Споживчий кредит

Диференційованість кредиту – це принцип, що означає зважений підхід з боку комерційного банку до різних категорій потенційних позичальників. Кредит маж надаватися суб’єктам господарювання на підставі показників кредитоспроможності, що дає змогу оцінити фінансовий стан підприємства і мати впевненість у здатності й готовності позичальника повернути надану позичку в обумовлений договором термін. Ці якості потенційних позичальників оцінюються шляхом аналізу їх балансів з боку забезпеченості господарства власними джерелами, ліквідності, рівня рентабельності не тільки на дату оформлення кредитної угоди, а й у подальшій діяльності. Такий аналіз і оцінювання кредитоспроможності позичальника дає змогу певною мірою знизити ризик невчасного повернення позички. Практична реалізація цього принципу залежить від особистих інтересів конкретного комерційного банку і загальної централізованої політики держави. Суттєвою ознакою реалізації принципу диференційованості кредитування в сучасних умовах є перехід від кредитування об’єкта до кредитування суб’єкта. З точки зору суб’єктів кредитування аналітичні дані свідчать про тенденцію зростання обсягів кредитів підприємствам державної форми власності. За 1997-1998 роки загальний обсяг кредитування державного сектора економіки збільшився майже в 1,4 раза.

У 1997 році 63% загальної суми кредитів були спрямовані у державний сектор економіки і тільки 33% - у недержавний, у 1998 році це співвідношення становило відповідно 64% і 31%.

З принципом строковості повернення кредиту пов’язані принципи забезпеченості й платності. Ці принципи виражають необхідність забезпечення майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником взятих на себе зобов’язань. Боргові зобов’язання, які забезпечують повернення кредиту, оформляються разом із кредитним договором і є додатком до нього. Необхідно підкреслити, що в умовах планової економіки цей принцип практикувався досить вузько: вважалося, що забезпеченість кредиту є понаднормативний є понаднормативний сплачений залишок товарно-матеріальних цінностей. Але практичний досвід свідчить, що наявність такого матеріального забезпечення ще не дає впевненості у вчасності повернення позички, оскільки підприємство може мати матеріальні запаси, які обертаються досить повільно.

Аналізуючи банківські кредити з позиції забезпеченості, необхідно відзначити, що кредит без забезпечення, так званий банковий кредит, посідає незначне місце в структурі короткострокових кредитних вкладень. Так, його частка в сумі кредитів, що були надані комерційними банками для здійснення розрахунків протягом 1998 року, становила близько 13%.

Таким чином, реалізація принципів кредитування є першоосновою здійснення кредитного процесу. Вони склалися ще на початку історичного розвитку руху позичкового капіталу, й перелік їх у сучасних умовах залишився майже незмінним. Але зміст кожного з п’яти основних принципів кредитування — цілеспрямованості, диференційованості, строковості, забезпеченості і платності кредиту – з переходом до ринкових умов господарювання набув суттєвих змін. Ці зміни зумовлені рядом причин: переходом до централізованих форм управління економікою, набуттям комерційними банками самостійності в питаннях вибору клієнтів та об’єктів кредитування, встановленням плати за кредит відповідно до поточної кон’юнктури кредитного ринку, розвитком законодавства в сфері форм забезпечення кредитів і відповідальності позичальників тощо.

1.3. Характеристика окремих видів споживчого кредиту

Кредит є важливою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв’язки і відносини економічного життя суспільства. Кредит завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні і розвитку виробництва. За його допомогою прискорюється процес обігу капіталу на як на макро-, так і на мікроекономічному рівні. Опосередковуючи всі стадії відтворювального процесу, кредит сприяє досягненню вищої рентабельності виробництва і прибутковості капіталу.

Кредит виник з практичних потреб розвитку виробництва, його пристосування до умов постійного дефіциту капіталу – грошових і матеріальних ресурсів.

Кредит – це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу. Кредит відображає економічні відносини між кредитором і позичальником, які виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення. Кредитори подають, а позичальники одержують вартість (капітал) у позику, повертаючи її потім з відсотком. Кредит як форма руху позичкового капіталу об’єднує в собі два процеси: 1) акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів; 2) вкладення або розміщення цих коштів. В умовах розвинутого ринкового господарства кредит є обов’язковим атрибутом механізму господарювання для всіх економічних суб’єктів.

Історично першою формою кредиту було лихварство. Особливість лихварства – невиробничий характер надання позики під високі відсотки річних.

Згадки про перші відособлені кредитні операції відноситься до VІ. до н.е. Ці перші кредитні операції виконували, як правило, стародавні храми. Кредитні операції у сучасному розумінні змісту кредиту вперше почали здійснюватися в деяких італійських містах (Венеції, Генуі тощо) в XIV і XVст.

Сутність кредиту як економічної категорії виявляється в його функціях, розкриття яких дозволяє встановити зв’язок даної категорії з системою економічних відносин. Втрата кредитом своїх функцій фактично означатиме зникнення самої цієї економічної категорії.

У розвинутому ринковому господарстві кредит виконує такі основні функції: 1) перерозподілу; 2) заміщення грошей в обігу; 3) стимулювальну; 4) контрольну.

Ці функції кредиту тісно зв’язані між собою, визначаючи в своїй сукупності певну економічну роль кредитних відносин.

Економічна роль кредиту полягає у перерозподілі вартості на засадах платності, строковості, забезпечення і повернення. Особливістю кредитного перерозподілу є його тимчасовий характер. Перерозподіл вартості здійснюється тут у межах розриву часу між віддаванням товарів (грошей) у позичку і зворотнім їх надходженням до кредитора. За рахунок тимчасово вільних коштів одних господарських суб’єктів задовольняються тимчасові потреби в коштах інших суб’єктів.

Функції кредиту розвиваються у зв’язку із розширенням масштабів ринкової економіки.

Перерозподільча функція кредиту випливає із самої сутності і ролі кредитних відносин. Внаслідок кредитного перерозподілу прискорюється залучення нових грошових коштів у сферу господарювання. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси.

Важливе значення в умовах ринкової економіки має стимулювання функція кредиту. За своєю економічною сутністю процес кредитування не може не стимулювати ефективне використання позики з боку позичальника. Сам зміст кредитування, що виражається у формулі: “Купуй зараз (товар, гроші), плати потім” спонукає до ефективного використання одержаної позики, щоб на зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток.

Кредитні відносини — це насамперед майнові відносини; за використання і повернення кредиту позичальник відповідає майном і цінностями, що є у нього. Безсумнівно, що майнові відносини створюють достатньо потужні стимули до раціонального використання позичених коштів.

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальник) за використанням і поверненням позики. В економічній літературі контрольна функція кредиту часто розглядається лише як контрольна діяльність кредитора (банку), що, на наш погляд, не зовсім правильно.

Контроль є складовою загального механізму управління процесом кредитування. Сьогодні будь-який господарський суб’єкт не може дозволити собі нехтувати контролем за кредитом. Успішне управління кредитом вимагає поєднання зусиль кредитного контроль із спрямованістю суб’єктів господарювання на отримання прибутку від надання (одержання) позики.

Кредит здійснюється у контокорентних формах, які виступають способами існування процесу кредитування. Форма кредиту відображає зовнішній прояв на організацію кредитних відносин. У ринковій економіці мають місце різні форми кредиту. У кожній із них є свої різновидності (види). Форми кредиту відрізняються одна від одної суб’єктами та об’єктом позики, джерелом сплати відсотка, конкретним змістом кредитної угоди тощо.

Форми кредиту постійно розвиваються, змінюється і їх місце в структурі економічних відносин.

Питання про форми та види кредиту в економічній науці є дискусійним. Відмінності у підходах економістів випливають в основному з різного розуміння критеріїв, принципів і ознак виділення форм кредиту.

В (банківській) практиці існують такі форми кредиту: комерційний кредит; банківський кредит; державний кредит; споживчий кредит; іпотечний кредит; лізинговий кредит; міжнародний кредит.

Комерційний кредит – історично перша форма кредитних відносин. Практика відстроченого платежу в обмін на негайно одержувані товари існувала ще на ранніх стадіях розвитку товарного обміну. Комерційний кредит (продаж товарів з відстрочкою платежу) виник й утвердився внаслідок сталого незбігу потреб економічних суб’єктів з їхньою наявною у даний момент платоспроможністю.

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних ресурсів і характеризує кредитну угоду між двома суб’єктами господарської діяльності.

Суб’єктами комерційного кредиту є:

-                      підприємство-постачальник (кредитор), яке надає відстрочку платежу за свій товар;

-                      підприємство покупець (позичальник), яке передає кредитору вексель як боргове свідоцтво і зобов’язання платежу. У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інші угоди про надання кредиту за допомогою векселя не укладаються.

Об’єктом комерційного кредиту є реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцям надається відстрочка платежу.

Банківський кредит — це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банкам. Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною ланкою кредитної системи; вони одночасно виступають у ролі покупця наявних у суспільства тимчасово вільних коштів. Позики надаються банками суб’єктам господарювання всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Фінансовою основою банківського кредиту є позичковий банківський капітал.

Кредитором в умовах банківського кредиту є банк, позичальником — юридичні та фізичні особи. При переході до ринкової економіки принципово змінюється об’єктно-суб’єктний механізм організації банківського кредитування. Відбувся перехід від пооб’єктного до прямого кредитування господарських суб’єктів. Головне значення в механізмі банківського кредиту має вже не вибір об’єкта, а оцінка суб’єкта кредитної угоди.

Державний кредит – це специфічна форма кредитних відносин, у яких позичальником є держава, а кредиторами – юридичні або фізичні особи. Економічним призначенням державного кредиту є акумуляція державою коштів на основі принципу повернення для фінансування державних видатків. Державний кредит дозволяє державі як позичальнику використовувати додаткові грошові ресурси для покриття державного дефіциту без здійснення з цією метою грошової емісії.

Система державного кредиту в її сучасному розумінні (державні позики, казначейські зобов’язання тощо) виникла в XVII-XVIIIст. спочатку в Голландії, Іспанії та Великобританії, а потім в інших західних країнах. Державні позики почали використовуватися у зв’язку із необхідністю зменшення і ліквідації бюджетних дефіцитів.

Споживчий кредит – це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту – кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможний копит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва.

Іпотечний кредит – це особлива форма кредиту, пов’язана з наданням позик під заставу нерухомого майна – землі, виробничих або житлових будівель тощо. Іпотечні позики надаються на довгостроковій основі. Іпотечний кредит стає можливим лише за умови приватної власності на землю і нерухомість.

Нерухомість завжди цінувалась у банківській справі як надійна гарантія повернення позики. Застава землі і нерухомого майна для отримання в банку довгострокового кредиту називається іпотекою. Іпотека – це вид застави нерухомого майна (землі, підприємств, споруд, будов, інших об’єктів, безпосередньо пов’язаних із землею) з метою отримання грошової позики. У випадку несплати позики закладена нерухомість продається, а з вирученої суми погашається заборгованість кредитору.

Суб’єктами іпотечного кредиту є:

-                      кредитори з іпотеки – іпотечні банки або спеціалізовані іпотечні компанії, а також універсальні комерційні банки;

-                      позичальник – юридичні та фізичні особи, які мають у власності об’єкти іпотеки, або мають поручителів, які подають під заставу об’єкти іпотеки на користь позичальника.

Об’єктами іпотечного кредиту є житлові будинки, споруди, магазини, земельні ділянки тощо.

Лізинговий кредит – це кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є специфічною формою майнового, тобто товарного кредиту. Його специфіка полягає у тісному взаємозв’язку і переплетенні кредитних, фінансових та орендних відносин. Правові та економічні засади здійснення лізингової діяльності визначені в Законі України “Про лізинг” (від 16 грудня 1997р.)