Шпаргалка по "Міжнародні фінанси"

 

9.Діяльність  інституційних інвесторів на  міжнародному фондовому ринку.

До інстит. інвесторів відносять юр. осіб, які активно інвестують власні кошти та кошти клієнтів в акції та інші фін.активи на професійній основі. Інв.інв.: пенсійні фонди; страхові компанії; інститути колективного інвестування (ІКІ), що, у свою чергу, включають інвестиційні компанії (фонди) різних типів, хедж-фонди, довірчі департаменти банків. Найбільшими групами інст. інвесторів є пенсійні фонди та страхові компанії. Серед страхових компаній основною групою з погляду інвестування є компанії страхування життя, на які припадає близько 80 % активів цієї групи інвесторів. Такі компанії, як правило, інвестують з метою хеджування своїх боргових зобов’язань. Пенсійні фонди — це державні або приватні фонди (фінансові інститути), в котрі вносяться регулярні пенсійні внески чи обов’язкові відрахування (працівників, корпорацій) і з котрих сплачуються пенсії. Вільні грошові кошти інвестуються у фінансові активи з метою отримання доходу. Пенсійні фонди організовують корпорації, уряди та профспілки У ряді країн (США, Великобританія) пенсійні фонди являють собою найважливішу групу інституційних інвесторів. Значне зростання активів пенсійних фондів відбувається за рахунок тих країн, де традиційно розвивалася накопичувальна система пенсійного забезпечення (funded pension scheme). Розрізняють три організаційно-правові форми інститутів колективного інвестування: акціонерне товариство, довірча компанія, контрактна форма організації. Проте будь-яка з форм передбачає існування трьох осіб, що наділені певними повноваженнями:власник інвестиційного портфеля, менеджер, довірена особа або банк. Основним типом інститутів колективного інвестування є інвестиційні компанії (фонди). Вони являють собою фінансових посередників, що залучають грошові кошти інвесторів та вкладають їх у цінні папери або інші види фінансових активів. Хедж-фонди (hedge funds) являють собою звичайні інвестиційні компанії (фонди), що використовують техніку хеджування для обмеження ризику втрат. Зазвичай тут маються на увазі спекулятивні фонди, що використовують похідні цінні папери (ф’ючерсні, форвардні контракти) та мають на меті отримання максимального прибутку за будь-яких умов.

 

10.Еволюція  світової валютної системи.

У своєму розвитку СВС до сучасного часу пройшла 4 етапи. Паризька ВС (1867р.) - система золотомонетного стандарту. Перша валютна система,яка стихійно сформувалася у Х1Х ст. після промислової революції на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного стандарту. Принципи: золотомонетний стандарт; функціонування золота як світових грошей; вільний обіг у внутр.обороті золотих монет; законодавче встановлення золотого вмісту націон.валют; безпосередня конвертованість у золото націон.валют за номіналом; визначення на основі золотого вмісту фіксованих валютних курсів; вільне ввезення і вивезення золота; стабільність курсів нац.валют (відхилення від золотих крапок – не більше 1%); вільне карбування золотих валют для будь-яких власників. Генуезька СВС (1922р.) Друга світова валютна система,яка юр. оформлена міждержавною угодою на Генуезькій міжнар. екон. конференції. Принципи:Основа – золото і девізи (іноз.вал. в будь-якій формі); збережені золоті паритети; конверсія валют у золото стала здійснюватись не тільки безпосередньо, а й побічно, через іноземні валюти; відновлений режим вільно змінних валютних курсів; валютне регул-ня здійснювалось у формі активної вал. політики, міжнар. конференцій та нарад; конкуреніця між амер.доларом і англ. фунтом за лідерство. Бреттонвудська ВС (1944р.) Створена на валютно–фінансовій конференції ООН в Бреттон–Вудсі ( США) Принципи: золото-девізний стандарт, оснований на золоті та двох резервних валютах – доларі США та фунті стерлінгів; фіксація ринкових курсів валют з відхиленням не більше 1% в обидві сторони від золотих або долорових паритетів; Золото – міжнародний  платіжний та резервний засіб; Долар прирівняний до золота, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти; взаємна оберненість валют на основі вал.паритетів;Вперше в історії створені міжнародні валютно – кредитні організації : МВФ і МБРР. Ямайська СВС (Кінгстонська Угода 1976 р. країн – членів МВФ в Кінгстоні ( Ямайка ) і ратифікована більшістю членів у квітні 1978 р. .Принципи : введений стандарт Спеціальних Прав Запозичення(СПЗ) замість золото-девізного стандарту; юридично завершена демонетизація золота: відмінені його офіційна ціна, золоті паритети, припинений розмін доларів на золото; перехід до плаваючих вал.курсів і відьний вибір будь-якого режиму СПЗ - безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальних  рахунках у МВФ;; Складається з 5-ти  валют -США, марка ФРН, єна, французький франк, фунт стерлінгів. Курс розраховується на базі курсу щоденно вищеназваних курсів названих валют. У відповідь на нестабільність Ямайської ВС країни ЄС створили власну міжнародну ( регіональну ) валютну систему (підсистему Яіайської) – Європейську валютну систему - з метою стимулювання процесу економічної інтеграції.

Характерна риса розвитку світової валютної системи – тенденція  розвитку до валютного поліцентризму.

 

11.Європейська  валютна система та її характеристика.

Європейська ВС — це сучасна світова (регіональна) валютна система, що є підсистемою Ямайської валютної системи. Вона була створена з метою підвищення валютної стабільності всередині ЄС, створення зони європейської стабільності з власною валютою на противагу Ямайській валютній системі. Європейська ВС — це найвища ланка європейської інтеграції, яка передбачає, окрім усунення всіх бар’єрів у русі капіталів, робочої сили та товарів, ще й введення єдиної європейської валюти і проведення спільної монетарної та валютної політики. Створення Європейського валютного союзу розпочалося виконанням плану Комісії Європейських спільнот під керівництвом Жака Делора (1989 р.) щодо переходу до Валютного та економічного союзу країн-членів ЄС, основною метою якого є формування Європейської ВС. Цей перехід передбачалося провести в 3 етапи. На першому етапі (1990-1993) передбачалося здійснити всі підготовчі заходи щодо формування екон. та вал. союзу. Другий період (1994-1998) базувався на підставі угоди про Європейський Союз (Маастрихтська угода), яка передбачала створення Економічного і валютного союзу(ЕВС). Третій етап (січень 1999)., зафіксовані обмінні курси між євро та нац валютами країн-учасниць єврозони, а євро стала спільною валютою і замінила екю у пропорції 1:1. Країни-члени єврозони почали здійснювати загальну валютну політику.

 

12.Європейський  валютний союз. «Критерії конвергенції».

Європейська ВС — це сучасна світова (регіональна) валютна система, що є підсистемою Ямайської валютної системи. Вона була створена з метою підвищення валютної стабільності всередині ЄС, створення зони європейської стабільності з власною валютою на противагу Ямайській валютній системі. Європейська ВС — це найвища ланка європейської інтеграції, яка передбачає, окрім усунення всіх бар’єрів у русі капіталів, робочої сили та товарів, ще й введення єдиної європейської валюти і проведення спільної монетарної та валютної політики. Створення Європейського валютного союзу розпочалося виконанням плану Комісії Європейських спільнот під керівництвом Жака Делора (1989 р.) щодо переходу до Валютного та економічного союзу країн-членів ЄС, основною метою якого є формування Європейської ВС. Цей перехід передбачалося провести в 3 етапи. На першому етапі (1990-1993) передбачалося здійснити всі підготовчі заходи щодо формування екон. та вал. союзу. Другий період (1994-1998) базувався на підставі угоди про Європейський Союз (Маастрихтська угода), яка передбачала створення Економічного і валютного союзу(ЕВС). Третій етап (січень 1999)., зафіксовані обмінні курси між євро та нац валютами країн-учасниць єврозони, а євро стала спільною валютою і замінила екю у пропорції 1:1. Країни-члени єврозони почали здійснювати загальну валютну політику. Критерії конвергенції: 1. бюджетний дефіцит не може перевищувати 3 % ВВП, 2.валовий урядовий борг — 60 % ВВП, 3.інфляція споживчих цін не повинна перевищувати інфляцію в трьох країнах-членах з найнижчою інфляцією більш ніж на 1,5 процентного пункту, 4.процентні ставки за довгостроковими борговими цінними паперами уряду не повинні перевищувати більш ніж на 2 процентні пункти такі ставки в трьох країнах-членах з найнижчим рівнем інфляції, 5.країна мусить також дотримуватися меж коливань курсів валют, установлених для ЄВС, протягом 2 років перед приєднанням до валютного союзу та не піддавати свою валюту девальвації з власної ініціативи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

13.Європейський  валютно-економічний союз та етапи  його формування.

На сьогодні найбільш високорозвиненою і досканалою формою розвитку регіональних валютних угруповань є Економічний і валютний союз європейських країн (ЕВС). Створення ЕВС європейських країн є об’єктивним наслідком розвитку інтеграційних процесів. Причинами створення були: по-перше, високі втрати обміну національних валют, які становили 0,1% у великих міжбанківських операціях, 2-3% при переказах між підприємствами і 5-25% при обміні банкнот. По-друге, це посилення взаємозалежності держав-членів ЄС, крім того єдність географічних умов, спільних історичних, релігійних, культурних і торговельних традицій. По-третє, необхідність здійснювати єдину макроекономічну політику та економічні реформи у країнах ЄС в однакові терміни. Крім того, причиною було те, що ЄС почав поступово втрачати конкурентні позиції на світовому ринку внаслідок високої вартості робочої сили та нижчого рівня розвитку технологічних і наукових досліджень порівняно з США та Японією. Шлях до створення ЕВС і запровадження єдиної грошової одиниці євро був складним і тривалим. Перший крок створення відбулася у 1969 році на саміті в Гаазі.  На цьому саміті було поставлене питання про “подальшу координацію економічних політик та монетарну кооперацію”. Вподальшому всі пропозиції були втілені у “Плані Вернера” (П’єр Вернер – прем’єр міністр Люксембургу). Але криза серпня 1971 року (пов’язана з неконвертованістю долара в золото) та криза 1972 року (зростання цін на паливо) були серйозним кроком, який відклав проект ЕВС.  Другий крок – це створена у 1979 році Європейська Валютна Система (ЄВС), метою якої було досягнення економічної інтеграції, створення зони європейської стабільності із власною валютою, захист “Спільного ринку” від експансії долара. Успішне функціонування ЄВС створило необхідні передумови для формування Економічного і валютного союзу (ЕВС). Третій крок – це саміт 1989 року у Гановері. Таким чином, голови держав і урядів вирішили створити Комітет, завданням якого було планування етапів та конкретних дій для досягнення ЕВС. Комітет Делора (від прізвища президента Європейської Комісії), підготував доповідь, у якій містилися пропозиції щодо економічної та валютної інтеграції. Доповідь Делора передбачала 3 етапи створення ЕВС. На основі “плану Делора” була розроблена Маастріхтська угода про ЄС яка передбачала поетапне формування валютно-економічного союзу. Положеннями Маастрихтського договору визначено:

• критерії, які повинні виконати держави-члени ЄС для входження до ЕВС,
• реалізацію національних фіскальних політик,
• принципи роботи Європейського Центрального Банку,
• графік створення ЕВС,
• процедури прийняття рішень інституціями Співтовариства .

Перший етап – підготовчий. (1990-1993 р.р.)Розпочався із введення в силу в липні 1990 року Директиви про повну лібералізацію руху капіталу. Головна мета на цьому етапі полягала в якомога більшому зближенні економічних політик та тісній співпраці між центральними банками. Другий етап – організаційний.(1994-1998р.р.) На другому етапі країни зобов'язалися координувати грошову та макроекономічну політику. При цьому було запроваджено жорсткий обмінний курс європеських валют і створено Європейський валютний інститут (ЄВІ) як попередник Європейського Центрального банку. Третій етап – заключний. (1999 - прожовжується) почався з моменту введення євро в безготівковий обіг. З 1 січня 1999 року почали фіксувати валютні курси євро до національних валют країн ЄС, а також відносно інших валют світу. Почала здійснюватися єдина грошово-кредитна та валютна політика.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

14.Європейський  економічний і валютний союз. План «Делора» та «Маастрихтська  Угода».

На сьогодні найбільш високорозвиненою і досканалою формою розвитку регіональних валютних угруповань є Економічний і валютний союз європейських країн (ЕВС). Створення ЕВС європейських країн є об’єктивним наслідком розвитку інтеграційних процесів. Причинами створення були: по-перше, високі втрати обміну національних валют, які становили 0,1% у великих міжбанківських операціях, 2-3% при переказах між підприємствами і 5-25% при обміні банкнот. По-друге, це посилення взаємозалежності держав-членів ЄС, крім того єдність географічних умов, спільних історичних, релігійних, культурних і торговельних традицій. По-третє, необхідність здійснювати єдину макроекономічну політику та економічні реформи у країнах ЄС в однакові терміни. Крім того, причиною було те, що ЄС почав поступово втрачати конкурентні позиції на світовому ринку внаслідок високої вартості робочої сили та нижчого рівня розвитку технологічних і наукових досліджень порівняно з США та Японією. На саміті 1989 року у Гановері було вирішено, що голови держав і урядів створюють Комітет, завданням якого було планування етапів та конкретних дій для досягнення ЕВС. Комітет Делора (від прізвища президента Європейської Комісії), підготував доповідь, у якій містилися пропозиції щодо економічної та валютної інтеграції. Доповідь Делора передбачала 3 етапи створення ЕВС. Перший етап – підготовчий. (1990-1993 р.р.)Розпочався із введення в силу в липні 1990 року Директиви про повну лібералізацію руху капіталу. Головна мета на цьому етапі полягала в якомога більшому зближенні економічних політик та тісній співпраці між центральними банками. Другий етап – організаційний.(1994-1998р.р.) На другому етапі країни зобов'язалися координувати грошову та макроекономічну політику. При цьому було запроваджено жорсткий обмінний курс європеських валют і створено Європейський валютний інститут (ЄВІ) як попередник Європейського Центрального банку. Третій етап – заключний. (1999 - прожовжується) почався з моменту введення євро в безготівковий обіг. З 1 січня 1999 року почали фіксувати валютні курси євро до національних валют країн ЄС, а також відносно інших валют світу. Почала здійснюватися єдина грошово-кредитна та валютна політика.

На основі “плану Делора” була розроблена Маастріхтська угода про ЄС, яка передбачала поетапне формування валютно-екон. союзу. Положеннями Маастрихтського договору визначено:

• критерії, які повинні виконати держави-члени ЄС для входження до ЕВС,
• реалізацію національних фіскальних політик,
• принципи роботи Європейського Центрального Банку,
• графік створення ЕВС,
• процедури прийняття рішень інституціями Співтовариства .

 

15.Зовнішний  борг: показники та можливі наслідки  його існування для країн.

Зовн. борг (ЗБ) — це частина держ. боргу, яка підлягає сплаті у валюті, іншій ніж гривня і визначається на певну дату як різниця між сумою державних зовнішніх запозичень  та сумою платежів з погашення державного зовнішнього боргу станом на певну дату, у тому числі операції на цю дату. Також розглядають ЗБ як суму фін. зобов’язань країни перед іноземними кредиторами.

За методологією Всесвітнього банку визначають низку показників ЗБ для нац. економіки, за якими можна зіставляти стан зовнішньої заборгованості різних країн. Серед них:

1. Відношення загальної  суми ЗБ до експорту товарів  та послуг. Це відношення не повинно бути більше 200-250%.

2. Відношення загальної  суми ЗБ до ВВП. Критичне значення -50 %.

3. Відношення платежів  з обслуговування боргу до  експорту товарів та послуг. Витрати з обслуговування зовнішнього боргу включають усі платежі, які здійснюються позичальником, а саме: основний борг, проценти і комісії.

4. Відношення платежів  з обслуговування ЗБ до ВВП.

5. Відношення офіційних  резервів до загальної суми ЗБ, показує, чи може країна використовувати свої резерви (і яку частку) для погашення ЗБ

6. Відношення міжнародних резервів до обсягу імпорту товарів та послуг.

7. Частка короткострокового боргу в загальній сумі ЗБ.

8. Частка довгострокового боргу в загальній сумі ЗБ.

9. Частка боргу міжнар. організаціям боргу в загальній сумі ЗБ.

можливі наслідки існування зовнішнього боргу для країни:1)Державний борг не є чимось загрозливим:якщо його розміри не перевищують прийняті параметри макроекономіки, якщо більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів. 2)Коли умови сприятливі, державний борг здатний навіть «працювати» на державу. 3)Якщо державний борг зростає швидше, ніж ВВП, обслуговування державного боргу може здійснюватися і за рахунок накопичення і споживання, тобто за рахунок зниження життєвого рівня населення. 4)Якщо державний борг зростає в умовах припинення зростання ВВП або його падіння, то наслідки для країни-боржника можуть бути більш негативними:коли борги накопичуються з року в рік, це може привести країну до боргової кабали; призвести до втрати економічної незалежності і втрати політичних позицій у світовому співтоваристві.