність та ін.

В процесі аналізу індивідуальної кредитоспроможності фізичних осіб важливо дуже обережно використовувати метод кредитного скорингу, тому що особливо при видачі довгострокових позик ситуація в процесі виконання кредитного договору сильно змінюється і можлива  серйозна небезпека непогашення позики.

У світовій практиці починаючи з 1975р. стався різний зріст непогашення позик. Виходячи з загальноприйнятого підходу ніхто з індивідуальних клієнтів не задовольняв жорстким вимогам відносно рівня кредитоспроможності, однак банки надають перевагу нести ризик, ніж втратити своїх клієнтів.

Очевидно, що використання бальних систем оцінки кредитоспроможності клієнтів — це найбільш об’єктивний і економічно обгрунтований процес прийняття рішень, аніж використання експертних оцінок. Єдина складність полягає в тому, що бальні системи оцінки кредитоспроможності клієнта повинні бути статистично детально перевірені та вони потребують постійного оновлення інформації, що може бути дорого для банку. Тому невеликі банки, як правило, не розробляють власних моделей аналізу кредитоспроможності клієнтів через високу вартість їх підготовки і обмеженою інформаційною базою.

Проводячи аналіз кредитоспроможності банки особливу увагу приділяють оцінці особистих якостей позичальника. Вони звичайно можуть дати запит на необхідні довідки, в тому числі з місця роботи позичальника і перевірити точність інформації, наданих позичальником в анкеті. Якщо банк виявив неточності у відповідях клієнта і прийшов до висновку, що потенційний позичальник навмисне ввів в оману банк, то клієнт отримує відмову про надання йому кредиту автоматично.

Оцінка капіталу відноситься до визначення добробуту клієнта. Вона тісно зв’язана з оцінкою фінансових можливостей клієнта погашати позику поряд із звичайними щоденними витратами та іншими борговими зобов’язаннями. Практично для всіх споживчих позик дохід клієнта є основним джерелом їх погашення. Тому банк оцінює достатність особистих засобів клієнта для своєчасного відшкодовування позик після задоволення інших претензій, потім порівнює цю суму з розміром періодичних платежів для погашення позики і процентів по ній.

Більш детальним є аналіз економічного стану постачальника методом коефіцієнтів. Тому особливу увагу банкіри у всьому світі приділяють сьогодні аналізу фінансових коефіцієнтів, наприклад, показників ліквідності, оборотності засобів, забезпечення власними засобами, прибутковості або на основі грошового потоку, внаслідок чого визначається клас кредитоспроможності позичальника та його рейтинг.

Для встановлення розміру адекватного покриття кредитного ризику у споживчих позиках, західні банки нерідко розраховують спеціальні показники, коефіцієнти, які характеризують мінімальний розмір платежів на погашення позики і максимально дозволений розмір заборгованості по відношенню до доходів клієнта:

Використовуючи подібні коефіцієнти банкір використовує: відповідність розміру доходу, який вказаний в анкеті, розміру фактичного доходу клієнта; стабільність джерел доходів; і визначає умови погашення позики в тому випадку, якщо позичальник втрачає частину доходу через зниження загальної ділової активності або зниження конкурентноздатності даного виду бізнесу і т.д.

Информация о работе Споживчий кредит