Шпаргалка по "Міжнародні фінанси"

46. Основні поняття здійснення валютних операцій: валютна позиція та її види; методи котирування.

Валютна операція у широкому розумінні — це конкретна форма прояву валютних відносин у народногосп практиці, у вузькому розумінні — операції, пов’язані з переходом права власності на вал цінності, використанням вал цінностей як засобу платежу в міжнар обороті, увезенням, вивезенням, переказуванням на територію країни та за її межі вал цінностей. Види вал операцій: -угоди з негайною поставкою, -строкові угоди, -валютний арбітраж, -операціїї по запровадженню коресп відносин, -відкриття та ведення вал рахунків, -неторгові операції, -операції по залученню і розміщенню вал курсів.  Котирування – це вираження одиниці однієї валюти в одиницях іншої валюти. Існує 2 методи котирування іноз валюти до нац: 1)Пряме котирування і 2)Непряме котирування 1)Пряме котирування – при якому курс одиниці іноз валюти (базова валюта) виражається в нац валюті (валюта, що котирується). Це вираження одиниці іноземної валюти у національній. 2)Непряме котирування – це вираження одиниці нац валюти в іноз. Між двома цими методами немає економічної різниці, оскільки сутність валютного курсу єдина. База котирування – базова валюта – валюта, відносно якої котирується інші валюти, (звичайно нею є валюта, яка визнається у всьому світі, але деколи з історичних причин базовою є більш дрібна валюта).  Валюта котирування – валюта, що котирується. Дата котирування – дата факт надходж коштів в розпорядження сторін за вал операцією. Валютна позиція – співвідношення вимог та зобов’язань в тій чи ін. валюті оператора вал ринку. Існує 4 види вал позиції: (1) ¤відкрита (розбіжність вимог і зобовязань представлена у визначеній валюті) і ¤закрита(розбіжність вимог і зобовязань представлена в обох валютах); (2) ◘довга (вимоги за купленою валютою перевищують зобов’язання за цією валютою) і ◘коротка (зобов’язання за купленою валютою перевищують вимоги за цією валютою).

47. Основні ринки акцій та сучасні особливості їх функціонування.

Однією  з найважливіших класифікацій ринків ЦП є їх поділ на розвинені ринки (developed markets) та ринки, що формуються (emerging markets). За цією ознакою фондові ринки групуються відповідно до: -рівня економічного розвитку країни, яку вони обслуговують; -розміру доходів, що в них генеруються; -ступеня зрілості фінансового сектору країни в цілому; -ступеня зрілості самого фондового ринку. Основними критеріями належності ринку конкретної країни до розвинених чи ринків, що формуються, є: показник насиченості господарського обороту цінними паперами; рівень волатильності ринку цінних паперів даної країни; рівень ринкового ризику (кредитного, валютного, законодавчого, ризику ліквідності тощо); роль фондового ринку країни у перерозподілі грошових ресурсів на цілі інвестування. В основі класифікації Міжнародної фінансової корпорації (International Finance Corporation), що входить до групи Світового банку, лежить критерій рівня розвитку ринку акцій. Так, до групи ринків, що формуються, потрапило 77 країн світу, а до групи розвинених ринків — 24. Розвинені ринки діють в таких країнах: Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Італія, Канада, Нідерланди, Німеччина, Сінгапур, США, Гонконг, Японія, Франція, Швейцарія, Швеція, Норвегія та ін. Однією з основних тенденцій розвитку світових фондових ринків на сьогодні є посилення взаємозалежності нац фондових ринків. політика дерегулювання та лібералізації створила у свій час передумови для взаємодії та інтеграції нац фондових ринків, розширення масштабів операцій на них, переміщення приватних капіталів між країнами. Позитивну динаміку інтернаціоналізації фондових ринків розкривають дані про співвідношення міжнаро операцій з акціями та облігаціями з ВВП тієї чи іншої країни. Посилення взаємозалежності нац фондових ринків сьогодні проявляється у синхронному підвищенні чи падінні курсів ЦП на нац ринках капіталів різних країн, що забезпечується: інф прозорістю нац ринків капіталів; відкритістю нац фондових ринків, де активну роль відіграють іноз учасники (емітенти та інвестори); інфраструкт змінами на нац ринках капіталів у зв’язку з упровадженням електронних технологій; високою швидкістю передавання інформації; значним обсягом трансграничних операцій із ЦП; підвищенням ролі інституційних інвесторів на ринку.

48. Особливості функціонування  світового ринку золота у сучасному світовому фінансовому середовищі

Ринки золота — це спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється його регулярна купівля-продаж за ринковими цінами з метою промислово-побутового споживання; приватної тезаврації; інвестицій; страхування ризику; спекуляції; придбання необхідної валюти для міжнародних розрахунків. Види ринків золота: -за типом організації (біржовий і не біржовий ринки); -за формами товару, що обертається на них (зливки різної ваги і проб, монети різних випусків); -за ступенем легальності (легальні й чорні ринки). Ринки золота також поділяються залежно від режиму, який надає держава, на світові ринки (Лондон, Цюріх, Нью-Йорк, Гонконг, Дубай та ін.); внутрішні вільні (Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро); місцеві контрольовані (Афіни, Каїр); чорні ринки (Бомбей та ін.). Джерелом пропозиції золота на ринку служить: новий видобуток золота [основне джерело (до 80 %) пропозиції золота на ринку (до 2500 т на рік)]; державні резерви золота; приватні резерви золота; продаж золота інвесторів; продаж золота тезавраторів; продаж золота спекулянтами; контрабанда. Золото на ринки поставляється у вигляді стандартних зливків: зливки (наприклад, зливки міжнародного зразка 12,5 кг з пробою, не менше 995); золотих монет старого карбування; сувенірних монет; листів; пластин; проволок; золотих сертифікатів. Джерелом попиту на золото з економічного погляду є: промислово-побутове споживання; ювелірна промисловість; радіоелектроніка; атомно-ракетна техніка; зубопротезна галузь; приватна тезаврація; інвестиції; спекулятивні угоди; купівля золота центральними банками для поповнення своїх золотовалютних запасів. Сучасний стан. У світі функціонує понад 50 ринків золота. Провідне місце належить ринкам золота у Лондоні та Цюріху. Сьогодні великими держателями золота є США, ФРН, Швейцарія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди. На промислово розвинені країни припадає понад 83 % світових централізованих запасів і 77 % загального світового запасу золотих резервів. МВФ теж є великим держателем золота, його сховище розміщене у Нью-Йорку, тут же зберігаються частково запаси 70-ти країн світу. В останнє десятиріччя ХХ ст. і на початку ХХІ ст. спостерігається розвиток ринків золота у США і збільшення активності американських золотих дилерів. На ринках золота, як і на сучасних фін і товарних ринках, спостерігається постійне зростання віртуальної частини (похідні інструменти) — ф’ючерси, опціони і т. п. —для підвищення ліквідності базового товару та хеджування ризиків, що сприяє отриманню значних прибутків. Золото сьогодні залишається досить надійним високоліквідним резервним активом центр банків провідних країн світу. У першу п’ятірку країн з видобутку золота входять ПАР, США, Австралія, Канада, Росія. Новий видобуток золота зростає меншими темпами, ніж споживання. У структурі світового видобутку золота поступово скорочується частка провідних країн і збільшується частка країн, що розвиваються. Сьогодні у світі активно розвідують цілі неосвоєні регіони, які раніше були закриті для іноземних інвесторів.

49. Особливості функціонування офшорних  центрів, їх типи та види 

Офшорний  фінансовий центр (ОФЦ) — фін центр, де можна проводити операції, що не підпадають під нац регулювання і не вважаються складовою економіки. Причинами привабливості ОФЦ як для іноз, так і для місцевих суб’єктів господарювання є: виконання посер функцій для позичальників і депонентів; мін офіційне регулювання; практично відсутні податки і контроль за управлінням портф інвестиціями; діяльність іноз банків на їх території сприяє збільшенню зайнятості місцевого населення; підвищ рівня життя в країнах розміщення ОФЦ. До загальних рис ОФЦ можна віднести такі: майже відсутність регулювання руху коштів; міжнар основа операцій; високоефективні засоби зв’язку і трансп інфраструктура; надійні взаємовідносини з фін органами влади промислово розвинених країн; внутр політична стабільність; забезпечення таємниці угод; ефективне функціонування центр банків; основна або альтернативна англ мова; розташування в годинних поясах, що перебувають між поясами основних ринків; висококваліф роб сила. ОФЦ створюються з метою: отримання доступу до міжнар мережі коресп відносин; забезп зовнішньоторг операцій материнської компанії й афільованих фін і комерц структур; розширення спектра банківських послуг нац банків; використання офшорних банків для роботи на нац ринках; кредитування нац комерц і фін структур через офшорні банки з метою мінімізації оподаткування у країнах з високими ставками податку на прибуток; доступ до міжнар фін організацій; емісії фін продуктів; оптимізація внутрішньофірмових фі потоків. Існують певні види ОФЦ: паперові центри (зберігають документацію, а банківські операції проводять у незначних розмірах або не проводять зовсім) та функціональні центри, що здійснюють депозитні операції і надають позики. Існує 3 типи ОФЦ: 1)нью-йоркська модель — передбачає спеціальні формально встановлені домовленості з такими авторитетними фін центрами, як Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур. На цих ринках установлюються спец рахунки окремо від внутрішніх, і ці рахунки вільні від обмежень, які відносяться до внутр фін ринку (наприклад, резервні вимоги). Існує корпоративне оподаткування; місцевий гербовий збір (на ринку Токіо), може допускатися (Сінгапур), а може не допускатися оподаткування ділових цінних паперів (ринок Нью-Йорку, Токіо); 2)лондонська модель. У Лондоні, Гонконзі фінансові угоди вільні від обмежень, незалежно від того, резиденти чи нерезиденти є учасниками ринку. У цих містах офшорний ринок — це просто офшорні угоди між нерезидентами, тому що внутрішні і зовнішні угоди об’єднані. На офшорних ринках даної моделі існує корпоративне оподаткування і допускається оподаткування ділових цінних паперів; 3)«податкове сховище». До даного типу офшорних ринків відносять ринки Багамських та Кайманових островів. На цих ринках угоди укладаються нерезидентами і зовсім не оподатковуються, відсутні корпоративне оподаткування й оподаткування ділових ЦП, але існують реєстраційні внески і плата за ліцензії.

50. Паритет як елемент світової валютної системи.

Валютна система (СВС) – це сукупність вал-грош, розр-кред зв’язків у світогосп сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності нац. госп-в. Розрізняють національну, світову і міжнародні ( регіональні ) валютні системи.  Нац ВС – це форма організації валютних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнар розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Міжнародна ВС – це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Світова ВС — це форма організації та регулювання валютних відносин, які закріплені в міжнар угодах та обслуговують міжнар рух товарів і факторів вир-ва. Основні елементи світової ВС: Ÿміжнар валютна ліквідність — це здатність певної країни забезпечити своєчасне погашення своїх міжнародних зобов’язань. Міжнародні ліквідні ресурси включають такі елементи, як золотовалютні резерви, резервні кредити в МВФ і розрахунки в СПЗ та євро;Ÿрезервні валюти (золото й національні валюти провідних розвинутих країн світу, євро та СПЗ), міжнародні розрахункові одиниці (євро та СПЗ); Ÿуніфікований режим валютних паритетів; Ÿрегламентація режимів валютних курсів; Ÿсвітовий грошовий товар; Ÿміждержавне регулювання валютних обмежень; Ÿуніфікація правил використання міжнар кред засобів обігу; Ÿрежим світових валютних ринків і ринків золота; Ÿміжнародні організації, які здійснюють міждерж валютне регулювання.

Валютний  паритет — співвідношення між двома валютами, яке встановлюється в законодавчому порядку на підставі офіційного вмісту золота в одиниці валюти, або СПЗ (спеціальних прав запозичення), або однієї зі світових твердих валют (чи кошика валют). Валютний паритет є підставою для визначення валютного курсу. Валютні паритети знаходяться в основі валютних курсів, які інколи відхиляються від паритетів. Якщо при «золотому стандарті» валютні паритети визначалися шляхом співвідношення кількостей грошового металу, яким відповідали грошові одиниці, а за Бреттон-Вудською системою – ще й і співвідношення із доларом, то з 1978 року валютні паритети встановлюються на базі спеціальних прав запозичень (СПЗ). СПЗ являють собою міжнар резервні кошти, які призначаються для регулювання сальдо платіж балансів, поповнення офіційних резервів і розрахунків з МВФ. В УКРАЇНІ валютний паритет не встановлюється.

51. Платіжний баланс , його рівновага та її види.

Плат  баланс (ПБ) — балансовий рахунок (та систематичний звіт) міжн операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосп зв’язків країни у формі співвідн надходжень і платежів, тобто це кількісне і якісне вартісне відображу масштабів, структури і хар-ру зовн-ек операцій країни, її участі у св. госп; це співвідн між сумою надходжень, одержаних даною країною з-за кордону, і сумою здійснених нею платежів за кордоном за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць). ПБ має велике значення для аналізу міжн ек позицій держави, оскільки він хар-є реальні та фін потоки між даною країною та св ек-кою загалом. За ек змістом розрізн: 1) ПБ на певну дату- співвідн платежів і надходжень, які постійно змін з дня на день 3) ПБ за певний період (міс, квар, рік) скл-ся на осн статист показників про здійснення за цей період зовн-ек угоди і дозволяє аналіз-ти зміни в МЕВ країни, масштабах і особ-ті її участі у св. госп-ві. ПБ вкл: торгов баланс; платежі та надходження за послуги, некомерційні платежі, доходи від заруб інвестицій, рух довгостр та короткостр капіталів і валютних резервів. З бухг погляду ПБ завжди знах в рівновазі. Якщо заг сума платежів за міжн операціями країни відповідає бюджету, то такий стан наз рівновагою ПБ. Коли ж держава не може підтримувати рівень витрат відповідно до бюджету, то це нерівновага ПБ. За осн розділами ПБ існує: 1) активне сальдо- надходж>платежі 2) пасивне- надх<платежів. Порушення рівноваги ПБ потребує певних змін, зокрема: змін рівня цін; доходу; вал курсів та інших макроек показників. Аналіз рівноваги ПБ ґрунт на визначенні стану: 1) балансу поточних платежів; 2) базового балансу; 3)балансу офіційних розрахунків. З поняттям рівноваги ПБ пов’язане поняття фінансування сальдо ПБ. Як і будь-яка інша ек система, ПБ зазнає впливу різних зовн та вн факторів, дія яких має різну тривалість у часі. Види рівноваги ПБ: 1)Довгостр рівновага — забезп відсутністю сальдо з торгівлі товарами та послугами протягом тривалого періоду часу, тобто NBc = 0, NBс — чистий баланс пот рахунка. 2) Середньостр підтримується через механізм довгостр кредитування. Стан базового балансу визначає середньостр рівновагу. Сальдо базового балансу — це сумарний результат пот балансу і балансу руху довгостр капіталу, тобто NBc + NBk = 0, NBk — чистий баланс рахунка руху довгостр капіталу. 3) Короткостр має місце у тому разі, коли у звітному періоді відсутні будь-які дії урядових органів щодо використання офіційних резервних активів. Вона має місце за відсутності сальдо рахунка офіційних резервів, тобто NBr = 0. Аналіз причин порушення рівноваги ПБ ґрунт на визначенні категорії незбалансованості зовн розрахунків даної країни: 1)сезонний, або випадковий дисбаланс — сезонні коливання обсягів експ та імп-ту; 2) структурний дисб - країна недостатньо швидко пристосовується до змін попиту на експорт та імпорт; 3)циклічний дисб; 4)дисб через дестабілізуючі спекуляції і «втечу капіталу»; 5)дисб з інших причин, до яких відносять заходи валютного регулювання, а також глобальні технологічні зміни в ек-ці. Заг умови досягнення рівноваги ПБ: 1)досягнення нульового сальдо, тобто рівність дебету та кредиту, у базисному балансі чи балансі офіційних розрахунків; 2)повна зайнятість по країні; 3)відсутність істотних обмежень за міжнар операціями в країні.

52. Платіжний баланс: структура та  основні сфери його застосування.

Плат  баланс (ПБ) — це системат. звіт про надходження валюти в країну та про платежі країни іншим країнам і її субєктам за певний період часу.3 осн вкладові у структурі ПБ: 1) торгов баланс (співвідн між вивезенням і ввезенням товарів) 2) баланс послуг та некомерц платежів (баланс «невидимих» операцій) 3) баланс руху капіталів і кредитів. Також виділ ще 2 осн складові ПБ: 1) баланс пот операцій (вкл рух товарів, послуг та одностор переказів) 2) операції з офіц. вал резервами. За хар-ром операцій ПБ поділ на баланс пот операцій та баланс руху капіталів. Вирізняють також розділи «Помилки та пропуски» і «Зміни у валютних резервах». Плат баланс пот операцій скл з:- торгового балансу; - балансу послуг; - балансу іноз туризму та некомерц операцій; - балансу доходів і платежів по закорд інвестиціях. Баланс руху капіталів скл з: - балансу короткостр капіталів; - балансу довгостр капіталів. Торгов баланс - співвідношення вартості експорту та імпорту товарів. Стан торгового балансу віддзеркалює ек становище країни, ступінь залежності її від зовнішніх ринків. Якщо екс перевищує імп, то торгбаланс позит (активним), а якщо імп перевищує експ — негативним (пасивним). Ек зміст активу чи дефіциту торгов балансу зал від становища країни у св госп-ві, хар-ру її зв’язків з партнерами та заг ек пол-ки. Баланс послуг - платежі та надходження по фрахту, страхуванню та банк послугах, передачі «ноу-хау», орендній платі, різноманітних комісійних та ін. спеціалізовані послуги, такі як науково-дослідні та проектно-конструкт роботи, розробка програмного забезп та технічне обсл-ня обчислювальної техніки, маркетинг, інжиніринг, послуги в галузі права, менеджменту, консультування та ін. Баланс розрахунків по іноз туризму та некомерц операціях включає платежі та надходження по туризму, прив та офіційних переказах, пенсіях тощо Баланс доходів і платежів по закордонних інвестиціях від обр сплату відсотків і дивідендів імпортерами капіталу та їх отримання експортерами. Баланс руху капіталів відобр платежі та надходження по експ-імпорту держ і приватного короткостр та довгостр капіталу. До них належать прямі та портф інвест, комерц кредити, авуари в банках, спеціальні фін операції тощо. Баланс короткостр капіталів відображає рух кредитів у товарній та грош формах терміном до 1 року, зміни у короткостр авуарах, а також ввіз та вивіз нац та іноз валют. Баланс довгостр капіталів відобр рух грошей у зв'язку із куп-продажем ц паперів і наданням або отриманням довгостр кредитів. Розділ «Помилки та пропуски» у періоди ек криз містить значні суми, які, як правило, відображають рух короткостр капіталів, не врахованих у попередніх розділах. Розділ «Зміни у валютних резервах» відображає міжн вал операції центр банків, пов'язані з вирівнюванням ПБ країни та підтриманням курсу нац валюти. У ПБ відобр: 1) структурні диспропорції ек-ки, які визнач різні можливості експорту і потребм імпорту тов., послуг і капіталів 2) зміни у співвідн ринкового і держ рег-ня ек-ки 3) кон’юнктурні фактори (рівень мідн конкур, інфляції, зміни вал курсу). Використання інф-ї ПБ: 1) визначення стабільності системи плаваючих курсів 2) ПБ незамінний в умовах фіксованих вал курсів: допомагає визначити розміри нагромадження даної валюти в руках іноземців і можна вирішити пит. про доцільність підтримув фікс курсу, якщо існує загроза фін кризи. 3) інф-я про накопичення заборгованості, виплату % і платежів з осн суми боргу і можливості країни заробити валюту для майб платежів. 4) оцінювання кредитоспр країни 5) аналіз тенденцій ек розвитку 6) складання прогнозів впливу на вал курси 7) прогноз пол-ки уряду 8) оцінка стану ек-ки держави 9) розуміння аналізу ризиків по країні.