Шпаргалка по "Фінансам"

Джерелами інформації для проведення розрахунків є показники фінансової звітності підприємства :

Середньооблікова чисельність  персоналу.

Актив балансу: Необоротні активи. Оборотні активи. Видатки майбутніх періодів.

Пасив балансу: Власний капітал. Забезпечення майбутніх видатків та платежів. Довгострокові зобовязання. Поточні зобовязання. Доходи майбутніх періодів.

Фінансові результати:чистий прибуток, збиток, амортизація…

Інші показники (експертна оцінка)

Методичні рекомендації визначають три  стадії неплатоспроможності: поточну, критичну і надкритичну.

Поточна неплатоспроможність характеризує таке фінансове становище підприємства, за якого на певний період через  випадковий збіг обставин не вистачає суми наявних у нього коштів і  високоліквідних активів для  погашення поточного боргу, який відповідає законодавчому визначенню. 

Критична неплатоспроможність  підприємства характеризує відповідний  фінансовий стан потенційного банкрутства, якщо на початок і кінець звітного кварталу, який передував подані заяви  про відкриття справи про банкрутство, є ознаки поточної неплатоспроможності.

Надкритична неплатоспроможність  характеризує такий фінансовий стан, коли за підсумками року коефіцієнт покриття менше 1 і підприємство не одержало прибутку. У цьому разі задоволення  визнаних судом вимог кредиторів можливе через застосування ліквідаційної процедури.

Підприємство-боржник відповідно до закону зобов'язане звернутися у  місячний строк до арбітражного суду із заявою про відкриття справи про  банкрутство.

 

 

57. Порядок проведення справи про банкрутство підприємств.

Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник  і кредитор. Справа про банкрутство  порушується господарським судом.

Заява про порушення справи про  банкрутство подається боржником  або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) Боржник зобов'язаний звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами…

У разі, якщо справа про банкрутство  порушується за заявою боржника, боржник  зобов'язаний одночасно подати план санації.

Заява кредитора може грунтуватися на об'єднаній заборгованості боржника щодо різних зобов'язань перед цим  кредитором. Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою. Така заява підписується всіма кредиторами, які об'єднали свої вимоги.

При проведенні процедур банкрутства  інтереси всіх кредиторів представляє  комітет кредиторів.

Кредитор зобов'язаний при поданні заяви про порушення справи про банкрутство надіслати боржнику копії заяви та доданих до неї документів.

У разі відмови у прийнятті заяви  виноситься ухвала, яка направляється  заявнику не пізніше п'яти днів з  дня надходження заяви разом з заявою та доданими до неї документами. Ухвалу про відмову у прийнятті заяви може бути оскаржено . У разі скасування цієї ухвали заява вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду.

Суддя, прийнявши заяву про порушення  справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство.

Відсутність відзиву боржника не зупиняє  провадження у справі.

 

 

58.Мирова угода.

Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.

Рішення про укладення мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її.

Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів.

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг.

Арбітражний керуючий протягом п'яти  днів з дня укладення мирової угоди повинен подати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди.

Визнання мирової угоди недійсною є підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство, про що господарським судом виноситься ухвала.

 У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. У разі порушення провадження у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених зазначеною мировою угодою.

 

59.Механізм ліквідації  боржника.

Ліквідація — припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або  іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений цим Кодексом. Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Призначення ліквідатора здійснюється постановою про визнання боржника банкрутом  у тому порядку, який передбачено  для призначення керуючого санацією.

Майно банкрута, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах, брати участь у яких можуть лише особи, які можуть мати зазначене майно відповідно до законодавства у власності чи на підставі іншого речового права.

Ліквідатор подає до господарського суду звіт про свою діяльність разом з ліквідаційним балансом, забезпечує належне оформлення та зберігання фінансово-господарських документів банкрута.

Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з  майна цього суб'єкта, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. Черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначаються відповідно до законом. Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.

 

60.Суть та принципи  експертного оцінювання майна.

Оцінка підприємства здійснюється, як правило, на базі ринкової вартості — ймовірної суми грошей, за яку  можливі купівля-продаж об’єкта  оцінки на ринку.

Організаційне, методичне та практичне  забезпечення проведення оцінки вартості підприємств здійснюють особи, що займаються професійною оцінною діяльністю — оцінювачі та суб’єкти оцінної діяльності.

З метою вироблення уніфікованих підходів до методології та порядку проведення оцінювання в 1981 р. був створений  Міжнародний комітет зі стандартів оцінки вартості майна. Ним було розроблено ряд стандартів оцінювання:

МСО 1 «Ринкова вартість як база оцінки»; 2 «Бази оцінки, відмінні від ринкової вартості»; 3 «Оцінка з метою фінансової звітності та суміжної документації»; 4 «Оцінка забезпечення позики, застави і боргових зобов’язань»;

Правило № 1 «Концепція оцінки діючого  підприємства»; № 2 «Врахування шкідливих і токсичних речовин під час оцінки»; № 3 «Оцінка основних виробничих засобів, машин та устаткування»; № 4 «Оцінка бізнесу».

Принципи:

принцип заміщення — полягає в тому, що покупець не заплатить за об’єкт більше, ніж існуюча мінімальна ціна за майно з аналогічною корисністю;

принцип корисності — зводиться до того, що об’єкт має вартість лише тоді, коли він є корисним для потенційного власника;

принцип очікування — інвестор, плануючи вкладати кошти в об’єкт сьогодні, очікує отримати грошові доходи від об’єкта в майбутньому;

принцип зміни вартості — говорить про те, що вартість об’єкта оцінки постійно змінюється в результаті зміни внутрішнього стану та дії зовнішніх факторів;

принцип ефективного  використання — полягає в тому, що з усіх можливих варіантів експлуатації об’єкта обирається той, що забезпечує найефективніше використання його функціональних характеристик, а отже, приносить найбільшу вартість;

принцип розумної обережності  оцінок ;

принцип альтернативності оцінок — полягає у необхідності використання різних методів оцінки та порівняння показників вартості, отриманих у результаті застосування альтернативних методів.

 

61. Порядок оцінювання вартості майна

Оцінювання вартості майна підприємства складається з етапів:

1. Збір інформації про об'єкт  оцінювання.

2. Інвентаризація майна.

3. Аудиторська перевірка фінансової  звітності підприємства.

4. Складання акта обстеження  та технічного стану об'єкта оцінювання.

5. Експертне або масове оцінювання.

6. Складання акта оцінювання  вартості майна або звіту про  його експертне оцінювання та  висновків експерта про оцінну (ліквідаційну) вартість майна.

7. Затвердження результатів оцінювання.

 

 

62.Майновий метод оцінювання вартості майна.

Згідно з майновим підходом вартість підприємства розраховується як сума вартостей усіх активів (основних засобів, запасів, вимог, нематеріальних активів  тощо), що складають цілісний майновий комплекс, за мінусом зобов’язань. Основним джерелом інформації за даного підходу є баланс підприємства.

Оцінка вартості підприємства на базі активів заснована на так званому  принципі субституції, згідно з яким вартість активу не повинна перевищувати ціни заміщення всіх його складових. У рамках цього підходу розрізняють такі основні методи:

оцінка за відновною вартістю активів (витратний підхід);

метод розрахунку чистих активів;

розрахунок ліквідаційної вартості.  

В основу майнового(витратного) підходу покладено принципи корисності і заміщення. Він ґрунтується на тезі, що потенційний покупець не заплатить за об’єкт більшу ціну, ніж його можливі сукупні витрати на відновлення об’єкта в поточному стані та в діючих цінах, що забезпечуватиме його власникові подібну корисність. У рамках витратного підходу основним методом оцінки вважається метод відтворення (оцінка за відновною вартістю активів). Відновна вартість розраховується з використанням інформації про вартість відтворення майна в існуючому вигляді в ринкових цінах на момент оцінки. Метод базується на показниках первісної вартості активів, величини їх зносу та індексації.

 

63.Дохідний метод оцінювання  вартості майна.

Дохідний підхід використовується при оцінці вартості нерухомості, що приносить дохід.

Є кілька варіантів використання цього підходу, але суть їх полягає в процесі перерахування потоку майбутніх доходів в єдину суму поточної вартості.

У разі застосування дохідного підходу  валовий дохід, що очікується отримати від найбільш ефективного використання об’єкта оцінки в оренду або інформації про інше використання подібного нерухомого майна. На підставі цього припущення прогнозування валового доходу здійснюється з урахуванням необхідної інформації щодо ринку подібного нерухомого майна.

Види:

Метод прямої капіталізації доходу

Метод непрямої капіталізації доходу (дисконтування грошового потоку)

Умовою використання цього підходу  є одержання потоку доходів від  використання оцінюваної нерухомості, а не одиничне їхнє надходження. Важливим фактором у застосуванні цього методу є правильний вибір коефіцієнта капіталізації.

 

64.Порівняльний метод  оцінювання вартості майна.

Порівняльний підхід до оцінки підприємства базується на зіставленні вартості оцінюваного підприємства зі вартостями порівнянних підприємств. У рамках цього напрямку використовуються наступні методи оцінки вартості підприємства:

ринку капіталу; порівняльного аналізу продажів; галузевих коефіцієнтів. 

Метод ринку капіталу заснований на ринкових цінах акцій підприємств, подібних з оцінюваним. Для реалізації цієї методики необхідна достовірна й детальна фінансова й ринкова інформація із групи порівнянних підприємств. 

Метод порівняльного аналізу продажів є часткам случаємо методу ринку  капіталу й заснований на аналізі  цін придбання контрольних пакетів  акцій порівнянних підприємств або аналізі цін придбання підприємства цілком. 

Метод галузевих коефіцієнтів використовується для орієнтовних оцінок вартості підприємств. 

Оцінка ринкової вартості активів  підприємства при банкрутстві повинна  здійснюватися з переважним застосуванням  порівняльного (ринкового) підходу, оскільки вона проводиться для мети реалізації об'єкта оцінки. При оцінці ліквідаційної вартості необхідно розібратися в причинах банкрутства, перш ніж формулювати остаточна думка про оцінку.

 

 

65.Інвентаризація  майна  як складова частина оцінки його вартості.

Головна мета інвентаризації-визначити наявність і стан майна за даними бухгалтерського обліку, урегулювати інвентаризаційні різниці та відбити результати інвентаризації в передавальному (розподільному) балансі.

За допомогою інвентаризації встановлюється наявність основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів, грошових коштів та документів, визначаються обсяги незавершеного виробництва в натурі і перевіряється їх відповідність даним бухгалтерського обліку.