Споживчий кредит

117

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми магістерської роботи полягає в тому, що розвиток даної сфери банківської діяльності є недостатньою  в нашій країні, а також необхідністю нового підходу до організації банківського обслуговування населення в умовах ринкової економіки. Із переходом до ринку проблема розвитку банківської практики, вдосконалення банківського обслуговування населення набула особливої актуальності

Об'єктом дослідження в даній роботі є процес кредитування населення, його особливості, специфіка та принципи.

Предметом дослідження являється практика надання споживчого кредиту та його умови.

Основною метою дослідження є проблеми розвитку споживчого кредиту в Україні та пошук шляхів його  розвитку в нашій країні.

В роботі були поставлені слідуючі завдання: дослідити економічну сутність, проаналізувати практику визначення кредитоспроможності індивідуального позичальника, простежити розвиток операцій с платіжними картками в процесі споживчого кредитування, узагальнити прогресивний досвід кредитування населення за кордоном, виявити перспективні шляхи розвитку споживчого кредиту в Україні.

Науковій новизні даної роботи сприяє ряд факторів: по-перше, змінилась структура банківської системи, по-друге, в умовах корінної ломки старої адміністративно-командної системи економіки змінюється зміст  банківської політики її пріоритети. В зв'язку з цим особливу увагу в даній роботі надано кредитній політиці банку щодо кредитування населення в широкому плані. По-третє, розвиток національних і міжнародних кредитних ринків передбачає зміну суті банківської діяльності із врахуванням потреб ринку. Виникає необхідність в проведенні банківського менеджменту, маркетингу, впровадження найновіших технологій, вивченні і покритті економічних ризиків з метою найбільш повного задоволення потреб клієнтів банків з мінімальними для останніх витратами.

Практична цінність даного дослідження полягає в тому що запропонована методика оцінки кредитоспроможності позичальника та аналізу його фінансового стану для забезпечення повернення кредиту та зниження кредитних ризиків може практично застосовуватись. Магістерська робота містить також пропозиції щодо покращення споживчого кредиту в Україні спираючись на світовий досвід та останні досягнення в цій галузі.

Структура роботи має такий вигляд в першому розділі розглянуто суть, значення, види споживчих кредитів, умови та принципи кредитування фізичних осіб, розглянуті окремі види споживчих кредитів. Другий розділі включив в себе оцінку кредитоспроможності, особливості кредитування фізичних осіб, платіжні картки як інструмент економіки та перспективи їх розвитку. Третій розділ містить контроль за цільовим використанням споживчого кредиту, зарубіжний досвід кредитування населення, основні проблеми та шляхи розвитку споживчого кредиту в Україні.

Обсяг роботи склав 120 сторінок та 52 пункта використаної літератури, в роботі представлені висновки.

РОЗДІЛ І.  ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУ

1.1. Суть, значення і види споживчих кредитів

Кредитні відносини опосередковують функціонування і розвиток як виробництва та обміну, так і сфери кінцевого споживання. В цій сфері виникає специфічна форма кредиту – споживчий кредит, призначений для задоволення споживчих потреб фізичних осіб і сімей (домогосподарств). Розвиненість споживчого кредиту характеризує рівень життя населення. Розширення масштабів кредитування сфери кінцевого споживання сприяє формуванню цивілізованих відносин на споживчому ринку країни.

Споживчий кредит – це кредит, який надається фізичний особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту – кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва.

Головними параметрами споживчого кредиту є:

1)     доступність кредиту;

2)     величина відсоткової ставки;

3)     строки надання і погашення;

4)     здатність позичальника повернути кредит.

Суб’єктами споживчого кредиту є банки і торгівельні заклади (кредитори) та населення (позичальники). Традиційне кредитування фізичних осіб здійснюється переважно ощадним та іпотечними банками.

У силу специфіки сфери кінцевого споживання виникає необхідність входження у відносини споживчого кредитування такого суб’єкта як торговельні організації, що здійснюють посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання послуг. Споживчий кредит є формою допомоги торговельним закладам у збуті (продажу) товарів. При цьому кожна торгівельна організація має знайти оптимальне поєднання прямого продажу товарів за гроші (готівково чи безготівково) і продажу в розстрочку.

До числа суб’єктів споживчого кредиту належать також й небанківські кредитні установи.

Об’єктом споживчого кредиту є витрати, пов’язані із задоволенням потреб населення. Заведено поділяти ці витрати на дві групи:

1)                      витрати на задоволення потреб поточного характеру (придбання товарів в особисту власність);

2)                      витрати на задоволення потреб (поточного) капітального або інвестиційного характеру (будівництво житла, утримання нерухомого майна).

Особливістю споживчого кредиту є те, що основною гарантією його надання виступають сталі постійні грошові доходи даної фізичної особи — позичальника.

Історично першою формою споживчого кредиту була так звана “талі трейд” – торгівля в розстрочку, яка почала розвиватись в Західній Європі ще у XVIIIст. Мандрівні торговці (“тапімени”) періодично (наприклад, щомісячно) поставляли і продавали товари в певній місцевості і певним сім’ям, погоджуючись на часткову регулярну оплату, з відстрочкою кінцевого платежу на певний строк (до наступного свого прибуття).

В умовах низької торгівельної спроможності більшості населення споживчий кредит здійснювався на користь кредиторів, набуваючи експлуататорського грабіжницького характеру.

Цивілізованого характеру споживчий кредит набуває в міру зростання заробітної плати і підвищення рівня життя населення. Як результат піднесення життєвих стандартів у споживчій сфері сформувалися рівноправні взаємовигідні відносини між позичальниками і кредиторами.

Купівля товарів у розстрочку в сучасному розумінні вперше була запроваджена фірмою Зінгера в середині ХІХст. для прискорення реалізації швейних машин. У сучасних умовах у західних країнах споживче кредитування використовується в найрізноманітніших напрямках і цілях. Традиційно вважається, що своєї вищої точки споживчий кредит досягне при продажу в розстрочку найдорожчого товару широкого вжитку – автомобіля.

У розвинутих країнах світу, як правило, діє спеціальний Закон про споживчий кредит, на основі якого забезпечується державне сприяння розвитку споживчої сфери.

До споживчих кредитів відноситься надзвичайно широкий набір видів позик. У самому загальному плані виділяють товарні і грошові споживчі кредити. Товарний споживчий кредит пов’язаний із продажем товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу). Грошовий споживчий кредит – це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик фізичним особам на задоволення їх споживчих потреб.

У розвинутих країнах світу завдяки товарному споживчому кредиту продається значна частка товарів тривалого користування. Широко використовувалася практика продажу товарів у кредит у торгівельній мережі колишнього СРСР. На жаль, в Україні поки що продаж товарів із розстрочкою платежу не набував поширення.

У правилах торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 1 липня 1998р., встановлюється порядок продажу суб’єктами господарювання непродовольчих товарів фізичним особам у кредит, тобто за умов відстрочення кінцевого розрахунку на обумовлених строк і на визначений  відсоток. Продаж товарів у розстрочку здійснюється громадянами, які мають постійний дохід і постійно мешкають у місті або іншому населеному пункті, де знаходиться суб’єкт господарювання.

У переліку товарів вітчизняного та іноземного виробництва, що рекомендується для продажу в розстрочку, - телерадіоапаратура, електропобутові товари, швейні машини, музичні інструменти, кінофотоапаратура, меблі, товари для новонароджених, садові будинки, стандартні будинки з комплектами деталей до них, будівельні матеріали, одяг, взуття, килимові вироби, вироби з кришталю, фарфору, фаянсу, хутринні вироби, транспортні засоби, персональні комп’ютери тощо.

Продаж товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу товарів у розстрочку, який укладається за визначеною формою між суб’єктом господарювання і фізичною особою (покупцем), відповідно до якого суб’єкт господарювання зобов’язується передати обумовлений товар, а покупець провести розрахунки за товар у строки і у розмірах передбачених договором. Договір укладається за умови пред’явлення покупцем паспорта і довідки придбання товарів у розстрочку, що видається за місцем роботи (навчання), а непрацюючим пенсіонерам – органом, що призначив пенсію.

Під час продажу товарів у розстрочку з покупців на користь суб’єкта господарювання від наданого кредиту справляються відсотки, розмір яких встановлює суб’єкт господарювання, але не вище чинних на момент продажу товарів різних ставок за фінансові кредити банку, що обслуговує суб’єкта господарювання, який здійснює продаж товарів у розстрочку.

Передача у розпорядження покупцеві товарів, що придбаються у розстрочку, здійснюється за умови внесення першого внеску (завдатку) у розмірі не менше 25 відсотків їх вартості, а товарів за ціною понад 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – не менше 50 відсотків. Договором має передбачатися строк оплати решти вартості товарів у межах від 6 до 12 місяців, а товарів, вартість яких перевищує 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – від 6 до 24 місяців.

Кредит, що надається, не повинен перевищувати тримісячної заробітної плати (стипендії, пенсії) покупця у разі продажу товарів із розстрочкою платежу на 6 місяців, шестимісячної – із розстрочкою платежу на 12 місяців, двадцятимісячної – із розстрочкою платежу на 24 місяці. У разі, коли вартість товарів перевищує граничну межу кредиту, під час отримання товарів різниця має бути сплачена готівкою або шляхом перерахування грошових коштів у безготівковому порядку через банківські установи.

Продаж товарів у розстрочку і внесення чергових платежів провадиться за цінами, що діють на день продажу. Наступна зміна цін на товари, продані у розстрочку, не тягне за собою перерахунку.

В Україні товарний дефіцит і розгортання інфляційних процесів змусили і товаровиробників, і торгівельні заклади на початку 90-х років відмовитися від реалізації товарів у кредит. Повернення до продажу дорогих товарів у розстрочку – крок закономірний і потрібний.

Він вигідний як для господарських суб’єктів, у котрих багато проблем із реалізацією продукції, так і для споживачів, оскільки робить для них доступним практично будь-які товари, навіть найдорожчі.

На ринку автомобілів України нині виникають різні форми автокредиту. Так, широко відомо стала система продажу юридичним і фізичним особам у розстрочку автомобілів “Daewoo” і “Таврія” через Українську страхову компанію “Гарант-Авто”.

Умови цієї кредитної системи такі: внесок, який дорівнює 50% вартості автомобіля, має бути сплачений відразу після укладання договору, решта вартості виплачується щомісяця рівними частками протягом терміну договору (6, 12, 18, 24 місяці).

Для придбання автомобілів “Daewoo” в кредит юридичні особи подають такі документи: свідоцтво про реєстрацію підприємства покупця; баланс підприємства за останні два квартали і декларацію про прибутку підприємства; анкету встановленої форми; рішення зборів співзасновників на передачу автомобіля під заставу страховій компанії тощо. Фізичні особи подають такі документи: свідоцтво про реєстрацію підприємства, на якому працює покупець: довідку про доходи покупця з місця основної роботи; анкети, які заповнюються покупцем і керівником за місцем роботи; ідентифікаційний код покупця тощо.