Шпаргалка по "Міжнародні фінанси"

 

16.Зовнішній  борг та його структура. Сучасний  зовнішній борг України. 

Зовн. борг (ЗБ) — це частина держ. боргу, яка підлягає сплаті у валюті, іншій ніж гривня і визначається на певну дату як різниця між сумою державних зовнішніх запозичень  та сумою платежів з погашення державного зовнішнього боргу станом на певну дату, у тому числі операції на цю дату. Також розглядають ЗБ як суму фін. зобов’язань країни перед іноз.кредиторами. Найчастіше ЗБ країни має таку структуру (на прикладі України): 1)заборгованість за позиками наданими міжнар. ек орган-ми 2)...наданими закордоними органами управління 3)...іноз. комерц. банками 4)заборг не віднесена до інших категорій. Також у структурі ЗБ виділяють борг держ. та приват. секторів ек, в тому числі банківського сектору та сектору дом-рств.

СТАН: В умовах  обмеженого  доступу до  зовн. фін.  ресурсів, спричиненого  світовою  фін.-екон.  кризою,  темп  приросту ЗБ України впродовж 2009 року суттєво уповільнився і за рік склав 2.3%  проти 27.1%  у 2008  році.  Обсяг валового  ЗБ  України на 1 січня 2010 року становив 104 млрд. дол. США (88.9% від ВВП*).  Суттєво змінилися акценти в структурі заборгованості за  секторами економіки країни: 2009 рік був позначений заміщенням боргу банківського сектору боргом секторів державного управління та ОГКР, частка яких у валовому  ЗБ  зросла  за  звітний рік з 16.4%  до 23.1%,  а банківського зменшилась з 38.8% до 29.6%. Частка інших секторів економіки становила 47.3% проти 44.8% на кінець 2008 року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

17.Зовнішній борг, його структура та шляхи його реструктуризації.

Зовн. борг (ЗБ) — це частина держ. боргу, яка підлягає сплаті у валюті, іншій ніж гривня і визначається на певну дату як різниця між сумою державних зовнішніх запозичень  та сумою платежів з погашення державного зовнішнього боргу станом на певну дату, у тому числі операції на цю дату. Також розглядають ЗБ як суму фін. зобов’язань країни перед іноз.кредиторами. Найчастіше ЗБ країни має таку структуру (на прикладі України): 1)заборгованість за позиками наданими міжнар. ек орган-ми 2)...наданими закордоними органами управління 3)...іноз. комерц. банками 4)заборг не віднесена до інших категорій. Також у структурі ЗБ виділяють борг держ. та приват. секторів ек, в тому числі банківського сектору та сектору дом-рств.. Реструктур-я боргу – це прийняття, по узгодженню боржників і кредиторів, заходів, що спрямовані на підтримку платоспроможності країн-боржників на оптимальному рівні для кредиторів у середній та довгостроковій перспективі. Основні шляхи: 1.списання боргу (відб. за рахунок частини ВВП країни-позичальника, що є додатковим податком для громадян даної країни); 2.викуп боргу (це купівля країною-позичальником своїх боргових забовязань на відкритому ринку зі значним дисконтом); 3.секюритизація (це механізм емісії дебітором нових забовязань у вигляді облігацій, які обмінюються на старий борг або продаються на відкритому ринку); 4.конверсія боргу (процес перетворення боргових забовязань за якими або не виплачуються відсотки, або занадто обтягнені боргові забовязання у нові забовязання у фін. плані або з точки зору перспективи).

18.Зовнішній борг, показники та традиційні методи його реструктуризації.

Зовн. борг (ЗБ) — це частина держ. боргу, яка підлягає сплаті у валюті, іншій ніж гривня і визначається на певну дату як різниця між сумою державних зовнішніх запозичень  та сумою платежів з погашення державного зовнішнього боргу станом на певну дату, у тому числі операції на цю дату. Також розглядають ЗБ як суму фін. зобов’язань країни перед іноз.кредиторами. Найчастіше ЗБ країни має таку структуру (на прикладі України): 1)заборгованість за позиками наданими міжнар. ек орган-ми 2)...наданими закордоними органами управління 3)...іноз. комерц. банками 4)заборг не віднесена до інших категорій. Також у структурі ЗБ виділяють борг держ. та приват. секторів ек, в тому числі банківського сектору та сектору дом-рств.. Реструктур-я боргу – це прийняття, по узгодженню боржників і кредиторів, заходів, що спрямовані на підтримку платоспроможності країн-боржників на оптимальному рівні для кредиторів у середній та довгостроковій перспективі. Основні шляхи: 1.списання боргу (відб. за рахунок частини ВВП країни-позичальника, що є додатковим податком для громадян даної країни); 2.викуп боргу (це купівля країною-позичальником своїх боргових забовязань на відкритому ринку зі значним дисконтом); 3.секюритизація (це механізм емісії дебітором нових забовязань у вигляді облігацій, які обмінюються на старий борг або продаються на відкритому ринку); 4.конверсія боргу (процес перетворення боргових забовязань за якими або не виплачуються відсотки, або занадто обтягнені боргові забовязання у нові забовязання у фін. плані або з точки зору перспективи). ТРАДИЦ. МЕТОДИ: 1.прийняття країною програм, що підтримуються МВФ та Світовим банком за допомогою кредитів; 2.згода Паризького Клубу на реструк. чистів потоків коштів, що повязані з обслуг. боргу на компенсаційних умовах; 3.проведення країною-боржником двостор. переговорів з країнами, що не входять до Пар.Клубу і приватними кредиторами, про надання їй таких же умов рестр. боргу, які надає Пар.Клуб.; 4.списання на двосторонній основі боргів, що виникли в результаті отримання країною-боржником офіц. допомоги розвитку; 5.надання нових компенсаційних кредитів країною-боржником.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

19.Інкасо  як форма міжнародних розрахунків  (схема).

Інкасо — банк. операція, завдяки якій банк за дорученням клієнта отримує платіж від імпортера за відвантажені на його адресу товари та послуги, зараховуючи ці кошти на рахунок експортера в банку. Учасники:

1. доручитель – клієнт, який доручає інкасову операцію своєму банку;
2. банк-ремітент, якому доручитель доручає операцію з інкасування;
3. інкасуючий банк, який отримує валютні кошти;
4. банк, який представляє документи імпортеру-платнику;
5. імпортер-платник.

СХЕМА:

1. Експортер заключає контракт з імпортером про продажу товарів на умовах   розрахунків по документарному інкасо і відправляє йому товар.

2. Експортер  відправляє своєму банку інкасове  доручення та комерційні документи.

3. Банк експортера  пересилає інкасове доручення  і комерційні документи банку,  який представляє (чи банку  імпортера).

4. Банк, який представляє, надає ці документи імпортеру.

5. Імпортер оплачує  документи банку, який інкасує  (чи своєму банку)

6. Банк, який  інкасує, переказує платіж банку-ремітенту  (чи банку експортера).

7. Банк-ремітент  зараховує переказну суму на  рахунок експортера.

Переваги: 1. для імпортера — немає необхідності завчасно відволікати кошти зі свого обігу; 2. для експортер — зберігає юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером. Недоліки для експортера: ризик, пов’язаний з відмовою від платежу; значний проміжок часу між надходженням валюти по інкасо і відвантаженням товару.

Додаткові умови для запобігання недоліків  інкасо:

1. імпортер оплачує проти телеграми банку експортера про прийом  чи відсилку на інкасо товарних документів (телеграфне інкасо);
2. за дорученням імпортера банк видає на користь експортера платіжну гарантію, при цьому приймає на себе зобов’язання перед експортером оплатити суму інкасо за умовами неплатежу імпортером. Аваль (гарантія платежу) – вексельне поручительство;
3. експортер використовує банківський кредит для покриття імобілізованих ресурсів.

 

20.Інституційні інвестори міжнародного фондового ринку та особливості їх діяльності.

До інстит. інвесторів відносять юр. осіб, які активно інвестують власні кошти та кошти клієнтів в акції та інші фін.активи на професійній основі. Інв.інв.: пенсійні фонди; страхові компанії; інститути колективного інвестування (ІКІ), що, у свою чергу, включають інвестиційні компанії (фонди) різних типів, хедж-фонди, довірчі департаменти банків. Найбільшими групами інст. інвесторів є пенсійні фонди та страхові компанії. Серед страхових компаній основною групою з погляду інвестування є компанії страхування життя, на які припадає близько 80 % активів цієї групи інвесторів. Такі компанії, як правило, інвестують з метою хеджування своїх боргових зобов’язань. Пенсійні фонди — це державні або приватні фонди (фінансові інститути), в котрі вносяться регулярні пенсійні внески чи обов’язкові відрахування (працівників, корпорацій) і з котрих сплачуються пенсії. Вільні грошові кошти інвестуються у фінансові активи з метою отримання доходу. Пенсійні фонди організовують корпорації, уряди та профспілки У ряді країн (США, Великобританія) пенсійні фонди являють собою найважливішу групу інституційних інвесторів. Значне зростання активів пенсійних фондів відбувається за рахунок тих країн, де традиційно розвивалася накопичувальна система пенсійного забезпечення (funded pension scheme). Розрізняють три організаційно-правові форми інститутів колективного інвестування: акціонерне товариство, довірча компанія, контрактна форма організації. Проте будь-яка з форм передбачає існування трьох осіб, що наділені певними повноваженнями:власник інвестиційного портфеля, менеджер, довірена особа або банк. Основним типом інститутів колективного інвестування є інвестиційні компанії (фонди). Вони являють собою фінансових посередників, що залучають грошові кошти інвесторів та вкладають їх у цінні папери або інші види фінансових активів. Хедж-фонди (hedge funds) являють собою звичайні інвестиційні компанії (фонди), що використовують техніку хеджування для обмеження ризику втрат. Зазвичай тут маються на увазі спекулятивні фонди, що використовують похідні цінні папери (ф’ючерсні, форвардні контракти) та мають на меті отримання максимального прибутку за будь-яких умов.

 

21.Інструменти  міжнародного ринку банківських  кредитів. Синдикований кредит, процес синдикації та його етапи.

Міжн. ринок банк. кредитів – це сфера ринк.відносин, де здійсн. рух позикового капіталу між країнами на умовах поверненості і платності, формується попит та пропозиція. Основні сегменти: 1.короткостр.кредит; 2.середньо-та довгостр. іноз. кредити (що хар-ються єдністю місця і валюти позики); 3.середньо-і довгостр. єврокредити (синдиковані кредити). Синдикований кредит (СК) – кредит, що надається міжн.косорціумом (синдикатом) одному позичальникові і обсяги якого сягають млрд.дол. на тривалі строки (3-10 років). Головною особливістю є наявність декількох кредиторів, тож сума кредиту і ризики розподіляються між банками-учасниками. Форми СК: 1. класичний (довгостр.кредити на велику суму і передбачає створ. синдикату); 2. СК з обмовкою про вал.опціон (коли позичальнику надається можливість вибору валюти погашення боргу при настанні строку платежу); 3.поповнювальні; 4.кредити з фіксованими строками. Вартість СК складається з: комісійні, %ставка, податки, банківський спред (маржа). ЕТАПИ: 1.позичальник має знайти банк-організатор СК і узгодити умови (позичальник складає спец.пропозицію, яка надсилається банком міжн.рівня; після вибору організатора, позичальник заключає з ним угоду; позичальник має 2 схеми роботи синдикату: на кращих умовах – позич.диктує свої умови кредитору; куплена угода – всі умови кредиту диктує організатор на ранній стадії синдикації); 2.банк-організатор випускає спец.меморандум, яким запрошує до участі банки-співорганізатори (орг-я синдикату складає від 15 днів до 3 місяців); 3.банк-організаторрозрах. % ставок, які будуть виплачуватися кожному банку відповідно до графіку погашення кредиту (ЛІБОР – кориктується кожні 6 місяців +СПРЕД – кориктується відповідно до банку); 4.генеральна синдикація (підписання кінцевої угоди, де фіксуються всі кредитні умови; до угоди додається висновок юр.консультантів з обох боків; юритси вказують на окремі статті угоди, де можуть виникнути конфлікти; текст підписується сторонами угод); 5.кредитування (позич. направляє банку-агенту повідомлення про необх. надання кредиту; банк-агент акумулює кошти і надає позич; протягом дії угоди, орган. моніторинг проти ризиків: %ставки, конюктура, регіон. ризики, держ рег-ня діял. банків).

 

 

 

 

 

 

 

22.Історія  розвитку світової валютної системи

У своєму розвитку СВС пройшла 4 етапи. Паризька ВС (1867р.) - система золотомонетного стандарту. Перша валютна система,яка стихійно сформувалася у Х1Х ст. після промислової революції на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного стандарту. Принципи: золотомонетний стандарт; режим вільно плаваючих курсів валют з врахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих крапок; золото як резервно-платіжний засіб; конвертованість валют в золото; вільне карбування золотих валют; вільне ввезення з-за кордону і вивезення золота за кордон. Генуезька СВС (1922р.) Друга світова валютна система,яка юр. оформлена міждержавною угодою на Генуезькій міжнар. екон. конференції. Принципи:- Основа – золото і девізи; збережені золоті паритети. конверсія валют у золото стала здійснюватись не тільки безпосередньо, а й побічно, через іноземні валюти; відновлений режим вільно змінних валютних курсів; валютне регул-ня здійснювалось у формі активної вал. політики, міжнар. конференцій та нарад. Бреттонвудська ВС (1944р.) Створена на валютно–фінансовій конференції ООН в Бреттон–Вудсі ( США) Принципи:- Золото-девізний стандарт, оснований на золоті та двох резервних валютах – доларі США та фунті стерлінгів; форми використання золота, як основи СВС -Збережені золоті паритети валют та введена їх фіксація в МВФ; Золото – міжнародний  платіжний та резервний засіб; Долар прирівняний до золота, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти; Курсове співвідношення валют та їх конвертація стали здійснюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених в доларах; Вперше в історії створені міжнародні валютно – кредитні організації : МВФ і МБРР. Ямайська СВС (Кінгстонська Угода 1976 р. країн – членів МВФ в Кінгстоні ( Ямайка ) і ратифікована більшістю членів у квітні 1978 р. .Принципи : -Введений стандарт Спеціальних Прав Запозичення(СПЗ) замість золото-девізного стандарту; юридично завершена демонетизація золота: відмінені його офіційна ціна, золоті паритети, припинений розмін доларів на золото. СПЗ - безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальних  рахунках у МВФ. Складається з 5-ти  валют -США, марка ФРН, єна, французький франк, фунт стерлінгів. Курс розраховується на базі курсу щоденно вищеназваних курсів названих валют. У відповідь на нестабільність Ямайської ВС країни ЄС створили власну міжнародну ( регіональну ) валютну систему (підсистему Яіайської) – Європейську валютну систему - з метою стимулювання процесу економічної інтеграції.

23.Криза  світової заборгованості: її характеристика , стадії та сучасний стан.

Боргова криза — це наслідки проблем короткострокової ліквідності та свідчення необхідності подовження (пролонгації) строків погашення. Результатом пошуку виходу з кризи незмінно був перегляд боргу суверенних країн. Виділяють 3 таких стадії розвитку. Перший етап (1980-85) міжнародного процесу перегляду умов погашення боргу характеризується як «Банкірська криза». Мета перегляду полягала у скороченні поточних зобов’язань боржника з обслуговування боргу шляхом перенесення строків погашення основної суми боргу. Така стратегія оберталася для боржника нарощуванням його загальних боргових зобов’язань і значним зростанням майбутніх зобов’язань з обслуговування боргу. Друга стадія (1985-89) Відповідно до плану Бейкера, здійснення якого розпочалося в цей період, для підтримання рівнів інвестування були виділені нові грошові кошти. Це дало змогу основним країнам-боржникам перекривати свій борг. У цей час виокремилася проблема заборгованості бідних країн, що розвиваються. Основна мета плану Бейкера — надати країні-боржнику якомога більше часу для усунення причин її фінансових проблем. План приніс лише часткові плоди, оскільки він не передбачав жодного механізму, який би міг змусити внести додаткові кошти. Третя стадія розпочалася в 1989 р. і триває до нині. Вона характеризується як стадія «кризи боржника». Згідно з планом Брейді боржники мали взяти до уваги політику залучення як прямих, так і непрямих інвестицій і те, що свопи борг/акції можуть бути корисним компонентом цієї стратегії. Деякі латиноамериканські країни скористалися іншими механізмами переведення боргу, такими як викуп заборгованості чи її погашення поставками товарів. Останній етап отримав новий виток восени 1997 р. у зв’язку з фінансовою кризою в південноазіатському регіоні, яка потім охопила решту регіонів світу.

24.Міжнародна банківська справа та її сучасні тенденції розвитку

Міжнар. банк. справа — система методів та підходів до організації й управління банк. операціями, що здійснюються у міжнар. екон. та прав. середовищі. Банки, які здійснюють міжнар.операції, є її суб’єктами. Основними чинниками зростання ролі міжнар. банк. менеджменту на світових фін. ринках є:1)швидке зростання міжнародної торгівлі і багатонаціональних корпорацій, що почалося з 1960-х років; 2)розвиток євроринку. Функції:1)забезпечення прибутковості в діяльності банку шляхом раціональної організації виробничого процесу, включаючи як управління банком, так і розвиток його техніко-технологічної бази;2)ефективне використання кадрового потенціалу; 3)організація стратегії виходу на міжнародний ринок; 4)розроблення та впровадження стратегії управління міжнародними банківськими ризиками; 5)управління міжнародними банківськими операціями; 6)досягнення вищого ступеня оперативної підготовки аналітичної інформації, на підставі якої приймаються управлінські рішення. Сучасні хар-ки мн банк справи: 1. Осн.субєкти б.с. – ТНБ 2. Зростання балансової вартості банків, збільшення розміру банків 3. Інформаційні технології стають основною фактором діяль-ті ТНБ